Функціональний розподіл доходів відбиває реальний його розподіл серед громадян в умовах, коли можлива однозначна ідентифікація соціального статусу як особи найманої праці, так і власника майнового капіталу. У сучасних умовах у наявності розмивання соціального статусу, що виражається в тому, що наймані робітники одночасно є власниками капіталу, володіючи різноманітними видами цінних паперів, нерухомістю, організуючи приватний бізнес. Якщо біля 90 % населення враховується національною статистикою як особи найманої праці і водночас частка власників (з урахуванням членів сім'ї) доходить до 50 %, то в наявності диверсифікація соціального статусу, що значно згладжує проблему класового протистояння.
Диверсифікація соціального статусу тісно пов'язана з підвищенням ступеня рухомості соціально-економічної ієрархії і мобільністю праці.
Функціональний розподіл доходів, як бачимо, не відбиває доходи сімей і приватних осіб, що можуть володіти різними виробничими чинниками. Сукупні доходи населення формуються з різних джерел і перерозподіляються між сім'ями в залежності від їхнього розміру і складу. Персональний розподіл доходів вимірює розподіл доходів між сім'ями. Персональний розподіл доходів відрізняється значною нерівномірністю, виміряти яку можна на основі методології Парето-Лоренца-Джінні. Ще на початку XX в. В. Парето на основі фактичних даних про розподіл доходів сформулював закон, названий його ім'ям. Відповідно до “закону Парето” між рівнем доходів і числом їхніх одержувачів існує обернена залежність, інакше кажучи, персональний розподіл доходів стійко нерівномірний, причому рівень нерівномірності в розподілі доходів – “коефіцієнт Джінні-Парето” – у різних країнах приблизно однаковий. У концепції Парето диференціація доходів розглядається як незмінна і незалежна від соціальних і політичних чинників величина.
На основі даних про розподіл доходів усі сім'ї можна об?єднати у певні доходні групи. Співставивши частку кожної із груп і сукупного доходу, можна побудувати графік, що ілюструє диференціацію доходів.
Якщо доходи розподіляються рівномірно, то кожна група сімей повинна одержувати доход, що відповідає її питомій вазі, а графік розподілу доходів буде поданий бісектрисою ОА на рис.17.2. У табл. 17.1 ця ситуація характеризується як абсолютна рівність. Протилежна абсолютній рівності гіпотетична абсолютна нерівність відповідає ситуації, коли 1 % сімей одержує 100 % доходу, а інші не одержують нічого. У цьому випадку графік розподілу доходу поданий кривою, що збігається з осями системи координат із вершиною в точці В.


