ТЕМА 2. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ ТА ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ
- Поняття та типи фінансової політики
- Характеристика сучасної фінансової політики України
- Фінансовий механізм
- Управління фінансами в умовах ринкової економіки
1. ПИТАННЯ № 4,5 ПОНЯТТЯ І ТИПИ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ
Ринкова економіка - дуже тонкий і складніший механізм, ніж планово-директивна економіка. На стан ринкової економіки сильно впливає держава, яка залежно від особливостей своєї економічної бази розробляє фінансову політику.
Фінансова політика - це комплекс державних заходів, що забезпечують ефективне функціонування фінансів і фінансової системи.
Це, у свою чергу, стимулює розвиток матеріального виробництва і створює економічний грунт для здійснення державою покладених на неї функцій і завдань.
Фінансова політика охоплює широкий комплекс заходів:
-розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямів, цілей і головних завдань;
-створення адекватного фінансового механізму;
- управління фінансовою діяльністю держави та суб’єктів господарювання.
Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. В ній конкретизуються головнінапрями розвитку економіки; визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їхні джерела, шляхи використання; розробляються механізми регулювання і стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами.
Фінансова політика - відносно самостійна сфера діяльності Держави. При її розробці варто виходити з конкретних особливостей історичного розвитку суспільства, враховувати специфіку внутрішнього і міжнародного становища, реальні економічні і фінансові можливості країни. При проведенні фінансової політики особливо важливим є забезпечення її взаємозв'язку з іншими складовими частинами економічної політики - кредитною, ціновою, грошовою.
Головними цілями фінансової політики ємобілізація й ефективне використання фінансових ресурсів, регулювання економічних і соціальних процесів, стимулювання провідних напрямів розвитку продуктивних сил.
Завдання фінансової політики - це:
- забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів;
- встановлення раціонального, з погляду держави, механізму розподілу і використання фінансових ресурсів;
- організація регулювання і стимулювання економічних та соціальних процесів фінансовими методами;
- формування фінансового механізму і його розвиток відповідно до цілей і стратегій, що постійно змінюються;
- створення ефективної і максимально дієвої системи управління фінансами.
Тип фінансової політики визначається особливостями поточного етапу розвитку економіки, соціальної сфери, інтересами правлячих партій, а також теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави.
Виділяють три типи фінансової політики: класичний, регулюючий, планово-директивний.
Класичний типфінансової політики був панівним до 20-х років XX століття. Біля її джерел стояли класики політичної економії Адам Сміт і Девід Рікардо.
Основа класичної фінансової політики - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. Така політика привела до обмеження державних витрат і податків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету. Державні видатки виступали переважно у вигляді військових витрат, виплат відсотків за державним боргом, його погашенням. Система податків включала найпростіші й найефективніші з погляду стягування непрямі іі прямі податки. Управління фінансовою діяльністю в державі зосереджувалося в одному органі — Міністерстві фінансів (казначействі).
Перехід до регулюючої фінансової політикипов'язаний із загостренням економічних, політичних, соціальних проблем у 20-х роках XX століття. Вона дала змогу протягом 30-х-60-х років забезпечити стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості, достатнє фінансування соціальних видатків у більшості європейських держав.
В основу регулюючої фінансової політики покладена економічна теорія Дж. М. Кейнса (1883-1946) про необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки і соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основними важелями втручання держави в економіку стають державні видатки, що формують додатковий попит. В остаточному підсумку забезпечується пожвавлення підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, зростання національного доходу і скорочення безробіття.
На відміну від класичної фінансової політики, головним механізмом податкового регулювання стає прибутковий податок. Він забезпечує вилучення через прогресивні ставки в суб'єктів господарювання доходів у вигляді заощаджень. Такий підхід дає змогу створити збалансованість державного бюджету при високому рівні доходів. Дефіцит бюджету використовується для регулювання економіки. Зростає роль ринку позикових капіталів як джерела доходів бюджету. Проводиться широкомасштабна політика дефіцитного фінансування, коли держава активно використовує середньо- і довгострокові позики.
Управління фінансами провадять самостійні спеціалізовані служби. Вони здійснюють планування бюджету, контроль за надходженням податків, управління державним боргом.
У сімдесяті роки XX століття на основі неокласичного напряму економічної теорії регулююча фінансова політика одержала подальший розвиток. У результаті цього регулювання економіки стає багатоцільовим, тобто, крім економічного зростання і зайнятості, держава регулює грошовий обіг, валютний курс, соціальну сферу, структурну перебудову господарства.
