Шумери й аккади. Друга країна, що в ранні часи дійшла до вищої культури, була Месопотамія — низина між ріками Євфратом і Тигром. Ця низина постала з намулів, що їх обидві ріки наносили з гір; геологи обчислили, що один кілометр цієї низини прибував кожні ЗО років. Грунт тут був незвичайно родючий, а ріки наводнювали його своїми виливами: Тигр — у травні й червні, Євфрат — у вересні. На вогкій землі у теплому підсонні рослинність доходила до незвичайної буйності. Так само як і Єгипет, Месопотамія була завдяки своїй природі хліборобською країною.
Найдавніша культура Месопотамії походить з кам'яної доби, коли ще тамтешнє населення не знало металів. Англійські й німецькі археологічні експедиції відкопали кілька осель із тих прадавніх часів. Людські садиби стояли на острівцях серед багон, хати були з убиваної глини або будовані з очерету й покриті солом'яними матами. Ще й до цього часу в цих околицях зустрічаються такі вбогі ліп'янки. Мешканці краю знали управу збіжжя, тримали худобу, а найбільше свиней. Знаряддя вироблювали з кременя, посуд ліпили з глини. їхнє начиння відзначається гарною формою, а не раз прикрашене й примітивним орнаментом. Жінки любили прикраси з мушель, різнобарвні камінчики і глиняні цяцьки. Особливу увагу звертають жіночі фігурки з теракоти. Всі вони мають струнке тіло, з дуже широкими раменами і фантастично уформованою головою; одні тримають руки на стегнах, інші на лівому рамені мають дитину. Якого походження були ці найдавніші мешканці Месопотамії, дотепер ще не досліджено.
Коло 3000 року до Хр. серед цих автохтонів зустрічаємо новий народ, що звав себе іменем шумер. Вигляд їх знаємо з шюскорізьб, яких вони залишили досить багато. Вони відзначалися орлиним профілем, мали великі очі, широкі лицеві кістки, дещо сплощену ззаду голову. Самі вважали себе за тубільців, що від початку людства жили над Євфратом. Але вчені дослідники дійшли до погляду, що це — зайшлий з інших сторін народ. Тільки не вирішено ще, звідки вони з'явилися. Одні уважають їх за народ, посвоячений із теперішніми мешканцями Афганістану, яких вони нагадують своїм типом, інші виводять їх із Середньої Азії або сибірських степів.
Шумери мали вищу культуру, ніж пражителі Месопотамії. Вони уживали вже гончарний круг, і їхній посуд від початку відзначається різнорідними формами. Також вони вміли кувати мідь і ввели перші металеві знаряддя. Упродовж століть вони все більше розвивалися й дішли до високого культурного розвитку.
За володіння шумерів Месопотамія не творила одної держави, а складалася з кількох чи навіть кільканадцятьох дрібних державок. Осередками цих політичних тіл були міста Кіш, Ур, Лагаш, Урук, Ніппур, Адаб, Ашшур та інші. Кожне місто було сильно укріплене,- в ньому стояли святиня бо-га-опікуна, палата князя, пшихліри1 на запаси збіжжя. Тут був також торг для околиці. Окремі території спочатку були відділені від себе багнами, але потім розвинулися між ними живі торгові зносини. Головним володарем держави вважали місцевого бога. Він мав землі, фільварки, пшихліри", стайні, слуг і невільників. Король був тільки намісником («ішакку») бога. Свою владу завдячував богам, а свої накази видав у божому імені й у всіх найважливіших справах радився зі своїм богом. Найвищим урядовцем був управитель королівської палати, що, як"перший міїнстр, кермував усіма державними справами. Згадуються також жерці, судді, писарі, торгові агенти й ін. Вшсько ділилося на піхоту та відділи воєнних возів. Вояки носили металеві шоломи, а як зброю вживали списи й луки. Високо стояла комунікаційна служба — посланці розносили накази королів до найдальших околиць.
Про політичні події давньої Месопотамії шформують нас т. зв. «династичні листи». Це — записки різних королшських родш, що подають імена володарш та їхні визначні діла. Але ці листи не мають певної хронології, й через те не раз важко означити, до якого часу якась подія належить. Найстарші датовані записки належать до 2800 року до Хр., а про давнині часи можна говорити тільки загально.
