ТЕМА 9. КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА
1. Типи інвестицій та варіанти їх інвестування.
2. Класифікація джерел фінансування та їх складові
3. Ризики в оцінці доцільності капіталовкладень
1. Типи інвестицій та варіанти їх інвестування
Інвестиційна діяльність у державі є одним з основних напрямів розширення то відтворення основних фондів і виробничих потужностей підприємства на базі науково-технічного прогресу, що обумовлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності. В свою чергу поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб’єктів, майбутній – обсягами інвестицій у виробництво.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” визначає інвестиції, як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
Інвестиційна діяльність – це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої кошти (у матеріальний, фінансовий або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.
Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії.
1. Прогнозування та планування:
- дослідження макроекономічних умов;
- формування цілей і завдань;
- стратегія розвитку підприємства.
2. Формування інвестиційного портфеля:
- розробка та оцінювання інвестиційних проектів;
- забезпечення необхідних обсягів інвестиційних ресурсів;
- оцінювання та прогнозування ефективності інвестиційної програми.
3. Реалізація інвестиційної програми:
- оперативне управління інвестиційними проектами;
- моніторинг реалізації інвестиційної програми;
- корекція інвестиційної діяльності.
Існують слідуючи типи інвестицій:
·інвестиції у фізичні (реальні) активи: будівлі, споруди, машини, обладнання та інші матеріальні цінності терміном служби понад один рік;
·інвестиції у грошові активи ("портфельні" інвестиції) акції, облігації, депозити в банках та ін.;
·інвестиції у нематеріальні активи: придбання прав, ліцензій, навчання та ін.
Більшості підприємств доступна багатоваріантність фінансування інвестиційних проектів, а саме:
·повне самофінансування;
·акціонування;
·кредитне фінансування;
·лізинг;
·змішане фінансування.
2. Класифікація джерел фінансування та їх складові
Джерела інвестиційних ресурсів підприємства можна поділити на власні, позичені та залучені.
Характеристика ресурсів підприємства
1. Власні
- частина прибутку, що йде на розвиток;
- амортизаційній відрахування;
- доходи від реалізації основних засобі;
- іммобілізована в інвестиції частина надлишкових оборотних активів;
- емісія акцій компанії.
2. Позичені
- довгострокові кредити;
- цільовий державний кредит на конкретний вид інвестування;
- лізинг.
3. Залучені
- внески сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів (грант, безкоштовне фінансова допомога тощо)
Також, інвестиції поділяють на пасивні й активні.
Пасивні – це ті, які забезпечують підтримання досягнутого рівня використання ресурсів підприємства за рахунок структурно-вартісних змін активів та пасивів підприємства.
Активні – це ті, які забезпечують підвищення конкурентоспроможності підприємства порівняно з досягнутим ним рівнем за рахунок розширення ринків реалізації продукції, що має попит, підвищення прибутковості та ін.
Крім того, існують інвестиції, пов'язані з високим ступенем ризику, які мають назву ризикові інвестиції, або венчурний капітал.
Венчурний капітал – це інвестиції у вигляді випуску нових акцій у нових сферах діяльності, які пов'язані з високим ступенем ризику.
Венчурний капітал інвестують переважно в окремі проекти в розрахунку на швидку окупність вкладених коштів та високу норму прибутку. Капіталовкладення, як звичайно, здійснюють через придбання частини акцій підприємства або надання йому кредитів. Отримуючи важелі управління, інвестор готовий йти на великий ризик.
Ризикове вкладення капіталу зумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм у галузі нових технологій.
Ризиковий капітал поєднує у собі різноманітні форми капіталовкладень: кредиту, акціонерну, підприємницьку. Він виступає посередником у заснуванні наукомістких фірм, так званих "венчурів".
У деяких випадках при прийнятті рішень у галузі інвестицій доцільно класифікувати їх так:
1. Прийняття позитивного чи негативного рішення стосовно тих інвестицій, рух грошових потоків у яких не залежить один від одного.
