Зміст
1. Учасники господарського процесу.
2. Треті особи як учасники господарського процесу:
2.1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги.
2.2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог.
3. Порядок звернення третіх осіб до суду.
Вступ
Однією з необхідних умов успішного функціонування всіх елементів створюваного в Україні ринкового механізму є законність і дисципліна в діяльності суб’єктів господарювання. У процесі здійснення господарської діяльності між суб’єктами цієї діяльності виникають, функціонують і припиняються численні господарські відносини. Здійснення господарської діяльності не може проходити без конфліктів, що призводить до суперечностей і відповідно до виникнення господарських спорів, які є предметом розгляду та вирішення господарського суду.
Господарський суд є однією з гілок судової влади, на яку Конституцією України і чинним законодавством покладено здійснення правосуддя в господарських відносинах.
Здійснюючи судочинство в господарських відносинах, господарські суди як спеціалізована ланка судової системи України покликані не лише розглядати справи у спорах із метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а й сприяти зміцненню законності в господарських правовідносинах. Тому цілком природно, що господарські суди відіграють значну роль у системі інститутів судової влади.
Правосуддя в господарських судах здійснюється на принципах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Отже, юридичні особи при здійсненні правосуддя в господарському суді рівні перед законом і судом незалежно від форми власності, місцезнаходження, підвідомчості, характеру діяльності, а громадяни – незалежно від походження, соціального і майнового положення, пола, раси, національності, мови, відношення до релігії, політичних і інших сподівань, місця проживання і інших обставин.
Зміст принципу рівності складається з того, що господарські суди при вирішені економічних спорів застосовує цивільні і інші матеріальні закони до всіх підприємств і громадян в рівній мірі, незалежно від того, хто є суб’єктом спору, правове положення будь-кого з учасників господарського процесу (суду, сторін, третіх осіб та ін.) визначається лише їх процесуальним положенням.
Метою даної курсової роботи є визначення правового становища третіх осіб, які приймають участь у господарському судочинстві. Встановлення в повному обсязі їх прав та обов’язків, а також встановити яке місце займають треті особи серед інших учасників господарського процесу при розгляді спору.
1. Учасники господарського процесу.
Слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс не містить офіційного визначення поняття учасників процесу. В ньому лише зазначається коло учасників, при цьому не вичерпне (ст. 18 ГПК). Етимологічно учасниками процесу є особи, які приймають участь у розгляді справи судом. Але ці особи за своїм положенням, за своїми правами і обов’язками, закріпленими законом, суттєво відрізняються. З одної сторони, це ті, за ініціативою яких виникає, розвивається і припиняється процес. Їх можна назвати активними учасниками процесу. До них слід віднести суддю, сторін, третіх осіб, прокурора, державних і громадських організацій, які уповноважені законом виступати на захист прав та інтересів інших осіб.
Поряд з вказаними вище активними учасниками процесу в ньому приймають участь інші особи, від яких не залежить виникнення, розвиток, припинення процесу, але вони сприяють встановленню істини з спірного відношення, винесення законного справедливого рішення. До них відносяться експерти, аудитори, перекладачі, посадові особи і інші працівники підприємств і організацій, яким відомі відомості з обставин справи (тобто свідки). Всіх їх можна назвати пасивними учасниками процесу.
Необхідність виділення активних учасників процесу від пасивних явна, оскільки права та обов’язки їх в процесі суттєво відрізняються. Так, активні учасники мають право знайомитись з матеріалами справи, робити з них виписки, надавати докази, заявляти відвід судді, експерта, оскаржувати рішення та ін., а пасивні учасники такими правами не наділені. [3. С. 64]
Таким чином, учасники господарського процесу – це особи, які здійснюють при вирішенні господарських спорів господарським судом передбачені законом процесуальні дії. [5. С. 63]
Інші автори визначають учасників як таких осіб, що мають у справі юридичну зацікавленість і в силу зазначеного наділені правом впливати на рух господарського процесу. [7. С. 66]
Їхній інтерес у процесі може бути спрямований на захист прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб у передбачених законом випадках. За цим критерієм виділяють матеріально-правовий інтерес та суспільний інтерес (державний, службовий функціональний).
Інтерес кожного учасника в справі є юридичним, тобто таким, що є підставою для участі в справі і в той же час відрізняється від інтересу інших учасників, що передбачає наділення особи специфічним комплексом процесуальних прав і обов’язків. І цю обставину необхідно враховувати при вирішенні питання про місце в процесі тієї чи іншої особи.