Головною метою стає скорочення обсягу національного доходу, що перерозподіляється через фінансову систему; зниження бюджетного дефіциту; стимулювання зростання обсягів заощаджень; зниження податкового тиску.
У країнах з адміністративно-командною системою проводиться планово-директивна фінансова політика.
Яскравим прикладом здійснення такої політики був СРСР.
Планово-директивна фінансова політика засвідчила свою високу ефективність у роки Другої світової війни, післявоєнної відбудови народного господарства. У цей період була потрібна максимальна концентрація фінансових ресурсів для фінансування надзвичайних витрат держави.
Планова система управління, заснована на державній формі власності, давала змогу здійснювати пряме директивне управління всією економікою, у тому числі й фінансами. Головна мста такої фінансової політики - досягнення максимальної концентрації фінансових ресурсів держави в руках центральних органів влади. Подальший перерозподіл здійснювався відповідно до основних напрямів державного плану. Характерним було непродуктивне використання коштів державного бюджету Значні ресурси йшли на фінансування оборонних галузей народного господарства, військові витрати. Мав місце залишковий принцип фінансування соціальної сфери. Держава цілком регулювала фінансову діяльність підприємств через вилучення чистого доходу за допомогою податку з обороту і наступних індивідуальних відрахувань від прибутку.
Використання планово-директивної фінансової політики в умовах нормального функціонування економіки призводить до негативних наслідків. Як переконує досвід практично всіх колишніх соціалістичних країн, результатами проведення такої політики було зниження ефективності виробництва, уповільнення розвитку соціальної сфери, різке погіршення фінансового становища держави.
2. ПИТАННЯ № 6 ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Упродовж століть Україна ніколи не мала своєї незалежної фінансової системи, власного державного бюджету і фінансової політики. Аж до проголошення незалежності фінанси і бюджет України були похідними від розмірів, що встановлювалися союзним центром, адміністративною вершиною централізованої держави. З моменту проголошення незалежності України постала необхідність створення власної фінансової системи.
Систему треба було створювати в кризових умовах. Свідченням цієї кризи став величезний дефіцит бюджету, наростаюча емісія грошей і супроводжуюча її інфляція; зростання внутрішнього і зовнішнього боргу країни; наявність великої кількості збиткових підприємств; платіжна криза в народному господарстві; значні суми непродуктивних витрат і втрат; зростання обсягів незавершеного будівництва; криза платіжних відносин держави в зовнішньоекономічній сфері, падіння рівня життя населення. І все це за умов, коли значна частина національного багатства, що належала Україні, залишилася за її кордонами і була взята під юрисдикцію інших країн.
Відмова від монополії державної власності, неможливість управління фінансами в недержавному секторі економіки адміністративними методами призвели до необхідності перегляду основних принципів фінансової політики, її основа - визнання свободи підприємництва, введення різноманітних форм господарювання, приватизація державної власності, перехід до ринкової економіки, яка базується на поєднанні інтересів приватних і державних суб'єктів господарювання.
Таким чином, створення власної фінансової системи в таких умовах необхідно проводити в два етапи: перший - охоплює проблеми, пов'язані зі зміцненням перших досягнень незалежності, другий - вирішує питання стабільного розвитку.
Із 1991 року почала проводитися принципово нова фінансова політика. На першому етапі вона була спрямована на ним із глибокої кризи. Це потребувало збалансування виробництва, нарощування його обсягів і значного зростання національного доходу, створення науково обґрунтованих взаємин у розрахунках із закордонними партнерами, формування й ефективного використання валютних ресурсів. У галузі бюджетної політики необхідною була збалансованість державного бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, створення фондів стабілізації, дотацій для ефективного впливу на стан розвитку матеріальної і нематеріальної сфер, забезпечення потреб держави в проведенні ефективної соціально-економічної політики.
Інвестиційна політика передбачала стимулювання інвестиційної діяльності за рахунок власних коштів, державних органів, бюджетних вкладень, вкладень іноземних інвесторів в економіку України, кредитних ресурсів. У податковій системі фінансова політика мала створити не фіскальну, а регулюючу, стимулюючу, довгострокову систему оподаткування, а також системи ефективних зв'язків суб'єктів господарювання із бюджетами
На другому етапі фінансова політика повинна була концентруватися на досягненні макроекономічної стабільності, а також на ефективності розподілу фінансових ресурсів. Фінанси, що відіграють контролюючу і стимулюючу роль, спрямовані на формування ефективної структури виробництва, стимулювання науково-технічного прогресу, ресурсозбереження і підвищення ефективності праці. При цьому бюджетна політика органічно пов'язана з функціонуванням інших інструментів і відіграє роль їхнього координатора на загальнодержавному рівні. Бюджетний дефіцит не фінансується за рахунок інфляційного податку, не перевищує очікуваного рівня реального зростання, й економічні суб'єкти повинні бути впевнені в стабільності податкової системи.
