на укладання угоди, грунтується на її обов’язку перевіряти такі повноваження.
При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з довірителем. При визначенні обсягу повноважень слід враховувати вказівки закону, зміст довіреності та інструкцій особи, яку представляють.
Перевищення повноважень можливе у кількісному і якісному відношенні.
Під кількісним перевищенням мається на увазі, наприклад, перевищення: 1) числа, ваги, міри речей; 2) терміну договору, який потрібно укласти; 3) розміру плати або покупної ціни.
Якісне перевищення може стосуватися: 1) властивостей і специфіки предмета правочину; 2) вибору контрагента, з яким має бути укладений правочин; 3) характеру самого правочину, вчинення дій, не передбачених довіреністю.
З врахуванням суб’єктивного ставлення представника до своїх дій і їх мети, можна виокремити такі види перевищення повноважень6 навмисне перевищення повноважень у сподіванні отримати схвалення вчинених дій з боку цієї особи; дії з перевищенням повноважень внаслідок помилики щодо обсягу останніх; навмисна діяльність з перевищенням повноважень з метою отримати вигоду для себе. Правочин, вчинений з перевищенням повноважень створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення цієї угоди. Якщо ж схвалення не відбулося, то такий правочин правових наслідків для того, кого представляють, не спричиняє і має бути визнаний недійсним відповідно до ч. 1 ст. 241, ст. 239, ст. 215 ЦК України. У перших двох випадках перевищення повноважень стороони повертаються у первісний стан. У випадку навмисної діяльності з перевищенням повноважень з метою отримати вигоду для себе, правочин визнається недійсним, а на представника, крім того, покладається обов’язок відшкодування збитків, завданих тому, кого він представляв і третій особі. Крім того, за певних обставин (наприклад, у випадку зловмисної домовленості представника і третьої особи про укладання правочину з перевищенням повноважень) виникає також обов’язок третьої особи відшкодувати особі, яку представляли, збитки, що виникли внаслідок дій представника з перевищенням повноважень.
Прикладом якісного перевищення повноважень з боку представника може бути наступна справа.
На рішення Старокиївського районного народного суду м. Києва подана касаційна скарга від імені відповідача – юридичної особи. Подаючи скаргу, юрисконсульт мав загальне доручення на ведення справ названої особи, у якій не було спеціально обумовлене право на подачу даної скарги. Судова колегія Київського міського суду в ухвалі вказала, що у відповідності до ст. 43 ЦПК України справи юридичних осіб у суді ведуть їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих законом, статутом чи положенням, або представники. Стаття 45 ЦПК передбачає, що повноваження представника повинні бути виражені в довіреності, виданій та оформленій відповідно до вимог закону. Такого доручення П. не мав.
Перевищення повноваження може торкатися максимальних чи мінімальних кількісних показників повноваження. У першому випадку угода є обов’язковою для того, кого представляють, у межах обсягу повноваження.
Так, договір найму, укладений від імені наймодавця терміном на один рік, при повноваженні укладання останнього на місяць, незалежно від схвалення тим, кого представляють, обов’язковий для нього протягом місяця. Якщо третя особа погоджується на зміну строку договору відповідно до змісту повноваження, вона тим самим в односторонньому порядку змінює умову договору про термін, але така зміна не зачіпає правочин у частині, здійсненій у межах повноваження, і тому не вимагає додаткового узгодження решти умов договору між наймачем і наймодавцем у зв’язку з його зміною. Якщо ж третя особа заперечує проти приведення умов договору у відповідність із змістом повноваження, принципал не вправі вимагати визнання правочину дійсним у частині, яка відповідає змісту повноваження, оскільки тут відсутнє узгоджене волевиявлення обох контрагентів, що є небхідним для укладання будь-якої двосторонньої угоди. Таке вирішення питання відповідає ст. 60 ІДК: правочин у цьому разі є недійсним лише у частині, котра перевищує обсяг повноваження, тому що за наявності згоди третьої особи на зміну його відповідно до змісту повноважень можна припустити, що правочин був би укладеним і без виключення з його умов недійсної частини. Відсутність згоди третьої особи на зміну чи уточнення умов договору, навпаки, не дає підстав для такого припущення.
Стаття 241 ЦК України передбачає два варіанти поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень:
1) вона схвалює дії, вчинені від її імені;
2) вона відмовляється від схвалення дій, вчинених від її імені без повноважень, або з перевищенням повноважень.
