Для того, щоб з'ясувати предмет певної галузі права необхідно встановити, що є об'єктом його регулювання, яке коло питань він охоплює, яке місце, значення і роль цієї галузі в загальній системі права.
Проблема предмета трудового права України — проблема не абстрактна. В предметі проявляються ті сторони суспільного життя, які повинні знайти відображення в праві, повинні бути урегульованими в правовому порядку.
В основі життя людей завжди лежать потреби матеріального характеру. З метою досягнення того чи іншого результату люди вступають у відносини між собою. Це створює в суспільстві різноманітні соціально-економічні відносини — майнові, особисті немайнові, адміністративні, трудові, шлюбно-сімейні, фінансові та інші.
В предмет права входить не вся система суспільних відносин. Оскільки право пов'язане з волею, то в предмет права входять лише ті суспільні відносини, що носять вольовий характер. Цей характер предмета права обумовлений тим, що природа, взята поза зв'язком з людиною, не може самостійно стати предметом уваги законодавця.
Характерною особливістю права є те, що воно відображає тільки сучасні суспільні відносини. Не може регулюватись минуле, бо воно незворотне. Те ж саме можна сказати і про майбутнє. Його можна передбачити, уявити, але не урегулювати.
Реалізовуючи конституційне право на працю, громадяни України мають можливість вступати в різного роду суспільні відносини по застосуванню своєї здатності до праці. Обгрунтованість такої системи правового регулювання різними галузями права відносин по участі в праці була в свій час піддана сумніву рядом вчених, які висловились за розширення предмету трудового права шляхом включення до нього відносин по участі в праці колгоспників. Була зроблена пропозиція про віднесення до предмету трудового права всіх правовідносин, основним змістом яких є суспільні відносини по праці.
Значна кількість представників науки трудового права підтримувала концепцію «вузької сфери» дії трудового права, стверджували, що ця галузь права регулює працю лише робітників та службовців. Праця в колгоспі є невід'ємною і при цьому важливою частиною правовідносин по членству в колгоспі. Ця Td4Ka зору пізніше підкріплювалась посиланням на Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, в статті 1 яких вказувалось на те, що трудове право регулює трудові відносини «всіх робітників і службовців», а стаття 3 закріплювала положення, що праця членів колгоспів регулюється статутами колгоспів, що прийняті на основі і відповідно до Примірного статуту колгоспів, а також законодавством Союзу РСР і союзних республік, що відноситься до колгоспів.
Громадянам надається реальна можливість займатись працею в різних формах: робота на державних підприємствах, в установах, організаціях; робота в кооперативних промислових і сільськогосподарських підприємствах; індивідуальна трудова діяльність; робота на підставі цивільно-правових договорів тощо.
Поєднання з працею є такою загальною особливістю більшості відносин, що не дає ще можливості визначити межі впливу норм трудового права на суспільні відносини по застосуванню праці. Ще в 50-х роках А.Є.Пашерстник відзначав, що трудове право регулює відносини по застосуванню праці громадян незалежно від форм власності, з якою вона пов'язана, і галузі господарського управління або соціально-культурного будівництва, в якій вона застосовується.
У застосуванні праці при кооперативних формах власності, в тому числі і колгоспах, є певні особливості. Ці особливості знайшли своє відображення в окремих законодавчих актах, що можуть і не відноситись до галузі трудового права. Так виникло колгоспне право, яке поряд з управлінськими відносинами охоплювало регулювання відносин по застосуванню праці тільки в колгоспах, але не в інших кооперативних організаціях і навіть не в міжколгоспних організаціях, хоч працівник залишався членом колгоспу, що входив в міжколгоспну організацію.
З введенням терміну «сільськогосподарське право» для регулювання праці в сільськогосподарському виробництві під регулювання цієї галузі штучно стали відносити працю не тільки колгоспників, а й інших працівників сільськогосподарського виробництва, наприклад, державних сільськогосподарських підприємств, хоч праця в цих господарствах створює саме трудові відносини робітників і службовців.
