У середині XIX століття в результаті стрімкого розвитку промисловості, ускладнення технологічних процесів почастішали нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання. Тому постала гостра потреба в законодавчих актах, що регулюють взаємини роботодавця та його службовців у процесі виробництва. Перші законодавчі норми передбачали слабкий правовий захист службовця. Він мав довести не лише сам факт шкоди своєму здоров'ю під час роботи на роботодавця, а й те, що ця шкода стала наслідком грубої необережності роботодавця або порушення ним вимог охорони праці. Розвиток законодавства європейських країн привів до встановлення суворої відповідальності роботодавця за шкоду життю та здоров'ю службовця. Якщо нещасний випадок стався не внаслідок грубої помилки, якої припустився службовець, чи навмисного невиконання ним своїх зобов'язань, йому має бути виплачена компенсація. Наприкінці 60-х років багато європейських країн ввели закон про обов'язкове страхування відповідальності роботодавця.
Визначення відповідальності. Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі, коли:
* він припустився особистої необережності (якщо роботодавець є фізичною особою);
* не зміг забезпечити відповідного та безпечного обладнання, устаткувати безпечні робочі місця й підібрати кваліфікованих, компетентних службовців;
* сталися порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця;
* необережність одного зі службовців призвела до травми іншого службовця.
Службовці - це особи, які працюють за наймом або навчаються, стажуються на підприємстві роботодавця. Службовцем вважається також будь-яка особа, найнята за договором субпідряду.
Кожний службовець під час роботи має додержувати розумної обережності щодо свого здоров'я та безпеки, а також щодо здоров'я та безпеки інших осіб, які можуть постраждати від його хибних дій.
Обов'язок кожного роботодавця:
* забезпечити охорону здоров'я, безпеку та благополуччя своїх службовців під час робіт;
* вжити всіх заходів, щоб запобігати будь-якому ризику для здоров'я осіб, які не є службовцями роботодавця, та гарантувати їх безпеку;
* усіма можливими засобами запобігати викидам у атмосферу отруйних і шкідливих речовин.
Якщо працівникові було завдано шкоди під час виконання роботи в будь-якому місці, не пов'язаному з діяльністю роботодавця, останній жодної відповідальності за це не несе і компенсація не виплачується.
Умови страхування. За договором страхування відповідальності роботодавця страховики відшкодовують збитки страхувальникові в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було заподіяно життю та здоров'ю службовця, і сталося це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, виконуючи службові обов'язки. Додатково страховики сплатять витрати страхувальника, понесені ним за згодою страхової компанії і пов'язані з розслідуванням, медичними та технічними звітами про обставини пригоди, а також із захистом у суді.
Компенсація за рішенням суду виплачується страхувальникові або за дорученням останнього - потерпілому працівникові, якщо це передбачено договором страхування. Проте в українській судовій практиці позови щодо відшкодування збитків працівникові трапляються поки що рідко. Роботодавець сам відшкодовує постраждалому збитки, не доводячи до суду. Тому в договорі страхування страховим випадком може визнаватися не лише рішення суду, а й претензія службовця.
Винятки з договору страхування. Зауважимо, що страховий захист надається лише стосовно відповідальності роботодавця за тілесні пошкодження, смерть та професійні захворювання. Шкода майну, якої завдано службовцям, покривається полісом цивільної відповідальності.
Страховик не відшкодовує витрати:
* за будь-якими видами штрафів та неустойок;
* викликані навмисними діями страхувальника;
* особі, яка не є страхувальником або партнером страхувальника, на котрого поширюється страховий захист.
Для певних видів діяльності страховик може вдаватися до обмежень. Наприклад, щодо роботи з деякими механізмами. Такі роботи, як підривні виключаються, але можуть прийматись на страхування за додаткову платню.
Поліси страхування відповідальності роботодавця виключають ризик шкоди службовцям під час використання транспортних засобів (покривається транспортними страховиками) та ризик під час роботи на морських бурових установках і платформах (із 1993 року).








