Спонукальними мотиви поводження людей на ринку є потреба в недорогих та ефективних засобах гігієни та
догляду за шкірою, які не вимагають постійного застосування, характеризуються добрим тонізуючим ефектом і
відсутністю побічних явищ.
Відчуття. Люди відзначають позитивний вплив під час споживання солі морської ароматизованої „Ромашка” – загальне
підвищення тонусу на 2-3 години, почуття легкості та очищення шкіри.
Запити і переваги. Важливим запитом людей у відношенні до даного товару є вимога про більшу місткість упаковки.
Сприйняття. Покупець сприймає нашу фірму досить позитивно, відзначає широкий асортимент та помірні ціни, досить
приємно його вражає поводження продавців, які всіляко намагаються проконсультувати його з потрібних питань і
властивостей товару.
Образ продукту. Покупець сприймає реалізовані товари ТОВ „Радтех” як товари високої якості, необхідні засоби
гігієни та парфумерії.
Індивідуальні якості. Зіставимо наш товар – морську ароматизовану сіль „Ромашка” з особистими якостями і рисами
характеру споживача – ця сіль найбільше підходить для жінок та чоловіків, які дбають про свій зовнішній вигляд, хочуть
почувати себе краще.
Мотиви. Основною обставиною, яка змушує людей робити покупку солі морської ароматизованої „Ромашка” у
визначений момент є:
1) бажання поповнити запаси (45%);
2) поради друзів та знайомих (40%);
3) бажання спробувати (15%).
Рис. 2.5. Мотиви купівлі товару.
Соціальні чинники. Відношення різних груп до продукції фір¬ми наступне:
- люди з середнім достатком дуже прихильні (68%);
- люди з низьким достатком хотіли б спробувати, але не вистачає коштів (80%);
- особи з високим достатком – купують лише продукцію закордонних виробників (25-45 грн.).
3бір інформації. Основною інформацією, яка доступна спожи¬вачам є інформація на етикетці банки.
Цільові орієнтації споживачів. Спожи¬вачі підкреслюють в даному випадку, що в даному товарі реалізоване оптимальне
поєднання ціни та якості.
Прийняття рішень. Основними критеріями покупки є наступні:
сила тонізуючого ефекту (40%)
тривалість дії (28%);
ціна (24:.
Поводження. На остаточний вибір споживача упаковування виробу впливає не дуже, відзначають стандартність
пакування.
Зворотний зв'язок Встановимо можливу реакцію споживача на запропонований товар:
купівля (32%);
зацікавленість (42%);
відсутність інтересу (26%).
Основні вимоги споживачів до товару наступні:
якість (35%);
бажання задоволення потреб (24%);
подяка за рішення проблем, із якими не можуть справитися самі (16%);
зручність компанії для споживача (12%);
легкість у спілкуванні з персоналом (8%);
інші (5%).
Перспективи зміни потреб не очікуються.
Наші потенційні покупці - розширення вікових меж – жінки від 20 років та після 45 років.
Група покупців, яких можна вважати постійними:
жінки середнього рівня достатку у віці від 30 до 45 років.
Особами, які:
а) які ініціюють покупку є жінки;
б) які впливають на рішення про покупку є жінки у віці від 30 до 45 років;
в) які приймають рішення - також;
г) які безпосеред¬ньо придбають - також;
д) які безпосередньо використовують – всі дорослі члени сім’ї;
е) які відчу¬вають і формують думку щодо споживчих властивостей товару – жінки.
2.3. Дослідження чинників впливу на конкурентоспроможність продукції підприємства
Вихідні дані отримано дослідним шляхом.
Еталон – морська сіль „Желанна”.
Невідомі показник значущості отримані за допомогою методу експертних опитувань.
Сутність методу ек¬спертних оцінок полягає в раціональній організації проведення експертами аналізу проблеми з
кількісною оцінкою суджень і об¬робкою їхніх результатів. Узагальнена думка групи експертів приймається як рішення
проблеми.
