Варіант ІІІ.
Завдання 1.
Голова фермерського господарства вирішив організувати ферму по відгодівлі норок та теплиці для вирощування квітів. У зв’язку з цим було укладено угоду зі швейною фабрикою про продаж їй 9000 шкірок норки, а для реалізації квітів – угоду з квітковою крамницею в місті на постачання їй квітів шести видів.
Угодою було передбачено, що в разі невиконання фермерським господарством зобов’язань у зазначені терміни нараховуватиметься пеня 0,5 %, після 10 днів прострочення нарахування пені припиняється і починає стягуватися неустойка в розмірі 1,5 % від вартості непоставленої продукції.
Чи правомірні дії голови фермерського господарства по укладенню таких угод?
Відповідь:
Селянське (фермерське) – це добровільно створений, самостійний суб’єкт господарювання, до складу якого входять в першу чергу особи, що перебувають між собою в сімейно-родинних відносинах, а саме: подружжя, їхні батьки, діти, що досягли 16-річного віку, інші родичі, які об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Селянське (фермерське) господарство має права юридичної особи.
Як підприємець, селянське (фермерське) господарство самостійно визначає цілі, завдання та напрями своєї діяльності по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції. В той же час чинне законодавство передбачає, що основним видом діяльності селянського (фермерського) господарства є виробництво, переробка і реалізація сільськогосподарської продукції. Це ніскільки не обмежує правоздатність цього господарства як у виробництві, так і в реалізації виробленої продукції. Селянське (фермерське) господарство на власний розсуд підбирає партнерів договірних відносин по реалізації продукції.
Неустойкою (штрафом, пенею, відповідно до ст.. 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, штраф встановлюється за будь-яке порушення зобов’язання, в той час як пеня – на випадок прострочення грошового зобов’язання, тобто, пеня забезпечує лише своєчасне виконання грошових зобов’язань боржника. Встановлення у договорі 10-денного терміну стягнення неустойки, суперечить сутності поняття пені, а саме: пеня є тривалою неустойкою, яка стягується за кожний послідуючий період прострочення невиконаного в строк (певний термін) зобов’язання.
В даному випадку у договорі повинно бути зазначено окремо відповідальність за прострочення грошового зобов’язання у вигляді пені, а також окремо передбачити відповідальність за несвоєчасну поставку продукції або за недопоставку продукції у вигляді штрафу.
Завдання 2.
Сім’я З. – громадяни Вірменії – переїхали на постійне місце проживання на територію України. у зв’язку із відсутністю роботи З. вирішив разом з іншими членами сім’ї займатися веденням особистого селянського господарства. Однак у районній державній адміністрації, куди він звернувся для отримання земельної ділянки, йому відмовили через відсутність вільних земель. З. звернувся до юридичної консультації.
Дайте відповідь на такі запитання:
– Чи може З. отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства?
– Чи підлягає особисте селянське господарство державній реєстрації?
– Чи можна З. та інших членів його сім’ї взяти на облік як осіб, які шукають роботу (безробітні)?
– Який правовий режим майна, що використовується для ведення особистого селянського господарства.
Відповідь:
Особисте селянське господарство – це форма організації індивідуального аграрного виробництва на основі приватної власності, побудоване на праці членів сім’ї.
Земельна ділянка являє собою засіб виробництва як основну базу для ведення особистого селянського господарства громадян і територіального розташування житлових і господарських будівель. Згідно з Конституцією і Земельним кодексом України носієм земельних і пов’язаних з ними прав та обов’язків у особистому господарстві є громадяни України, а також іноземці, та особи без громадянства. Тобто, безпосереднім носієм земельних прав у особистому селянському господарстві є фізичні особи, яким надано земельні ділянки для ведення такого господарства. Особисте селянське господарство ведуть працівники сільського господарства, інші громадяни, які здійснюють господарсько-трудову діяльність в особистому господарстві у вільній від основної праці в суспільному виробництві час. Таким чином, члени сім’ї З. можуть бути, в порядку встановленому законом, взяті на облік як особи, які шукають роботу (безробітні).
Набуття права власності на земельну ділянку відбувається згідно з чинними нормативними актами за наявності підстав, передбачених ст.. 81 Земельного кодексу України.
Для ведення такого господарства громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування передаються безкоштовно у власність земельні ділянки в межах населених пунктів, вказаних у земельно-облікових документах, у розмірі не більше 0,2 га (ст. 121 Земельного кодексу України.
Майнові відносини в особистому селянському господарстві засновуються на підставі Закону “Про власність”, Сімейного ко¬дексу України, шлюбного контракту та інших правових актів. Основою майнових відносин є право приватної власності громадяни¬на. Виходячи із того, що особисте селянське господарство є сімей¬но-трудовим об’єднанням, майнові відносини в ньому ґрунтуються на основі права спільної сумісної власності подружжя, якщо інше не встановлено шлюбним контрактом. Відповідно до ст.. 16 Закону України “Про власність”, ст. 60 Сімейного кодексу України май¬но, нажите подружжям під час шлюбу, є спільною сумісною влас¬ністю. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, якщо не передбачено інше, є спільною сумісною власністю згідно зі статтями 17,18 Закону “Про власність”. У разі, коли особи, що спільно ведуть особисте селянське господарство, не перебувають у шлюбі, майно в такому господарстві, утворене спільною працею осіб, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не визначено письмовою угодою між ними.
