ПЛАН
1. Загальнонаукові та специфічні методи і прийоми аудиту.
2. Критерії та ознаки оцінки аудитором фінансової звітності.
3. Аудиторська вибірка.

Загальновідомо, що аудит являє собою незалежну перевірку фінансової звітності та висловлення думки щодо неї. Основною проблемою у досягненні цієї мети аудиту — оцінки фінансової звітності — є вирішення питання, як і на що саме (головне, суттєве) спрямувати роботу аудитора. Це центральне питання методології проведення аудиту. Проте, на жаль, стосовно тлумачення поняття аудиту та його складових у зарубіжній спеціальній літературі та аудиторській практиці єдиної думки і єдиного підходу немає.
Розмаїття думок зарубіжних аудиторів щодо спрямованості перевірки та оцінки фінансової звітності можна згрупувати за:
— критеріями (М. Бак, Е. Д. Де-Бруін, С. Терлі, Великобританія);
— завданнями (Шотландський Інститут чартерних бухгалтерів);
— напрямами (аудиторська фірма «Мазар», Франція);
— вимогами (аудиторська фірма КРМО, Німеччина);
— передумовами і напрямами (Дж. Робертсон, США);
— підходами (Рой Додж, Великобританія).
Який же з перелічених підходів розкриває сутність поставленої проблеми? Виходячи з тлумачення понять, що розглядаються, за словниками І. Даля, С. Ожегова, стосовно аудиту вони означають:
критерії — мірило оцінки, за допомогою якого можна визначити відповідність звітності заздалегідь установленим нормам, правилам, показникам;
завдання — деталізують головну мету аудиту, відображаючи його складові;
напрями — характеризують направленість аудиторської перевірки, тобто вказують, на перевірку яких об'єктів аудитор спрямовує свої дії (система бухгалтерського обліку, внутрішнього контролю тощо);
вимоги — можна розуміти двояко: як умови, що їх мають обов'язково дотримуватися під час проведення аудиту, правила і вимоги до самого аудитора; як правила складання фінансової звітності клієнта;
підходи — це сукупність способів та прийомів, за допомогою яких аудитор здійснює перевірку фінансової звітності, вирішує певні завдання;
передумови — являють собою події, факти, інформацію, які виникають до проведення аудиту, й існують незалежно від нього.
Як бачимо, жодне з цих понять не розкриває повністю сутності проблеми. Найчастіше в спеціальній літературі, а особливо на практиці, вживається поняття «критерії», і воно найповніше відповідає внутрішньому змісту проблеми, що розглядається. Проте це поняття більшою мірою стосується оцінки звітності як у ході перевірки її, так і, особливо на кінцевому етапі — при висловленні думки щодо неї. Але перш ніж де зробити, слід чітко визначити, за якими ознаками здійснювати оцінку.
У зв'язку з цим доцільно, на нашу думку, використовувати ще одне поняття — «ознаки». Це прикмети, показники, за якими аудитор перевіряє фінансову звітність і робить висновок, чи відповідає вона встановленим вимогам.
За кожною певною ознакою перевірки оцінка здійснюється згідно з критеріями, що відповідають їй. Тому аудиторська перевірка фінансової звітності має здійснюватись через оцінку її за певними ознаками і критеріями, що відповідають їй. їх склад у різних авторів неоднаковий.
Щодо критеріїв оцінки звітності в найзагальніших рисах слід звернути увагу на такі моменти. За результатами аудиторської перевірки фінансової звітності аудитор мусить дати аудиторський висновок. Залежно від результатів аудиторської перевірки він може бути безумовним, умовним (з багатьма різновидами) або відмовою від думки.
Завданням і обов'язком аудитора не є підтвердження абсолютної точності всіх бухгалтерських записів і регістрів. Виявлені недоліки, неточності, помилки аудитор розрізняє як суттєві (що значною мірою впливають на показники фінансової звітності або змінюють фінансовий результат на протилежний — прибуток на збиток, і навпаки) і несуттєві (які, виходячи з зарубіжного досвіду, становлять 4—5% від загального результату фінансової звітності).
