Вироблення стратегії економічного розвитку України, взаємозв'язків макроекономічної та структурної політики, що враховують^ об'єктивні реалії сучасної економічної кризи, а також перспектив природно-господарського та науково-технічного потенціалу країни потребує висвітлення найважливіших аспектів структурних перетворень в окремих зарубіжних країнах, для яких ці перетворення найхарактерніші. Безумовно, їхній досвід також має історичне значення, оскільки мета і завдання, інструментарій та інституціональні форми з часом змінювались, однак принципові завдання і підходи до структурних перетворень багато в чому усталені та універсальні. У цьому вони становлять інтерес і для України.
США. Починаючи з 80-х років XX ст. економіка США зазнала відчутних структурних змін. Науково-технічний прогрес став основним чинником структурних зрушень у господарстві на всіх його рівнях. Першопричиною структурної трансформації економіки США було значне прискорення темпів науково-технічного прогресу, поява новітніх форм і методів організації, а також управління інноваційними процесами, розширення можливостей адаптації різних сфер господарства країни до нововведень.
Структурна переорієнтація господарства та підвищення ефективності його функціонування супроводжувались посиленням ролі і значення нематеріальних елементів виробничих ресурсів американського суспільства — наукових знань, інформації, кваліфікації, що активно доповнювали і опосередковували матеріальні елементи (сировинні, енергетичні, техніко-економічні). Радикальні зміни відбувались у складі та змісті праці, у функціях робочої сили, у співвідношенні об'єктивного та суб'єктивного чинників виробництва, у комбінації його ресурсів. Істотними були зрушення у структурі потреб населення, у технічному ба.зисі не лише виробництва, а й побуту.
Суттєво змінились також інвестиційні пріоритети. Характерною особливістю інвестиційного процесу була його чітка, переважно соціальна спрямованість. Американське господарство набуло всіх ознак зрілої та ефективної економіки. Привертає увагу насамперед досить низька і з характерною тенденцією до зниження частка інвестицій у такі базові галузі, як сільське господарство, обробна і видобувна промисловість, виробниче будівництво. Водночас збільшились до ЗО % від загальної суми капіталовкладень обсяги житлового будівництва. Незважаючи на високий рівень забезпеченості житлом, у нове житлове будівництво за останнє десятиліття було спрямовано майже вдвічі більше інвестицій, ніж в обробну і видобувну промисловість разом узяті.
Технологічне переозброєння американського господарства дедалі більшою мірою здійснювалось на базі передової електронної та електрифікованої техніки.
Японія. Повоєнна економіка Японії засвідчила надзвичайно високу здатність до адаптації, зміни умов, швидкої та ефективної переорієнтації промислової структури. Це сприяло тому, що господарство Японії розвивалося досить високими темпами без різких спадів. Багато в чому здобутим досягненням у сфері структурної переорієнтації економіки Японія може завдячувати співпраці уряду з діловими колами. Однак тут й зворотний бік. Причетність уряду до розвитку промисловості часом зумовлює скорочення бюрократичного апарату і приватного бізнесу, що спричинює корупцію. Поряд з цим створення тепличних умов для структурно відсталих виробництв породжує у компаній відчуття надмірної вимогливості до уряду, перешкоджає розвиткові самостійності.
Основні чинники загалом успішних структурних перетворень в Японії такі.
Історичний. Перехід від самоізоляції до сучасної держави відбувався за умов домінування держави в економіці. Склався своєрідний звичай, за яким приватні компанії вважають природним здійснювати свою діяльність під контролем уряду.
Національна свідомість японців. Вони мають сильне почуття соціальної єдності, тому уряд і ділові кола досягають згоди, розуміючи необхідність розвитку промисловості задля того, щоб бути лідером у конкурентній боротьбі із зарубіжними країнами.
Високі професійні здібності урядовців. Для служби їх відбирають на конкурсних засадах за результатами іспитів.
Побічний характер участі уряду у вирішенні економічних питань. У власності держави перебували чорна металургія, телеграфний і телефонний зв'язок, тютюнова промисловість і деякі інші галузі та підприємства, однак зараз вони приватизовані. Прямі дотації з державного бюджету були незначними. Це "розв'язувало руки" приватним компаніям. Держава втручалась в економіку переважно через податкову систему або використання кредитно-фінансових важелів, тому ринкові механізми розвивались повною мірою.

Зміни форм державного втручання в економіку. Із нарощуванням потенціалу компаній уряд поступово перейшов до непрямої підтримки.
Активність приватних підприємств. Найважливішим чинником успішного співробітництва уряду з діловим світом була висока активність підприємців. Політика реструктуризації здійснювалась послідовно об'єднанням сил держави, здібностей урядовців та активності підприємців з урахуванням найрізноманітніших обставин.
КНР. У цій країні вперше розроблено комплексну концепцію державної виробничої політики. Центральне місце в ній належить положенню про прискорений розвиток опорних (провідних) галузей промисловості: машинобудівної, електронної, нафтохімічної, автомобільної та будівельної.
Зазначені галузі вибрано провідними за такими критеріями: техніко-економічні закономірності індустріалізації; міжнародний досвід вибору провідних галузей; ступінь впливу цих галузей на інші галузі народного господарства; раціоналізація структури народного господарства та усунення вузьких місць. При цьому враховувалися специфічні чинники: велика чисельність населення та неза-требування трудових ресурсів; нестача природних ресурсів та іноземної валюти. Визнано, що прискорений розвиток зазначених галузей допоможе Китаю здійснити великомасштабне регулювання галузевої структури, піднятися на новий рівень індустріалізації, вирішити стратегічні завдання соціально-економічиого розвитку.
