Тема 13. ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА
1. Дивіденди – їхні види і джерела виплати.
2. Оптимальна та залишкова дивідендні політики.
3. Порядок нарахування і виплати дивідендів.
4. Різновиди дивідендної політики.
5. Фінансові операції при проведені виплати дивідендів акціями.
1. Дивіденди – їхні види і джерела виплати
В фінансовій літературі існує декілька визначень дивідендів. Основні із них:
Дивіденди – частина чистого прибутку акціонерного товариства, котра щороку розподіляється серед акціонерів відповідно до частки їх участі у власному капіталі товариства. Дивіденд зі звичайних акцій залежить від суми прибутку акціонерного товариства. Дивіденд зі привілейованих акцій сплачують у заздалегідь установленому розмірі як твердий процент від їхньої номінальної вартості.
Дивіденди – доходи, отримувані суб’єктам оподаткування згідно з корпоративними правами як частина прибутку юридичної особи, включаючи доходи, нараховані як проценти на акції чи на внески до статутних капіталів (за винятком доходів, отриманих від інших видів цінних паперів, від їх продажу і доходів від операцій з борговими зобов’язаннями та вимогами).
Види дивідендів:
1) Річний дивіденд – який виплачується за підсумками діяльності за рік, він включає всі попередні види виплати дивідендів, що мали місце протягом року.
2) Проміжний дивіденд – це дивіденд, що включається в річний дивіденд і виплачується як авансовий платіж.
3) Підсумковий дивіденд (останні) – це останній виплачений дивіденд за звітний період дивіденд.
Приклад. Дивіденди виплачувані щокварталу І – 2,0; ІІ – 3,0; ІІІ – 1,0; IV – 4,0.
Дріч = 10 грн. Діт = 4,0. проміжні дивіденди: 2,0; 3,0; 1,0.
Дивіденди показують звичайно або в абсолютній величині, або у відсотках.
У тому випадку, якщо дивіденди розраховуються у відсотках, застосовується поняття ставки дивіденду норми дивіденду, процентного доходу на акцію.
Процентний дохід на акцію розраховується 2 способами:
1) ,
де Д – абсолютна величина дивіденду;
Н – номінал акції.
2) ,
де Ц – ціна акції (ринкова).
Дивіденди повинні бути достатніми для того, щоб зацікавити інвестора в придбанні акцій. Відсоток повинний бути більше, ніж відсоток по депозитних рахунках у банку.
Джерела виплати дивідендів.
1. Дивіденди, як правило, виплачуються за рахунок чистого прибутку підприємства.
2. Дивіденди можуть виплачуватися і при відсутності чистого прибутку за звітний період, але при наявності інших джерел їхньої виплати:
- чистий прибуток, накопичений підприємством у попердні періоди;
- у виняткових випадках дивіденди можуть виплачуватися за рахунок резервного фонду.
3. Для виплати дивідендів формується фонд виплати дивідендів (ФВД).
2. Оптимальна та залишкова дивідендні політики
Дивідендна політика – складова загальної фінансової політики акціонерного товариства, спрямована на зростання ринкової вартості акцій. Полягає в оптимізації пропорцій між тією частиною отриманого прибутку, що йде на споживання, і тією, яку капіталізують.
Отже дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів або утримувати їх для інвестування.
Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.
На дивідендну політику впливає низка факторів. Найтиповішими з них є:
·різноманітні кредитні та фінансові обмеження;
·диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу;
·сприятливі форми інвестування у певні періоди;
·бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки);
У сумі ці та інші фактори визначають оптимальну дивідендну політику.
Оптимальна дивідендна політика – це така політика, яка максимізує ціну акцій підприємства.
Знаходження цього оптимуму є винятково важким завданням, і неможливо створити ідеальну модель дивідендної політики. Але можна виділити основні моменти, які враховують при виробленні такої політики.