Праця громадян в державних сільськогосподарських підприємствах регулюється трудовим правом. Статутом колгоспу, як і статутами інших кооперативних організацій, можуть встановлюватись в межах, визначених законом, особливості регулювання трудових відносин працюючих. Але це зовсім не означає, що ці особливості в правовому регулюванні створюють окрему галузь права: колгоспне або сільськогосподарське.
Тому в усіх випадках застосування правових норм до працюючих, при відсутності особливостей, встановлених статутами чи положеннями, що затверджуються у встановлених законом випадках і межах, повинні застосовуватись норми трудового законодавства.,
Встановлення відмінностей в правовому регулюванні праці робітників та службовців і колгоспників проводилось, на нашу думку, в радянський період для посилення експлуатації колгоспного селянства, для підтримання кріпосницької системи організації праці. В умовах набуття Україною незалежності немає потреби зберігати ці відмінності. Тому праця громадян, де б вона не застосовувалась, навіть на базі індивідуальної приватної власності, повинна регулюватись єдиною галуззю —трудовим правом, тим більше, що Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. не перешкоджає застосуванню норм трудового законодавства на всіх видах підприємств.
Таким чином, об'єктом регулювання трудового права є суспільні трудові відносини, змістом яких виступає праця. Будучи урегульованими нормами права, суспільні трудові відносини набувають форму правових відносин. Саме ці відносини становлять головну, найбагаточисельнішу групу відносин, що регулюються трудовим правом.
Однак предмет трудового права не тотожній з трудовими відносинами. Трудове право регулює й інші відносини, що безпосередньо пов'язані з працею. В період переходу України до ринкових відносин значною мірою поширилися відносини по працевлаштуванню, які передують трудовим відносинам. Таке передування не є обов'язковим, оскільки трудові відносини мбжуть виникнути і з безпосереднього волевиявлення сторін про укладення трудового договору про працю як робітника, так і службовця.
В рамках трудових відносин працівник вступає у відносини з іншими працівниками, які працюють поряд. Створюються трудові колективи, трудящі об'єднуються в професійні спілки, що в інтересах працюючих вступають у відносини з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами. Виникають колективні правові відносини, які є похідними від трудових відносин. Такі відносини створюються з участі робітників і службовців в управлінні виробництвом, при встановленні умов праці, при застосуванні цих умов і законодавства про працю.
Виробництво матеріальних благ викликає виникнення відносин по їх розподілу. Такий розподіл, коли він здійснюється в формі заробітної плати, є елементом змісту трудових правовідносин. Але відносини по розподілу існують і тоді, коли конкретний працівник через вік, хворобу чи інвалідність тимчасово або постійно не може виконувати своїх обов'язків.
Працівник, тимчасово втративший працездатність, матеріально забезпечується за рахунок коштів державного соціального страхування тільки при наявності трудових правовідносин, що при цьому не припиняються. Працівник лише замість заробітної плати забезпечується допомогою, розмір якої визначається в залежності від заробітку, який він одержував раніше.
На зміну трудовим правовідносинам постійно або на тривалий строк приходять пенсійні правовідносини, які також виникають в залежності від трудової діяльності робітників і службовців.
Таким чином, поряд з трудовими в галузі суспільної організації праці створюються відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню трудящих, які також відносяться до предмету регулювання трудового права України. Всі ці відносини групуються навколо трудових відносин, які в даній системі є головними.
Звідси ми визначаємо предмет трудового права України як суспільні трудові відносини, що виникають із застосування робітниками і службовцями здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців у випадку тимчасової або постійної втрати працездатності.
Трудове право України встановлює порядок виникнення, змінення і припинення трудових відносин робітників і службовців, міру їх праці і міру винагороди за працю, основи внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарні стягнення, правила охорони праці, поря4ок розгляду трудових спорів і укладення колективних договорів.
Система правовідносин адекватна предмету права за умови, що право правильно відображає життя. Але це не означає, що предметом права є самі правовідносини хоч би тому, що предмет права незалежний від правових норм, а правовідносини як фактичні відносини, урегульовані правом, проявляються лише в силу того, що існує право.