Аналітичні експертні оцінки передбачають тривалу і ре¬тельну самостійну роботу експерта над аналізом тенденцій,
оцінкою стану і шляхів розвитку прогнозованого об'єкта. Цей метод дає можливість експерту використовувати всю
необхідну йому інформацію про об'єкт аналізу. Свої розуміння експерт оформляє у вигляді доповідної записки.
Основними перевагами розглянутих методів є можливість максимального використання індивідуальних здібностей
експер¬та і обмеженість психологічного тиску, що робиться на окремого працівника. Однак ці методи мало придатні для
прогнозування найбільш загальних стратегій через обмеженість знань одного фахівця-експерта про розвиток суміжних
галузей науки.
Методи колективних експертних оцінок ґрунтуються на принципах виявлення колективної думки експертів про
перспек¬тиви розвитку об'єкта аналізу.
В основі застосування цих методів лежить гіпотеза про на¬явність в експертів уміння з достатнім ступенем вірогідності
оцінити важливість і значення досліджуваної проблеми, перспек¬тивність розвитку визначеного напрямку досліджень,
часу здійснення тієї чи іншої події, доцільності вибору одного з аль¬тернативних шляхів розвитку об'єкта прогнозу і т.д.
В даний час великого поширення набули експертні методи, засновані на роботі спеціальних комісій, коли групи
експертів за "круглим столом" обговорюють ту чи іншу проблему з метою уз¬годження думок і вироблення єдиної думки.
Цей метод має не¬долік, який полягає в тім, що група експертів у своїх судженнях керується в основному логікою
компромісу.
Процедура проведення експертизи може бути різною, од¬нак тут також можна виділити три основних етапи: 1) на
першому етапі експерти залучаються для уточнення формалізованої моделі об'єкта прогнозу, формулювання питань в
анкетах, уточнення складу групи;
2) на другому етапі здійснюється безпосередня робота екс¬пертів над питаннями в анкетах;
3) на третьому етапі після попередньої обробки результатів експерти залучаються для консультацій за відсутньою
інфор¬мацією, необхідної для остаточного формування оцінки.
Вихідні дані оформлені в Додатку А. (параметри з нульовою вагою не заносимо до таблиці).
Відповідні нормативні значення вибираємо із стовпчика 3 таблиці, еталонні (найкращі) значення параметрів найбільш
близьких фірм конкурентів стовпчиків 14-23 тієї ж таблиці.
Для заповнення стовпчика №7 визначаємо характер динаміки впливу параметру конкурентоспроможність: „+” – це
прямо пропорційні зміни, а „-„ – зворотно пропорцій ний характер впливу.
Показники вагомість для конкретного товару (в даному випадку – морської солі) обрано на основі оцінок експертів.
Сумарна вагомість заданих параметрів повинна складати „1”.
Параметричні індекси кф розраховуємо як коефіцієнти співвідношення заданих обраним варіантом завдання величин
параметрів до еталонних значень цих же параметрів при прямо пропорційному їх впливу на конкурентоспроможність (+)
або ж зворотним співвідношенням при зворотно пропорційному впливу (-).
Параметричні індекс ke являють собою відповідно, коефіцієнти співвідношення еталонних та нормативних величин
параметрів, розрахованих по вищезазначеній схемі. Нормативні параметричні індекси відповідних параметрів дорівнюють
„1”. Розрахунки проводяться по визначеним студентам кластерам параметрів П та В, а результати розрахунків
заносяться у таблицю 2 та 3 слідуючої форми.
Таблиця 2.4.
Параметричні індекси споживної цінності.