Під час прийняття рішень щодо дивідендної політики керівництво підприємства повинно враховувати:
·заборгованість за раніше випущені облігації;
·виплату дивідендів по привілейованих акціях, тому що вона здійснюється до виплати по звичайних акціях;
·достатність грошових коштів підприємства для виплати дивідендів;
·норми податкового законодавства.
Дуже часто на практиці використовують дивідендну політику, що називається залишковою.
Відправна точка залишкової теорії дивідендів полягає у тому, що інвестори віддають перевагу утриманню і реiнвестуванню прибутку, а не виплаті його у вигляді дивідендів у тому разі, якщо прибуток від реінвестування перевищує норму прибутку, котру середній інвестор міг би утримати по інших інвестиціях порівняно з ризиком.
Якщо підприємство може реінвестувати нерозподілений прибуток при нормі 20%, а найвища норма, яку акціонери можуть отримати з інших альтернативних джерел, становить 10%, то акціонери захочуть, щоб підприємство утримало їх прибутки.
Залишкова дивідендна політика передбачає чотири послідовні кроки у прийнятті рішень про виплату дивідендів.
1-й – складання оптимального бюджету інвестицій;
2-й – визначення частини інвестування за рахунок боргових зобов’язань згідно з оптимальною структурою капіталу підприємства;
3-й – визначення частки інвестування за рахунок нерозподіленого прибутку;
4-й – прийняття рішення про виплату або невиплату дивідендів.
Слово „залишковий” означає „залишковий понад” (відкладений) і тому залишкова політика полягає у тому, що дивіденди виплачують після вичерпання сприятливих можливостей вигідного внутрішнього інвестування для розширення виробництва.
3. Порядок нарахування і виплати дивідендів
Існують три основні методи виплати дивідендів.
Ø Метод стійкого збільшення дивіденду на акцію полягає у тому, що підприємство встановлює певний темп зростання дивідендів, наприклад, у 10% за рік і прагне щороку збільшити дивіденди на цю суму. Інколи політика стійких темпів збільшення дивідендів може суперечити залишковій дивідендній політиці, тому в деякі роки підприємства можуть встановлювати постійний річний дивіденд на акцію і збільшувати його лише в разі гарантованого отримання достатньої для того величини прибутку.
У цьому випадку основним стає правило уникання пониження річного дивіденду.
Одна з важливих умов цього методу – регулярна виплата дивідендів. Недотримання цієї умови має негативний вплив на діяльність підприємства.
По-перше, коливання виплати дивідендів може призвести до коливання ціни акцій.
По-друге, акціонери доволі часто використовують дивіденди для поточного споживання, тому нерегулярна виплата призведе до зниження ціни акцій.
По-третє, стійка дивідендна політика необхідна для проведення лістингу і допуску акцій до офіційного продажу на фондовій біржі.
По-четверте, іноді для підприємства важливіша виплата дивідендів, ніж реалізація деяких інвестиційних програм.
Ø Метод постійного коефіцієнта виплат полягає у виплаті певного постійного процента від прибутку. Оскільки величина прибутку коливається з року в рік, то й абсолютна величина дивідендів коливатиметься.
Політика постійної частки у прибутку (постійного коефіцієнта виплат) ґрунтується на фіксованому коефіцієнті дивідендних виплат, який визначає частку кожної гривні прибутку, розподіленої серед акціонерів у формі дивіденду готівкою. Щоби отримати розрахунковий коефіцієнт дивідендних виплат, необхідно розділити сукупні дивіденди на чистий прибуток компанії. Суть цієї політики полягає у збереженні постійної величини коефіцієнта дивідендних виплат, однак недостатньо уваги приділяється абсолютній величині дивідендів.
У наслідку коливання величини прибутку спричиняє коливання величини дивідендів. Механізм дії цієї політики ілюструє табл. 37.
Значним недоліком цієї політики є нестабільність, а Іноді зниження ринкового курсу звичайних акцій.
Цей вид політики відповідає інтересам підприємства більшою) мірою, ніж інтересам акціонерів. Тому політику використовують, як звичайно, підприємства, що створені недавно або проходять стадію? швидкого росту.