Матеріально-правовий інтерес до процесу існує об’єктивно й означає можливість впливу судового рішення на права, обов’язки учасників. Відсутність можливості такого впливу свідчить про те, що особа не має юридичного інтересу до процесу і, відповідно, не може в ньому брати участь.
Склад учасників судового процесу визначено розділом ІV ГПК України. Залежно від виконуваних у судовому процесі функцій і мети вступу або залучення до процесу учасників можна поділити на три групи:
Ø Особи, які вступають у процес із метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів (сторони, треті особи);
Ø Особи, які вступають у процес із метою захисту державних і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші органи);
Ø Особи, які залучаються до процесу для давання пояснень і висновків (посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, експерт). [5. С. 63]
В юридичній літературі існують і інші підходи до класифікації учасників судового процесу, наприклад: сторони, треті особи, прокурор, державні та інші органи, які беруть участь у справі в силу покладених на них обов’язків, заявники та інші заінтересовані особи, що беруть участь у справах по встановлення фактів, які мають юридичне значення, а також у справах про банкрутство. [7. С. 67]
Основними учасниками судового процесу є сторони. Саме наявність двох сторін, між якими виник спір щодо оспорюваного чи порушеного права, є характерною і визначальною ознакою судового провадження. Важливою ознакою сторін є юридична заінтересованість. Так, відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Але законодавець не визначає, в чому може полягати цей інтерес. Досліджуючи категорію інтересу в праві, багато авторів доходять висновку про існування матеріально-правового інтересу і обумовленого ним процесуального інтересу, які у своїй єдності і визначають юридичну заінтересованість особи в процесі. [8. С. 6]
Юридичну заінтересованість у процесі має не лише позивач, для якого вона полягає в отриманні того блага, яке принесе йому рішення господарського суду про задоволення позову (матеріально-правовий інтерес) і у винесенні господарським судом відповідного рішення про задоволення позову (процесуальний інтерес). Так само юридичну заінтересованість, але протилежну за змістом, має відповідач, для якого матеріального-правовий інтерес полягає у встановлені рішенням господарського суду відсутності будь-яких правових обов’язків перед позивачем, а процесуальний – у винесенні господарським судом рішення про відмову в позові. Стосовно правосуддя в господарських відносинах юридичну заінтересованість підприємств та організацій необхідно розглядати як об’єктивно існуюче явище, яке виражається в такому відношенні, за яким права й обов’язки сторін знаходяться в залежності від рішення господарського суду. Саме в поширені дії рішення господарського суду на права й обов’язки сторін і полягає сутність юридичної заінтересованості. [4. С. 48]
Як визначалось вище, сторони користуються рівними процесуальними правами. Вони мають право знайомитись з матеріалами справи, робити з них виписки, знімати копії, приймати участь у судових засіданнях, надавати докази, приймати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і думки з усіх питань, що виникають у господарському процесі, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду у встановленому ГПК України порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, що надаються їм ГПК України.
Сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, проявляти взаїмну повагу до прав і охоронюваних законом інтерсів іншої сторони, приймати міри до всестороннього і всебічного, повного і об’єктивного дослідження всіх обставин справи. [6. С. 48]
Окрім загальних прав, якими наділені сторони, слід мати на увазі, що позивач має право до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України в цій частині, відмовитись від позову чи зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково.
Господарське процесуальне законодавство допускає можливість участі у справі кількох позивачів і відповідачів (ст. 23 ГПК України), що визначається в юридичній літературі як процесуальна співучасть. Кожен із позивачів чи відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.
Також, крім позивача і відповідача Господарський процесуальний кодекс передбачає участь у процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК України) і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України).
2. Треті особи як учасники господарського процесу.
Третіми особами називаються суб’єкти господарських процесуальних правовідносин, які вступають у порушену справу в суді сторін для захисту особистих прав і охоронюваних законом інтересів.
Як і сторони, треті особи заінтересовані в результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами.
Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від неї – пред’явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущені постановлення судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії в процесі треті особи спрямовують на запобігання присудженню судом об’єкта матеріального спору позивачеві чи залишення його за відповідачем або ж виступити проти сторін, вимагаючи присудження об’єкта спору собі. Вони намагаються, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж зміною їх на свою користь.
