На засіданні Комітету були засновані шість підкомітетів, що охоплюють основні напрями УПС:
1) з питань торгівлі та інвестицій;
2) з фінансових, економічних питань і статистики;
3) з енергетики, ядерних питань та навколишнього середовища;
4) з митної, прикордонної співпраці, боротьби з відмиванням грошей і наркобізнесом;
5) з транспорту, телекомунікації, науки і технологій, освіти та навчання;
6) з вугілля, сталі, гірничої промисловості, сировинних матеріалів.
У грудні 1998 р. розпочав роботу Парламентський комітет з питань співробітництва між Україною та ЄС.
Рішення Віденського саміту ЄС 11-12 грудня 1998 р. стосовно розробки спільної стратегії ЄС щодо України було сприйнято як вияв політичної волі ЄС, адекватну відповідь на прагнення України опрацювати довгострокову стратегію відносин Україна - ЄС. Насамперед, йдеться про відображення у стратегії бажання України стати повноправним членом ЄС, а також положень стосовно:
1) можливості набуття Україною найближчим часом статусу асоційованого члена ЄС, шляхів залучення України до європейського інтеграційного процесу;
2) посилення співпраці в галузі юстиції та внутрішніх справ;
3) сприяння адаптації українського законодавства до норм ЄС;
4) відкриття ринків України та ЄС і залучення України до Європейського економічного простору;
5) підтримка адаптації фінансового ринку України до функціонування в умовах існування евро в країнах ЄС;
6) збільшення інвестицій в Україну, зокрема за рахунок коштів ЄБРР (Європейського банку реконструкції і розвитку) та Європейського інвестиційного банку;
7) залучення України до роботи Європейської конференції;
8) облаштування кордонів України відповідно до норм ЄС;
9) лібералізація візового режиму до його відміни включно.
Важливим внутрішнім кроком України на шляху інтеграції до ЄС є Указ Президента України від 9 лютого 1999 p., яким затверджено низку заходів, спрямованих на адаптацію законодавства України до норм ЄС.
Серед останніх вагомих подій у сфері європейської інтеграції зазначимо інавгураційне засідання Українсько-польської конференції (УПК) (29 березня 1999 р., м. Варшава) та консультації міністрів закордонних справ Україна-трійка ЄС (13 квітня 1999 p., м. Київ). Робота УПК спрямовувалася на активізацію руху обох країн до ЄС, адаптацію законодавства України до норм ЄС, передачу польського досвіду європейської інтеграції Україні тощо. Наступне засідання УПК відбулося у Києві 7-8 липня 1999 р. На зустрічі міністрів закордонних справ Україна-трійка ЄС були обговорені актуальні питання міжнародного життя та двосторонніх стосунків Україна - ЄС.
Економічні питання двосторонніх відносин були розглянуті під час Другого засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС (26-27 квітня 1999 р., м. Люксембург). Під час зустрічі сторони констатували успішність реалізації Спільної робочої програми стосовно впровадження УПС, яка була затверджена на минулорічному засіданні ради. Делегації У країни та ЄС дійшли висновку, що Друге засідання Ради знаменувало подальшу інтенсифікацію двосторонніх відносин. Вони зазначили широку розбудову інституційних засад співпраці, що створило вагому основу для розвитку міцного політичного й економічного партнерства між ЄС та Україною.
На Кельнському саміті ЄС 3-4 червня 1999 р. у висновках головуючої в ЄС Німеччини Євросоюз зазначив досягнення якісно нового рівня у стосунках з Україною. У висновках наголошено на важливому значенні, якого Євросоюз надає розробці Спільної стратегії ЄС щодо України. Цей документ повинен сприяти розширенню всього обсягу тісних взаємовідносин між Україною та ЄС і має бути прийнятим якомога швидше.
Вже 21 червня 1999 р. на саміті ЄС - США у Бонні було прийнято Заяву ЄС і США стосовно України. В ній США та Євросоюз висловили задоволення розвитком стратегічного партнерства з Україною, наголосивши, що їх спільний стратегічний інтерес полягає у повнішому залученні України до євроатлантичних структур. ЄС і США визнали важливу роль України у розбудові відносин зі своїми сусідами та загалом трансатлантичних відносин. ЄС та США надаватимуть всебічну підтримку у подальшому просуванні України до стабільної демократії та процвітаючої економіки.
