Безпосередніми причинами кризи банку є неповернення наданих ним позик, знецінення інвестицій, втрати при термінових угодах тощо. Але ці явища з боку активів майже завжди збігаються з кризовими процесами на боці пасивів, найважливіший з яких - відплив депозитів. Банкрутства окремих банків відбуваються не частіше, ніж банкрутства інших підприємств, але вони можуть мати більш негативні наслідки для економіки.
Будь-яке значне банкрутство банку за принципом "доміно" може викликати ланцюгову реакцію банкрутств серед підприємств та банків, які тісно пов'язані між собою по лінії міжбанківського кредиту. Хвилі банківських криз часто супроводжують загальні економічні кризи та загострюють їх. Разом з цим банківські кризи можуть мати більш-менш самостійний характер.
До світової кризи 1929-1933 pp. банківські кризи були характерними для США. За деякими оцінками за період 1800-1933 pp. мали місце 14 банківських криз, при цьому відбувалося масове припинення банками повернення вкладів. Відомі банківські кризи XIX ст. у Великобританії.
Величезні втрати, до яких призводять банківські кризи, стали одним з головних чинників розвитку сучасних центральних банків та систем контролю, нагляду та регулювання діяльності центральних банків. У США банківські кризи відіграли важливу роль у трьох фундаментальних реформах банківської системи:
- створення Федеральної резервної системи (1913 p.);
- відділення комерційних банків від інвестиційних та введення в дію федеральної системи страхування депозитів (1933 p.);
- поєднання систем страхування депозитів комерційних банків та ощадних установ (1989 p.).
Світова економічна криза 1929-1933 pp. (Велика депресія в США) призвела до закриття більш ніж 9000 комерційних банків із сукупними депозитами 6530 млн дол. Створення ФКСД та Федеральної корпорації страхування ощадних установ (ФКСОУ) було найважливішим чинником подолання економічної кризи.

У 40-60-х роках банкрутства комерційних банків у США відбувалися досить рідко. У 70-х роках становище деяких банків значно погіршилося. ФКСД через кредитну підтримку та організацію зливань та поглинань не допускала великих банків до формального банкрутства з виплатою компенсації вкладникам. Серед учених та практиків банківської справи з'явилися сумніви щодо такої політики, яка практично підштовхувала банкірів до ризикованих операцій.
Великі проблеми з'явилися у 80-ті роки, коли відбулася криза деяких великих банків та ощадних установ. На рятування кількох банків, які входили у першу десятку американських банків, ФКСД витратила величезні кошти. Криза розпочалася з чиказького банку "Континентал Іллінойс нешнл бенк", котрий у 1984 р. опинився на грані краху. ФКСД використала на цю операцію 1,1 млрд дол., а такі самі операції з деякими техаськими банками коштували ще дорожче.
Криза ощадних установ у 80-ті роки була викликана низкою чинників. Стан позиково-ощадних асоціацій наприкінці 70-х років характеризувався небезпечним співвідношенням структур пасивів та активів. Пасиви складалися з ощадних рахунків, вилучення коштів з яких відбувалося майже вільно. Що ж стосується активів, то в них переважали довгострокові іпотечні позики на житлове будівництво з фіксованою ставкою відсотка. За позиками, що були надані у 50-60-х роках, ця ставка не перевищувала 10% річних. Наприкінці 70-х років унаслідок інфляції відсотки за кредит почали зростати, однак позики, надані асоціаціями, залишалися низькопроцентними, що не дозволяло їм підвищити відсоток за депозитами. Підвищити ж відсоток за кредитами вони не могли внаслідок конкуренції з боку інших фінансових інституцій.
Намагаючись зменшити втрати, асоціації почали нарощувати високодохідні, але ризиковані вкладення: позики під заставу нежитлової нерухомості, споживчий кредит. Через депресивний стан ряду галузей неплатежі за позиками різко зросли, фінансовий стан кредитних установ погіршився.
До кінця 80-х років криза в США набула величезних масштабів. За оцінками, на 1991 р. збанкрутувало біля 1500 установ, їх сукупні втрати становили близько 200 млрд дол. США. Якщо на кінець 1984 р. число позиково-ощадних асоціацій у США становило 2882, на них припадало 26,5% депозитів усіх депозитних установ, то на кінець 1994 р. їх чисельність становила 776, а частка в сукупних вкладеннях - 4,4%.
Фінансова криза 1998 p., яка розпочалася в азіатсько-тихоокеанському регіоні, мала негативний вплив на світову фінансову систему. Вона стала переконливим свідченням того, що процеси глобалізації та інтернаціоналізації світового господарства ведуть до зростаючої взаємозалежності національних економік і, відкриваючи нові захоплюючі можливості, водночас містять у собі ризики чималих негараздів.
Причинами цієї кризи, крім макроекономічної незбалансованості, стали:
- недостатній контроль над банківською системою;
- підтримка відносно фіксованих валютних курсів, що призвела до значних обсягів запозичень банків та корпорацій із міжнародних ринків капіталу;
- використання зовнішніх запозичень для фінансування інвестиційних проектів низької якості;
- недостатня оцінка фінансових ризиків та незадовільне управління ними;
- непрозора фінансова звітність приватного сектора та невідпрацьованість урядових нормативних і законодавчих актів.
Щоб не допустити повторення подій, які сталися в Азії, світова фінансова система активно реформується. Органи банківського нагляду перебуватимуть у центрі уваги міжнародних фінансових організацій, оскільки саме вони несуть відповідальність за забезпечення стабільності національних банківських систем та захист інтересів кредиторів і вкладників.