Серед шумерських міст-держав у ранніх часах на першому місці стояло місто Л а г а ш. Його король Еанатум перший завоював сусідні міста і створив більшу державу над Долішнім Євфратом і Тигром. Його столиця була тоді головним центром торгівлі в усій країні.
Коло 2600 року до Хр. Месопотамія потрапила під владу семітських володарів. Одне з семітських племен, амореї, вже давніше жило на краї Месопотамії. Пізніше почали напливати туди нові ватаги семітів, не знаємо певно звідки — з Аравії чи з Сирії. Семітські князі опанували країну, здається, не війною, а мирним шляхом. Найвизначніший із них, С а р г о н, спочатку займав місце конюшого у шумерського князя, потім повстав проти нього, оголосив себе королем і почав панувати в новому місці — А к к а д (Агаде). Від цеї назви називали також аккадами месопотамських семітів. Саргон об'єднав майже всю країну над Євфратом і в своїх походах сягав до Персії, Малої Азії й Середземного моря; мав навіть опанувати острів Кіпр. Але в пізніші часи прийшло в Месопотамії' до вну-тріїпніх воєн, що тривали довгі роки. З цього скористався напшдикий народ гутш, що проживав у горах Загрос, і опанував країну над Євфратом. Аж по ста роках Утухенгаль, князь Урука, здобув волю для шумерської землі. Найвизначнішим королем того часу був Ш у л ь г і (2288—2231 pp. до Хр.), що княжив у місті Ур. Вш намагався об'єднати різні племена своєї держави в один народ, завш спільну релігію, одну систему числення часу, одностайні ваги й ш. Вш також завш нову зброю у вшську, а саме луки, яких перше1 шумери не знали.
Це був час великої могутності Шумерської держави, що сягала від Лівану на заході до Сузш на сході. Але до Месопотамії напливало все більше семітш, — на шумерських різьбах з'являються все частіїпе бородаті типи. Врешті коло 2000 року до Хр. шумерська влада впала, а на її місці постала Вавилонська держава, в якш провід мали семіти.
Шумерська культура. Доба шумерів, що тривала майже ціле тисячоліття, принесла Месопотамії високий розвиток культури.
Піднеслося незвичайно хліборобство, що було головним заняттям населення. Урожаї залежали від виливш рис, тому шумерські володарі дбали дуже про те, щоб розвести воду рівномірно по всш країні. Побудовано [було] багато каналів, а роботами кермували досвідчені пгженери. Збереглися плани тих будов, вириті на глиняних табличках. Воду по полях розливали за допомогою журавлів, яких приводили в рух воли. На різьбах того часу бачимо картини праці на ріллі, сади, пастухів із чередами на полі. Землі належали почасти до князя, почасти до приватних людей або до спілок. Як видно, складність управи примушувала організуватися в якісь товариства. Держава проводила дуже докладний кадастр грунтів і на цій основі стягала податки.
Про розвиток промислу свідчать останки різних предметів, які відкрито в королівських гробницях в Урі. Є там посуд золотий і срібний, гарної форми, гравірований просто, але гармонійно, чаші, миски, чарки, лампи, а також різні знаряддя, як сокири з міді, списи, стріли, стилети, всякі прикраси — нашийники, завушниці, амулети, фігурки у вигляді левів, ослів, биків. Техніка дуже різнорідна, наприклад, бачимо різане каміння, інкрустацію з мушель і т. п.
Багато різнорідних предметів довозили з інших країн. Месопотамія вже в ті давні часи була перехресним пунктом, в якому сходилися торгові шляхи з різних сторін. З Ірану привозили алебастр, з Паміру — лазур, з Індії — карнеол'. Зв'язки з Індією були дуже живі — у шумерській кераміці зустрічаємо наслідування індійських мотивів. Комунікація йшла, здається, вже морем, — плавба на Євфраті розвинулася дуже скоро. З Малої Азії приходили золото й срібло, з Кавказу — мідь. Із Сирією утримувався безнастанний торговельний рух. Через Сирію Месопотамія зв'язувалася також з Єгиптом. Шумерське мистецтво мало деякий вплив на єгипетські вироби.