Таким чином, в умовах формування ринкової економіки фінансова політика являє собою сукупність заходів держави щодо мобілізації і розподілу фінансових ресурсів для досягнення зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) і подолання економічних проблем розвитку.
Фінансова політика України має враховувати реальні фінансові ресурси, основним джерелом яких є валовий внутрішній продукт. Значне місце у ньому посідають прибуток, платежі й Відрахування, що відносяться на собівартість продукції. Тому важливим є поєднання державної підтримки галузей економіки з вимогами ринку. Держава має зробити економічно доцільний вибір пріоритетних галузей, які в основному формують дохідну частину державного бюджету. Пріоритетним є визначення критеріїв фінансової допомоги суб'єктам господарювання з огляду на соціально-економічні особливості окремих регіонів. Також варто враховувати, що успіх фінансової політики залежить і від планування, яке не може бути припинене й в умовах наявності різних форм власності. Планування потрібно використовувати в тісному взаємозв'язку з вимогами об'єктивних економічних законів.
Фінансова політика має враховувати стан української економіки, її потенційні можливості, реальні джерела фінансування.
Держава через фіскальну, податкову, грошово-кредитну політику здійснює управління економікою, забезпечує фінансову стабільність. Кабінет Міністрів, як найвищий орган виконавчої влади, формує бюджет, основні макроекономічні показники економічного і соціального розвитку і проводить фінансову політику. Міністерство фінансів України відповідно до Бюджетного кодексу України визначає параметри державного бюджету, надає обґрунтування і роз'яснення щодо пропонованих обсягів витрат. Верховна Рада щорічно розробляє Бюджетну резолюцію, що визначає головні напрями бюджетної політики. Національний банк України, як Центральний банк, розробляє основні засади грошово-кредитної політики, а також здійснює контроль. НБУ послідовно проводить політику забезпечення стабільності гривні. А стабільні гроші - це фундамент розвитку будь-якої країни.
Необхідно наголосити, що при цьому вкрай важливо володіти реальною фінансовою ситуацією в країні. Тому існує потреба для України у підвищенні кваліфікаційного рівня, зацікавленості в кінцевих результатах праці з боку відповідальних працівників.
3. Фінансовий механізм
Фінанси як об'єктивна економічна категорія існують незалежно від волі людей і є інструментом впливу на виробничо-торговельний процес суб'єктів господарювання. Цей вплив здійснюється через фінансовий механізм.
Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується здійснення розподілу, перерозподілу, контролю фінансів; створення, мобілізація і використання децентралізованих і централізованих грошових доходів, фондів і резервів.
Фінансовий механізм - найважливіша частина господарського механізму. Він являє собою систему фінансових важелів, що забезпечують організацію, планування і стимулювання використання фінансових ресурсів. До структури фінансового механізму входять п'ять взаємозалежних елементів:
>• фінансові методи;
>• фінансові важелі;
>• правове забезпечення;
>- нормативне забезпечення;
>• інформаційне забезпечення.
Фінансові методи - це способи впливу фінансових відносин на господарський процес. Цей вплив здійснюється через управління рухом фінансових ресурсів, порівняння витрат і результатів, матеріальне стимулювання і відповідальність за ефективне використання грошових фондів. Фінансові методи становлять основу фінансового механізму, до них відносять: планування і прогнозування, інвестування, кредитування і самокредитування, оподаткування, матеріальне стимулювання і відповідальність, страхування, заставні, трансфертні, трастові операції, оренду, лізинг, факторинг та ін. Дія фінансових методів виявляється в утворенні й використанні різних грошових фондів
Фінансовий важіль є прийомом дії фінансового методу. У фінансовому механізмі важливу роль відіграють такі фінансові важелі: прибуток, дохід, амортизаційні відрахування, фінансові санкції, ціни, орендна плата, дивіденди, відсоткові ставки за позиками, депозитами і облігаціями, інвестиції, валютні курси та ін.
Ефективність і дія фінансового механізму залежать від правового і нормативного забезпечення. До правового забезпечення входять законодавчі акти, постанови, накази та інші правові документ органів управління. Нормативне забезпечення функціонування фінансового механізму становлять інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки і роз'яснення.