Залежно від вступу в господарський процес по справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги (ст. 26 ГПК України); треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст. 27 ГПК України).
2.1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги.
У відповідності до ст. 26 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступати у справу до прийняття рішення господарським судом, пред’явивши позов до однієї або до обох сторін при умові вжиття заходів досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених законом.
Критерієм допуску третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги до господарського процесу є правовий зв’язок зі спірним матеріальним правовідношенням, з предметом спору.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги вступають у господарський процес лише за власною ініціативою. Господарський суд повідомляє зацікавлену особу про процес.
Господарський суд також вправі відмовити зацікавленій особі у вступі в господарський процес, що розпочався у якості третьої особи, якщо буде вважати, що його вимога не направлена на предмет спору.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами і несуть обов’язки позивача (ч. 3 ст. 26 ГПК України). Тому вони повинні звернутися до суду з дотриманням правила підсудності, правил оформлення і подання позовної заяви, а також сплатити державне мито. Кількість третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору може бути самою різною і залежить від кількості осіб, що претендують на предмет спору.
За третьою особою, яка має самостійні вимоги і не вступила у процес, зберігається право на пред’явлення позову в окремому процесі. [6. С. 52]
У цьому випадку, третя особа, яка має самостійні вимоги може порушити самостійну справу – пред’явити позов до тієї із сторін, яка, одержавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного об’єкта. Вони не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки в них є побоювання, що визнання права за стороною може ускладнити чи зробити неможливим одержання спірного об’єкта, хоч у майбутньому суд і ствердить право за ними на нього. Розгляд справи за їх участю дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти постановленню судом протилежних за змістом рішень.
Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги вступає в справу за своєю ініциативою шляхом пред’явлення позову, але до кого він може бути пред’явлений, у процесуальній літературі з приводу цього були висловлені дві протилежні точки зору: до обох сторін; до однієї або двох сторін. Ст. 26 ГПК України вирішує це питання за останнім варіантом: подавши позов до однієї або двох сторін, при цьому ставиться умова вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 ГПК України.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача (ст. 26 ГПК України). Рівність їх прав пояснюється тим, що відносно них зроблено припущення, що вони є суб’єктами спірного права. Але між ними існує відмінність: в інтересах позивача розпочинається провадження по справі, третя особа – вступає в порушену справу в суді, тому об’єднати цих осіб поняттям “позивач” було б неправильним. Назва третьої особи суто процесуальна – вони вступають у справу між двома сторонами, тому і одержали назву третіх осіб.
Господарський процес, який виник за позовом третьої особи до сторін, має відносну самостійність: його розвиток залежатиме від розвитку процесу між сторонами, але припинення процесу між сторонами не викличе обов’язкового припинення процесу між ними і сторонами. Задоволення сторін укладенням мирової угоди чи в результаті розгляду справи судом першої інстанції не перешкодить третій особі вимагати відповідно розгляду судом її вимоги до сторін чи порушити апеляційне провадження.
Відносна самостійність в розвитку господарського процесу третіх осіб не впливає на їх повну самостійність у здійсненні належних їм процесуальних прав і виконанні обов’язків. Свої права вони реалізують без будь-яких обмежень, виходячи тільки з необхідності захистити власні майнові інтереси.
Так як ГПК України встановлює, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги, користуються усіма правами і несуть обов’язки позивача, то відповідно до ст. 22 ГПК України вони мають право, як і сторони процесу, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у досліджені доказів, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду у встановленому законом порядку.
Сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.
Також ГПК України (ч. 4 ст. 22) визначає, що позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Отже, на підставі ч. 3 ст. 26 ГПК України, вищезазначеними правами користуються і треті особи.
2.2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог.
Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називаються суб’єкти господарських процесуальних правовідносин, які беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх прав та інтересів. Вони можуть вступати у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення по господарському спору може вплинути на їх права або обов’язки по відношенню до однієї із сторін. Вони можуть бути притягнути до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або за ініциативою господарського суду (ст. 27 ГПК України).
Залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог або вступили у справу за власною ініциативою, мають такі ознаки:
Ø Не заявляють позовних вимог;
Ø Вступають у процес на стороні або позивача або відповідача в силу матеріально-правового зв’язку з тією особою, на стороні якої третя особа виступає;
Ø Захищають власні інтереси, оскільки рішення по справі може вплинути на їх права та обов'язки.