Ураховуючи особливості розвитку ринкової економіки в Україні, Закон України «Про аудиторську діяльність». Закон України «Про бухгалтерський облік і звітність в Україні», а також зарубіжний досвід, на нашу думку, до ознак і критеріїв оцінки фінансової звітності слід віднести такі:
повноту — перевірку відображення всіх активів і пасивів підприємства в повному обсязі. Аудитор має впевнитись, що в балансі клієнта показані всі активи і зобов'язання;
оцінку — вивчення оцінки активів і пасивів протягом року згідно з прийнятою обліковою політикою (зокрема за методами оцінки), обраною підприємством на початку звітного періоду. Наприклад, аудитор перевіряє застосування методів оцінки товарно-матеріальних запасів, зокрема методу середньозваженої вартості, LIFO, FIFO тощо;
фактичну наявність — контроль реального існування відображених у балансі активів і пасивів. Так, у вартість основних засобів може бути включена вартість списаних чи ліквідованих об'єктів; на балансі підприємства не повинна обліковуватися готова продукція, реалізована покупцям;
належність — перевірка того, чи всі активи і пасиви, показані в балансі, належать підприємству, яке перевіряється. Іноді в складі власних основних засобів можуть бути відображені орендовані основні засоби, а в складі власних матеріальних запасів — матеріали на відповідальному зберіганні;
правильність відображення — визначення правдивості, точності, об'єктивності відображення становища підприємства на дату складання фінансової звітності за затвердженими типовими формами звітності.
Інформація, не передбачена звітними формами, наприклад події, що відбулися після дати складання звітності (стихійне лихо, втрата постійного клієнта або неплатоспроможність його), які можуть суттєво вплинути на подальше становище підприємства (поставити під загрозу його діяльність тощо), повинна міститись у пояснювальній записці до фінансової (бухгалтерської) звітності. Перевірка точності та об'єктивності відображення може полягати у: дослідженні правильності обліку результатів переоцінки основних засобів та інших матеріальних цінностей; правильності розподілу запасів на категорії;
правильності класифікації дебіторів (чи виділені окремі дебітори. які не погасили заборгованості протягом періоду, що перевищує один рік) тощо;
законність — контроль дотримання підприємством при веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності норм чинного законодавства і нормативних документів; визначення складу собівартості продукції; розрахунок податку на додану вартість та інші операції, що стосуються господарсько-фінансової діяльності підприємства;
обережність — перевірка обов'язковості обліку дійсних витрат, реальних надходжень і витрат, що передбачаються. Перевіряючи фінансову звітність за критерієм обережності, аудитор повинен, наприклад, установити, чи створено резерв з безнадійних боргів, що передбачаються на майбутній період, а також на незавершену безнадійну судову справу тощо;
постійність — перевірка дотримання обраної підприємством облікової політики, а також безперервності функціонування його. Для підприємств і аудиторів України це дещо новий критерій. Але його слід брати до уваги, оскільки він дуже важливий і відповідає вимогам міжнародних стандартів обліку. Так, перевіряючи безперервність функціонування підприємства, аудитор має впевнитись, що підприємство буде функціонувати у найближчому майбутньому, наприклад за законодавством Великобританії один рік після дати складання балансу або протягом шести місяців після видачі аудиторського висновку;
відповідність (у зарубіжній літературі «періодизація») — вивчення облікових записів та даних фінансової звітності з погляду належності до звітного періоду, що перевіряється. Так, деякі підприємства з метою поліпшення показників фінансових результатів відносять до звітного періоду реалізацію продукції, яка відбулася на початку наступного звітного періоду, або навпаки, незареєстровані заборгованості поточного року переносять на наступний рік. Подібні дії не тільки викривляють реальне фінансове становище, а й впливають на суму податків бюджету.
Такі ознаки і критерії, як точність, об'єктивність, правдивість, достовірність охоплені ознакою і критерієм «правильність відображення», межі облікового періоду — «відповідність», права й обов'язки — «належність», класифікація і пояснення статей звіту охоплюються переліченими вище критеріями.
Запропонований перелік ознак та критеріїв оцінки аудитором фінансової звітності є основою для визначення:
а) методів і прийомів аудиту в цілому;
б) методів та прийомів, які найбільше підходять для перевірки за певною ознакою чи критерієм;
в) методів і прийомів залежно від об'єктів аудиту (наприклад, основні засоби слід перевірити насамперед за такими ознаками і критеріями: повнота, фактична наявність, належність, оцінка);
г) методів і технічних прийомів, які найбільш доцільно (ефективно) використовувати під час перевірки певного об'єкта аудиту.