Шумери залишили багато пам'яток свого будівництва. В Месопотамії нема каміння, треба було його довозити аж з пустелі. Тому шумери ставили свої будови з цегли, яку вміли добре випалювати й закрашувати різними барвами. Міста були обведені високими мурами, а для залоги будували великі вежі. В Урі відкрито фундаменти такої величезної башти, завдовжки 60, завширшки 45 м. Святині мали також вигляд великих веж на кілька поверхів, що звужувалися догори. Особливістю шумерської архітектури є склепіння й копули2. Небагато пізнниих народів знало цю трудну техніку. Стши будували з рЬнобарвної цегли і викладали їх каміїшям різного забарвлення. Часто зустрічаються прикраси з мушель або й мозаїка.
Різьба пройшла значний розвиток. Спочатку постаті є важкі, незугарні, потім різьбарі навчилися старанніїле моделювати тіло, особливо ж уміло зображували мускулатуру. Багато заховалося статуй князя Гудеа з Лагаша. Шумерські майстри залюбки зображували постаті звірів — биків, левів, котів, а також птахів.
Розвинулася також релігія. У найдавніші часи кожна оселя мала своє окреме божество. Пізніше постала ціла релігійна система. [Згідно з нею,] спочатку існувала сама вода, потім вона поділилася на два єства — океан із солодкими водами й солоне море. З цих двох праелементів постали і боги, і люди. Боги мають людську постать і людські почування та пристрасті, але є безсмертні. Всі боги є добрі; зло спричинюють злі духи, що творять нижчу категорію божеських істот. Світ Ділиться на небо, де панує Ан, на повітря й землю, де паном є Енліль, та на океан, на якому царює Енкі. Другу трійцю творив бог Місяця Енцу зі своїми дітьми — Сонцем (Баббар) і планетою Венерою — Нанаї, або Іштар. Окрім тих головних богів шанували дуже багато менших, бо кожна людина мала свого бога-опікуна, та й кожна інша істота має при боці своє божество. Богів зображували звичайно у людському вигляді, тільки на голові приміщували їм пару рогів, деколи прибраних зіллям. Духи-опікуни мали деколи інші постаті, наприклад, орла з головою лева, лева з людським погруддям та ін.
Богів шанували піснями й жертвами. Від найдавніших часів зустрічаємо різнорідні релігійні обряди, процесії, свята. Здавна був також окремий клас жерців — «шангу». Пророцтвом і замовляннями займалися також жінки. Щоб поконати силу лихих духів, треба було знати чародійні формули та закляття. Були окремі жерці — «бару», що ворожили про майбутнє на основі всяких знаків, наприклад, печінки жертовного звіра або краплі олії, киненої на воду.
Шумери мали віру в життя на другому світі. Люди постали з болота на подобу богів і продовжують життя по смерті. Своїх мерців шумери ховали в землі в солом'яних матах або домовинах; тіло клали на боці. До могили давали всякі домашні предмети, яких небіжчик уживав за життя, часто також з глини вироблену модель човна, яким він мав переправитися на той світ. У могилах королів найдавнішої доби зустрічаємо жертви людей. Так, у гробниці одної королеви в Урі поховані її позабивані служники: прибічна сторожа в шоломах і зі списами, двірські дами з пишними прикрасами, музиканти з музичними інструментами, погоничі з волами, кіньми й возами...
Шумери вживали письмо, яке називаємо клиновим1, бо слова означуються клинцями, укладеними в різнорідні комбінації. Це письмо важке до відчитання, бо ті самі знаки означають різні слова. Так, наприклад, «нун» значить «великий», а подвоєне «нун-нун» означає «князь». Вуста називалися «ка», вода — «а», але «ка-а» значить «пити». Хоч це шумерське письмо не було легким, проте воно втрималося в Месопотамії впродовж трьох тисячоліть.
Клиновими знаками шумери означали також цифри. Числення їх було «шестидесятые»: головними числами були 12 і 60.
Огляд шумерського життя вказує, що вже в ті давні століття витворилися основи культури Месопотамії та що пізніше вавилонці й ассирійці ці основні погляди тільки розвивали й доповнювали.

Вавнлонія. Хаммурапі. Місце держави шумерів і аккадів близько 2057 року ,до Хр. зайняла Вавилонська, або Халдейська, держава. її столицею був Вавилон, покладений у місці, де ріки Євфрат і Тигр найбільше наближувалися до себе й де найсильніше розвивалася торгівля. У давніші часи Вавилон не відігравав політичної ролі, а мав тільки релігійний вплив на сусідні міста. Його значення піднесла династія, що походила із семітського племені амореїв. Ё засновником був Сумуабум, що перший підбив сусідні міста й поклав основи під могутність своєї країни.