№ Номер параметру Вагомість параметру Величина параметру Параметричний індекс
Пнj Пej Пфj kHj kej kфj
1. П-1 0.20 100 100 85 1 1 0,850
2. П-2 0.00 100 95 92 1 0,95 0,920
3. П-3 0.01 5 11 5 1 2,2 1,000
4. П-4 0.2 1000 800 1100 1 1,25 0,909
5. П-5 0.00 100 95 91 1 0,95 0,910
6. П-6 0.00 0,8 0,9 0.65 1 1,125 0,813
7. П-7 0.00 0,7 0,85 0.55 1 1,2143 0,786
Загальний індекс споживної вартості:
Ксп = 0,362
Розрахунок параметричних індексів економічних витрат розраховується за такою ж схемою. Результати розрахунків
надані в табл. 2.5.
Таблиця 2.5.
Параметричні індекси економічних витрат.
№ Номер параметру Вагомість параметру
Величина параметру Параметричний індекс
Вн
Вe
Вф
kH
ke
kф 1. В-1 0.00 3500 3000 2500 1 0,857 0,714
2. В-2 0.06 7000 8000 10000 1 1,143 1,429
3. В-3 0.05 3,5 1,5 12 1 2,333 0,292
4. В-4 0.00 75 85 60 1 1,133 0,800
5. В-5 0.05 5 10 6 1 2,000 1,200
6. В-6 0.00 1500 4000 2500 1 2,667 1,667
7. Р-1 0.00 3500 2400 2400 1 0,686 0,686
8. Р-2 0.13 27 24 17 1 0,889 0,630
9. Р-3 0.10 850 420 400 1 0,494 0,471
10. Р-4 140 220 150 1 1,571 1,071
11. Р-5 0,00 0,15 0,10 0.1 1 1,500 1,500
12. Р-6 0,20 0,05 0,04 0.04 1 1,250 1,250
Загальний індекс споживної вартості:
Кек = 0,539
За даним таблиць розрахуємо інтегральний показник конкурентноспроможності:
Ік = Ксп/Кек = 0,362/0,539 = 0,672
В цілому слід зробити висновки, що морська сіль „Ромашка” має конкурентоспроможність нижчу за еталонний зразок.
Найбільш негативно вплинули на конкурентоспроможність зразка наступні параметри:
невеликий термін зберігання;
вартість основних фондів виробника.
3. Шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств
3.1. Підвищення рівня якості
Одним із шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції є підвищення її рівня якості.
Певна кількість продукції кращої якості (вищого технічного рівня) здатна повніше задовольнити суспільні потреби, ніж та
ж або навіть більша кількість виробів гіршого ґатунку. Це означає, що підвищення якості (технічного рівня) продукції у
кінцевому підсумку еквівалентне збільшенню її виробництва з меншими загальними витратами суспільної праці. Йдеться
про багатоспрямований вплив підвищення якості продукції не лише на виробництво, його ефективність, але й на імідж
підприємства в цілому [19, 105].
Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу. Практика господарювання
свідчить, що загальна сума витрат на виготовлення і використання продукції більш високого гатунку, навіть якщо
досягнення останнього зв'язане з додатковими витратами у виробництві, істотно скорочується. Всіляке ж зменшення
витрат праці означає зростання його продуктивності.
Якість продукції формується, як відомо, під вагомим впливом сучасних досягнень розвитку науки і техніки. Проте тут
існує і зворотний зв'язок.
Підвищення якості (технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє неабиякий вплив на прискорення темпів
певних напрямків науково-технічного прогресу.
Зокрема підвищення надійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроїв забезпечує розширення
масштабів розвитку комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв,
робототехнічних комплексів тощо.
Рівень якості засобів виробництва і предметів споживання безпосередньо впливає на структуру виробництва,
функціональний розподіл потужностей машинобудівних підприємств. Підвищення технічного рівня засобів праці і якості
предметів праці дозволяє використовувати більше інвестиційних і матеріальних ресурсів для випуску споживчих товарів,
а поліпшення якості продукції підприємств видобувних галузей створює додаткові фінансові можливості для
масштабнішого державного інвестування і швидшого розвитку відповідних галузей обробної індустрії. Технічний рівень
машин і устаткування у певній мірі визначає структуру виробничих потужностей, використовуваних для виготовлення
нових знарядь праці та запасних частин до них.