Методи і технічні прийоми визначені в спеціальній вітчизняній (М. Білуха, Б. Валуєв, Л. Крамаровський та ін.) і зарубіжній літературі. Особливо слід відзначити ґрунтовну класифікацію їх М. Білухою. Ці методи і прийоми широко апробовані в практиці проведення ревізії, контролю, а також аудиторськими фірмами. До них належать: аналіз, синтез, спостереження, інвентаризація, контрольні заміри, експертиза, документальна перевірка тощо.
У міжнародних нормативах з аудиту та в зарубіжній спеціальній літературі викладено специфічні методи і прийоми аудиту, які широко застосовуються у світовій практиці, але маловідомі у нас або мають інше тлумачення і особливості застосування в аудиті. Це такі методи, як опитування, інспекція, запит, аналітичний огляд, та прийоми — вибіркова перевірка, анкетування, тестування тощо.
Розглянемо стисло характерні риси перелічених методів і прийомів.
Метод опитування передбачає отримання письмової та усної інформації з питань аудиторської перевірки від працівників підприємства — його керівника, управлінців, менеджерів, головного бухгалтера та інших відповідальних осіб. Отримані відповіді входять до складу аудиторських доказів.
Метод інспекції в зарубіжній літературі та практиці (зокрема, у Великобританії) передбачає перевірку фізичної наявності матеріальних активів, необхідність їх для господарської діяльності клієнта, а також перевірку відповідних облікових записів, розрахунків тощо.
Запит — метод, котрий деякою мірою застосовується в Україні. Письмовий запит може надсилатись до банку, що обслуговує підприємство (про підтвердження залишку грошей на рахунках), або дебіторам і кредиторам. У зарубіжній практиці запит до банку надсилається за стандартною формою «Стандартний лист-заявка на банківський звіт для цілей аудиту», в якому містяться питання, що цікавлять аудитора. Крім того, широко використовується запит до юриста, який веде справи підприємства-клієнта (про наявність чи відсутність судових справ, законність укладених контрактів тощо).
Метод аналітичного огляду не зводиться лише до аналізу показників фінансової звітності підприємства, а тим більше не до традиційного аналізу через порівняння фактичних даних з даними попереднього звітного періоду чи плановими (бюджетними) показниками. Мета і завдання аналітичного огляду значно ширші. Так, аудитор визначає тенденції, перспективи діяльності підприємства-клієнта не тільки за даними його фінансової звітності, а й за результатами діяльності інших споріднених підприємств цієї галузі. І якщо багато підприємств галузі зазнали банкрутства в економічних умовах, що склалися, то не виключено, що теж саме може статись і з підприємством, що перевіряється. Існують й інші напрями аналітичного огляду.
Прийом вибіркової перевірки в зарубіжній практиці на відміну від нашого традиційного розуміння його має іншу техніку застосування (наприклад, з сукупності дебіторської заборгованості перевіряють тільки ті суми, які перевищують визначену межу їх значення). У вітчизняній же практиці беруть на вибір певний місяць або певну частину кожного місяця.
Прийом анкетування — це один із прийомів опитування. Він полягає в отриманні від службовців підприємства та третіх осіб відповідей на заздалегідь сформульовані запитання.
Прийом тестування є найпоширенішим у зарубіжній практиці аудиту. У своїх робочих паперах (документах) аудитор сам дає відповіді у формі «так» або «ні» за певним переліком питань на кожному етапі аудиторської перевірки чи з кожного об'єкта аудиту. Тести аудиторського контролю досить різноманітні: незалежні, на відповідність, наскрізні, спрямовані тощо.
Широко застосовувані в нашій практиці методи і прийоми розглядати тут немає потреби.
Наведено загальний перелік методів і прийомів проведення аудиту. Але для практичної роботи аудитора їх недостатньо. Він мусить знати, які конкретні методи і прийоми доцільно застосовувати для оцінки звітності за певними ознаками та критеріями. У графах 2—10 зазначені методи і прийоми аудиту, які, на нашу думку, можуть бути застосовані під час перевірки фінансової звітності за певними ознаками та критеріями.
Подальший вибір методів і прийомів аудиту за ознаками та критеріями щодо об'єктів перевірки та найефективніших з них є проблемою окремих етапів проведення аудиту — перевірки активів, капіталу, зобов'язань, отримання прибутку тощо.