Таблиця 37
Схема дії політики постійної частки у прибутку
|
Рік
|
Прибуток iз розрахунку на акцію (грн.)
|
Коефіцієнт дивідендних виплат (%)
|
Щорічний дивіденд на акцію (грн.)
|
|
1995
|
3,46
|
25
|
0,860
|
|
1996
|
2,99
|
25
|
0,750
|
|
1997
|
3,61
|
25
|
0,900
|
|
1998
|
4,92
|
25
|
1,230
|
|
1999
|
4,68
|
25
|
1,170
|
|
2000
|
5,01
|
25
|
1 250
|
|
2001
|
4,85
|
25
|
1,210
|
|
2002
|
5,11
|
25
|
1 280
|
Ø Метод виплати низького регулярного дивіденду плюс приплати (політика дивідендних премій) є компромісом між описаними раніше двома методами. Така політика забезпечує гнучкість підприємству, а інвестори можуть розраховувати на отримання щонайменшого мінімального дивіденду.
Тому коли прибутки, що їх отримує підприємство, не є постійною величиною, метод виплати низького регулярного дивіденду плюс приплати с найоптимальнішим
Керівництво підприємства встановлює такий низький рівень дивідендів, який може бути виплачений і в найнесприятливіші роки, і робити доплати до нього, коли є надлишкові фонди. Схема цієї політики представлена в табл. 38.
Таблиця 38
Схема дії політики дивідендних премій
|
Рік
|
Прибуток на акцію (грн.)
|
Стандартний дивіденд на акцію
|
Додатковий дивіденд на акцію
|
Разом дивідендів на акцію
|
|
1995
|
3,46
|
1,30
|
0,60
|
1,90
|
|
1996
|
2,99
|
1,30
|
|
1,30
|
|
1997
|
3,01
|
1 00
|
|
1 00
|
|
1998
|
4,92
|
1 60
|
1 00
|
2,60
|
|
1999
|
4,68
|
1.60
|
0,40
|
2,00
|
|
2000
|
5.01
|
2,00
|
|
2.00
|
|
2001
|
4.85
|
2,00
|
|
2,00
|
|
2002
|
5 .11
|
2.25
|
|
2.25
|
Ø Прийняття рішень про виплату дивідендів
Найбільш значний вплив па прийняття рішень про виплату дивідендів чинить зіставлення мотивів підприємства з факторами ринкового середовища та встановлені терміни виплат дивідендів.
Фактично дивіденди нараховують із нерозподіленого прибутку підприємства, який є сумою минулого та поточного прибутку, не сплаченого у вигляді дивідендів, і залишку для фінансування господарської діяльності. Очевидно, що будь-яку готівку, призначену для виплат, необхідно вилучати з наявних ресурсів компанії через те, що перерозподілений прибуток не являє собою реальних коштів, а є показником із бухгалтерського звіту.
Водночас з оцінкою поточного та нерозподіленого прибутку важливо прогнозувати перспективи росту, тому що досить імовірним буде необхідність у його фінансовому забезпеченні за рахунок поточного прибутку. Слід переконатися, що грошових ресурсів вистачить і на виплату дивідендів, і на реалізацію інвестиційних потреб для росту. Крім того, слід брати до уваги можливі юридичні та контрактні обмеження, пов’язані з необхідністю укладання договорів про кредит, де може бути передбачено домовленість про розмір можливих дивідендів.
Після оцінки внутрішнього стану підприємства вивчають стан ринку. На ринку дивідендам не надають значної ваги. Логіка ринку така: якщо підприємство інвестує свої засоби розумно і з високою нормою прибутку, то воно заслуговує на визнання. Інвесторів, орієнтованих на отримання поточного доходу, приваблюють підприємства, котрі, як звичайно, сплачують високі дивіденди. Неспроможність задовольняти ці сподівання може призвести до руйнівних наслідків для ринку.
І якщо рішення про виплату дивідендів прийнято, то далі слід встановити декілька важливих термінів для здійснення виплат. Для акціонерів особливо важливими є три дати: дата реєстрації, дата припинення нарахування дивідендів за поточний період, дата платежу.