Не потребує особливих доказів безпосередній вплив більш надійної техніки та якісних конструкційних матеріалів на
ефективне використання основних і оборотних фондів підприємств, обсяг витрачання інвестиційних ресурсів. У зв'язку з
цим достатньо навести такий приклад. Технологічні заходи щодо підвищення якості металу шляхом його термічної
обробки і покриття пластмасами вимагають майже втричі менше інвестицій, ніж на створення потужностей для
адекватного додаткового обсягу його виробництва.
Зрештою високоякісна продукція повніше і дешевше задовольняє різноманітний попит населення на споживчі товари.
Лише постійний і зростаючий випуск конкурентоспроможної продукції (за технічним рівнем, дизайном, продажною ціною,
експлуатаційними витратами) є необхідною умовою виходу того чи іншого підприємства на світовий ринок, формування
сталого іміджу продуцента як економічно надійного партнера на ньому, розвиток зовнішньоекономічної діяльності,
забезпечення стабільного прибутку і фінансового становища.
Неухильне зростання ефективності виробництва на кожному підприємстві за рахунок якісних чинників передбачає чітке
визначення і комплексне використання усіх можливих шляхів поліпшення якості виробів. Останні за своїм змістом та
цілеспрямованістю можна об'єднати у три взаємозв'язані групи: технічні, організаційні і соціально-економічні.
Серед технічних шляхів (заходів) підвищення якості продукції визначальне місце належить постійному удосконаленню
проектування, техніко-технологічної бази підприємства. Це зумовлюється тим, що належне підґрунтя технічного рівня і
якості виробів формується у процесі їх проектування. Саме у цьому циклі здійснюється комплекс лабораторно-дослідних
і конструкторських робіт, спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних параметрів зразків
продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягнення рівня якості у відповідності з вимогами ринку
свідчить хоча б той факт, що понад 50% відмов технічних пристроїв спричинюється дефектами, допущеними при
проектуванні виробів. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої
технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни.
До важливих і ефективних шляхів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому
і національному ринках небезпідставно відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації і
забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти і технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів
щодо технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, тенденції розвитку науки і техніки.
Ринкові умови господарювання передбачають активне і широке використання організаційних чинників підвищення якості
продукції на усіх підприємствах. До таких чинників відносяться: запровадження сучасних форм і методів організації
виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної
(бездефектної) технології; удосконалення методів технічного контролю і розвиток масового самоконтролю на усіх
стадіях виготовлення продукції;
розширення прямих господарських зв'язків між продуцентами і споживачами продукції; вивчення і запровадження
позитивного досвіду, накопиченого зарубіжними і вітчизняними підприємствами у галузі проектування і виготовлення
високоякісних виробів тощо.
Нагальною потребою є розробка і використання різноманітних форм і методів дійового соціально-економічного впливу
на всю низку процесів формування і забезпечення виробництва високоякісної і конкурентоспроможної продукції.
Формами і методами економічного впливу на ці процеси є перш за все узгоджена система .прогнозування і планування
якості продукції, встановлення прийнятних для Продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна
мотивація праці усіх категорій працівників підприємства, а соціального ~ всебічна активізація людського чинника,
проведення правильної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.
3.2. Впровадження сервісного та консультаційного обслуговування
Іншим шляхом підвищення конкурентоспроможності продукції є впровадження сервісного та консультаційного
обслуговування.
Під сервісною системою мається на увазі система, за допомогою якої надаються додаткові супутні (або ж сервісні)
послуги. Існують різі типи сервісних систем, які класифікуються за різними підставами. В наш час поширена класифікація
на ручні, напівавтоматизовані та автоматичні сервісні системи [16, 284]. Існує класифікація на вертикально та
горизонтально організовані сервісні системи. Розрізняють також сервісні системи за видом надаваної послуги -
інформаційні, ремонті і т.п.
