Термін «джерела права» вживається в двох значеннях — матеріальному і формальному.
Під матеріальними джерелами розуміються матеріальні умови життя суспільства. Під формальними ж джерелами розуміють ті форми, у яких знаходять своє вираження і закріплення норми права. Тільки формальні джерела права є юридичною категорією і складають предмет вивчення юридичних наук, у тому числі міжнародного права.
Норми міжнародного права, як і інші юридичні норми, завжди існують у якійсь формі і зафіксовані в яко-му-небудь правому джерелі, «резервуарі правових норм» (С.С. Алексеев).
Джерелом міжнародного права прийнято вважати форму вираження міжнародно-правової норми.
Слід мати на увазі, що жодний із документів міжнародного права не містить вичерпного переліку його джерела. Деякі учені вважають, що перелік джерел сучасного міжнародного права міститься в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, прийнятого 26 червня 1945 року. Цей Статут, що є невід'ємною частиною Статуту ООН, виступає в якості міжнародного договору, у якому беруть участь майже всі держави світу.
Відповідно до цього документа до джерел міжнародного права належать:
а) міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, точно визнані державами, що сперечаються;
б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної в якості правової норми;
в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;
г) судові рішення і доктрини, найбільш, кваліфікованих фахівців із публічного права різних націй у якості допоміжного засобу для визначення правових норм.
Всі ці джерела міжнародного права в залежності від їхньої обов'язковості розділяють на основні і допоміжні.