Економічне обгрунтування галузевого розміщення виробництва

З переходом до ринку значення галузевих економічних розробок прогнозового характеру зберігається, а в умовах ринку значно посилюється.
Методи регулювання у розвинених країнах є економічні, зокрема податкова політика стимуляційного чи гальмівного характеру. Особлтво важливими є правові важелі управління розвитку економіки. Галузеві схеми розміщення господарства регіону мають врахувати зарубіжний досвід, бути науково обгрунтованими, мати рекомендаційний характер.
Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва включають наступні етапи:
аналіз сучасного розвитку та розміщення галузі;
визначення умов та факторів розвитку галузі, окремих підприємств;
вибір альтернативних варіантів, пошук оптимального варіанту.
На першому етапі досліджують наступні показники:
сировинні ресурси;
виробництво продукції в поступальних одиницях;
собівартість одиниці продукції та послуг;
матеріаломісткість;
енергомісткість;
обсяг та структура капіталовкладень;
вартість незавершеного будівництва та невставленого устаткування;
приріст продукції на 1 грн. капіталовкладень;
рентабельність;
вартість основних фондів;
фондовіддача;
показники фінансового стану підприємства;
співвідношення рівня виробництва з потребами ринку;
технічний рівень галузі;
забезпечення у територіальному розрізі ресурсами;
удосконалення управління та територіальної організації галузі;
транспортні потреби галузі;
участь галузі у міжнародному поділі праці.
На другому етапі досліджують основні умови та фактори, зокрема визначення потреби ринку у конкретному виді продукції, врахування виробничо – технічних особливостей та рівня науково – технічного прогресу у галузі, ресурсний фактор та інші фактори (див. тему 2, питання 3).

На третьому етапі вибирають оптимальні місця розтошування виробництва, обсяги та напрями розвитку.
Екологічна експертиза, як один з видів екологічної оцінки виробничих проєктів за мету має визначення екологічної безпеки будь – якої господарської діяльності з критерієм у вигляді спеціально вироблених екологічних стандартів та нормативів.
До екологічної експертизи належать:
оцінка впливу та навколишнє природне середовище;
прогнозування стану довкілля;
висновки та рекомендації зі зниження негативного антропогенного впливу;
експертні висновки про можливості реалізації проекту.
Методика еколого – економічної оцінки включає наступні етапи:
оцінка екологічного допуску виробництва, при цьому сумарний обсяг вкладів виробництва не може бути більшим за гранично допустиму концентрацію у воді та повітрі;
розрахунок та порівняння витрат на охорону довкілля за за проектним та базовим (нормативним, еталонним) варіантом;
подолання негативного впливу, де забруднення більше за ГДК (гранично допустиму концентрацію), мінімізація впливу господарського обєкта на навколишнє природне середовище.
Вибирають мінімальний за показниками варіант:
оцінка екологічної ефективності природноохоронних заходів:
Е = [(Сб – С) + (Кб – К)Ен]А + (У – Уб)А, де Сб, С – поточні витрати базового та проектованого підприємства на одиницю продукції; Кб, К – питомі капіталовкладення; А – річний обсяг виробництва; У, Уб – річне запобігання втратам на одиницю продукції.
Оцінюється соціальна небезпека. Останній етап заключається у наданні рекомендацій органам влади.
Крім загальних методів обгрунтування розвитку та розміщення продуктивних сил застосовують спеціальні методи (див. тему 5, питання 2).