Діяльність виробника будь-яких виробів, але особливо технічно складних, як виробничого, так і побутового призначення
приречена на невдачу, якщо не організовано належним чином високоякісний сервіс — це неодмінна умова ринкового
успіху товару (але, зрозуміло, на конкурентному ринку). За відсутності сервісного обслуговування товар втрачає свою
споживчу цінність (або її частину), стає неконкурентоспроможним й відкидається покупцем.
На конкурентному ринку сервіс є підсистемою маркетингової діяльності підприємства, яка забезпечує комплекс послуг,
пов'язаних зі збутом і експлуатацією споживачем виробів — машин та устаткування, побутової техніки, засобів
транспорту і т.п. Правильно організований сервіс, що супроводжує виріб на всьому протязі його життєвого циклу у
споживача, забезпечує постійну його готовність до нормального споживання і працездатність. Усе це пояснює
важливість роботи з організації сервісу і його нормального функціонування.
До основних принципів, що покладені в основу сучасного сервісу, відносяться:
максимальна відповідність його вимогам споживачів і характеру споживаних виробів;
нерозривний зв'язок сервісу з маркетингом, його основними принципами і задачами;
гнучкість сервісу, його спрямованість на врахування мінливих вимог ринку, споживачів, продуктів.
Однак головний принцип сучасного сервісу полягає в наступному:
«Хто виробляє, той і обслуговує». Іншими словами, хто виробляє виріб, той організує і веде його сервіс.
В умовах конкуренції виробник бере на себе відповідальність за підтримку працездатності випущеного й проданого
виробу протягом усього часу його економічно доцільної експлуатації з позицій споживача в силу наступних обставин.
По-перше, налагоджений сервіс допомагає виготовлювачу формувати перспективний, досить стабільний ринок для своїх
товарів. По-друге, висока конкурентноздатність товару в значній, а нерідко у вирішальній мірі залежить від
високоякісного сервісу. По-третє, сервіс сам по собі звичайно досить прибуткова справа. По-четверте, відмінно
налагоджений сервіс — неодмінна умова високого авторитету (іміджу) підприємства-виробника.
Під сервісом (обслуговуванням) розуміється система забезпечення, що дозволяє покупцю (споживачу) вибрати для себе
оптимальний варіант придбання й споживання технічно складного виробу, економічно вигідно експлуатувати його
протягом розумно обумовленого терміну, диктуємого інтересами споживача.
До основних задач системи сервісу входять:
консультування потенційних покупців перед придбанням ними виробів даного підприємства, що дозволяє їм зробити
усвідомлений вибір;
підготовка персоналу покупця (чи його самого) до найбільш ефективної та безпечної експлуатації техніки;
передача необхідної технічної документації, що дозволяє фахівцям покупця належним образом виконувати свої функції;
передпродажна підготовка виробу щоб уникнути найменшої можливості відмови в його роботі під час демонстрації
потенційному покупцю;
доставка виробу на місце експлуатації (споживання) таким чином, щоб звести до мінімуму імовірність його пошкодження;
приведення виробу (техніки) до робочого стану на місці експлуатації (установка, монтаж) та демонстрація його покупцю
в дії;
забезпечення повної готовності виробу до експлуатації протягом усього терміну перебування його в споживача;
оперативне постачання запасних частин, тісний контакт із виготовлювачами запасних частин;
збір та систематизація інформації про те, як експлуатується техніка споживачами (умови, тривалість, кваліфікація
персоналу і т.д.) і які вони при цьому висловлюють зауваження, скарги, пропозиції;
участь у вдосконалюванні й модернізації споживаних виробів за результатами аналізу зазначеної вище інформації;
збір і систематизація інформації про те, як ведуть сервісну роботу конкуренти, які нововведення сервісу пропонують
вони клієнтам;
допомога службі маркетингу підприємства в аналізі й оцінці ринків, покупців і товару;
формування постійної клієнтури ринку за принципом: «Ви купуєте наш товар і використовуєте його — ми робимо все
інше».
