Функціоналізм — один із головних напрямів в американській соціології після Другої світової війни. Вперше ідеї про функціональний принцип в осмисленні суспільства постали у працях О. Конта і Г. Спенсера. Так, соціальна статика Конта спиралася на принцип, за яким інститути, вірування, моральні цінності суспільства взаємопов'язані і становлять одне ціле. Пояснити будь-яке явище можна, описавши закон його співіснування з іншими явищами. Спенсер використовував функціональні аналогії між процесами в людському організмі й суспільстві. Соціологія Дюркгейма була заснована на визнанні того, що суспільство володіє власною, незалежною від людей реальністю; що це не просто ідеальне буття, а система активних сил, «друга природа»; що пояснення соціального життя треба шукати у властивостях самого суспільства. Функціональні аспекти розвитку суспільства, соціальних явищ розробляли англійський соціолог А. Рад-кліфф-Браун (1881—1955) та американець польського походження В. Малиновський (1884—1942). Цікаву систему функціонального тлумачення суспільства виробили американські соціологи Толкотт Парсонс (1902—1979) і Роберт Мертон (нар. в 1910 р.). Головне завдання соціології, на їхню думку, полягає у вивченні механізмів і структур, які забезпечують сталість соціальної системи.
Функціоналізм часто поєднували із структурним аналізом. Тому в соціологічній літературі вони постають як єдина структурно-функціональна теорія і як окремі функціо-налістичні та структуралістичні концепції. Існують суттєві відмінності між структурно-функціональним підходом як теорією і як методом соціального дослідження.