Договір – це угода двох або більше сторін про встановлення, зміну і припинення цивільних правовідносин. Умовами дійсності договору є: 1) законність дії; 2) волевиявлення, вільне та усвідомлене, сторін; 3) дотримання встановленої законом форми договору; 4) правоздатність і дієздатність сторін.
Договори поділяються на наступні види: 1) планові (державні замовлення) і регульовані (договірні); 2) односторонні (одна сторона має тільки права, інша – тільки обов‘язки, напр.: договір позики, дарування, схову) і двосторонні (обидві сторони мають права і обов‘язки: купівля-продаж – сторони одночасно виступають і кредитором і боржником в різних частинах) договори; 3) оплатні і безоплатні договори; 4) реальні і конценсуальні. Змістом будь-якого договору є права і обов‘язки сторін.
Розрізняють 1) істотні, 2) звичайні і 3) випадкові умови договору. Істотними умовами визнаються такі умови, без яких договір не може вважатися укладеним. Істотними умовами є предмет і ціна договору. До звичайних умов договору відносяться такі, які передбачаються в законодавстві і можуть не включатися до змісту договору. Напр.: місце виконання зобов‘язання, строк (час) виконання зобов‘язання. Це не означає, що сторони не можуть встановити свої вимоги до цих пунктів. Це ж саме стосується якості продукції. Випадкові умови договору, які звичайно в договорах конкретного виду не передбачаються, але можуть бути встановлені угодою сторін. Правила щодо форми договору – ті ж правила що і форми угоди, за певними виключеннями. Зобов‘язання за однією з класифікацій поділяються на: 1) зобов‘язання із множинністю сторін; 2) зобов‘язання із множинністю осіб. Із множинністю сторін – на боці кожної із сторін виступає одна особа. Із множинністю осіб – на боці однієї чи декількох сторін виступає декілька осіб. Тут має місце колективна вимога або колективне зобов‘язання. Колективна вимога – часткова або солідарна вимога кредиторів, співкредиторів, а колективна відповідальність – часткова, солідарна або субсидіарна відповідальність співборжників.
Формами заміни сторін в зобов‘язанні є уступка вимоги і переведення боргу. Уступка вимоги – це заміна кредитора у зобов‘язанні. Вона відбувається у формі цесії (укладення нового договору між боржником і новим кредитором). Згоди боржника на уступку вимоги не вимагається. Якщо попередній кредитор вчасно не повідомив боржника про появу нового кредитора, і боржник виконав зобов‘язання попередньому кредитору, то вважається, що він виконав зобов‘язання належному кредитору. Переведення боргу – це заміна боржника в зобов‘язанні. На це вимагається згода кредитора. Положення про уступку вимоги та переведення боргу містяться в ЦК України. В кінці 98р. указом Президента України заборонено використовування права уступки вимоги та переведення боргу (ця відміна є грубим порушенням правил цивільного законодавства).
Виконання зобов‘язань на користь третіх осіб та виконання зобов‘язань третіми особами (див. ЦК) є легітимними та можуть бути застосовані замість уступки вимоги та переведення боргу.
Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди по всім істотним умовам і належним чином її оформили. Для ряду договорів їх істотні умови визначені законодавством України, зокрема це договір лізингу (ЗУ “Про лізинг”) договір оренди (ЗУ “Про оренду державного та комунального майна”, приватне майно – у вільному режимі). У процесі укладення договору відрізняються дві послідовні стадії: 1) пропозиція укласти договір (оферта); 2) прийняття пропозиції (акцепт).