2. Вибір найкращого рішення щодо набору інвестицій, які є взаємо заперечними. (Коли може бути здійснене лише одне капіталовкладення).
3. Класифікація незалежних інвестицій відповідно до їх прибутковості.
Після здійснення цієї класифікаційної керівництво може поділити всі інвестиційні рішення на прийнятні і неприйнятні, що спростить процес вибору оптимального рішення.
Глобальна мета інвестиційної діяльності – підвищення цінності підприємства, яка складається з ринкової вартості власного капіталу підприємства і ринкової вартості зобов'язань підприємства.
Якщо інвестиції забезпечують підвищення дохідності капіталу, то цінність підприємства зростає і навпаки.
Отже, основна мета інвестиційної діяльності – підвищення цінності підприємства, яке принесе вигоду його власникам у вигляді дивіденді, які зростають, або підвищення ціни акцій.
3. Ризики в оцінці доцільності капіталовкладень
В інвестиційній діяльності питання ризику стоїть дуже гостро. Це спричиняється:
- по-перше, значною тривалістю інвестиційного циклу від моменту вкладення коштів до часу їх повернення;
- по-друге, інвестування пов’язана з вкладенням великих коштів, матеріальних ресурсів, негативне використання яких може негативно позначитись на фінансовому стані інвестора;
- по-третє, часто інвестування здійснюється через фінансових посередників, тому інвестор, як правило, не має реальної можливості контролювати використання вкладених коштів, оперативно втручатись у виробничий процес тощо.
До інвестиційних ризиків належать:
· Ризик втраченої вигоди;
· Ризик зниження дохідності;
· Ризик прямих фінансових втрат.
Ризик прямої втраченої вигоди – це ризик недоотримання прибутку внаслідок нездійснення будь-яких заходів (наприклад, страхування, хеджування та ін.)
Ризик зниження дохідності може виникнути внаслідок зменшення розміру процентів і дивідендів на здійснені інвестиції, вклади , кредити тощо. Ризик зниження дохідності має такі різновидності, як процентні ризики та кредитні ризики.
До процентних ризиків належить можливість втрати доходу комерційними банками, кредитними закладами, інвестиційними інститутами внаслідок перевищення процентних ставок, виплачених ними порівняно з отриманими за надані кредити.
Кредитний ризик – це небезпека несплати позичальниками боргів та процентів, що належить кредиторові. Кредитний ризик є різновидністю також ризику прямих фінансових втрат.
Крім того, ризик прямих фінансових втрат містить біржові ризики та ризики банкрутства.
Біржові ризики – це небезпека втрат на біржових операцій, як наприклад, ризик несплати за комерційні угоди, ризик неплатежів комісійної винагороди брокерській фірмі та ін.
Ризик банкрутства являє собою небезпеку певної втрати капіталу і нездатності розрахуватися згідно із взятими на себе зобов’язаннями внаслідок неправильного вибору капіталовкладень.
Різні інвестиції приносять різний дохід. Співвідношення ризику й доходу є таким, що віддача від вкладених грошей повинна пропорційно відповідати ризикованості вкладу.
Фінансовий менеджмент
У фінансах ризик визначають рівнем мінливості сподіваних доходів і вимірюють двома критеріями:
1. Середнє очікуване значення.
2. Мінливість можливого отримання результатів.
Середнє очікуване значення – це таке значення величини події, яке пов‘язане з невизначеністю ситуації. Середнє очікуване значення є середньозваженим для усіх можливих результатів , де ймовірність кожного результату використовують як частоту або вагу відповідного значення.
Середнє очікуване значення вимірює результат, на який ми сподіваємося у середньому.
Приклад: відома ситуація коли при вкладенні капіталу при реалізації проектного заходу зі 100 випадків:
У 50 випадках отриманий прибуток -18 тис. грн.
(імовірність 0,50)
У 27 випадках – -28 тис. грн.