Сплачувати дивіденди підприємства можуть як готівкою, акціями (капіталізовані дивіденди) свого підприємства, так і акціями інших (часто дочірнiх) підприємств (реорганізаційні дивіденди).
Завжди існує деякий діапазон маневру у сфері дивідендної політики для підприємства, хоча в кінцевому підсумку для акціонерів вигідне те, що прийнятне для ради директорів.
Бажано, щоб якомога більша частина потреб підприємства в постійному й оборотному капіталі задовольнялась із нерозподіленого прибутку. Водночас керівництво повинно враховувати, що бажаним для підприємства є збереження рівня виплат дивідендів.
Крім розміру дивідендів, важливою є синхронізація їх виплат із сприятливими періодами припливу грошових коштів на підприємстві.
4.Різновиди дивідендної політики
Розрізняють три типи дивідендної політики:
консервативна – згідно з якою приоритетною метою розподілу прибутку є виробничий розвиток, а не поточне споживання у формі дивідендних виплат. Зростає вартість чистих активів підприємства, а відповідно й ринкова вартість;
поміркована (компромісна) – згідно з якою в процесі розподілу прибутку поточні інтереси акціонерів щодо дивідендних виплат стабільно збалансовані з потребами формування власних фінансових ресурсів для забезпечення розвитку підприємства;
агресивна – яка передбачає постійне зростання дивідендних виплат незалежно від результатів фінансової діяльності. Забезпечує високу ринкову вартість акцій то формує позитивний імідж підприємства серед потенційних інвесторів, проте може призвести до фінансових ускладнень, оскільки можливості самофінансування підприємства за рахунок прибутку стають обмеженими.
Ефективність дивідендної політики оцінюють за динамікою ринкової вартості акцій, а також за такими показниками:
- коефіцієнт дивідендних виплат (КДВ):
-
КДВ = ФДВ : ПЧ або КДВ = ДА : ПА,
де ФДВ – фонд дивідендних виплат, сформований відповідно до зворотного
типу дивідендної політики;
ПЧ – сума чистого прибутку підприємства;
ДА – сума дивідендів, виплачуваних на одну акцію;
ПА– сума чистого прибутку в розрахунку на одну акцію.
- коефіцієнт співвідношення ціни та доходу від акції (КЦ/Д):
КЦ/Д = ЦАР : ДА,
де ЦАР – ринкова ціна однієї акції.
Хоча підприємство самостійно приймає рішення про проведення дивідендної політики, існують обмеження та таку діяльність. Ціль:
1) Забезпечити ліквідність підприємства.
2) Забезпечити грошовими потоками кредиторів. Існують наступні види обмежень:
- юридичні;
- фінансові;
- договірні.
Юридичні обмеження – обмеження, що регламентуються нормативними документами.
Фінансові обмеження – не регламентуються законодавчо, а визначаються логікою розвитку фінансової діяльності підприємства.
Договірні – які містяться в договорах між емітентами й інвесторами.
До юридичних обмежень відносяться наступні:
1) Не допускається виплата дивідендів за рахунок активів підприємства, якщо вони не перевищують величини статутного фонду.
2) Формування фонду виплати дивідендів допускається тільки після забезпечення виплати доходів по боргових зобов’язаннях.
Фінансові обмеження:
1) Частину чистого прибутку необхідно направляти у фонди нагромадження для забезпечення розвитку підприємства.
2) Частину чистого прибутку необхідно напрявляти на рішення соціальних питань підприємства.
Договірні обмеження:
Величина фонду виплати дивідендів може бути обмежена визначеним відсотком.
5.Фінансові операції при проведені виплати дивідендів акціями
У світовій практиці існує 3 основних підходи до виплати дивідендів:
1) Дивіденди необхідно виплачувати тільки тоді, коли цілком задоволені потреби в додаткових інвестиціях.