Історичне значення має шостий король з цеї династії (1955—1913 pp. до Хр.)—X аммурапі, що вславив своє ім'я великим збірником законів. Він підкорив Ассирію, а на захід поширив свою владу на Каркемиш і провадив успішні бої з гірськими племенами, що набігали на Месопотамію. Цей король об'єднав різні провінції в одну цілість і всюди завів одноцільне право та адміністрацію. За його наказом Мардук, бог Вавилона, став головним божеством цієї держави. Щоб підняти значення цього, маловідомого перше бога, вавилонські жерці склали нове оповідання про створення світу.
Тіамат, бог моря, й Айсу, володар океану, вирішили знищити інших богів і створили велике число всяких потвор. Ану й Еа боялися вести з ними боротьбу. Тоді виступив Мардук: «Коли я за вас помщуся, вирятую ваше життя і приведу в кайданах Тіамата, скличте збори, вивищіть мене і проголосіть мою славу! Слово з моїх уст повинно так, як ваше, вирішувати долю! Все, що я зроблю, має бути неодмінне! Неодмінне й священне має бути слово з моїх вуст!» Боги на бенкеті, упоєні вином, прийняли умови Мардука. Він пішов на бій із Тіаматом, подолав його, убив і з його тіла створив небо й землю. Вдячні боги на своїх зборах проголосили п'ятдесят імен Мардука й передали йому владу вирішувати долю. Так бог Вавилона зрівнявся зі старими богами. Щорічно на новий рік відбувалося велике свято, що нагадувало народові цю подію.
Хаммурапі був добрим господарем, опікувався хліборобством і будував нові водні канали. Залишився напис, в якому король оповідає про свої культурні діла: «Викопав я канал Нар-Хаммурапі, благословенство людей, що спроваджує великі води для країн шумерів і аккадів. Обидва його береги я замінив на родючу землю, розсипав купи пшениці, забезпечив водою на вічні часи шумерів і аккадів. Розсіяне населення я докупи зібрав, уладив їм пасовиська й корита до водопою, забезпечив їх добробутом і багатством, дав їм жити у спокійних оселях».
Найславнішим ділом Хаммурапі був його кодекс прав. Французька археологічна експедиція в 1902 р. віднайшла в Сузах, у Персії, великий блок діориту, високий на 2,25 м, покритий клиновими написами. У горішній частині є плоскорізьба, на якій зображений на престолі бог Сонця і справедливості Шамаш, а перед ним стоїть Хаммурапі. По відчитанні написів виявилося, що це закони цього володаря. Вони торкалися різних карних і цивільних справ, як крадіжка, пограбування, зневага святині, умови продажу, спадщина, адоптація, невільництво, право помсти й багато інших. Кари за злочини були суворі: дуже часто засуджували на кару смертю. «Коли хто вломиться до чужого дому, на місці влому вб'ють його і там поховають. Коли хто припуститься пограбунку і його схоплять, він буде вбитий. Коли хто виб'є око високоуродженому, виб'ють йому око. Коли хто іншому зломить частину тіла, зломлять йому ту саму частину. Коли хто виб'є зуби рівному собі, виб'ють йому його зуби. Коли хто виб'є зуби одному з убогих, заплатить третю частину міри срібла. Коли будівничий побудував дім і не зміцнив будови, так що він завалиться і стане причиною смерті власника, — такого будівничого вб'ють». Отже, тоді панувало право помсти — «око за око, зуб за зуб».
Ассирія. В короткому часі по світлім пануванні Хамму-рапі Вавилонська держава занепала внаслідок, здається, наїзду малоазійських хеттів, що опанували й знищили Вавилон. Тепер на перще місце виступила Ассирія, що займала північну частину Месопотамії. Ассирійці у своїй мові звалися «ашшурашу», від імені Аіншур, що означало їхнє головне місто, весь край і панівне божество. Це були семіти, посвоячені з аккадами. Відзначалися низькою, кремезною постаттю, м'ясистим носом і чорним, густим, жорстким волоссям. Ассирія спочатку була залежна від Шумерської держави, потім—від Вавилону й тільки коло 1380 року до Хр. король Ашшур-убалліт здобув їй повну незалежність. Ассирійці не відзначалися високою культурою. Це був войовничий, відважний народ, що в далеких походах і завоюваннях шукав собі багатства. їхнє військо славилося надзвичайною організацією, а ассирійську кінноту вважали за непереможну. Ассирійці від малоазійських хеттів перейняли залізну зброю і легко перемагали сусідів, що все ще мали мідне або бронзове озброєння.