Рисунок 17.2. – Криві концентрації доходу (Лоренца)
Таблиця 17.1

% доходу
% сімей

Абсолютна рівність Абсолютна нерівність
0 0 0
20 20 0
40 40 0
60 60 0
80 80 0
100 100 100
Фактично розподіл доходів відбивається кривими виду І, ІІ, ІІІ. Чим ближче криві фактичного розподілу до бісектриси ОА, тим більш рівномірний розподіл доходів є в дійсності. Розбіжність видів кривих фактичного розподілу пов'язана з тим, що в них враховуються доходи, І – до відрахування податків, ІІ – після відрахування податків, III – з урахуванням трансфертних платежів. Обернена залежність між відносними розмірами доходу (багатства) і числом їхніх одержувачів, виражена графічно, називається кривою концентрації, або кривої Лоренца. Ступінь нерівності (або ступінь концентрації) математично виражається площею фігури над кривою фактичного розподілу, співвіднесеною з площею трикутника ОАВ, - індекс Джінні. Узагальнення фактичних даних на базі описаної методології використовується для оцінки ступеня нерівності розподілу доходів у різні періоди часу, між різними країнами або групами населення.
Розмір доходів тісно пов'язаний із багатством і добробутом сімей. Взаємозв'язок доходів і багатства прямий (рівень доходу визначає розмір багатства) і обернений (чим вище багатство, тим вище доходи від нього). Фактичні дані про розподіл багатства спеціалісти оцінюють як менш надійні, ніж інформація про поточні доходи. Диференціація доходів у порівнянні з диференціацією багатства (майновою диференціацією) кількісно більш стала. У різних країнах співвідношення між ступенем диференціації доходів і багатства різне, але якщо диференціація доходів за останні роки мало відрізняється, то диференціація багатства, на думку спеціалістів, росте. Це побічно підтверджує, що ріст частки, що випереджає, доходів від власності – багато в чому результат інфляційного перерозподілу.
Іншим конкретним способом вивчення диференціації доходів є обчислення децильного коефіцієнта. Для цього виділяються дві крайні доходні групи населення, кожна з яких складає 10% від загальної кількості сімей. В першу групу включаються сім`ї з найбільшим середнім доходом в розрахунку на одну людину, а в другу – з найменшим доходом. Відношення показників доходу першої групи до другої показує, наскільки диференційовані доходи в країні. Макроекономічний аналіз свідчить, що допустимий ступінь диференціації доходів не повинен перевищувати 5-7 разів, що означає достатній рівень зацікавленості у збільшенні доходів для першої групи населення і разом з тим захищеності тих, хто знаходиться в другій групі.
Диференціація доходів формується під впливом різних чинників, пов'язаних з особистими досягненнями або незалежних від них, що мають економічну, демографічну, соціобіологічну або політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: розбіжність в спроможностях (фізичних і інтелектуальних), розбіжність в освіті і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, фахову ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і положення на ринку, удачу, везіння і дискримінацію.
Все різноманіття чинників, що впливають на диференціацію доходів, можна умовно розділити на ті, що залежать від доходоотримувачів, а також ті, що не залежать від особистих зусиль. Межа між цими групами чинників може бути більш-менш рухомою: вроджені здібності і талант можуть не привести до росту доходу і не знайти застосування, у той час як скромні здібності можуть бути розвиті в результаті освіти і сильної трудової мотивації; володіння власністю в спадщину може привести як до її збільшення, так і до втрати об'єктів власності і доходів від неї. Чинники диференціації по-різному впливають на ступінь нерівномірності розподілу доходів. У цілому доходи розподілені більш нерівномірно за чинниками власності, чим за трудовими, але співвідношення між цими чинниками різне в різних країнах і в різний час.
Зіставлення розподілу доходів і розподілу можливостей між людьми показує, що доходи, навіть трудові, а не від власності, розподілені не настільки рівномірно, як здібності. Рисунок 17.3 ілюструє співвідношення розходжень у доходах (крива 1) і в здібностях (крива 2).
Факти свідчать, що розподіл людей за доходами і за здібностями можна описати математично за допомогою кривих логарифмічно нормального розподілу, поданих на рис. 17.3. На основі кривих логнормального розподілу розраховуються різноманітні коефіцієнти диференціації. Наприклад, децильні коефіцієнти диференціації показують співвідношення доходів 10 % нижчих і вищих доходних груп і використовуються для оцінки диференціації доходів у світовій практиці. Крива 2 розподілу здібностей завжди більш симетрична, ніж крива доходів 1. Крива 1 має правобічну асиметрію, або скошеність, що і показує наочно велику диференціацію доходів, ніж здібностей. Цікаво відзначити, що крива 1 вірогідно описує розподіл доходів і в країнах із традиційно ринковою економікою, і в країнах з адміністративно-командною економікою.


Рисунок 17.3 – Криві розподілу доходів і здібностей

Всі чинники диференціації доходів, що не залежать від особистих зусиль, виконують роль своєрідних бар'єрів на шляху підвищення доходного статусу. Державний перерозподіл доходів і соціальної політики в цілому покликаний ліквідувати наслідок одних бар'єрів і нейтралізувати або послабити дію інших. Розвиваючи систему державної освіти і медичного обслуговування, приймаючи закони, що охороняють права людини, обмежують дискримінацію за статтю, віком або етнічними ознаками, держава сприяє формуванню доходів як процесу, що об'єктивно розвивається.