2) Величина виплачуваних дивідендів визначається зовнішніми факторами і безпосередньо не зв’язана з інвестиціями.
3) Змішаний варіант – необхідно виплачувати дивіденди і проводити інвестиції.
Дивіденди можуть бути виплачені:
1) грошима (сама зручна);
2) товарами і послугами;
3) облігаціями підприємства;
4) акціями підприємства.
Виплата дивідендів акціями:
1. Частина НП направляється у ФВД.
2. Ця сума переходить у фонд нагромадження.
3. На цю суму проводяться операції з акціями.
Існує 2 способи виплати дивідендів акціями:
1) За рахунок додаткових емісій.
2) Випуск додаткової кількості акцій без збільшення статутного фонду, шляхом проведення членування акцій на менші акції.
Дроблення акції – зменшення номінальної вартості акцій даного випуску шляхом розподілу на визначений коефіцієнт. При цьому кількість акцій збільшується, а сумарна номінальна вартість акцій (УК) не змінюється.
Консолідація – це зменшення загальної кількості акцій відповідно до заданого коефіцієнта, одночасно з пропорційним збільшенням номінальної вартості акцій (УФ залишається незмінним).
Способи фінансування виплати дивідендів акціями:
1) За рахунок нерозподіленого прибутку.
2) Без джерела фінансування, за рахунок збільшення кількості акцій, що видаються акціонеру.
Фінансові операції при проведенні виплати дивідендів акціями. При проведенні виплати дивідендів шляхом випуску і видачі додаткових акцій проводяться наступні операції:
1) Для забезпечення виплати дивідендів випускається додаткова кількість акцій і величина КК збільшується.
2) Фінансування випуску цих акцій проводиться з рахунок нерозподіленого прибутку і це відбивається в пасивному капіталі (оплата номінальної вартості, а також оплата додаткового капіталу).
3) Кожному акціонеру видається додаткова кількість акцій і сума його вкладу в статутний фонд зростає, а частка в статутному фонді залишається незмінною.
Отже, багато досліджень дивідендної політики свідчить про те, що точної, моделі, яка забезпечує оптимальну дивідендну політику, ще не створено.
Незважаючи на відсутність моделі оптимальної дивідендної політики, залишкова теорія дає відправну точку - перелік факторів, які необхідно врахувати для прийняття остаточного рішення при виборі дивідендної політики.
Оптимальна дивідендна політика - це політика, яка встановлює баланс між поточними дивідендами та майбутнім зростанням і максимізує при тому ціну акцій.
Існує три основні методи виплати дивідендів:
• метод стійкого збільшення дивіденду на акцію;
• метод постійного коефіцієнта виплат;
• метод виплати низького регулярного дивіденду плюс приплати.
Метод стійкого збільшення дивідендів на акцію полягає у тому що підприємство встановлює певний темп зростання дивідендів у вигляді щорічного фіксованого проценту.
Метод постійного коефіцієнта виплат полягає у виплаті певного постійного процента від прибутку. Поза як величина прибутку коливається, то і коливається частина прибутку, що її розподіляють між акціонерами.
Метод виплати низького регулярного дивіденду плюс приплати є компромісом між двома попередніми. Встановлюється низький рівень дивідендів, який може бути виплачений у найменш сприятливі роки і здійснюються доплати до нього в роки успішної роботи.
Вибір методу виплати дивідендів керівництвом залежить від економічного та фінансового стану підприємства і повинен забезпечувати проведення оптимальної дивідендної політики.
Прийняття рішення про виплату дивідендів залежить від факторів ринкового середовища, встановлених термінів виплати та мотивів підприємств, що випливають з аналізу його діяльності.
Дивіденди нараховують із нерозподіленого, прибутку, тому перед їх виплатою слід переконатись, що грошових засобів вистачить і на виплату дивідендів, і на реалізацію інвестиційних цілей для росту.
Сплачувати дивіденди підприємства можуть як готівкою так і акціями.
Якщо рішення про виплату дивідендів прийнято, необхідно визначити дати здійснення їх виплат.
