Контрольна робота
з курсу:
 “Державне управління та державна служба”

 

1. Сутність і зміст наукового управління суспільством.
2. Адміністративне судочинство: судовий нагляд за діяльністю органів виконавчої

влади.
3. Проходження державної служби.

1   Сутність і зміст наукового управління суспільством.

Розвиток суспільства відбувається під впливом соціального управління.
Соціальне управління- це цілеспрямований вплив на суспільство для його впорядкування,

збереження, удосконалення та розвитку. Воно складається з двух типів: саморегулювання

суспільства і державного управління.
Враховуючи природу і субстанційну специфіку суб”єктівуправління, розмежовують

державне управління (суб”єкт управлінського впливу - держава), суспільне управління

(суб”єкт управлінського впливу- суспільство та його структури), менеджмент(суб”єкт

управлінського діяння- підприємець, власник). Серед усіх видів управління визначальна

роль належить державному управлінню.
Державне управління можуть трактувати з точки зору суті, реального змісту діяльності

або форм, яких воно набирає і в яких існує. Враховуючи поділ влади на законодавчу,

виконавчу,та судову, наука визначає державне управління шляхом відмежування

законодавчої, виконавчої та судової діяльності держави, наголошуючи тим самим на зміст

державного управління.
Розглядаючи державне управління як основний різновид соціального управління,

В.В.Цвєтков визначає такі найхарактерніші ознаки державного управління.
1. Державне управління – це передусім соціальне, політичне явище.
2. Державне управління та державні органи, що здійснюють його функції, є

складовою єдиного механізму державноївлади.
3. Державне управління – це процес реалізації державної влади, її зовнішнє,

матеріалізоване вираження, і поза ним вона не існує. Зміст влади найяскравіше

виражається в державному управлінні.
   Більш продуктивним є розгляд управління як специфічного виду суспільної діяльності,

визначення його характерних рис і ознак, не обмежуючись юридичною оцінкою.

Представники загальносоціологічних наукових напрямків визначають управління як

систематично здійснюваний цілеспрямований вплив людей на суцільну систему в цілому

або її окремі ланки на підставі пізнання й використання властивих системі об”єктивних

закономірностей і тенденцій в інтересах досягнення поставленої мети, забезпечення її

(системи) оптимального функціонування та розвитку.
Цією діфінцією визначається головне призначення державного управління –

забезпечення функціонування і розвитку суспільства з метою досягнення певної мети

(або наперед визначеної сукупності цілей).
Для державного управління об”єктом управління є суспільство, а не форма держаної

діяльності, спрямована на здійснення завдань та функцій держави, що полягає у

виконавчій та розпорядчій роботі органів управління.
Державне управління пов”язане з реалізацією цілей і функцій держави. Поряд з цим

враховуючи політичну та юридичну природу державного управління, воно не є суцільно

підпорядкованим прцесу виконання функцій держави.
Цілі та функції як держави так і державного управління випливають з її конституції. Це

співвідноситься з піходами західних вчених- адміністративістів, що “управління не може

бути визначене головним чином функціонально” У цій же праці Ж.Ведель вказує на

первинність конституції держави у визначенні цілей та функцій держави.
Можна навести ще одне визначення категорії державне управління- цілеспрямований

організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів,

свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та

реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом

запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо

закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною

компетенцією.
Державне управління містить об”єктивні та суб”єктивні передумови свого здійснення.