Перші королі незалежної Ассирії вели війну на всі боки, щоб забезпечити й поширити свої границі. Так, воювали вони з державою Мітанні над Північним Євфратом, що була славна з управи льону й виробу полотна, з країною Елам у Західній Персії, з гірськими народами іранського Загросу, із сирійськими номадами. Салманасар І (1280—1261 pp. до Хр.) здобув важливу сирійську твердиню Каркемиш, що панувала над людним торговельним шляхом. Король Тукульті-Нінурта І (1260—1236 pp. до Хр.) переміг могутніх хеттів і вивів із собою 30 000 бранців та осадив їх у новій оселі, яку побудував у сусідстві Ашшура. Але найбільшої слави досягнув тим, що здобув Вавилон і приєднав його до своєї держави. Таким чином, найважливіші торгові шляхи дісталися в руки Ассирії. Король наказав зруйнувати мури Вавилона, мешканців вирізав або забрав у неволю, вивіз також, як невільника, бога Мардука з усіма скарбами його святині. Так показав він народові, що Вавилонська держава з її опікуном втратила всяке значення. Але король-переможець нещасливо покінчив життя: проти нього збунтувався син, ув'язнив його в палаті і врешті вбив.
Століття пізніше провадив нові підбої Тіглатпаласар І (1115—1093 pp. до Хр.). Коли на його державу напали малоазійські племена, він увійшов глибоко в Малу Азію, завоював тамтешнє населення і приневолив його платити собі данину: 1200 коней і 2000 штук худоби річно. Також звідтіля вивіз великі запаси залізної руди. Потім виправився на Сирію, в горах Лівану полював на диких ослів, дійшов до Середземного моря, перший з ассирійських королів сів на корабель і вбив рекіна1. Цей похід зробив велике враження в тодішньому світі: єгипетський фараон надіслав ассирійському переможцеві в дарунок крокодила й якогось ще небаченого звіра. Але зі сходу Ассирію все непокоїли сусідні народи, й король 28 разів переправлявся через Тигр.
Палата ассирійського короля Саргона II у Хорсабаді, коло Ніневії. Реконструкція
занепаду. Розвиток країни часто був залежний від індивідуальності володаря. Наново піднялася Ассирійська держава в IX ст. до Хр. Ашшур-нацир-апал II (884—859 pp.) знову повів своє військо до Середземного моря й за давнім звичаєм шумерів обмив свою зброю у морських хвилях. Піддалися йому фінікійські міста, навіть Tip і Сидон. Але ці перемоги втягнули Ассирію у нескінченні війни на заході. Багате сирійське населення не хотіло терпіти чужої влади й безнастанно повставало проти ассирійців. Багато праці і крові коштувало королям те, щоб утримати престиж великодержавность Тіглатпаласар ПІ (745—727 pp.) радив собі тим, що збунтовані племена цілими масами переселяв в інші околиці, де вони не могли знайти союзників.
Завзяті бої на заході вів С а р г о н II (722—705 pp.). В 722 р. він здобув Самарію і знищив ізраїльське королівство. Населення вивів із собою і розселив у різних околицях, деяких загнав навіть до далекої Мідії. Пізніше розбив державу хеттів і зайняв Малу Азію аж по ріку Галіс. Протекторат його визнав острів Кіпр, де король звелів виставити свій пам'ятник. Але в Сирії збільшилися впливи Єгипту. Фараони самі не виправлялися проти ассирійців, але тамтешнім князям допомагали творити коаліції проти завойовників. Ассирія терпіла це довго, але врешті постановила розрахуватися з Єгиптом. Король Асар-хаддон (669—648 pp.), впорядкувавши сирійські відносини, в 671 р. рушив на Єгипет. Перехід через пустелю був дуже важким, але його полегшили арабські номади, що доставили верблюдів. У безнастанній боротьбі з єгипетськими військами ассирійці дійшли остаточно до Мемфіса і здобули столицю.