В принципі можливі наступні шість основних варіантів організації системи сервісу, причому усі вони мають свої переваги
й недоліки:
сервіс ведеться винятково персоналом виробника;
сервіс здійснюється персоналом філій підприємства-виготовлювача;
для сервісу створюється консорціум виробників окремих видів устаткування, а також деталей і вузлів;
сервіс доручається незалежній спеціалізованій фірмі;
для виконання сервісних робіт залучають посередників (агентські фірми, дилери), що несуть повну відповідальність за
якість і задоволення претензій по сервісу;
роботи, що відносяться до технічного обслуговування, доручаються персоналу підприємства-покупця, а сервіс
виконується за схемою одного з варіантів, що приводяться нижче.
Варіант I рекомендується, коли реалізовані вироби (техніка) складні, покупців небагато, а обсяг сервісу великий і
вимагає висококваліфікованих фахівців. Прямий контакт між персоналом продавця і покупця, властивий цьому варіанту
сервісу, особливо важливий, коли виготовлювач тільки вводить товар на ринок: будь-які несправності усуваються швидко
і без широкого розголосу, а конструктори одержують найцінніші дані про результати роботи виробів у реальних умовах
експлуатації.
Варіант 2 має всі переваги варіанта 1 і, крім того, максимально наближає оперативних працівників сервісу до місць
використання техніки. Рекомендується на етапі досить широкого поширення товару, коли число покупців значно
збільшилося.
Варіант 3 кращий при сервісі досить складної техніки — морських судів, важких транспортних і пасажирських літаків,
електростанцій. При цьому генеральному постачальнику не треба витрачати кошти на підготовку свого персоналу по
безлічі спеціальностей. Спеціалізація дозволяє поліпшувати якість сервісних робіт, однак між покупцем і
постачальниками утворюється проміжна ланка — генеральний постачальник, що затрудняє ділові взаємини між ними.
Варіант 4 особливо вигідний при сервісі товарів індивідуального споживання і масового попиту. У даному випадку з
виготовлювача (постачальника) цілком знімаються всі турботи про проведення сервісу, але вимагаються значні
відрахування на користь посередника. При цьому утрудняється спілкування виготовлювача з споживачем, що не одержує
первинної інформації про якість товару.
Варіант 5 звичайний при сервісі автомобілів, тракторів, сільськогосподарської і дорожньо-будівельної техніки.
Посередник (дилер), сфера діяльності якого охоплює лише частину національного ринку, добре знає своїх покупців,
умови експлуатації техніки в місцевих умовах, кваліфікацію фахівців-експлуатаційників. Він може поставляти
першокласну первинну інформацію про якість виробів і недоліки, про претензії споживачів і т.д.
Варіант 6 застосовують, коли техніку експлуатує підприємство, яке саме є виробником складного промислового
устаткування. Воно має, як правило, висококваліфіковані кадри робітників і інженерно-технічного персоналу, здатні
після навчання в постачальника або на місці експлуатації техніки вести всю необхідну роботу з технічного
обслуговування.
Висновки
Конкурентоспроможність товару — це сукуп¬ність якісних і вартісних характеристик товару, яка забезпечує задоволення
конкретної потреби споживача. При збуті тра¬диційних товарів успіх у конкуренції може бути у вигляді розширення
збуту продукції фірми за рахунок скорочення продаж інших фірм. При збуті принципово нових виробів успіх фірми в
конкуренції проявляється у скороченні потенціальних можливос¬тей збуту інших компаній. В обох випадках фактор
успіху фірм в конкуренції визначається рівнем її конкурентоспроможності.
Оцінка конкурентоспроможності будь-якого товару включає такі етапи: а) аналіз ринку та вибір найбільш
конкурентоспроможного товару-зразка для порівняння і визначення рівня конкурентос¬проможності даного товару; б)
визначення набору порівнюваних параметрів обох товарів; в) розрахунок інтегрального показника
конкурентоспромож¬ності даного товару.