Державна служба, яка є певним засобом здійснення державного управління, також містить

як об”єктивні (необхідність виконання та/або забезпечення виконання функцій держави

та її органів), так і суб”єктивні (наявність здібностей, придатність до служби, професійна

освіта тощо) передумови свого формування. Відповідальність за зміст управління мають

нести ті, хто є суб”єктом управління. Суб”єктивне за змістом державне управління об”

єктивно детерміноване тими умовами й факторами, в межах яких воно функціонує.
Важливим також є те, що державне управління існує для того, щоб пізнавати громадські

потреби та інтереси, оцінювати та структурувати їх, ставити цілі, розробляти рішення й

діяти з метою їх практичного вирішення.
Тому соціальний механізм формування та реалізації державного управління можна

зобразити єдиним ланцюгом взаємопов”язаних суспільних явищ, опосередкованим

державою як суб”єктом управління: потреби – інтереси – цілі – рішення – дії –

результати.
Треба пам”ятати, що, незважаючи на зміни в понятійному апараті різних наук, предметом

дослідження яких є управління, термін “державне управління” не втратив і не втратить,

напевно, ніколи (принаймні, поки існує сама держава) свого найважливішого значення у

практиці функціонування держави. Водночас із розвитком нових економічних, політичних і

соціальних відносин можуть змінюватися форми й методи управління, може посилюватися

важливість одних функцій управління та ослаблюватися значення інших, а отже, може

змінюватися також характер функціонування державної служби. Так, зміцнення ринкових

відносин, процеси приватизації, акціонування, розвиток приватної власності, місцевого

самоврядування потребують регулювання з боку держави, що є об”єктивною потребою.
Специфіка державного управління як виду управління полягає в тому, що воно:
а.) у своєму здійсненні спирається на владу – організаційну силу суспільства, здатну до

примусу;
б.) поширює свій вплив на все суспільство, піддаючи управлінському впливу його

найважливіші явища, процеси і взаємозв”язки;
в.) діє системно, поєднуючи функціонування таких структур, як механізм держави,

державний апарат, державну службу і публічні прояви суспільства.
Система державного управління за своєю структурою охоплює такі складові : суб”єкти

управління (управляючу систему) – взаємодію та взаємосприяяння (управлінську

діяльність/процес) – суспільну систему (об”єкти управління), тобто сфери і галузі

суспільного життя.
У цій системі суб”єкт управління (держава) визначає державно-владний характер і

переважно правову форму взаємодії (управлінської діяльності), тобто певного роду

суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі й зворотні зв”язки між суб”

єктами і об”єктами управління. Тому державне управління має відзеркалювати запити та

потреби суспільства.Саме на ідеології побуудови підконтрольної народовоі, прозорої

системи державного управління, зорієнтованої на якісне й ефективне надання населенню

державних послуг, спрямована адміністративна реформа, яка запроваджується в

зарубіжних країнах та в Україні.    
   
 
2. Адміністративне судочинство: судовий нагляд за діяльністю  органів виконавчої влади.

           Судова влада щодалі збільшує обсяги юридичного нагляду (контролю) за

правомірністю дій і актів органів виконав¬чої влади (посадових осіб), що є свідченням

посилення про¬цесуальних гарантій прав та законних інтересів учасників управлінських

суспільних відносин.
         На сьогодні досить чітко виділено три основні канали, за якими здійснюється

контроль судових органів над закон¬ністю у сфері державно-управлінської діяльності.

І. Суди загальної юрисдикції
         До компетенції судів загальної юрисдикції віднесено роз¬гляд і вирішення

адміністративних справ, серед яких чільне місце посідають адміністративно-правові спори,

що виникають, переважно, з ініціативи громадян. Так, громадяни можуть оскаржити до

суду дії та рішення органів виконавчої влади (посадових осіб), які порушують їхні права,

свободи й законні інтереси. Предметом оскарження можуть бути як колегіальні, так і

одноособові протиправні дії (бездіяльність) державних органів, які створюють перешкоди

для здійснення громадянами їхніх прав, свобод та реалізації законних інтересів, а також

незаконне покладення на них обов'язків або неправомірне при¬тягнення до

дисциплінарної чи адміністративної відповідаль¬ності. Оскарженню підлягають

індивідуальні й нормативно-правові акти управління.
           Для оскарження встановлено тримісячний термін із дня, коли громадянину стало

відомо про порушення його прав. Розглядаючи скаргу, суд, власне кажучи, дає правову

