Космічна діяльність держав безупинно розширюється в міру розвитку науково-технічних можливостей дослідження і використання космічного простору, що породжує нові потреби в міжнародно-правовому регулюванні такої діяльності, і, з урахуванням відповідних зобов'язань держав у регулюванні їхнім національним правом.
З огляду на інтенсивний розвиток науково-технічної революції прогнозоване переселення людей на інші космічні тіла, проблема використання міжнародного космічного простору і його міжнародно-правової регламентації актуалізується.
У процесі інтенсивної діяльності з освоєння космічного простору усе частіше зіштовхуються інтереси держав, що об'єктивно утруднює міжнародно-правове регулювання різних аспектів використання міжнародного космічного простору. Проте в даний час державами вироблені основні шляхи і напрямки космічної діяльності, що або знайшли своє адекватне нормативне закріплення в міжнародних договорах багатостороннього характеру, або робота з міжнародної регламентації таких напрямків уже ведеться. До таких видів діяльності належать:
— безпосереднє телевізійне віщання з космічних супутників;
— дистанційне зондування землі з використанням супутників;
— геостаціонарна орбіта;
— використання в космосі ядерних джерел енергії;
— вивчення проблем охорони біосфери Землі;
— міжнародний контракт із використанням космічних засобів;

— медичні та біологічні дослідження і спостереження;
— вивчення ресурсів інших планет із метою вивчення можливостей їхньої експлуатації;
— космічна метеорологія та ін.
У той же час слід зазначити, що ряд положень багатьох міжнародних угод потребує певного роз'яснення і конкретизації. Так, наприклад, цього вимагає ряд положень Договору про принципи космічної діяльності.
Відповідно до цього міжнародного акту держава, у регістр якої записаний об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію (владні правомочності) стосовно таких об'єктів, включаючи їхній екіпаж, під час перебування в космічному просторі. Тому реєстрація космічних об'єктів набуває дуже суттєвого значення.
З урахуванням цього була розроблена й укладена Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 року. Конвенція встановлює:
а) термін «держава, що запускає» означає: держава, що здійснює або організує запуск космічного об'єкта, і держава, із території котрої або з установок якої здійснюється запуск космічного об'єкта;
б) термін «космічний об»єкт» включає складові частини космічного об'єкта, а також засоби доставки його і його частини;
в) термін «держава реєстрації» означає державу, що запускає, у регістр якої занесений космічний об'єкт у відповідності зі статтею II Конвенції. Відповідно до цієї статті, коли «космічний об'єкт за пускається на орбіту навколо Землі або далі в космічний простір», держава, що запускає, реєструє цей космічний об'єкт шляхом запису у свій відповідний регістр і інформує Генерального секретаря ООН про ведення
такого регістра.
Генеральний секретар ООН, у свою чергу, веде регістр, у який заноситься інформація, надана державою, що запускає.
Слід враховувати, що зазначені положення поширюються також на будь-яку міжурядову організацію, що здійснює космічну діяльність із дотриманням відповідних положень Конвенції, встановлених у її статті VII.
Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року містить важливі положення, що стосуються принципів космічної діяльності держав відповідно до Договору 1967 року. Угода оголошує небесні тіла та їхні природні ресурси «спільною спадщиною людства» і передбачає необхідність установити спеціальний режим експлуатації природних ресурсів Місяця й інших небесних тіл, коли «буде очевидним, що така експлуатація стане можливою найближчим часом».
У даній угоді також передбачено, що поверхня або надра Місяця, а також ділянки його поверхні або надр чи природні ресурси там, де вони знаходяться, не можуть бути власністю якоїсь держави, міжнародної міжурядової або неурядової організації або неурядової установи або будь-якої фізичної особи. Розміщення на поверхні Місяця або в її надрах персоналу, космічних апаратів, устаткування, установок, станцій і споруд, включаючи конструкції, нерозривно пов'язані з його поверхнею або надрами, не створює права власності на поверхню або надра Місяця або його ділянки.
У той же час Угода передбачає, що держави мають право при проведенні наукових досліджень збирати на Місяці й інших небесних тілах зразки мінеральних та інших речовин і вивозити їх відтіля. Такі зразки залишаються в розпорядженні тих держав, що забезпечили їхній збір, і можуть використовуватися ними для наукових цілей. Але бажаним є надання таких зразків у розпорядження інших заінтересованих держав і міжнародного наукового співтовариства для проведення наукових досліджень.
Дозволяється також використання мінеральних та інших речовин Місяця й інших небесних тіл для підтримки життєдіяльності експедицій.
Угода вимагає від держав уживати заходів для запобігання внесення несприятливих змін у навколишнє природне середовище Землі, як внаслідок доставки позаземної речовини, так і яким-небудь іншим шляхом.