Інформаційне забезпечення складається з різного роду фінансово-економічної інформації. До такої інформації передусім відносять дані про. фінансовий стан суб'єктів господарювання, фінансові процеси на внутрішньому і міжнародному ринках. Наявність надійної ділової інформації дає можливість швидко приймати фінансові та комерційні рішення, які забезпечують максимізацію прибутку.
Таким чином, фінансовий механізм є найдинамічнішою частиною фінансової політики. Він швидко реагує на всі особливості поточного стану в економічній і соціальній сферах країни. Виходячи з того, що держава через фінансовий механізм здійснює свою діяльність у галузі фінансів, можна виділити директивний фінансовий механізм і регулюючий.
- Директивний фінансовий механізм розробляється для фінансових відносин, у яких держава бере участь безпосередньо. До нього, як правило, входять податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою і бюджетного процесу, фінансове планування. У цьому разі держава детально розробляє обов'язкову для всіх учасників систему організації фінансових відносин. У багатьох випадках директивний фінансовий механізм може поширюватися на фінансові відносини, у яких держава не бере участі. До таких відносин належать ті, які мають велике значення для реалізації усієї фінансової політики (наприклад, ринок корпоративних цінних паперів), або одна зі сторін цих відносин - агент держави (наприклад, фінанси державних підприємств).
- Регулюючий фінансовий механізм розробляється для конкретного сегмента фінансових відносин, який прямо не зачіпає інтересів держави. Такого роду фінансовий механізм характерний організації фінансових відносин на приватних підприємствах.
У цьому разі держава встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків і обов'язкових платежів, а підприємство самостійно розробляє форми, види грошових фондів і напрями їхнього використання.
4. ПИТАННЯ № 8 УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Практичне використання фінансового механізму безпосередньо пов'язане з цілеспрямованою діяльністю держави щодо управління фінансами.
Управління містить у собі ряд функціональних елементів: прогнозування, планування, оперативне управління, регулювання і контроль. Усі ці елементи забезпечують проведення фінансової політики в поточній діяльності державних органів, юридичних осіб і громадян.
Об'єктами управління є:
- грошовий обіг як рух суспільних фондів у грошовій формі в процесі відтворення;
- кругообіг капіталу, що охоплює його авансування, використання у виробництві, реалізацію виготовленого товару і повернення капіталу до вихідної форми;
- фінансові ресурси і їхні джерела у вигляді грошових фондів, що використовуються для забезпечення безперебійного функціонування і розвитку виробництва, соціально-культурної сфери;
- фінансові відносини, які виникають між підприємствами і державними установами, а також відносини міме торговими, комерційними й іншими структурами.
Суб'єктом управління фінансами є перший керівник підприємства, планово-фінансова служба, фінансові менеджери. Управління фінансами на рівні держави здійснюється системами законодавчої і виконавчої влади. В Україні це Верховна Рада, Президент і Кабінет Міністрів України. Безпосередньо оперативне управління фінансами покладене на Міністерство фінансів і підзвітні йому регіональні та місцеві органи. Найвищий орган законодавчої влади - Верховна Рада затверджує державний бюджет і регулює найважливіші відносини у фінансовій діяльності. Це здійснюється через прийняття законів із фінансових питань.
Кабінет Міністрів України формує і здійснює фінансову та грошово-кредитну політику, розробляє і подає Президенту України проект державного бюджету, організовує його виконання, приймає рішення про випуск державних внутрішніх позик, здійснює грошову емісію.
Міністерство фінансів бере участь у розробленні балансу фінансових ресурсів, організовує роботу зі складання проекту державного бюджету, контролює випуск і обіг цінних паперів, бере участь у роботі органів управління фондових бірж. У системі Міністерства фінансів функціонують державна контрольно-ревізійна служба і Державна податкова адміністрація України, їх очолюють голови, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Основне завдання контрольно-ревізійної служби - здійснення державного контролю за використанням коштів і матеріальних цінностей, їхнім збереженням, станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звітності. Державна податкова адміністрація головним завданням вважає забезпечення відповідності законодавства про податки, повний облік усіх платників податків, здійснення контролю і забезпечення правильності розрахунку й сплати податків, контроль за законністю здійснення валютних операцій
Державне казначейство здійснює оперативне управління видатками державного бюджету. Казначейство також збирає, обробляє й аналізує інформацію про стан державних фінансів, надає найвищим законодавчим і виконавчим органам державної влади звітність про фінансові операції уряду і стан бюджетної системи.
Єдину грошово-кредитну політику і регулювання грошового обігу здійснює Національний банк України.
На підприємствах фінансами управляють безпосередньо фінансові служби.
Головне завдання працівників фінансових служб підприємства полягає у якнайповнішій практичній реалізації функцій фінансів.