оцінку діям (рішен¬ням), які оскаржуються, тобто перевіряє їхню законність. За

результатами розгляду скарг суд може визнати такі дії (рішення) незаконними, що

фактично означає їх скасування. Суд також може змінити оскаржене рішення. Одночасно

він вживає заходів щодо відновлення порушених чи обмежених прав, свобод і законних

інтересів громадян. Передбачено й інші варіанти правової оцінки судом дій або рішень

органів виконав¬чої влади (посадових осіб). Потреба в цьому виникає, зокрема, і при

розгляді судами кримінальних справ (наприклад, про зло¬чин посадових осіб).
         Суд уповноважений привернути увагу керівників виконав¬чих органів, а також

адміністрації державних підприємств, установ і організацій до усунення чинників, які

сприяють протиправним порушенням державної дисципліни. Із цією метою суд виносить

окрему ухвалу; її адресат зобов'язаний протягом місяця повідомити суду про вжиті заходи.
       Окремі ухвали можуть бути винесені за результатами роз¬гляду судом цивільних

справ. Окрім цього, суди (поки ще в межах цивільного судочинства, оскільки самостійне

адміністративне судочинство ще не склалося) розглядають і вирішують деякі спори, що

виникають у адміністративно-правових відносинах (наприклад, за скаргами у зв'язку з

накладенням адміністратив¬них стягнень, на відмову в дозволі на виїзд з України чи на

в'їзд в Україну, на неправомірне накладення дисциплінарних стягнень, зокрема й

звільнення, тощо).
       У будь-якому разі зацікавлена особа має право звернутися до суду за захистом

порушеного, заперечуваного, але охороню-ваного законом права чи інтересу. При цьому

немає необхід¬ності чекати вирішення своєї скарги в адміністративному по¬рядку

(зазвичай, саме після відмови в її задоволенні в адміні¬стративному порядку громадяни

звертаються до суду), а можна відразу звертатися до суду.

II. Господарські суди
       До їхньої компетенції віднесено розгляд економічних спорів, які випливають з

адміністративно-правових відносин. Це, наприклад: спори, пов'язані з визнанням

недійсними (цілком або частково) індивідуальних (ненормативних) правових актів

управління, що не відповідають чинному законодавству, та тих, що порушують охоронювані

законом права й інтереси юридичних осіб і громадян-підприємців; спори по скаргах тих же

суб'єктів на відмову в державній реєстрації' та ін.
      Спори повинні вирішуватися не пізніше, ніж протягом одного місяця з дня одержання

господарським судом позовної заяви. Рішення суду виноситься в результаті перевірки

відповідності законодавству правового акта, що спричинив подачу позову. Сутність його -

визнання акта управління недійсним (звичайно, при негативній його оцінці).
       З приводу причин і умов, які сприяють порушенню законо¬давства, господарський суд

може винести окрему ухвалу.
III. Конституційний Суд України
      Він уповноважений розглядати справи про вщповщність Консти¬туції України

нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України,

Урядом України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, конституційні звернення

громадян і юридичних осіб щодо реалізації чи захисту їхніх конституційних прав та свобод.
      Конституційний Суд України може визнати нормативно-право¬вий акт (або

положення) органу виконавчої влади неконституцій¬ним, що веде до втрати його

юридичної сили. Такий акт не може застосовуватися виконавчими органами та

посадовими особами.

3. Проходження державної служби.

           Державна служба як юридична наука включає в себе систему знань про порядок

організації й функціонування всієї системи дер¬жавних органів та органів місцевого

самоврядування.
Об'єктом державної служби є сукупність державно-службових відносин, що виникають між

складовими державного апарату.
 В теорії адміністративного права державно-службові відносини поділяються на:
•      відносини адміністративно-правового характеру, які виникають в процесі організації

державної служби (підготовка, під¬бір, розстановка кадрів, проведення оцінки державних

служ-...   бовців, просування по службі, заміщення посад тощо);
• трудові відносини, які формуються в процесі діяльності службовця всередині