Цій же меті слугують положення Конвенції про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року, що забороняють застосування будь-яких науково-технічних засобів, у тому числі і космічних, для впливу на погоду і клімат Землі, якщо такі засоби можуть викликати довгострокові руйнівні або згубні для природи наслідки.
Відповідно до Договору про принципи 1967 року держава, у регістр якої занесений об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль над таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їхнього перебування в космічному просторі, у тому числі і на небесному тілі. Це означає, зокрема, що юрисдикція держави запуску поширюється на екіпаж запущеного об'єкта незалежно від громадянської приналежності його членів.
Угода про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених у космічний простір 1968 року передбачає обов'язок кожної її сторони, що одержує відомості або виявляє, що екіпаж космічного корабля потерпів аварію, або знаходиться в стані лиха, чи здійснює вимушену або ненавмисну посадку на території, що знаходиться під її юрисдикцією, у відкритому морі або в будь-якому іншому місці, що не знаходиться під юрисдикцією якоїсь держави, негайно сповіщає про це владу, що здійснила запуск, або негайно сповіщає про це для загального відома, а також інформує про це Генерального секретаря ООН для тих же цілей.
Якщо екіпаж космічного корабля приземлився на територію даної сторони Угоди, вона негайно вживе всіх можливих заходів для його рятування і надання йому всієї необхідної допомоги. Екіпаж корабля повинний бути також у безпеці і негайно повернутий представникам влади, що здійснили запуск.
Якщо кожна сторона Угоди, яка одержує відомості або виявляє, що космічний об'єкт або його складові частини повернулися на Землю на територію, що знаходиться під її юрисдикцією або у відкритому морі, або в будь-якому іншому місці, вона інформує про це владу, що здійснила запуск, і Генерального секретаря ООН.
Кожна сторона, у межах юрисдикції якої виявлений космічний об'єкт або його складові частини, на прохання влади, що здійснила запуск, і з її допомогою, якщо її попросять, вживає таких заходів, які вона вважає практично здійсненними для рятування цього об'єкта або його складових частин.
Конвенція про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами, 1972 року встановлює, що держава, яка запускає, несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації за збитки, завдані її космічним об'єктом на поверхні Землі або повітряному судну в польоті.
Якщо в будь-якому місці, крім поверхні Землі, космічному об'єкту однієї держави, що запускає, або особам чи майну на борту такого космічного об'єкта завдана шкода космічним об'єктом іншої держави, що запускає, то остання відповідає тільки в тому випадку, коли шкода завдана з її провини або з вини осіб, за яких вона відповідає.
Термін «шкода» у такому випадку означає позбавлення життя, тілесне ушкодження або інше ушкодження здоров'я чи знищення або ушкодження майна держав чи фізичних або юридичних осіб або майна міжнародних міжурядових організацій.
Термін «космічний об»єкт» охоплює складові частини космічного об'єкта, засоби його доставки, а також його частини.
Це лише деякі істотні положення відповідних загальних міжнародних договорів, що регулюють космічну діяльність, але з них уже стає ясним, наскільки складним і багатогранним є об'єкт правового регулювання міжнародного космічного права.
Слід зазначити, що як і раніше гострою і невиріше-ною є проблема договірного встановлення кордону між повітряним і космічним просторами.
Суттєві розбіжності існують між державами з приводу умов безпосереднього телевізійного віщання через супутники для населення держав, котрих це стосується, зокрема про умови захисту їхніх народів від спроб використовувати таке віщання з метою втручання у внутрішні справи держав, загострення взаємовідносин між ними. Дуже суттєві проблеми залишаються не до кінця вирішеними стосовно до правових принципів дистанційного зондування Землі з космосу, схваленого Генеральною Асамблеєю ООН у 1986 році, коли мова йде про таке зондування території іноземних держав. Ці принципи цілком не вирішують проблем заінтересованих іноземних держав, що стосуються невикористання даних про їхні природні ресурси всупереч їхнім законним правам і інтересам.
У 1975-1976 роках виникла дуже гостра проблема, що стосується правового регулювання умов викорис-
тання геостаціонарної орбіти, у зв'язку з тим, що група держав заявила про свої особливі права, аж до здійснення свого суверенітету, стосовно ділянок геостаціонарної орбіти, розташованих над їхніми територіями. Такі претензії екваторіальних країн були відкинені іншими державами, але в договірному порядку питання про геостаціонарну орбіту не урегульоване дотепер. Слід мати на увазі, що вище були позначені лише деякі проблеми, що потребують суттєвих колективних зусиль і багатостороннього співробітництва всіх держав із метою їхнього врегулювання на справедливій і взаємоприйнятній основі. Проте виникнення нових проблем очевидно, тому що активний розвиток науково-технічних можливостей в освоєнні і використанні космічного простору об'єктивно потребує адекватного їм міжнародно-правового регулювання космічної діяльності.