Франція. Структурна політика орієнтована на диференційовану підтримку державою окремих галузей промисловості. Зміни відбуваються в результаті руху від прямих капіталовкладень у певні галузі промисловості до створення сприятливого клімату для інвесторів.
Створюються так звані нові промислові зони, де підприємствам певної спеціалізації надаються значні податкові пільги терміном до 10 років, що стимулює їхню інвестиційну активність. Передбачається, що інвестиційні проекти, які реалізовуватимуться в нових промислових зонах, стануть основою для загального розвитку економіки країни, сприятимуть створенню базових галузей з метою прискорення структурної переорієнтації.
Державні інвестиційні програми складаються так, щоб частка фінансових ресурсів держави була мінімальною, а видатки покривались в основному за рахунок інвестиційних ресурсів недержавних структур і приватних компаній.
Серед методів проведення інвестиційної політики значне місце посідають фінансово-економічне оцінювання інвестицінних проектів (з погляду їх привабливості, загальної прибутковості, ризикованості) та аналіз фінансового стану об'єкта і суб'єкта інвестування. Це значною мірою сприятиме здійсненню адекватної податкової політики і насамперед реалізації найефективніших проектів.
Іспанія. Широкомасштабна структурна переорієнтація, що була здійснена в Іспанії у 80-ті роки, багато в чому зумовлювалася вступом країни 1 січня 1986 р. до Євро пейського співтовариства. Після цього відбулося "митне роззброєння", що змусило іспанський уряд і ділові кола вжити термінових заходів щодо підвищення конкурентоспроможності та рентабельності аціонального господарства. Підприємства, позбавлені "митного опікунства", були змушені "підтягуватися" до західноєвропейського рівня або закриватися. »
Важливим стимулом економічного розвитку Іспанії став масовий приплив іноземних капіталів як з країн-партнерів, так і з США та Японії. І тих, і тих приваблюють швидко зростаючий внутрішній ринок Іспанії, наявність кваліфікованої робочої сили, економічна і політична стабільність, що відкриває широкі перспективи для господарської діяльності.
Успішним структурним перетворенням Іспанія зобов'язана не лише зовнішнім чинникам, а й цілеспрямованій і виваженій політиці держави в окремих важливих напрямках, зокрема:
Іспанія відмовилась від жорсткої регламентації і повсюдного втручання у підприємницьку діяльність;
було прийнято кардинальні рішення стосовно частки державного сектору та його місця в національному господарстві;
уряд зосередив зусилля на створенні сприятливих умов для розвитку всіх форм підприємництва і особливо інноваційної активності. Держава не лише фінансувала ці процеси, а й була їх каталізатором.
Уряд основну увагу приділяв реалізації тих функцій, які неможливо виконати на нижчих рівнях. До цих функцій належать розробка загальнонаціональної економічної та науково-технічної стратегії; підтримка важливих макроекономічних пропорцій; розвиток науки, освіти, соціального забезпечення; управління ринком праці.
Румунія. Ринкова реформа, що розпочалась у Румунії в 1990 p., істотно ускладнила адаптацію структури виробництва до внутрішніх і зовнішніх ринків. Нагальними стали розробка нової моделі інтеграції країни до світового господарства і впровадження заходів щодо подолання деструктивних наслідків політики відкритості зовнішньому ринку.
Поняття "реструктуризація" стало ключовим в урядових програмах реформ. Воно охоплює комплекс загальноекономічних і галузевих цілей щодо зміни організаційно-управлінської, технологічної, галузевої і товарної структури матеріального виробництва, санацію економіки від безперспективних і збиткових підприємств та виробництв. Практика реформ підтвердила необхідність поєднання ринкових методів добору найбільш конкурентоспроможних виробництв з державною селективно-локальною підтримкою підприємств, підтримкою динамічного оптимуму між відкритістю економіки світовому ринку і державним протекціонізмом.
До сфери державної підтримки включено не лише ви-сокотехнологічні галузі з певними перевагами в міжнародному поділі праці, а й трудомісткі галузі (легку промисловість, сільське господарство) з метою уникнути значного структурного безробіття, а також виробництва, що забезпечують внутрішній ринок традиційними споживчими товарами.
Конкурентоспроможність системи господарських об'єктів визначається певними критеріями структурної модернізації. До них належать такі:
показники інтенсивного використання матеріальних ресурсів;
прогноз конкурентоспроможності продукції на світовому ринку;
ефективність використання робочої сили;
наявність науково-технічної бази і техніко-економічного потенціалу;
перспективи розширення позицій на світовому ринку;
ступінь горизонтально-вертикальної інтегрованості в національну економіку;
наявність виробничих потужностей і можливості їх модернізації;
ефективність капіталовкладень;
імовірна прибутковість виробництва в результаті структурної модернізації.
У Румунії склався досить чіткий механізм реалізації програм структурної переорієнтації економіки, сформувалася система управлінських структур, які координують і контролюють різні елементи цього процесу.
Проаналізувавши зарубіжний досвід структурної переорієнтації економіки, доходимо таких принципових висновків:
Реалізація економічної реформи, зокрема структурної переорієнтації економіки, значною мірою залежить від обсягу нагромаджень. Тому подолання інвестиційної кризи є одним із першочергових завдань!
Роль держави як регулятора структурної переорієнтації та інвестиційних процесів полягає у виборі пріоритетів інвестиційної політики, створенні однакових умов для всіх інвесторів, стимулюванні інвестиційної діяльності через податкові пільги, наданні пільгових інвестиційних кредитів, підтримці загального сприятливого інвестиційного клімату.
Значне місце у фінансуванні державних інвестиційних програм слід відводити інвестиційним фондам, страховим компаніям, інвестиційним банкам, пенсійним фондам, іншим фінансово-кредитним установам.