Одним з найбільш відповідальних моментів аналізу конкурен¬тоспроможності товару є вибір зразка. Помилка на цьому
етапі може привести до викривлення результатів всієї роботи. Зразок повинен належати до тієї ж групи товарів, що й
вибір, який ана¬лізується. Він повинен бути найбільш показовим для даного рин¬ку, як такий, що завоював найбільшу
кількість переваг покупців.
Для практичного дослідження було обрано морську сіль „Ромашка”, яка виготовляється та реалізується в Україні, в
місті Києві ціна на даний товар досягає 5,25 грн. На першому етапі було досліджено особливості даного товару,
визначено його характеристики та основних споживачів, мотивацію їх покупки.
На другому етапі було проведено визначення інтегрального показника конкурентоспроможності в порівнянні його з
еталонним зразком – морською сіллю „Желанна”, визначено, що наш зразок значно поступається еталонному. Для
підвищення конкурентоспроможності виробнику (або продавцю) потрібно повести цілий ряд заходів із вдосконалення
характеристик, збуту та виробництва даного товару. Насамперед, більше уваги слід приділити інноваційним розробкам,
як подовжують термін зберігання даного продукту. На мою думку, слід використати безпечні консервуючи інгредієнти.
Досить високою є вартість основних фондів виробника, слід поступово переходити на більш інноваційне та продуктивне
обладнання, адже виробник працює на старій технологічній базі. Слід проводити поступове оновлення обладнання. Що
стосується збуту, то слід розширювати збутову мережу. Адже наш продукт має досить непогані та профілактичні
властивості, слід подумати про його розповсюдження в лікувальних та профілактичних установах, що також позитивно
вплине на конкурентоспроможність товару.
Список використаних літературних джерел.
1. Аникеев С.Н. Методика разработки плана маркетинга. Серия “Практика маркетинга”. –М.: Фолиум, 1995. –
100с.
2. Архипова Л.В., Сребник Б.В. Основы маркетинга. – М.: МФИ, 1990.
3. Ассэль Генри. Маркетинг: принципы и стратегия: Учеб. для вузов. – М.: ИНФРА-М., 1999. – 804 с.
4. Багиев Г.Л. и др. Маркетинг: Учеб. для вузов Г.Л.Багиев, В.М.Тарасевич, Х.Анн. – М.: ОАО «Изд-во
Экономика», 1999. – 703 с.
5. Барилович А.П.,Воркут А.И. Концепция международных автомобильных перевозок грузов. К., 1995.
6. Басовский Л.Е. Маркетинг: Курс лекций. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 219 с.
7. Беджехот Р. Философия и практика маркетинга: Пример лондонской юрид. фирмы «Фил, Фишер, Вотерхаус»
/ МАИ: СП «Джурэкон интернешнл эдженси». – М., 1991. – 15 с.
8. Борисов О. Г. Журнал «Маркет-ревю», 1998 р.
9. Воркут А. И. Концепция, проблемы и задачи развития логистических сис¬тем. Научно-практические
семинары. К., 1998
10. Гаркавенко С.С. Маркетинг. – К.: Либра, 1998. – 384 с.
11. Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика. Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1994. – 327 с.
12. Голубков Е.П., Голубкова Е.Н., Секерин В.Д. Маркетинг. Выбор лучшего решения. – М.: Экономика, 1993.
13. Голубков Е.П. Маркетинговые исследования: теория, практика и методология. – М.: – “Финпресс”, 1998 г.
14. Горячёв А.А. Изучение внешнеторговых рынков: цели, средства, эффективность. – М., 1984.
15. Завгородняя А.В., Кодзевич М.С. Маркетинг: методы и процедуры / Учебное пособие. – 1990.
16. Как провести социологическое исследование. – М.: Политиздат, 1987.
17. Капустина МЕ. Теория и практика маркетинга в США. – М.: Экономика, 1991.
18. Карич Д. Предпринимательский маркетинг.- М.: Прогресс, 1995.