Аудиторська вибірка. Для скорочення обсягу робіт та зменшення їх вартості, аудитори часто використовують аудиторську вибірку. Аудитори перевіряють лише деяку частину всієї сукупності даних та екстраполюють отримані результати так, щоб сформувати свою думку за сукупністю в цілому. Вибіркова перевірка ніколи не дає повної впевненості в надійності результатів, що пов'язано з постійним існуванням елементів аудиторського ризику.
Якщо аудитор приймає рішення про проведення вибіркового дослідження, він повинен врахувати таке:
1) головну мету (завдання) перевірки та чи можна її здійснити, застосовуючи вибірку;
2) відносну ефективність різних методів і прийомів аудиту;
3) характер неточностей і помилок, які можуть міститись у звітності, та яка ймовірність їх виявлення шляхом вибіркового дослідження інформації.
Вибіркова перевірка може здійснюватись на основі застосування двох видів методик:
1) методики статистичної вибірки;
2) методики вибірки з використанням професійного судження (нестатистична вибірка).
Статистична вибірка передбачає використання теорії статистики при виборі одиниць і генеральної сукупності. У свою чергу, статистична вибірка може підрозділятись на відбір ознак та змінних. Методика відбору ознак використовується для визначення наявності окремих ознак у генеральній сукупності і частіше за все застосовується за системної перевірки контролю. При цьому фактична величина окремих елементів, що аналізуються, не має першочергового значення.
Методика відбору змінних здебільшого використовується для аналізу кількості або величин змінних генеральної сукупності і може застосовуватись для визначення грошового виразу будь-яких виявлених помилок.
Методика відбору зразків з використанням професійного судження передбачає застосування суб'єктивних оцінок аудитора. Певною мірою можуть використовуватись і математичні методи.
У процесі аудиторської вибірки необхідно забезпечити, щоб кожна відібрана одиниця була характерним представником усієї генеральної сукупності, мала однакові шанси бути відібраною та щоб отримані результати можна було поширити на всю сукупність у цілому. Інакше вибірка буде неефективною.
В окремих випадках початкова сукупність може бути розділена на дві окремі підсукупності, одна з яких перевіряється повністю, тобто суцільним методом, а інша з використанням вибірки.
Ефективність вибірки може зменшуватись з двох основних причин:
— необ'єктивності відбору;
— необ'єктивності сукупності.
Необ'єктивність відбору можна значно знизити шляхом застосування випадкової вибірки, тобто такої, коли кожен елемент сукупності має однакові шанси відбору. Навіть якщо метод відбору нестатистичний, одиниці повинні братися наугад, довільно.
Оцінка необ'єктивної сукупності вимагає врахування завдань перевірки й особливостей сукупності, з якої слід зробити відбір. Наприклад, під час перевірки завищення сум у звітності головне завдання аудитора — впевнитись у тому, що всі записи в облікових регістрах є реальними.
У разі перевірки на завищення показників ситуація є більш складною, оскільки сама повнота бухгалтерської документації ставиться під сумнів і вона не може використовуватись як надійне джерело інформації.
На обсяг вибірки найбільше впливають рівень ризику невияв-лення та ризику контролю.
Існують різноманітні методики вибірки:
— Довільний відбір: йому часто надається перевага, проте він вимагає тривалого часу й затрат.
— Систематичний відбір: є грубим наближенням до довільного відбору. При цьому необхідно: визначити обсяг вибірки та обсяг (межі) сукупності; вибрати довільну точку відліку; застосувати інтервал, визначений для даної сукупності.
— Монетарна відбірка — це специфічна форма систематичного відбору одиниць, за якої елементом вибірки є грошова одиниця, а не окрема операція чи залишок.
— Відбір групи — при цьому аудитор розглядає групи операцій. Цей метод використовується рідко, оскільки не забезпечує перевірки по всій сукупності.
— Безсистемний відбір — це відбір без застосування будь-якого загальноприйнятого методу забезпечення довільності відбору, але передбачає намагання усунути необ'єктивність під час відбору. Це найшвидший і найдешевший метод вибірки.
— Комп'ютерний відбір — передбачає використання спеціальних комп'ютерних програм для аудиторської вибірки. Відбір одиниць сукупності здійснюється автоматично.