Необхідність участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог в господарському процесі, пов’язана з захистом їх матеріальних прав і законних інтересів, може бути зумовлено різними фактичними обставинами. По-перше, необхідність захисту від можливого майбутнього регресної вимоги. По-друге, коли прийняте рішення державного або іншого органу (відповідача) на користь однієї організації (третьої особи), порушило права або законні інтереси іншої організації (позивач), та ін.
Найбільш наглядним, але приватним випадком участі третіх осіб без самостійних вимог в процесі є забезпечення права регресу однієї із сторін до третьої особи. Наприклад, при розгляді спору за позовом до генерального підрядчика про стягнення збитків (за договором підряду на капітальне будівництво) в якості третьої особи без самостійних вимог може виступати субпідрядчик.
Питання про допуск або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвали.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки сторін, крім права на зміну підстави і предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову. [6. С. 53]
При вирішенні питання про вступ третьої особи у справу суд перевіряє існування між нею і однією із сторін правових відносин і можливість впливу на нього рішення суду по справі між сторонами. При розгляді судом заяви про залучення третіх осіб інші особи, які беруть участь у справі, вправі оспорювати доцільність їх участі в процесі. Про наслідки вирішення заяви суд постановляє ухвалу, яка оскарженню і опротестуванню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому розвитку процесу.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки сторони. суб'єктами 4 ст. 27 ГПК України). Такий обсяг процесуальних прав даного виду третіх осіб випливає з особливостей їх юридичної заінтересованості. Вони не можуть вимагати повторення для них тих процесуальних дій, які були здійсненні сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, до їх вступу в процес. В доказовій діяльності третя особа діє незалежно від сторони. Виконання чи утримання від виконання певних процесуальних дій базується на принципі диспозитивності і всебічно залежить від самих третіх осіб, але, виходячи з положень принципу об’єктивної істини, з необхідності всебічного і повного з’ясування дійсних обставин справи, суд може зобов’язати третю особу виконати певні процесуальні дії.
Третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, не вправі заявити зустрічний позов, але з дозволу суду може виконати дії, що означають зміну нею процесуальної правосуб’єктності – вона може стати третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги.
Таким чином, особливістю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, є те, що вони вступають у процес, на відміну від попередніх, не подаючи заяви. Більше того, вступати в процес вони можуть не тільки за своєю ініциативою, а й притягатися за ініціативою суду, клопотанням сторін і прокурора. Підставою виникнення заінтересованості третіх осіб цього виду є їх процесуальний зв’язок з однієї із сторін даної господарської справи.
3. Порядок звернення третіх осіб до суду.
Оскільки ст. 26 ГПК визначає, що треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть обов’язки позивача, треті особи, що заявляють самостійні вимоги для вступу у справу повинні подати позовну заяву, яка повинна відповідати вимогам ст. ст. 54, 56, 57 ГПК.
Відповідно до ст. 54 ГПК України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником.
Позовна заява третьої особи повинна містити:
1) найменування господарського суду, до якого подається заява;
2) найменування сторін; їх поштові адреси;
3) зазначаються мотиви вступу у справу;
4) виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство на підставі якого подається позов;
5) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 ГПК;
6) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
Крім вищезазначеного в позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.
Треті особи, як і позивачі, зобов’язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.
До позовної заяви повинні додаватися документи, які підтверджують:
1) вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених статтею 5 ГПК з кожним із учасників процесу,
2) відправлення сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів;
3) сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;
4) обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Після дотримання всіх вимог законодавства, суд виносить ухвалу про вступ третіх осіб у справу.
Також, відповідно до ст. 28 ГПК України треті особи можуть вести свої справи в суді через представників. Справи юридичніх осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через представника.
Діяльність представника в господарському процесі складається з юридичних дій, що здійснюються від імені і в інтересах особи. Яку вони представляють (сторони, третьої особи, державних органів).
Представництво в суді – це правовідношення, в силу якого одна особа (судовий представник) здійснює процесуальні дії в межах наданих йому повноважень від імені і в інтересах особи, яку вони представляють (сторони або третьої особи), внаслідок чого безпосередньо у останнього виникають права та обов’язки.