19. Ковалев А.И., Войленко В.В. Маркетинг в системе управления предприятием; Развитие предприятия и
конкурентноспособность: Сб. МДНТП.-М., 1990.
20. Ковалев А.И., Войленко В.В. Маркетинговый анализ. - М.,1997.
21. Котлер Ф. Маркетинг менеджмент. Анализ, планирование, внедрение, контроль – С.-Пб., 1999.
22. Котлер. Ф. Основы маркетинга.- М., Прогресс, 1992.
23. Ламбен Жан-Жак. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива. Пер. с французского. – СПб.: Наука,
1996. – 589 с.
24. Левшин Ф.М. Маркетинг: Учеб. пособие / Академия внеш.торг. – М., 1994. – 139 с.
25. Легенький Г., Новікова А. Проблеми розвитку транзитних перевезень та шляхи їх вирішення //Економіка
України. – 2000. - № 7. – С.32-39.
26. Маркетинг: принципи і функції: Навч. Посібник для вищих навч. закладів. /За ред. О.М.Азарян. – Київ: НМЦВО
Міносвіти і науки України, НВФ “Студцентр”, 2001. – 320 с.
27. Маркетинг: Учебник / А.Н.Романов, Ю.Ю.Корлюгов, С.А.Красильников и др.; Под ред. А.Н.Романова. – М.:
Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. – 560 с.
28. Модернізація транспорту сприятиме розвитку економіки // Вісник центру. Інформаційний
бюлетеньМіжнародного центру перспективних досліджень. - № 139. – 11 лютого 2002 р.
29. Ноздрева Р.Б., Цыгичко Л.И Маркетинг: Как побеждать на рынке. – М.: Финансы и статистика, 1991.
30. Панкрухин А.П. Маркетинг: Учеб./ Ин-т междунар. права и экон. – М., 1999. – 398 с.
31. Родин В.П. Основы маркетинга. – М., 1992.
Додаток А
Вихідні дані для визначення конкурентоспроможності товару морська сіль „Ромашка”.
№ Назва параметру та його номер Одиниці виміру Характеристика параметру
Значення Пропорційність + чи - Вагомість Кластер П чи В
Нормативне Еталонне Задане
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1. Відповідність функціональному призначенню П-1 % 100 100 85 +
0.20 П
2. Надійність П-2 % 100 95 92 + 0.00 П
3. Термін придатності
П-3 Років 5 11 5 + 0.01 П
4. Ціна П-4 Тис. грн. 1000 800 1100 - 0.2 П
5 Безпека користувача П-5 % 100 95 91 + 0.00 П
6. Коефіцієнт новизни П-6 % 0,8 0,9 0.65 + 0.00 П
7. Коефіцієнт естетичної привабливості П-7 % 0,7 0,85 0.55 + 0.00
П
8. Виробнича потужність В-1 Од. 3500 3000 2500 + 0.00 В
9. Вартість активних основних фондів В-2 Тис.грн. 7000 8000 10000 + 0.06
В
10. Середній вік обладнання В-3 Років 3,5 1,5 12 - 0.05 В
11. Рівень прогресивності технології В-4 % 75 85 60 + 0.00
В
12. Фондоозброєність праці В-5 Тис.грн./ч. 5 10 6 + 0.05 В
13. Вартість науково-конструкторських розробок В-6 Тис.грн. 1500 4000 2500 +
0.00 В
14. Обсяг продажу продукції Р-1 Од. 3500 2400 2400 + 0.00 В
15. Сегмент цільового ринку Р-2 % 27 24 17 + 0.13 В
16. Прибуток Р-3 Тис.грн. 850 420 400 + 0.10 В
17. Вартість реклами та сервісу Р-4 Тис.грн. 140 220 150 + В
18. Витрати на обслуговування або ремонт основного обладнання Р-5 Т.гр./од. 0,15 0,10 0.1
- 0,00 В
19. Витрати споживачів на користування продукцією Р-6 Т.гр./од. 0,05 0,04 0.04 -
0,20 В
Разом 1,00
