У вивченні способів державного регулювання економічного розвитку виокремлюють три основні напрямки: автоматичні регулятори, антициклічне регулювання, державне програмування.
Автоматичні регулятора — це сукупність важелів, що пов'язані з економічною діяльністю держави і діють автономно незалежно від актів державної політики.
До найпоширеніших автоматичних регуляторів належать різні форми оподаткування та допомоги безробітним. Основна частина автоматичних регуляторів — податки. їх антициклічна дія полягає в тому, що в разі зменшення доходів сума зборів автоматично скорочується, якщо ціни при цьому не підвищуються.
Якщо податок має прогресивний характер, тобто його ставки зростають швидше, ніж норми отриманого доходу, то скорочення податкових надходжень під час криз перевищує зменшення доходів. На відміну від податків переважна частина державних видатків не пов'язана безпосередньо з поточним відтворенням, вона не реагує автоматично на зміни доходів.
Державні видатки зростають більш-менш автоматично. Оскільки податки реагують на циклічну динаміку відтворення одразу, тоді в періоди криз, як правило, спостерігається дефіцит державного бюджету, а в разі підйому доходи переважають видатки.
Отже, автоматичні регулятори можуть дещо пом'якшити кризу, але не спроможні їй запобігти. Якщо криза досить гостра і тривала, регулятори не можуть автоматично кардинально змінити її характер.
Антициклічні регулятори — це сукупність важелів фіскальної (бюджетної) та кредитної політики. Антициклічні заходи фіскальної політики найчастіше зводяться до застосування таких бюджетних важелів, як державні закупки, державні капіталовкладення, трансфертні платежі, регулювання податкових ставок, а також правил і норм амортизації основного капіталу, що використовується під час розрахунків оподаткування.
Антициклічні заходи кредитної політики передбачають:
зміну облікової ставки позичкового відсотка;
зміну норми обов'язкових резервів комерційних банків;
випуск (або викуп) державою короткострокових зобов'язань державної скарбниці;
кількісні обмеження кредиту;
зміни умов споживчого, іпотечного та біржового кредиту.
Переваги кредитного регулювання над фіскальними заходами полягають у тому, що вони можуть бути задіяні порівняно швидко і не потребують тривалої адміністративної та законодавчої процедур, з якими пов'язана більшість фіскальних заходів.
Державне середньо- і довгострокове програмування практикується в деяких економічно розвинених країнах. Воно передбачає складання центрального плану для економіки загалом. Програмування діє в таких напрямках:
координація діяльності державних підприємств та установ;
довгострокове планування державних капіталовкладень;
субсидування і підтримка певних галузей;
координація виробничих планів монополій згідно із загальноекономічним довгостроковим прогнозом.
Важливий аспект державного регулювання економічного розвитку — врахування фактора часу. Ринкова економіка, що з погляду держави є об'єктом регулювання, має певну інерційність. Економічні процеси не здійснюються миттєво, а потребують затрат ресурсів і часу. Саме через це в ході реалізації економічної політики неминуче виникає ефект запізнення, з'являється лаг, що відокремлює цілі від змін інструменту. А відтак його достовірна оцінка стає найважливішою проблемою організації державного регулювання: уряд має завчасно знати не лише вірогідний результат певного заходу, а й те, коли його треба очікувати.
Перша складова лага — визнання. Маються на увазі затрати часу, потрібного для того, щоб політики усвідомили існування проблеми регулювання та оцінили її актуальність.
Друга частина лагової структури — лаг рішення. Це проміжок часу між визнанням наявності проблеми і прийняттям
рішення про "запуск" певних регулюючих механізмів. Відмінності між окремими інструментами іноді досить переконливі. Так, грошовій політиці властивий порівняно короткий лаг рішення, оскільки для його прийняття потрібно лише узгодження позицій уряду і центрального банку. Лаг бюджетної політики довший, бо рішення про податок і державні видатки мають бути схвалені законодавчими органами, пройшовши через тривалу парламентську процедуру.
Третій лаг відокремлює момент прийняття рішення від початку конкретних дій державних служб, відповідальних за його здійснення. Так, якщо вирішено збільшити пропозицію грошей, то, очевидно, центральному банку потрібен час, щоб зменшити норму обов'язкових резервів, знизити ставку міжбанківського кредиту, розширити закупку державних облігацій на ринку цінних паперів.
Четвертий лаг визначається внутрішньою будовою інструментів економічної політики. Наприклад, та сама пропозиція грошей у загальному контексті економічної політики є інструментом антиінфляційного регулювання. Проте з погляду центрального банку, що відповідає за організацію грошового обігу, пропозиція грошей — не інструмент, а мета. Банк прагне лише змінити пропозицію грошей у необхідному обсязі методами грошової політики.
П'ятий лаг називається лагом дії. Це характеристика періоду, протягом якого мета макроекономічної політики реально відчуває зміну інструменту. Величина лага дії визначається конструкцією економічного механізму, що з'єднує мету та інструмент і безпосередньо впливає на сукупний попит. Цей лаг коротший, ніж у грошовій політиці, і здатний виявити лише побічну дію на динаміку попиту.
Механізм економічного розвитку — це складна система економічних відносин і зв'язків, що охоплює всі сфери суспільно корисної діяльності та всі структурні підрозділи національного комплексу.