(імовірність 0,27)
У 23 випадках – -21 тис. грн.
(імовірність 0,23)
Середнє очікуване значення прибутку від реалізації проектного заходу Х становитиме:
18*0,50+28*0,27+21*0,23=21,39 тис.грн.
Припустимо, аналогічний розрахунок був здійснений для проектного заходу У і отримані такі значення:
21*0,35+34*0,4+45*0,25=32,2 тис. грн.
Порівнюючи дві суми очікуваного прибутку, бачимо, що при вкладенні капіталу в проект Х величина отриманого прибутку коливається від 18 до 28 тис. грн. Середня величина становить 21,39 тис. грн.; у проекті У – величина отриманого прибутку коливається від 21 до 45 тис. грн. а середня величина дорівнює 32,2 тис. грн.
Отже, середня величина являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дає можливості прийняти рішення на користь будь-якого варіанта капіталовкладень.
Для остаточного прийняття рішення необхідно виміряти мінливість показників або міру коливань можливого результату.
Мінливість – це кількість коливань, що трапляється з багатьма значеннями, коли вони відхиляються від характерної середньої величини.
Для вимірювання мінливості у практиці використовують два тісно пов‘язані між собою показники: дисперсію і середньоквадратичне відхилення.
Дисперсія – це середньозважена величина квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:
,
де – дисперсія;
– очікуване значення для кожного випадку спостережень;
– середнє очікуване значення;
– кількість випадків спостережень (частота).
Середньоквадратичне відхилення визначають як корінь квадратний з дисперсії за формулою:
,
де G – середньоквадратичне відхилення.
Дисперсія і середньоквадратичне відхилення мірою абсолютної мінливості. Крім цих двох показників, в аналізі використовують коефіцієнт варіації.
Коефіцієнт варіації – це відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної, який показує ступінь відхилення отриманих значень:
,
де V – коефіцієнт варіації, %;
G – середньоквадратичне відхилення;
– середнє очікування значення.
Коефіцієнт варіації є відносною величиною, і абсолютні значення показників не впливають на його значення. Коефіцієнт варіації змінюється у межах від 0 до 100%. Чим більший коефіцієнт, тим більша мінливість ознаки.
Приклад. Середньоквадратичне відхилення дорівнює при вкладенні капіталу:
у проекті Х GХ =
у проекті У GУ =
Коефіцієнт варіації:
для проекту Х: VХ =
для проекту У: VУ =
Коефіцієнт варіації при реалізації проектного заходу Х є значно менший, ніж при реалізації проектного заходу У, що дає змогу прийняти рішення на користь вкладення капіталу в проектний захід Х.
Існують інші, спрощені методи визначення ступеня ризику.
З погляду інвестора кількісно ризик характеризує імовірнісну оцінку максимальної та мінімальної величини доходу, який може бути отриманий унаслідок капіталовкладень. При тому чим більший діапазон між цими величинами при рівній імовірності настання подій, тим вищий ступінь ризику.
Тоді для розрахунку показників дисперсії, середньоквадратичного відхилення та варіації використовують такі формули:
G = P max (X max – )2 + P min ( – X min)2
де G2– дисперсія;
Pmax– імовірність отримання максимального прибутку (доходу,
рентабельності);
Xmax– максимальна величина прибутку (доходу, рентабельності);
– середня, очікувана величина прибутку (доходу, рентабельності);
Pmin– імовірність отримання мінімального прибутку (доходу,
рентабельності);
X min– мінімальна величина прибутку (доходу, рентабельності);
G – середньоквадратичне відхилення;
V – коефіцієнт варіації.
Приклад. Вибрати найменш ризикований варіант капіталовкладень із двох, дані яких наведені нижче.
Перший варіант. Прибуток при середній величині 23 тис.грн. коливається у межах від 12 до 24 тис. грн. Імовірність отримання мінімального прибутку становить 15% максимального - 20%.