державного органу, в процесі організації робо¬
чого часу і відпочинку, дисципліни та оплати праці.
З позицій публічного і приватного права державно-службові від¬носини можна поділити

на:
• публічно-правові відносини, які охоплюють державу, її органи
та державних службовців;
• приватно-правові відносини, що поширюються на службовця,
укладає угоду з керівником державного органу влади.
       Предметом дослідження державної служби є механізм прак¬
тичного здійснення завдань і функцій державним апаратом, який, з
одного боку, виконує функції, що випливають із самого призначен¬
ня держави, а з іншого — обслуговує суспільство, забезпечує права і
свободи громадян.
Метою вивчення державної служби в межах окремої науки є упорядкування та підвищення

ефективності процесів формування і реалізації державної влади та державного

управління, а також під¬вищення відповідальності за виконання повноважень, закріплених

за державною посадою із соціально-економічними гарантіями дер¬жавної служби.
Завданнями державної служби є:
Досягнення загального консенсусу в суспільстві щодо загальнолюдських цінностей та

пріоритетів державної політики, яка має спрямовуватися передусім на досягнення

обробуту насе¬лення та забезпечення прав людини.
Здійснення принципу розподілу влади, створення системи противаг, які спонукають

політиків до пошуку компромісів.
Визначення статусу політичних діячів та державних службов¬ців. Політичні діячі

визначають державну політику, а державні службовці, діючи відповідно до загальних

інтересів суспільства, мають служити не окремим політичним силам, а всьому народу.
Побудова органів управління відповідно до функцій держави.
Ефективне здійснення контрольної функції держави.
 Конкурсний відбір державних службовців, який будується лише на професійних засадах.
Дотримання основних прав, обов'язків державних службовців та обмежень, пов'язаних із

проходженням державної служби.
Технічне оснащення державної служби та стимулювання пражці державних службовців.
Головне завдання державної служби полягає в ефективному за¬безпеченні комплексної

взаємопов'язаної діяльності, спрямованої на вироблення і втілення в життя державної

політики та управлін¬ських рішень, здійснення регулятивних та обслуговуючих функцій в

інтересах всього суспільства або його окремих сегментів.
Межі поширення державної служби розглядають відносно практичної і професійної участі у

здійсненні цілей та функцій дер¬жави через виконання обов'язків і повноважень на

посаді, визначе¬ній у конкретному державному органі.
Посади, які відрізняються політичним характером, відповідним порядком заміщення,

визначеним особливим правовим статусом, на¬зивають верхньою межею державної

служби.
Допоміжні, обслуговуючі, організаційно-технічні види діяльно¬сті в органах державної

служби, що регулюються трудовим законо¬давством, називаються нижньою межею

державної служби.
Відповідно до конституційного принципу поділу державної влади державну службу

поділяють на службу в органах представ¬ницької, виконавчої та судової влади.
Рівнями проходження державної служби є:
• макроекономічний — це рівень проходження державної служ¬би в центральних

органах державної виконавчої влади; макроструктурний — це рівень

проходження.державної служ¬би в державних органах, які мають, галузеву специфіку;
• мезоекономічний — це рівень проходження державної служби в регіональних

органах виконавчої та представницької влади та органах місцевого самоврядування;
• локальний рівень — це рівень проходження державної служби в державних

установах та організаціях.
Щодо порядку проходження державної служби в розрізі поетапного його вивчення можна

розглянути як:
1.Вступ на державну службу. Поняття службової кар'єри.
2.Способи заміщення посад у системі державної служби.
3.Стажування державного службовця у державному органі.
4.Прийняття на роботу та просівання по службі в органах місцевого самоврядування.
5.Особливості оплати праці, гарантії та заохочення державних службовців.
6.Пенсійне забезпечення і грошова допомога державним службовцям.
7.Порядок обчислення стажу роботи в органах державної служби.
8.Особливості роботи працівників державних підприємств, установ та організацій за

сумісництвом.
9.Механізм припинення державно-службових відносин,
Як ми бачимо це питання досить об”ємне ,тому я хочу висвітлити питання  щодо оплати

праці, гарантії та заохочення державних служ¬бовців, яке мені ближче за фахом.

       Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні

умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню

апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх

сумлінну та ініціативну працю.
Заробітна плата державних службовців складається з:
• посадових окладів;
• доплат и за ранги, яка виплачується державним службовцям
щоміся шо у відсотках до посадового окладу;
• надбаві и за вислугу років на державній службі у таких роз¬
мірах: понад 3 роки — 10 % посадового окладу,
     понад  5 ро¬ків — 15  %;
     понад 10 років — 20 %,
     понад 15 років — 25 %,
     понад 20 років — 30 %;
      понад 25 років —  40 %;
• премій, які виплачуються відповідно до внеску державного
службовця у загальні результати роботи в межах фонду пре¬
міювання, утвореного у розмірі тримісячного фонду оплати
праці та економії фонду оплати праці;
• інших надбавок.
Державним службовцям можуть встановлюватися такі види доплат:
1) надбавки за високі досягнення у праці та виконання особливо
важливої роботи (доплата у розмірі 50% від посадового окладу
з урахуванням надбавок за ранг та вислугу років);
2) доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх пра¬
цівників (до 50 % окладу відсутнього працівника), доплата
за виконання обов'язків жінок, які перебувають у відпустці
по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку
(у розмірі ЗО % посадового окладу жінки);
3) доплата за науковий ступінь кандидата наук (15 % від поса¬
дового окладу), за науковий ступінь доктора наук (20 % від
        посадового окладу);
4) надбавка за знання та використання іноземної мови в роботі:
     європейської — 15 % від посадового окладу; угро-фінської або     африканської, однієї

східної — 15 %; якщо дві іноземні мови, то доплата встановлюється у розмірі 25 % від

посадового окладу.
5) інші надбавки і доплати, а також надання матеріальної допо¬
      моги для вирішення соціально-побутових питань (див. Постанову КМУ  
      від 13 грудня 1999 р. №228.
 Умови оплати праці державних службовців, розміри їх поса-
дових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визнача ються Кабінетом

Міністрів України.
     Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет

України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної

виконавчої вла¬ди, затвердженими Указами Президента України та Постановами Кабінету

Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових

окладів, надбавок до них та фінансування інших передбачених цим Законом гарантій, пільг

і компенсацій.
За сумлінну безперервну працю в державних органах (не менш ніж 10 років), зразкове

виконання трудових обов'язків державним службовцям з 2003 року видається грошова

винагорода раз на 5 років відповідно до Постанови КМУ від 24 лютого 2003 р. № 212 у

таких розмірах:
за 10 років сумлінної роботи — середньомісячна заробітна плата;
        за 15 років - дві;
за 20 років - три;
за 25 років - чотири;
за 30 років - п”ять;
  За особливі трудові заслуги державні службовці представляють¬ся до державних нагород

та присвоєння почесних звань.
Підставою для виплати грошової винагороди є рішення керів¬ника відповідного органу

державної влади.
       Державним службовцям надається щорічна відпустка триваліс¬тю 30 календарних

днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою

допомоги для оздоровлення у роз¬мірі посадового окладу.
      Державним службовцям, що мають стаж роботи в державних органах понад 10 років,

надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок

та умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів

України.
      Державні службовці мають також право на творчі відпустки при умові успішного

поєднання основної роботи із творчою діяль¬ністю для:
• закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандида¬
та (до трьох місяців);
• закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня доктора
наук (до шести місяців);
• написання підручника, монографії, довідника або іншої науко¬
вої праці (до трьох місяців) [3].
      Творча відпустка для закінчення дисертації на здобуття на¬укового ступеня

кандидата чи доктора надається на підставі за¬яви працівника та рекомендації наукової

(науково-технічної) ради центрального органу виконавчої влади або вченої ради вищого