Така заява засвідчує певні зміни в усталеному сприйнятті нашої держави. Водночас традиційний набір пріоритетів обох країн стосовно України показує повільну зміну в усвідомленні про її місце в євроатлантичній спільноті.
Важливою подією у відносинах між Україною та Європейським союзом став Третій саміт Україна - ЄС, що відбувся 23 липня 1999 р. у Києві. Розглядалося питання підготовки Євросоюзом спільної стратегії стосовно України, реалізації Україною стратегії інтеграції до ЄС, перебіг імплементації Угоди про партнерство та співпрацю, інші аспекти поглиблення двосторонніх відносин. Напередодні цієї зустрічі у верхах відбулося підписання угоди про інституційні засади програми транспортування нафти та газу "INOGATE", яка фінансується ЄС у межах програми TACIS.
Загалом обсяг товарообігу між Україною та ЄС на початку XXI ст. становив 6538466 тис. доларів США (з країнами СНД -8121809 тисяч доларів).
У процесі реалізації Україною УПС існує низка труднощів, що виникають із неузгодженості окремих законодавчих актів із вимогами угоди, серед яких відсутність уніфікації ставок акцизного збору, відсутність цивілізованого механізму захисту внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції тощо.
Важливим напрямом діяльності має бути створення сприятливих умов для збільшення експорту українських товарів на ринки ЄС.
Програма технічної допомоги ЄС країнам СНД TACIS, прийнята 1991 p., покликана забезпечувати створення ринкової економіки та демократизації суспільства. Програма TACIS дедалі більше виглядає анахронізмом для України, про що наголошувалось на саміті Україна - ЄС у вересні 1997 р. Уряд, підтвердивши курс на співпрацю з ЄС, пропонував переглянути концептуально позицію Заходу про надання допомоги Україні як суб'єкту СНД, або введення її до програми PHARE, що діяла на той час в Польщі, Угорщині та країнах Балтії. Співпраця ЄС з Україною не є частиною відносин ЄС - СНД, на чому ґрунтується програма TACIS, яка виникла в період розпаду СРСР. Навіть за оцінками експертів, ЄС - програма TACIS вже малоефективна.
В грудні 1999 р. країни ЄС прийняли Спільну стратегію щодо України, де зафіксована основна мета й інструменти розвитку співпраці, а конкретні питання залишені для розв'язання в процесі її реалізації. На думку експертів ЄС, такий підхід значно підвищить ефективність прийняття подальших рішень стосовно конкретних заходів у співпраці з Україною, оскільки, за положенням Амстердамської угоди, у схваленні важливих зовнішньополітичних питань вирішальна роль належить кваліфікованій більшості, а не консенсусу.
Найважливіше завдання України у співпраці з ЄС - стати асоційованим членом цього союзу. Європейська угода про асоційоване членство становить основу для співпраці з ЄС, і вона сформульована на таких принципах, як і один з головних установчих документів - Угода про Європейське економічне співтовариство. Це дає змогу країні - асоційованому членові долучитися до всіх інтеграційних процесів у межах ЄС. Шлях до вступу в ЄС окремих країн Центральної Європи засвідчує, що період асоційованого співробітництва між Україною та ЄС може тривати декілька років. Навіть розв'язання питання про перехід України на режим вільної торгівлі з ЄС вимагатиме тривалого часу для повного впровадження. Україні потрібно досягти стабілізації в економічному розвитку. Адже обов'язковою умовою членства в ЄС є досягнення рекомендованих європейських стандартів виробництва, згідно з якими країна - член союзу не може допускати дефіцити бюджету більше як 3% і знизити щорічну інфляцію до 1,5%. А якщо взяти до уваги необхідність приведення законодавства України до найважливіших європейських норм при сучасній розстановці політичних сил у Верховній Раді, то вступ до ЄС є нереальною перспективою найближчих років.
Травневі заяви урядових осіб у 2002 р. про намір вступити до НАТО можуть посприяти "європеїзації" України, але цей процес найбільшою мірою залежить від її соціально-економічної та політичної стабілізації. Реалізація стратегічного завдання України - інтеграція в європейські структури - вимагає, щоб всі соціально-економічні та політичні перетворення здійснювалися згідно з стандартами Європи.