Процесуальне представництво виникає з моменту порушення справи в суді і характеризується наступними рисами:
1) представник виступає від імені особи, яку він представляє;
2) представник здійснює права і обов’язки, особи, яку він представляє і в результаті своїх дій створює права та обов'язки для особи, яку він представляє;
3) представник діє в інтересах особи, яку він представляє;
4) правова позиція представника не може суперечити правовій позиції особи, яку він представляє; представник діє в межах повноважень, що надаються йому у відповідності до закону і договору.
Судове представництво допускається на всіх стадіях господарського судочинства. [6. С. 58]
Цікавим є питання про право апеляційного оскарження. Згідно зі ст. 91 ГПК правом апеляційного оскарження, крім сторін і прокурора, інші учасники не наділені. Це відноситься, насамперед, до третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, та третіх осіб, які не заявляють таких вимог.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, заінтересовані у розгляді справи і вступають у процес, розпочатий позивачем, оскільки вважають, що права або законні інтереси, із приводу яких виник спір між сторонами, належать їм. Заявляючи самостійні вимоги, вони тим самим заявляють про наявність у них самостійних прав, відмінних від прав сторін. Треті особи користуються усіма процесуальними правами і несуть обов'язки, мають матеріальну і процесуальну заінтересованість у справі, несуть судові витрати, на них поширюються матеріальні і процесуальні наслідки судового рішення, що набрало законної сили. [9. С. 121]
Таким чином, правове положення третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, аналогічне правовому положенню позивача. Відмінність полягає лише у тому, що третя особа вступає у початий процес і його вимоги спрямовані як проти відповідача, так і в багатьох випадках – проти позивача.
Відповідно до ст. 27 ГПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення господарського спору може вплинути на їх прав чи обов’язки однієї із сторін. [14. С. 205]
В.В.Комаров виділяє наступні умови участі у справі третіх осіб: 1) обов’язкова наявність матеріально-правових відносин між особою та однією із сторін; 2) преюдиційна зв’язаність матеріально-правових відносин третьої особи та однієї із сторін із правовідносинами позивача і відповідача у справі; 3) матеріально-правові відносини третьої особи та однієї із сторін повинні передбачати можливість спору про право між третьою особою та особою, на стороні якої вона виступає. Лише з урахуванням таких положень можна кваліфікувати заінтересованість третіх осіб як юридичну. [9. С. 128]
На думку М.А. Гурвича, вступ або залучення до справи третіх осіб на стороні відповідача чи на стороні позивача можливе, якщо рішення у справі може створити для них права і обов’язки щодо однієї із сторін, і ці права чи обов’язки складають юридичний інтерес третьої особи. Юридичний інтерес третьої особи, має об’єктивний характер. [10. С. 62]
Як видно, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, та треті особи, які не заявляють таких вимог, беруть участь у господарському судочинстві з метою захисту своїх прав чи охоронюваних законом інтересів, а тому в силу конституційного принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції України) вони повинні бути наділені, як і сторони, правом апеляційного оскарження. Також, вважається, що правом на апеляційне оскарження повинні бути наділені і представники сторін і третіх осіб, як процесуально заінтересованої особи. [14. С. 205]
Висновок
Підводячи підсумки вищевикладеного, зазначу, що в господарському процесі можуть приймати участь треті особи, правовий статус яких регламентується статтями 26, 27, 28 Господарського процесуального кодексу України. Слід зазначити, що інститут третіх осіб введено в арбітражний процес порівняно недавно. Раніше арбітражний процес не знав третіх осіб. Оскільки це знаходилось в явному протиріччі з матеріальним правом, яке широко визнає участь третіх осіб в майнових відносинах (ст. ст. 160, 164 ЦК УРСР), а процес повинен знаходитись в тісному зв’язку з матеріальним правом, на що вказував К.Маркс, в літературі пропонувалось ввести інститут третіх осіб в арбітражний процес.
[12. С. 121].
Арбітражний процесуальний кодекс 1991 р. визнав третіх осіб як самостійних учасників процесу. Але хоча АПК легітимізував третіх осіб і визначив їх права і обов’язки, але на практиці судді і сторони рідко використовують цей інститут, віддавая перевагу заміні третіх осіб співпозивачами або співвідповідачами. Між тим правовий статус третіх осіб суттєво відрізняється від прав і обов’язків співпозивачів і співвідповідачей. При відокремлені цих учасників процесу необхідно виходити з характеру матеріально-правових відносин сторін, що спорять, про характер їхнього зв’язку з третіми особами, про відношення останніх до предмету спору.