на¬вчального закладу III—IV рівнів акредитації чи науково-дослідного інституту

відповідного профілю про доцільність надання творчої відпустки. Для отримання

рекомендації про доцільність надання творчої відпустки здобувач наукового ступеня

повинен зробити наукову доповідь на засіданні кафедри, відділу або лабораторії, де

проводиться наукова робота. За результатами доповіді кафедра, відділ, лабораторія

подають вченій раді мотивований висновок з обґрунтуванням тривалості творчої

відпустки.
Творча відпустка не надається для закінчення дисертацій на здобуття наукового ступеня

кандидата і доктора наук особам, які за¬кінчили відповідно аспірантуру чи докторантуру,

а також здобувачу одного й того ж наукового ступеня повторно.
Творча відпустка для написання підручника чи наукової праці надається на підставі заяви

службовця та довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці до плану

випуску видань на поточний рік. Якщо підручник чи наукова праця створюється

автор¬ським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою

заявою, підписаною всіма членами авторського колективу.
На час творчих відпусток за державним службовцем зберіга¬ється місце роботи (посада)

та заробітна плата.
Державні службовці забезпечуються житлом у встановленому порядку із державного

фонду.
Державні службовці, які займають посади першої - четвертої категорії, мають право на

першочергове встановлення квартирних телефонів.
На індивідуальне і кооперативне житлове будівництво або для придбання квартир чи

індивідуальних жилих будинків державним службовцям, які потребують відповідно до

чинного законодавства поліпшення житлових умов, надається земельна ділянка та

безвідсотковий кредит на строк до 20 років. Умови надання кредиту ви¬значаються

Кабінетом Міністрів України.
Державні службові, та члени їх сімей, які проживають разом з ними, користуються у і

становленому порядку безкоштовним ме¬дичним обслуговуванням у державних закладах

охорони здоров'я. Цими ж закладами вони обслуговуються після виходу на пенсію.

Список використаної літератури:
1. Конституція України.
2. Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.
3. Закон України "Про судоустрій України" від 7 люто¬ го 2002 р.
4. Желюк Т. Л.Державна служба: Навчальний посібник. — К.:ВД «Професіонал»,

2005.-576 с.
5. Забарний Г. Г. Адміністративне право України: Навч. посіб. / Г. Г. Забарний, Р.

А. Калюжний, В. К. Шкарупа. - К.: Вид. Паливода А.В., 2005. -368 с. - Бібліогр.: с. 362-365. -

(Б-чка студента).
6. Леліков Г. Державна служба в Україні: концепція побудови та
функціонування // Вісник державної служби України. — 2002. —
№2. -С.9-17.
7. Малиновський В. Я. Державна служба: теорія і практика. Навчаль¬
ний посібник. — К.: Атіка, 2003. — 160 с. — С. 80-123.
8. Нижник Н. Україна — державне управління, шляхи реформуван¬
ня. — К.: Видавництво Української академії державного управління
при Президентові України, 1997. — С. 47.
9. Оболенський О. Ю. Державна служба: Навч. посібник. — К.:
КНЕУ, 2003. — 344 с. — С. 209-265.
10. Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів
виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих орга                       нів,

органів прокуратури, судів та інших органів. Постанова Кабіне¬ ту Міністрів України від 13

грудня 1999 року № 2288.
11. Про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за вислугу років
працівникам органів державної виконавчої влади. Затверджено
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1993 року
№ 1049.
12. Про порядок стажування у державних органах. Постанова Кабіне¬
ту Міністрів України від 1 грудня 1994 року № 804.
13. Про порядок надання державним службовцям додаткової опла¬
чуваної відпустки. Лист Міністерства праці та соціальної політики України, Головного

управління державної служби при Кабінеті Мі¬ністрів У країни від 27 січня 1999 року № 13

-294.
14. Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, Д36   О.Ю. Оболенський,

А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. — К.: Знання-Прес, 2003. — 343 с. —

(Вища освіта XXI століття).