Філософська система істинного пізнання (н'яя), перша згадка про яку припадає на III ст. до н. є., названа наукою про істинне пізнання або теорією правильного міркування і доведення (таркашастра або праманашастра). Система істинного пізнання - одна з найдавніших ортодоксальних систем філософії Індії. її загальний виклад подається у «Н'яя-сутрі» Гаутами (Готама або Акшепади). Значення терміна н'яя - входження в предмет, аналітичне дослідження, умовивід. У центрі вчення н'яя - питання природи і механізму пізнання, дослідження об'єктів пізнання шляхом канонів логічного доведення. Зміст питань, що розглядаються школою істинного пізнання (н'яя), можна з'ясувати лише загально в контексті формування логічної потреби в стародавній Індії. Логіка - особливий рід знання - виникає в середовищі брахманів через потребу правильного тлумачення ведійських текстів, що мали відношення до ритуалів жертвопринесення. Спогади про дискусії з приводу тлумачення системи істинного пізнання зустрічаються уже в Упанішадах. З дискусіями і пов'язують історію логічного вчення істинного пізнання (н'яя), яке іноді називають мистецтвом дискусій (вадвід'єю) або мистецтвом суперечок (таркавід'єю).
Основна мета системи істинного пізнання. Поняття знання, істина у логіці системи істинного пізнання, за допомогою яких людина здобуває істинне знання. Будь-яке знання, за системою істинного пізнання, набирає форми судження. Судження розкладається на іменник і прикметник, причому іменник -те, що характеризується, визначається (вішєш'я), а прикметник - те, що характеризує (вішешана). Судження, що розкриває дійсну природу об'єктів, мислиться як «прамана» - дійсне знання. Іменник вказує на існування певної речі, прикметник визначає її природу, суть. Критерієм дійсності пізнання, за системою істинного пізнання, не може стати саме знання. Встановлення істинності - прерогатива досвіду.
На відміну від філософії локаяти, що визнає єдиним істинним способом пізнання безпосереднє сприйняття, у системі істинного пізнання таких способів чотири. Поряд з безпосереднім сприйманням виділяються самостійні джерела пізнання: висновок (ануману), порівняння (упаману) і словесне свідчення (шабду). Система істинного пізнання передбачає безпосередність сприйняття і незумовленість попереднім досвідом. Ці достоїнства роблять сприймання самостійним джерелом істинного пізнання. Безпосереднє сприйняття може не визначатись (нірвікальпа) або визначатись (савікальпа). До невизначеності належать знання простого існування речі, тобто таке уявлення об'єкту, що не вимагає його вираження у словах. Адже можна і не знати, як називається об'єкт. Певне сприйняття. Окрім уявлення про існування речі, має знання ЇЇ природи, тому з необхідністю набирає форми слова, судження. Істинне пізнання н'яя також допускає сприймання не тільки окремих, одиничних об'єктів, а й загального. Коли сприймають людину як людину, сприймають у ній людське (суть), якщо у ній важко визнати людину. Сприймати людське і означає сприймати загальне для всіх людей, оскільки людськість - їх загальна природа. Крім звичайних сприймань, в ученні істинного пізнання н'яя виділяють ще й інтуїтивне сприймання - погоджу. Таке сприймання - прерогатива людей, які досягли духовної досконалості. Те, що звичайно здоровому глузду здається безкінечно складним і навіть неможливим, відкривається пророкам і йогінам.
Іншим способом пізнання, поряд із сприйманням, система істинного пізнання визнає логічний висновок, або умовивід. Знання, що суб'єкт має деяку ознаку і що ознака незмінно супроводжується властивістю, наявність якої встановлюється, дає можливість зробити висновок, що суб'єкт має таку ж властивість. У термінах логіки суть висновку виражається так: все, що можна стверджувати про весь клас, можна стверджувати і про індивідуум, який належить до класу. У логіці істинного пізнання наведена фігура умовиводу є універсальною. Усі інші способи побудови умовиводів мисляться лише як її модифікації.
Третій спосіб пізнання у теорії н'яків - це порівняння, знання, відповідність слова та його значення. Пізнання шляхом порівняння ґрунтується на такому описі об'єктів, який спирався б на вже відомі об'єкти і вказував на подібність до тих, що сприймаються.
І, нарешті, четвертий спосіб пізнання, що виділяється у філософії істинного пізнання, - це свідчення, яке заслуговує безумовної довіри (шаби). Безумовно, заслуговують довіри свідчення Священного писання, а також свідчення авторитетних осіб.
Істинне пізнання - у єдності сприймання: порівняння, висновок і свідчення - ось елементи істинного сприймання дійсності і, насамперед, пізнання власної природи. Пізнання власної природи є необхідною умовою звільнення людини від страждань. Якщо людина завдяки знанню істинної природи Я і зовнішнього світу, звільняється від помилкових бажань і спонукань, припиняє підпадати під вплив результатів власних вчинків долі (карми). Минуле, вичерпавши свою дію, неспроможне більше викликати нове народження і нові страждання. Логічні розробки істинного пізнання суттєво вплинули на формування систематичної філософії Індії. Основоположні принципи істинного пізнання прийняті практично усіма філософськими школами.