Із серпня 1992 р. Україна розпочала співпрацю з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) - спеціалізованою міжнародною економічною організацією, заснованою в 1991 р. з метою сприяння ринковій економіці й демократії в країнах Центрально-Східної Європи та СНД. Банк видає кредити на комерційних засадах державним і приватним структурам під конкретні проекти, здійснює прямі інвестиції, фінансування через посередників, а також надає підтримку в проведенні приватизації та розвитку підприємництва.
На відміну від інших банків він здатний працювати не лише з державними структурами, а й приватним сектором. Підтримка приватного сектора є основним завданням ЄБРР, який прагне скеровувати туди не менше 60% фінансування. ЄБРР тісно співпрацює з Світовим банком, Міжнародним валютним фондом, Європейським інвестиційним банком та іншими організаціями. Членами банку є 60 держав, зокрема всі країни ЄС. Вищий орган ЄБРР - Рада керуючих, до якої належать міністри фінансів усіх країн-членів.
Співпраця ЄБРР з Україною активно здійснюється за всіма напрямами. До кінця 90-х років XX ст. банк підписав 27 проектів на загальну суму 659,7 млн екю, 20 з яких передбачалось реалізувати у приватному секторі. Основні кошти спрямовувалися на підтримку в Україні харчової та нафтогазової промисловості, транспорту, сільського господарства і зв'язку. Крім інвестицій, ЄБРР сприяє технічній співпраці, скеровує фонди на структурну перебудову українських підприємств, організаційний розвиток приватизованих підприємств. Банк здійснює посередництво між країнами "великої сімки" і Україною в реалізації програми "Укриття", яка передбачала перетворення Чорнобильського "саркофага" у безпечну екологічну систему. Ще в лютому 1993 р. "велика сімка" запропонувала ЄБРР відкрити рахунок ядерної безпеки для отримання внесків від кра-їн-донорів, було схвалено статут фонду. Спеціальний фонд відкрили в грудні 1997 p., коли надійшли внески від 14 країн на 260,6 млн екю.
В листопаді 1996 р. (ще до офіційного відкриття фонду) було підписано проект фінансування безпеки Чорнобильської АЕС на 188,1 млн екю. Цей проект став лише частиною узгодженої програми підтримки рішення України про закриття 2000 р. ЧАЕС.
На саміті країн "великої сімки", країн ЄС та України в червні 1997 р. у Денвері схвалено проект впровадження багатостороннього фінансового механізму для допомоги у перетворенні ЧАЕС і навколишнього району в екологічно чистий простір за програмою "Укриття" (Shelter implementation plan - SIP). Держави "великої сімки" зобов'язалися виділити на реалізацію плану 300 млн доларів, а країни ЄС - 100 млн. екю. Програма SIP передбачала: зменшити можливість руйнування укриття четвертого блоку ЧАЕС, поліпшити його ядерну безпеку, створити гарантії безпеки для працівників, розробити довголітню стратегію переходу до екологічно безпечного довкілля.
На виконання цієї програми у вересні 1997 р. під головуванням віце-президента США А. Гора і Президента України Л. Кучми відбулася конференція, де було залучено ще 13 країн-донорів фонду. ЄБРР уклав угоди за внесками на суму понад 200 млн екю. Проте після закриття ЧАЕС у грудні 2000 р. у впровадженні цієї програми виникли певні труднощі, пов'язані з невиконанням державами-донорами взятих фінансових зобов'язань. Загальна вартість проекту закриття ЧАЕС і ліквідації наслідків цього закриття, за підрахунками української сторони, - 1725 млн доларів. За підрахунками спеціалістів ЄБРР, ця сума значно нижча. Розходження у підрахунках створює додаткові труднощі в реалізації проекту.
На пропозицію "великої сімки" ЄБРР бере участь у фінансуванні проекту завершення другого блоку Хмельницької та четвертого блоку Рівненської атомних електростанцій. Проте внаслідок організованих протестів проти будівництва атомних електростанцій партіями зелених у країнах ЄС, які мають в урядах представників, банк двічі припиняв фінансування добудови енергоблоків.
На початку XXI ст. на стадії розробки перебуває десять проектів ЄБРР, які стосуються підтримки фінансового сектора, послуг у сільському господарстві та приватного сектора. Розглядаються проекти створення фонду для малого бізнесу. Проте розробка цих проектів і їх впровадження ЄБРР пов'язує з прискоренням перебудови економіки на ринковій основі.