Відомо, що треті особи можуть бути з самостійними вимогами на предмет спору і без таких (ст. ст. 26, 27 ГПК). Треті особи з самостійними вимогами завжди претендує на предмет спору. Воно за своєю суттю є другим позивачем в процесі, а саме – другим, а не співпозивачем, так як його інтереси розходяться з інтересами первісного позивача. Співпозивачі свої вимоги завжди пред’являють лише відповідачу, а третя особа, звертаясь з вимогою до відповідача, в той же час оспарює і право позивача на предмет спору. Отже, вона по суті пред’являє вимоги як до відповідача, так і до позивача, третя особа з самостійними вимогами користується всіма процесуальними правами і несе обов’язки позивача.
При вступі в процес третьої особи з самостійними вимогами вона повинна надати позовну заяву і матеріали, що додаються за кількістю учасників на стороні позивача і відповідача з тим, щоб вони мали можливість підготуватися до захисту своїх прав проти претензій третьої особи. А в процесі необхідно оголошувати перерву на певний час з дня подання заяви третьою особою.
Треті особи без самостійних вимог, не пред'являють претензій на предмет спору, в той же час, знаходячись в певних правовідносинах з однією із сторін, заінтересовані в правильному вирішенні справи, так як рішення суду може породити для них в преюдиціальному порядку негативні наслідки у взаємовідносинах з цією стороною. Треті особи на стороні позивача на практиці зустрічаються дуже рідко. А на стороні відповідача вони можуть бути часто. Перш за все це виникає тоді, коли боржник не виконує обов’язки з вини третьої особи.
Боржники-позивачі і господарські суди звичайно практикують залучення в процес таких осіб в якості співвідповідачів. Але з цим погодитись не можна, оскільки процесуальні відносини повинні випливати з матеріальних. І, якщо у третьої особи немає ніякого зв’язку з позивачем з приводу предмету спору, а існує лише з відповідачем, тоді вона повинна бути в процесі не в якості співвідповідача, а третьої особи на стороні відповідача.
Від того, в якості кого вона виступає, залежить і обсяг її прав і обов’язків в процесі. Треті особи без самостійних вимог на предмет спору, як відмічено вище, користуються всіма процесуальними правами і несуть обов’язки сторін за виключенням права розпоряджатись предметом спору (зі сторони позивача не не можуть змінювати предмет позову, підстави його, а зі сторони відповідача – визнавати його повністю або частково).
В новому Господарському процесуальному кодексі необхідно більш чітко визначити права і обов’язки третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. А саме, вказати, що вони мають право заявляти відвід судді (в діючому кодексі ст. 20 це упущено), оскаржувати рішення і ухвали суду та ін.
Чітке визначення в Господарському процесуальному кодексі правового положення третіх осіб буде сприяти більш широкій участі їх у процесі, допоможе краще встановити істину в спірних відношеннях захистити порушенні права суб’єктів господарської діяльності.
Список використаної літератури
1. Конституція України.
2. Господарський процесуальний кодекс України.
3. Н.А. Абрамов. Хозяйственно-процесуальное право Украины. «Одисей», 2002
4. В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос. Основи господарського процесуального права України. Суми. -2003.
5. Д. М. Притика, М. І. Тітов М.І., В.С. Щербина. Арбітражний процес.–Ч ІІ.
6. С. В. Васильев. Хозяйственный процесс, учебное пособие для подготовки к зачетам и экзаменам, Харьков.–2003.
7. Арбитражный процесс: Учебное пособие/ Под ред. Р. Е. Гукасяна и В. Ф. Тараненко.
8. Викут М. А. Стороны – основные лица искового производства.– Саратов, 1968.
9. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За ред. Комарова В, В.– Харьків.: Одисей, 2001.
10. Гурвич М. А. Лекции по советскому гражданскому процесу.– М., 1950.
11. Штефан М.Й. Цивільний процес.– К.: Юридичне видавництво “Ін Юре”, 1997.
12. Верин Л. Третьи лица в арбитражном процессе // Советская юстиция.– 1969.
13. Плевако В. І. Суб’єкти права апеляційного оскарження рішень господарського суду // Вісник господарського судочинства – 2003.
14. Пушай В. І. треті особи в арбітражному процесі // Вісник господарського судочинства. – 2001 № 3.