Об’єктами права власності громадян, які ведуть особисте гос¬подарство, є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього госпо¬дарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насаджен¬ня на них, засоби виробництва, вирощена продукція, транспортні засоби, малогабаритна техніка, грошові кошти, цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Виходячи із положень п. 3 ст. 13 Закону України “Про власність”, склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності грома¬дян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.
Громадяни, які ведуть особисте селянське господарство, мають право використовувати належне їм майно для ведення господар¬ської та іншої, не забороненої законом діяльності. Громадяни ма¬ють право передавати майно в тимчасове користування і відчужу¬вати його іншим громадянам, юридичним особам, державі. Пра¬во приватної власності також може бути передане у спадщину громадянам, юридичним особам, державі.
При поділі майна, виокремленні його зі спільного майна, звер¬ненні стягнення на майно учасника спільної власності за його бор¬гами та відкритої після нього спадщини визначається частка учас¬ника спільної сумісної власності. Розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається мірою його трудової участі, якщо інше не передбачено законодавством України. Визначення розмі¬ру часток у спільній сумісній власності подружжя на майно при веденні особистого господарства здійснюється згідно з нормами Сімейного кодексу України.
За відсутністю доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними.
Завдання 3.
Управління сільського господарства і продовольства райдержадміністрації запропонувало Тов. “Зоря” передбачити у бізнес-плані господарської діяльності певний обсяг продажу державі основних видів продукції, середню врожайність зернових культур, продуктивність поголів’я худоби, собівартість продукції, кількість робітників. Директор ТОВ, вважаючи, що обсяг продажу продукції державі повинно визначати саме господарство, оскаржив дії управління.
Прокоментуйте ситуацію і дайте обґрунтовану відповідь. Які нормативні акти встановлюють компетенцію управління райдержадміністрації?
Відповідь:
Загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній основі замовлень на поставку товарів для задоволення державних потреб регулює Закон України “Про постав¬ки продукції для державних потреб”.
Державний контракт укладається замовником від імені держа¬ви, а Кабінет Міністрів України виступає гарантом виконання з бо¬ку держави умов контракту. Державне замовлення формується Ка¬бінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами та іншими центральними органами виконавчої влади, які визначаються і за¬тверджуються Кабінетом Міністрів України.
Формування державних замовлень для забезпечення виконання регіональних цільових програм поставки продукції для регіональ¬них потреб здійснюється урядом Автономної Республіки Крим, об¬ласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Ці органи визначають потреби у продукції для за¬безпечення регіональних цільових програм, одночасно виступають як державні замовники і не мають права передавати іншим устано¬вам і організаціям здійснення функції державних замовників. Ка¬бінет Міністрів України може визначати державними замовниками й інші державні організації чи установи та уповноважувати їх укла¬дати державні контракти з виконавцями державного замовлення.
Для державних підприємств, установ та організацій, акціонер¬них товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендним підприємствам, заснованим на дер¬жавній власності, а також суб’єктів господарської діяльності всіх форм власності – монополістів на відповідному ринку продукції виконання державного замовлення є обов’язковим.
Міністерства і відомства, інші центральні органи, які формують державне замовлення і координують роботу державних замовників щодо розміщення поставок продукції для державних потреб, дово¬дять до державних замовників збалансовані з фінансовими ресурса¬ми обсяги поставок продукції для укладення державних контрактів з виконавцями державного замовлення.
Отже, до моменту доведен¬ня таких обсягів продукції у державного замовника відсутні правові підстави вимагати укладення державного контракту з виконавцями державного замовлення, які забезпечують себе матеріально-техніч¬ними ресурсами самостійно через укладення договорів з підприємс¬твами-постачальниками, постачальницько-збутовими та посередни¬цькими організаціями.
Повноваження управління райдержадміністрації визначається Положенням про управління райдержадміністрації, затвердженим райдержадміністрацією, як його засновником.
Використана література
1. Конституція України, від 28 червня 1996 року.
2. Закон України “Про селянське (фермерське) господарство.
3. Закон України “Про поставки продукції для державних потреб”.
4. Аграрне право України. Підручник // За ред.. професорів В.М. Гайворонського та В.П. Жушмана, Харьків: “Право”– 2003.
5. Жушман В.П. Аграрне право та законодавство України. Навчально-практичний посібник. Харків: “Одіссей” – 2003.
6. Цивільне право України: академічний курс У двох томах Т.1, Т.2.// За ред.. док. юр. н. Я.М. Шевченко. Київ:– 2003.