В 669 р. новий король Ашшурбанапал (669—626 pp.) мусив ще раз здобувати Мемфіс і дійшов аж до Фів. Ассирійці з походу привезли як трофеї два обеліски. Єгипет став ассирійською провінцією. Ашшурбанапал здобув перемогу також на сході: у 648 р. він задушив повстання у Вавилоні, а в 633 р. відбив наїзд мідійців.
Ассирія в той час була така могутня, як ще ніколи. ЇЇ володіння простягалися від Середземного моря й Лівійської пустелі далеко аж в Іран. Усі народи Заходу були підкорені. Ніколи ще на Заході не було такої величезної імперії. Але несподівано, з малих, здавалося, причин, величезна будова впала.
Одночасно прийшли дві події, що потрясли Ассирію: помер король Ашшурбанапал, що своїм- авторитетом утримував цілість держави, і з півночі напали на Месопотамію скіфи. Цей народ іранського походження грізною хвилею пройшов усю Ассирію й дійшов аж до границь Єгипту. Скіфи не вміли здобувати міст, але сільські оселі падали жертвою їхнього набігу. У всій державі запанувала анархія. Цей грізний момент використали вороги ассирійської влади. Генерал Набопаласар проголосив себе королем Вавилона й виступив зі зброєю проти ассирійців. Мідійський король Кіак-сар, що вже перед тим був у війні з Ассирією, повів свою сильно організовану кінноту на Месопотамію. Війська коаліції в 612 р. здобули столицю Ніневію і знищили її так, що вже не змогла вона піднестися з руїн. Ассирійська держава перестала існувати, а її частинами поділилися переможці.
Організація та культура Ассирії. Ассирійська держава відрізнялася від Вавилонської найбільше тим, що була од-ноцільна, не ділилася на автономні території. І столиця в ній завжди була одна — спочатку Ашшур, потім — Ніневія.
Король був так само намісником бога на землі і в божому імені вирішував усякі справи. Першим міністром був на- І пальний вождь «туртан» — від його імені називали другий рік володіння короля, як перший — по королівському. Життя держави зосереджувалося на війні. Воєнний похід І починали дуже святочно, засягаючи поради у святинь, і Щорічно в тому самому місяці відбувався перегляд війська. І Добре була уладжена розвідницька служба: потаємні ви- І сланники досліджували відносини у ворожій стороні. Під І час ведення війни ассирійці були дуже жорстокими. Часто ' читаємо, що король наказує вбивати бранців, відрубувати їм живцем руки, вирізувати язики, обдирати шкіру. Тіла вбитих складали в піраміди, а зрубаними головами прикрашали мури. Все те робили на честь брга Ашшура, якого зображували як войовника з напнутим луком і на-кладеною стрілою.
Народ ділився на шляхту, свобідних людей і невільників. | Високо стояло ассирійське право, відписи якого походять з XIV ст. до Хр. Дуже докладно були внормовані родинні відносини. Батько мав необмежене право над дітьми, обирав донькам женихів, міг навіть дітей продати вневолю. Заміжні жінки заслонювали1 голову. Коли чоловік потрапляв у полон, жінка повинна була чекати на нього принаймні два роки. Коли не мала з чого жити, місто давало їй хату й кусень землі. По двох роках право дозволяло їй віддатися вдруге. Коли ж чоловік повертався пізніше, вона мусила знову перейти до нього.
Ассирійська культура не розвинулася так буйно, як шумерська. Войовничий народ не дбав про піднесення і збагачення щоденного побуту. Пам'ятки ассирійського мистецтва куди бідніші, ніж у вавилонців.
З ассирійських будов найкраще досліджена палата Сар-гона в Дур-Шаррукіні коло Ніневії. Вона мала понад 200 покоїв. Головний фасад мав три монументальні брами, прикрашені величезними биками з людськими головами. При головному вході стояв казковий герой Гільгамеш, що лівим раменом обіймав лева. По боках брам стояли великі чотирикутні вежі. Палата ділилася на три групи забудувань: у першій містився королівський двір, у другій — урядові зали, третю творила святиня. Зали не відзначалися розмірами: найбільший мав 32 м завдовжки, але тільки 8 м завширшки. Стіни були прикрашені емальованими цеглами різної барви, а також різнобарвним камінням і плоскорізьбами.