Таким чином,
до управління фінансами входить проведення загальної фінансової політики держави, здійснення функцій планування і координації фінансових ресурсів, розробка фінансового законодавства, розробка бюджету, збір податків, випуск позик, управління державним боргом.
У першу чергу комплексне управління фінансами здійснюється шляхом застосування механізму планування.
ПИТАННЯ № 9 ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ ЕТАПИ
Фінансове планування - процес розроблення системи фінансових планів з окремих аспектів фінансової діяльності, що забезпечують реалізацію фінансової стратегії підприємства в майбутньому періоді.
Всі види фінансового планування перебувають у взаємозв'язку і здійснюються у певній послідовності.
- 1 етап -- прогнозування фінансової діяльності, що визначає завдання поточного планування. Це найскладніший етап планування, що потребує високої кваліфікації фахівців. Під фінансовою стратегією підприємства слід розуміти формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності і вибір найефективніших шляхів їхнього досягнення. Це генеральний план дій для забезпечення підприємства коштами. Він охоплює питання теорії і практики фінансів, їхнього планування, вирішує завдання, які забезпечують фінансову стійкість підприємства н ринкових умовах господарювання.
- 2 етап - поточне планування фінансової діяльності, що полягає в розробці системи фінансових планів з окремих аспектів фінансової діяльності підприємства на майбутній рік із розбивкою за кварталами. Це планування допоможе визначити на майбутній період усі джерела фінансування, сформувати систему доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність підприємства, визначити структуру його активів на кінець планового періоду.
- 3 етап — оперативне планування фінансової діяльності. Воно полягає в розробці системи бюджетів - короткострокових оперативних фінансових планів (до одного року), що відображають надходження і витрати коштів з окремих аспектів фінансової діяльності, окремих господарських операцій, інвестиційних проектів.
Таким чином, фінансове планування охоплює весь комплекс заходів як із формування планових завдань, так і з втілення їх у життя.
Поряд із фінансовим плануванням важливу роль в управлінні фінансами відіграє фінансовий контроль і аудит.
Фінансовий контроль і аудит - це форми контролю за створенням, розподілом і використанням грошових ресурсів у всіх сферах фінансової системи країни.
В Україні фінансовий контроль здійснюється з боку Державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Національного банку і фінансових органів, незалежних аудиторських структур тощо.
Фінансовий контроль проводиться шляхом вивчення ефективності фінансової політики держави, перевірки відповідності встановленим законам правильності діяльності різноманітних структур і посадових осіб у фінансовій сфері.
Фінансовий контроль поділяється на два основних види:
1. Зовнішній, який спрямований в основному на перевірку відповідності напрямів фінансової діяльності й окремих фінансових операцій суб'єктів господарювання чинним правовим нормам. Його, як правило, здійснюють зовнішні органи.
2. Внутрішній, який являє собою процес перевірки виконання і забезпечення реалізації всіх управлінських рішень у сфері фінансової діяльності підприємства; попередження кризових ситуацій, що призводять до банкрутства. Організація внутрішнього фінансового контролю базується на побудові системи моніторингу фінансової діяльності. Система моніторингу — це розроблений на підприємстві механізм здійснення постійного спостереження за найважливішими поточними результатами фінансової діяльності в умовах постійно мінливої кон'юнктури фінансового ринку й економіки в цілому.
Основною метою розробки системи моніторингу фінансової діяльності є своєчасне виявлення відхилень фактичних результатів діяльності від прогнозованих, виявлення причин зниження її ефективності, розробка пропозицій щодо коригування окремих напрямів фінансової діяльності. З цією метою, як правило, розраховуються базові групи фінансових показників: ліквідності, платоспроможності, діяльності й прибутковості.
В умовах розвитку ринкових відносин зростає роль незалежного фінансового контролю й аудиту. Аудит являє собою інститут незалежного зовнішнього фінансового контролю, що здійснюється в умовах ринкової економіки аудиторською службою на договірній основі. Мета аудиту - встановлення достовірності фінансової звітності підприємства і відповідності здійснюваних ним фінансових і господарських операцій чинним законодавчим актам.
Отже, фінансовий контроль є і має бути важливою функцією державного управління фінансами й економікою в цілому. Організаційні форми контролю повинні відповідати вимогам Конституції України, законів України "Про власність", "Про підприємства". А сам фінансовий контроль варто розглядати як процес вивчення, порівняння, визначення, фіксації проблем та вжиття заходів щодо їх розв'язання, усунення порушень для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимізації економічних і соціальних процесів.