Право на звернення до того, кого представляють, щодо схвалення укладеного правочину має не тільки представник, але й треття особа, що уклала угоду з представником, який перевищив повноваження. Це випливає зі змісту ст. 241 ЦК України, де йдеться про схвалення дій представника, а отже, у тому числі й договору з третьою особою.
За своєю юридичною природою, схвалення є одностороннім правочином, що вимагає сприйняти його третьою особою і представником. У схваленні виражається воля особи, яку представляють, наділити юридичною силою конкретну угоду, укладену для неї з перевищенням повноважень.
Положення ст. 241 ЦК України поширюється лише на випадки добровільного представництва, оскільки при обов’язковому представництві воля особи, яку представляють, є нікчемною і впливу на юридичну силу правочину не має.
У практиці виникають питання про значення схвалення тим, кого представляють, угоди, укладеної з перевищенням повноважень.
Як випливає із тексту ст. 241 ЦК України, несхвалення такого правочину ніби спричиняє повну її недійсність. Але такий висновок суперечить ст. 217 ЦК України, згідно з якою, недійсність правочину не тягне недійсності інших її частин.
Отже, можна зробити висновок, що той, кого представляють, не може ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає повноваженням – за умови, що можливе її самостійне існування. Тому угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого представляють, може бути визнана судом частково дійсною (ст.ст. 240, 242, 217 ЦК України). Якщо ж самостійне існування частини угоди укладеної в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недійсною (ст. 240, 242, 215 ЦК України).
Витрати, яких зазнав представник, який діяв із перевищенням повноважень, можуть бути стягнені з того, кого представляли, як безпідставне збагачення за правилами глави 83 ЦК України. Природно, за наявності всіх умов, необхідних для виникнення відповідних зобов’язань.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.
Висновок
Таким чином, підсумовуючи все вище сказане, можна зробити висновок, що Цивільний кодекс України передбачає деякі новели щодо тлумачення поняття представництва. Зокрема, представництво визначається як правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов’язана за повноваженням вчинити правочин від імені іншої сторони яку вона представляє.
Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону, або конкретних життєвих обставин не може особисто здійснювати свої права та обов’язки, але часто до послуг представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час і засоби.
За допомогою представництва можуть здійснюватися як майнові так і особисті немайнові права, проте не допускається вчинення через представників правочинів, що за своїм характером можуть бути зроблені тільки особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом (складання заповіту, укладання договору довічного утримання).
Взагалі, у процесі представництва виникають правовідносини, що пов’язують представника; особу, яку представляють третіх осіб, по відношенню до яких здійснюються дії представником. Участь третіх осіб у відносинах представництва означає наявність у структурі представництва внутрішніх і зовнішніх правових зв’язків. Тому представництво є системою, що включає правовідносини:
1) між тим, кого представляють, і представником;
2) між тим, кого представляють, і третьою особою;
3) між представником і третьою особою.
Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов’язки особи, яку представляють лише тоді, коли вони відбуваються в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої повноваження, особа яку представляють, звільнена від будь яких зобов’язань перед третьою особою, з котрою представник вступив у правові відношення від його імені. Повноваження є міра можливого поводження представника стосовно третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноважень представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені і в інтересах особи, яку представляють. За характером походження та своїм змістом повноваження є суб’єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов’язок якої-небудь особи, ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фаактом, який породжує права та обов’язки особи, яку представляють.
Стаття 238 встановлює, що повноваження представника можуть грунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливають з обстановки, в якій діє представник.
Наявність у представника повноважень є обов’язковою умовою будь-якого представництва.
Однією з проблем інституту представництва є схожість даного виду правовідношення з низкою інших цивільних правовідносин. Представництво, наприклад, потрібно відрізняти від інших зовнішньо подібних до нього, але різних за правовою природою відносин, які складаються у цивільному обороті. Так, представника слід відрізняти від посередника. Хоч посередник, як і представник, вчиняє від свого імені певні вольові дії, спрямовані на укладення договору (пошук контрагентів, проведення переговорів), але ці дії лише сприяють укладанню правочину. Вольові ж дії представника безпосередньо створюють, змінюють та припиняють цивільні права та обов’язки.
Також від представника слід відрізняти рукоприкладача. Рукоприкладач – це особа, яка лише допомагає в оформлені правочину, підписує його за особу, яка не може це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад підписує заповіт).
Представник зобов’язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково або повністю іншій особі, якщо це передбачено законом або договором між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони ін¬тересів особи, яку він представляє (ст. 240 ЦК України). Однак представник, який передав свої повноваження іншій особі, зобов'я¬заний повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноважен¬ня (замісника). Невиконання цього обов’язку накладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.