Спочатку вони наслідували шумерські й вавилонські взори1, але потім розвинули цей вид мистецтва самостійно й дали незвичайно цінні твори. Найбільшої слави здобули собі плоскорізьби пораненого лева й левиці з палати Ашшур-банапала, що тепер знаходяться у Британському музеї. Дуже багато залишилося сцен із життя володарів, особливо з ловів і воєнних походів, та опікунчих духів із крилами, дивовижних звірят тощо.
У письменстві ассирійці здебільшого наслідували вави-лонців і хеттів. Але розвинувся у них самостійно один рід літератури — літопис. Ці літописи оповідають про воєнні походи королів, їхні лови, а деколи про їхні будови. Оповідання тримається все одної схеми: наперед літописець виславляє 1 v короля й подає його родовід, потім займається якоюсь подією, накінці проклинає всіх тих, що не повірять його словам... Найкращу форму має опис здобуття Суз за Ашшурбанапала.
Нова Вавилонська держава. Хоч Вавилонія втратила своє і великодержавне становище, але не перестала бути окремою, автономною провінцією. Від XX до VII ст. до Хр. панувало в ній дев'ять різних династій. Вавилонські королі все змагали до того, щоб повернути назад свою незалежність. Розвиток 1 торгівлі й культури давав їм для того належні основи. Але "j ассирійські володарі пильно дбали про те, щоб не дати Вавшюнії прийти до давнього значення. Усякі спроби са-1 мостійності вони нищили в починах, висилаючи на Вавилон І воєнні експедиції. Кілька разів місто було здобуте і зруйноване, але все відживалося наново й доходило до нового розвитку. Врешті Набопаласар (625—604 pp.) своєю перемогою над Ассирією повернув незалежність своїй країні.
До найбільшого розквіту Вавилонія дійшла за його сина І й наступника Навуходоносора (по-вавилонськи — Набу-Кудуррі-утсур II, 604—562 pp.). Він уславився як великий вождь. У бою під Каркемишем у 604 р. він розбив єгипетські війська і здобув для Вавилонії впливи в Сири. З непокірними князями вів далі боротьбу і зброєю примушував їх визнати свою владу. Одним із епізодів цієї боротьби було здобуття Єрусалима в 586 p., іншим — тринадцятилітня блокада фінікійського Тіра, що остаточно мусив помиритися з Вавилонією.
Ще більше ім'я здобув собі Навуходоносор тим, що наново забезпечив Вавилонії мир і підніс її добробут. Біля Сіппара, на місці, де Тигр і Євфрат наближаються до себе, він побудував т. зв. мідійський мур для охорони від нападів гірських племен мідійців. У всіх містах побудував охоронні мури й інші укріплення.
Особливу увагу присвятив столичному Вавилонові. Місто мало свої укріплення ще з часів Хаммурапі, що їх ассирійці були поширили. Навуходоносор розтягнув їх на такий широкий простір, що вони обіймали 18 км довкола, завдяки чому Вавилон став найбільшим містом тодішнього світу. Мур був подвійний: зовнішній, побудований із паленої цегли, і внутрішній — із непаленої. Місто творив неправильний чотирикутник, посередині якого пропливав Євфрат. Вулиці перетиналися під прямим кутом. Красою славилася «священна вулиця», що йшла між святинями. Вона була викладена кам'яними плитами, приміщеними на підбудові з цегли й асфальту. Ця вулиця вела до мосту над Євфратом, що спирався на філярах із кам'яними різьбленими капітелями. Останки мосту заховалися і дотепер вражають величчю. Славні були також королівські сади, уладжені на підбудові зі стовпів і колон. Греки вважали їх за одне з «чудес світу».
Навуходоносор побудував у Вавилоні нову королівську палату, дуже просту, на сильних основах. Вона складалася з чотирьох груп будинків, уставлених довкола внутрішнього подвір'я. Тронний зал мав 52 м завдовжки і 17 м завширшки, а отже, перевищував розмірами дзеркальну галерею Версаля. Товщина його стін — 6 м. Увесь зал був мальований набіло й тільки ніша, в якій стояв королівський престол, мала багатші прикраси. В інших кімнатах зустрічаємо мальовила в різних барвах: наприклад, на ясно-синьому тлі жовті стовпи з темно-синіми волютами і білими напіврозетами, фриз із геометричними орнаментами в тих самих двох кольорах.