Якщо службовець дістав травму під час виконання робіт, не пов'язаних із його безпосередніми обов'язками (визначеними контрактом) та кваліфікацією, то компенсація за полісом не відшкодовується. Так, травма, отримана токарем під час виконання слюсарних робіт, або некваліфікованим робітником, котрий виконує роботу, яка вимагає певної кваліфікації, страхуванням не покриваються. Під час укладання договору страхування обов'язково обумовлюється вид робіт, що їх можуть виконувати ті або інші групи працівників.
Строк страхування. Роботодавцеві зручно постійно страхуватись в одного страховика. Наприкінці року переглядаються умови договору страхування, уточнюється страхова премія.
Для страхувальника буває складно визначити, хто з його страховиків має сплатити позови у зв'язку з латентними захворюваннями. Хвороба, що виникла під час та з приводу професійної діяльності, може розвиватись та не виявлятись тривалий час. Наприклад, рак, азбестоз, силікоз, професійна глухота і т. ін. З'являються нові види професійних захворювань, пов'язаних із пасивним курінням, стресом на робочому місці, електромагнітними випромінюваннями. Якщо протягом періоду розвитку хвороби страхувальник обслуговувався в різних страховиків і визначити "відповідального" неможливо, практикується розподіл виплат за позовом між цими страховиками. Кожний із них сплачує свою частину відшкодування залежно від тривалості періоду страхування саме в нього.
Ризики латентних професійних захворювань спричинилися до збільшення кількості договорів страхування, які укладаються на базі "заявлених позовів". Таке покриття захищає страховика від відповідальності за хвороби, що виникли до початку дії полісу, але виявились у період дії цього страхування.
Територіальні межі страхування. Здебільшого в полісі обумовлюється територія страхування - конкретна країна або навіть чітко визначені ділянки, наприклад територія заводу, будівельного майданчика.
Ліміт відповідальності страховика. Донедавна страховики не обмежували суми відшкодування за угодами страхування відповідальності роботодавців. Багато страхових компаній почали вводити ліміти відповідальності на поодинокі катастрофічні збитки. Нині вони становлять від 10 до 25 млн фунтів стерлінгів за кожним страховим випадком, включаючи юридичні витрати.
Однією з причин таких змін стала катастрофа на морській платформі "Пайпер Альфа", де в результаті вибуху загинуло 165 із 226 працівників. Службовці, які працюють у різних роботодавців, піддались ризику одного нещасного випадку, тобто сталась кумуляція ризику. Загальна сума сплачених позовів досягла 2 млрд доларів.
Страховики обов'язково застосовують франшизу по одному страховому випадку, а також по збитках стосовно одного службовця.
Андеррайтинг. Для оцінки ризику андеррайтер зажадає від страхувальника таку інформацію:
Вид виробництва. Рід діяльності страхувальника описується докладно з метою уточнення страхового захисту, селекції ризиків. Наприклад, у полісі страхування компанії, що здійснює прокладення комунікацій, може бути не передбачена робота у шахтах метрополітену.
Умови праці службовців, дотримання техніки безпеки та розвиток соціальної сфери. На підставі цієї інформації можна судити про ступінь ризику та ймовірність розвитку професійних захворювань.
Кількість службовців, їх кваліфікація, стаж.
Річна заробітна плата. Саме цей показник береться за основу для визначення достатніх лімітів.
Специфіка діяльності окремих категорій службовців. Вивчає-ться характер робіт - чи пов'язані вони з використанням вибухових та вогненебезпечних речовин, хімікатів, механічних пристроїв, з роботою на висоті або під землею. Відповідно андеррайтер може виключити окремі ризики або ввести обмеження, наприклад, покриття надається для робіт, виконуваних на висоті не більш ніж 20 метрів.
Робота на чужій території.
Історія збитків за останні 5 років, сума найбільшого збитку.
Розрахунок премії. Поліси, як правило, оформляються на регульованій основі. Страхувальник виплачує депозитну страхову премію, сума якої залежить від річної суми заробітної плати (брутто-заробітної плати за страховий рік, включаючи всі оподатковувані прибутки).
Другий метод підрахунку страхової премії ґрунтується на сумах річного обігу - прибутків від продажу продукції та побічних операцій, а також від кількості зайнятих у виробництві.