Другий варіант. Прибуток при середній величині 18 тис. грн. Коливається у межах від 11 до 20 тис. грн. Імовірність отримання мінімального прибутку дорівнює 30%, максимального – 25%.
Розрахунок для першого варіанта:
G2 = 0,2 . ( 24 –23)2 + 0,15 . (12 – 23)2 =0,2+18,15
G =
V =
Розрахунок для другого варіанта:
G2 = 0,3 . (11 – 18)2 + 0,25 . (20 – 18)2 = 14,7+1=2,47
G =
V = = ±9%
Порівняння значень коефіцієнтів варіації показує, що менший ступінь ризику у другому варіанті вкладення капіталу.
Розв’язання проблем інвестиційного ризику можливе завдяки реалізації різноманітних засобів. Основні уникнення, утримання, передання, зниження ступеня ризику.
Уникнення ризику досягають, відмовляючись від реалізації проекту пов’язаного з ним. Однак у такому разі інвестор втрачає водночас шанс отримання прибутку від реалізації проекту.
Утримання ризику передбачає покладення ризику на інвестора, при цьому інвестор повинен покривати можливі втрати капіталу від невдалого інвестування.
Передання ризику означає те, що інвестор передає ризик комусь іншому, наприклад, страховому товариству;
Зниження ступеня ризику – це скорочення імовірності та обсягів втрат.
Вибір конкретних засобів, пов’язаних із розв’язанням проблем ризиків, грунтується на дотримані певних принципів:
·ризикувати можна лише в межах, що їх дозволяє власний капітал;
·необхідно здійснювати аналіз інвестиційних проектів з урахуванням наслідків ризику;
·невиправданим вважається ризик великими вкладеннями коштів задля отримання невеликої вигоди.
Реалізація першого принципу означає, що вкладенню капіталу повинен передувати аналіз, який складається з таких етапів:
1) визначення максимально можливих збитків при реалізації проекту;
2) порівняння величини збитків з обсягом вкладеного у проект капіталу;
3) порівняння величини збитків з обсягом вкладеного усіх фінансових ресурсів вкладника капіталу.
Величина цього коефіцієнта різна для різних інвестиційних проектів і її треба визначити для кожного випадку окремо.
Однак існує межа коефіцієнта ризику, після досягнення якої для інвестора настає велика ймовірність банкрутства.
Реалізація другого принципу означає, що після визначення коефіцієнта ризику інвестор повинен прийняти рішення на користь реалізації інвестиційного проекту і взяти ризик на себе, відмовитися від інвестування проекту чи передати відповідальність за ризик іншій особі.
Дія третього принципу передбачає визначення вигоди для інвестора від реалізації проекту порівняно із вкладенням коштів.
Для зниження ступеня інвестиційного ризику використовують різноманітні способи: диверсифікацію, лімітування, страхування та ін. Одним із найпоширеніших є диверсифікація.
Диверсифікація – розподіл інвестиційних коштів між окремими об’єктами, які не пов’язані один з одним. Диверсифікація сприяє розсіюванню ризику і в сукупності зменшенню його величини.
На принципі диверсифікації грунтується діяльність інвестиційних фондів. Диверсифікація дає змогу зменшити ризик отримання прибутку від підприємницької діяльності, якщо займатися різноманітними її видами.
Лімітування – це встановлення певних обмежень на витрати, продаж, кредитування і т.д., що є суттєвим засобом зниження ризиків.
Страхування забезпечується зниженням доходів інвесторів при уникненні або зменшені ступеня ризику. Страхування також є одним із найпоширеніших способів уникнення ризиків або зменшення їх впливу. У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між особами, які страхують внески, й особами, котрі потребують виплат із страхових фондів.
Сек’ютеризація – це участь двох банків у реалізації одного проекту, причому обидва банки виконують різні функції. Наприклад, один із них розробляє умови й укладає договір, другий надає кредит позичальникові.
Рис. 22. Способи зниження фінансового ризику