Святині так само, як і палати, мали просторі внутрішні подвір'я. Назверх були вони утримані просто, не перевантажені орнаментами. Найкраще збереглися «ворота Іштар». Єдиною прикрасою їх були ряди символічних левів і драконів з емальованих цеглин. Тло було синє, самі постаті — різних барв. На внутрішніх стінах зустрічаємо також емальовані Цегли, інкрустацію з різнобарвного каміння, мальовила. Каплиці богів були не раз прикрашені кедровим деревом і металевим окуттям.
У Вавилонії високо процвітали науки. В математиці рахували далі на шістдесятки, як у шумерські часи. З того часу походить поділ року на 12 місяців по ЗО днів і поділ кола на 360 ступенів. Цей спосіб числення від вавилонців перейшов до інших народів, у тому числі й греків. Вавилонці підняли також високо науку астрономії. За допомогою примітивних інструментів вони обчислили дорогу Сонця — екліптику. Пізнали також і позначили рухи планет та найважливіших зірок. Грек Діодор писав: «Над зорями халдейці робили обсервації від довгих часів, і з-поміж усіх людей вони найдокладніше розслідили рухи й сили окремих зірок. Тому вони вміють угадувати майбутність людей». З астрономією в'язалася тісно астрологія — вмілість ворожити про майбутнє.
Вавилонське письменство. До високого розвитку дійшла вавилонська література. Вона мала здебільшого релігійний характер і спиралася на старі міфи, що постали ще в шумерську епоху.
У фрагментах заховалося оповідання про створення світу. В осередку акції стоїть бог Мардук, що веде боротьбу з ворожими богами і їхніми потворами, перемагає їх і стає паном світу. Тоді він творить небо із зірками й місяцем, землю і врешті — людину.
Друга поема описує потоп світу. Боги постановили знищити землю й наслали на неї повінь. Але бог Еа бажає врятувати Гільгамеша, короля Урука. Уві сні він наказав йому побудувати великий корабель і там заховати родину, всіх домашніх звірят та інше майно. Почалася буря. «З верхів'я небес зійшла чорна хмара, Адад кидає з неї громи, Набу і Шарру ідуть уперед, ідуть як буревісники через гори й країни. Нерталь ломить щоглу, Нініб починає наступ, Анункі підносить смолоскип, блискавкою освітлює всю землю... Гуде вітер, підносяться води догори, спадає повінь на людей, не бачить уже брат брата... Злякалися боги потопу, втекли на небо, прилягли як собаки, туляться до муру...» Корабель Гільгамеша щасливо затримався на горі Нісіб. Шість днів тривала повінь, а сьомого буря притихла. Гіль-гамеш випустив тоді голуба, щоб дізнатися, чи є де суха земля, але голуб повернувся. Так само повернулася ластівка, й тільки крук не повернувся. Тоді Гільгамеш випустив усіх звірят і сам із родиною вийшов із корабля та склав богам жертву. «Склав богам я жертву на високому горбі, — сім і ще раз сім посудин я поставив, під них підклав комиш, кедр і мірт. Боги вдихували добрий запах і, як мухи, зібралися над жертвою...» підземного світу. «До країни без вороття, країни далекої іде Іштар, донька Сіна, — до дому темноти, 'садиби Іркаля, до дому, що з нього мандрівники не виходять ніколи, до дому, де мешканці позбавлені світла, де порохом живляться і глиною, як птахи, вдягаються в одяги крилаті...» До підземелля вело семеро воріт, і в кожних воротарі забирали в неї всі одяги та прикраси. Так дійшла вона до лютої богині Ерешкігаль. Але та не хотіла її прийняти, а наслала на неї шістдесят слабостей, так що Іштар померла. Але тоді на землі завмерло все життя природи. Завважив це добрий бог Еа і послав до підземелля свого посланця Намтара. Той покропив богиню «водою життя», й вона ожила. Знову проходила Іштар через семеро воріт, воротарі повернули їй усі прикраси, й вона повернулася на землю. Тоді знову земля прийшла до життя і розквіту. Так у поетичній формі зображено щорічне завмирання і відживання природи.
Вавилонці залишили також багато релігійних гімнів, молитв, замовлювань і чародійних формул.
Інші роди письменства не прийшли до більшого значення. Заховалися деякі описи боїв, оповідання про королів, історичні хроніки та ін.