Термін «функція» походить від латинського слова «functio», що означає обслуговування, діяльність. Якщо метод правового регулювання — це спосіб впливу на суспільні відносини, то функція права — основні напрями цього впливу, що відображають його службове призначення. Функції трудового права також обумовлені економічним базисом, і в них зовнішньо проявляється сутність права.
Правові функції виражають направленість впливу права на суспільні відносини, тому показником їх реалізації служать соціально-економічні, політичні, ідеологічні та інші наслідки, що настали в результаті дії права. Саме на цих напрямках і проявляється активно-творча роль права в регулюванні і розвитку суспільних відносин. Свій нормативний вираз функції права одержують в законодавчих актах у вигляді мети і задач правового регулювання.
Оскільки право є одним з елементів структури суспільства, його функції необхідно розглядати в єдиній системі суспільного управління і в нерозривному зв'язку з об'єктивними і суб'єктивними факторами суспільного розвитку.
Об'єктивним критерієм класифікації функцій можуть служити основні види суспільних відносин, що становлять єдність правового регулювання. З цієї точки зору можна виділити економічну, соціальну та ідеологічну (виховну) функції права. В здійсненні цих функцій прямо або побічно беруть участь усі галузі права, при цьому кожна з них використовує специфічні властивості, методи і засоби, шо відповідають особливостям суспільних відносин, що ними регулюються, та їх місцю в суспільній структурі.
Отже, функція права — це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті суспільства. В першу чергу, цей вплив спрямований на підвищення суспільного виробництва, на зміцнення економічних відносин, оскільки передумовою прискорення*соціального розвитку є самовіддана праця громадян України в усіх сферах господарства.
Регулюючи трудову діяльність громадян, трудове право активно впливає на виробництво, і тим самим виконує економічну, виробничу функцію. Саме через трудові відносини реалізуються виробничі програми, створюється і збільшується народне багатство і фонди матеріального забезпечення працюючих.
Економічна функція трудового права впливає на економічні відносини шляхом встановлення міри праці та міри споживання, диференціації праці за ознакою її складності, визна-че«ня кількісних і якісних показників праці, стимулювання матеріальними засобами високопродуктивної праці.
Перехід до ринкових відносин обумовив глибокі зміни в господарському механізмі держави, а відповідно і обумовлює якісні зміни в правовому регулюванні, зокрема розширення засад локальної нормотворчості.
Трудове право України активно впливає на соціальні фактори розвитку суспільства. Соціальну сферу суспільного життя становлять переважно відносини по становищу людей в суспільстві, тобто відносини рівності або нерівності, співробітництва чи експлуатації, ступеню розвитку особи, відношення до власності. Саме завдяки праці і її результатів створюється можливість визначити становище людини в суспільстві. Тому право, регулюючи відносини по застосуванню праці, стає важливим фактором розвитку суспільних відносин.
В трудовому праві України знаходять закріплення принципи соціальної справедливості, подальшого розвитку засад рівності, стимулювання прогресивних змін в умовах і змісті праці, створення оптимальної організації праці на виробництві, сприятливих умов для залучення робочої сили до праці і умов для розвитку особистості працівника, стимулювання трудової і громадської активності, забезпечення гарантій зайнятості в здійсненні трудових відносин. Кожний з цих напрямів соціальної дії трудового права підкріплюється відповідними правовими нормами.
Основною сферою соціального є саме здійснення праці, оскільки соціальні відносини формуються, відтворюються і проявляються в праці, хоч вони охоплюють і решту сфер життя. Саме тому трудове право має найбільш широкі можливості впливати на соціальне життя як шляхом встановлення правового статусу і фактичного становища особи, яка вступила в трудові відносини, так і шляхом безпосереднього регулювання суспільних трудових і пов'язаних з ними відносин.
Соціальна функція трудового права проявляється у тому, що при його допомозі формується особистість працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особистості працівника є його сумлінне ставлення до праці, участь в справах трудового колективу та громадських організаціях.
Соціальна функція трудового права є основною і характерною саме для цієї галузі права. Тому в розвинутих промислових країнах досить часто замість терміну «трудове право» вживається термін «соціальне право», що знайшло відображення і в юридичній літературі.
Наприкінці 1975 р. в Федеративній Республіці Німеччині об'-явлено про створення Соціального кодексу ФРН, завданням якого визначено «здійснення соціальної справедливості і соціальної безпеки, включаючи соціальну і виховну допомогу»
До соціальної функції трудового права тісно примикає ідеологічна (виховна) функція, що має загальну соціальну спрямованість на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості. Ведуче становище людини в виробництві визначають його розумові здібності, хоч і фізичні здібності є важливим компонентом робочої сили. Саме завдяки мисленню, свідомості, своїм розумовим здібностям людина займає активне місце в суспільному виробництві.
Формування здібностей працівників є складним і довготривалим процесом. Для здійснення висококваліфікованої праці людина повинна тривалий час навчатися не тільки професійно, а й загальноосвітньо. Тому кожному виду трудової діяльності завжди передує надбання тих чи інших знань.
Завдяки наявності в трудовій діяльності такого компонента, як пізнання, досягається акумуляція виробничого досвіду попередніх поколінь, його трансформація і засвоєння навиків і вміння наступними поколіннями. Без цього була б неможливою спадковість трудової діяльності. Поряд з пізнанням в трудовому процесі працівником оцінюється своя праця, усвідомлюється необхідність, формуються потреби, інтереси, мотиви і мета цієї діяльності.
Важливим фактором виховання і розвитку здібностей працівників є трудове право. Норми трудового права не тільки вміщують належну інформацію, а й забезпечують закріплення організаційно-правових форм як трудової, так і інших видів діяльності. Право визначає обов'язкову поведінку працюючих, а також встановлює певний комплекс правових засобів, що зебезпечують сумлінне ініціативне відношення робітників і службовців до виконання своїх трудових обов'язків.
Норми трудового права вміщують правила належної поведінки працівника в процесі спільної праці. Завдяки цим нормам у працюючих формується певна правосвідомість. Разом з тим, вони вміщують і певні негативні наслідки, примус до тих, хто ці правила порушує.
Тому можна вважати, що правове виховання нормами законодавства про працю здійснюється шляхом переконання, стимулювання, контролю за додержанням законодавства і методом примусу. Усі ці методи повинні забезпечити справедливий підхід до регулювання праці як працюючих взагалі, так і окремих категорій громадян з метою надання їм пільг і переваг за виконання особливо важливих для держави функцій (шахтарі, охорона здоров'я, освіта тощо) або з інших підстав (жінки, молодь, люди похилого віку), є забезпеченням саме справедливого підходу до регулювання і визнання соціального значення їх праці. Досягнення суспільством в майбутньому відповідного рівня розвитку, перетворення характеру, змісту і умов праці на базі зростання її продуктивності об'єктивно вирівнює становище працюючих і робить непотрібними значну кількість ланок диференційованих переваг.
В радянській літературі постійно підкреслювалось, що норми права взагалі, і норми трудового права зокрема, які безпосередньо спрямовані на розвиток демократії на виробництві, участь працюючих в управлінні підприємствами і об'єднаннями є проявом виконання ними політичної (управлінської) функції.
Управлінська функція є економічною, оскільки вона спрямована на досягнення підприємством певних господарських результатів. Тому не слід шукати в трудовому праві політичних повноважень, воно спрямоване на регулювання трудових відносин. Ні колективна праця, ні тим більше індивідуальна не спрямовані на вирішення політичних питань.