План
Вступ
1. Загальна характеристика пенсійного законодавства України
2. Державні пенсії
2.1. Пенсії за віком.
2.2. Соціальні пенсії.
3. Недержавні пенсійні фонди.
Висновок
Список використаної літератури.
Вступ
В Україні створені необхідні економічні і правові передумови для розвитку такої важливої галузі права, як право соціального забезпечення. Законодавче регулювання в сфері соціального забезпечення почалось з перших днів незалежної держави України. 5 листопада 1991 року був прийнятий Закон України “Про пенсійне забезпечення”, який поклав початок формуванню національної системи пенсійного забезпечення.
На сьогоднішній день в Україні діє єдина державна система пенсійного забезпечення. Вона перш за все проявляється у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України і прямих асигнувань із державного бюджету, що виділяються на пенсійне забезпечення. Єдина система передбачає централізоване регулювання, що гарантує на всій території України рівні умови й норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з важливіших соціальних прав.
Метою роботи є дослідження існуючого пенсійного законодавства в Україні. Для цього перш за все розкривається суть пенсій, особливості існування та призначення. У другому розділі розглядаються окремі види державних пенсій, а саме: пенсії за віком, пенсії за вислугу років, пенсії по інвалідності, соціальні пенсії.
У третьому розділі розкриватиметься зміст недержавних пенсійних фондів, які запроваджуються в Україні. Будуть визначені їх особливості. При дослідженні пенсійного законодавства будуть використані такі основні методи дослідження:
& опрацювання літературних джерел – із метою ознайомлення з пенсійним законодавством України;
& системний підхід – пенсійне законодавство розглядається як система юридичних норм, яка зумовлена економічними дослідженнями й потребами суспільства, пов’язана з іншими законодавчими актами;
1. Загальна характеристика пенсійного законодавства.
Пенсія є однією з гарантій забезпечення непрацездатних громадян у встановлених законодавством випадках. Для непрацюючих пенсіонерів пенсія фактично є основним джерелом засобів існування, що замінив попереднє – заробітну плату.
Проблематичним у цьому є перш за все питання про рівень матеріального забезпечення, який повинна підтримувати пенсія. У відповідності до ст. 46 конституції України, “пенсії, інші види соціальних виплат і допомог, що є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, встановленого законом”. Це один із важливих принципів соціальної політики держави. Соціальне благополуччя людини складає передумову й основу дійсної свободи особистості. Забезпечення його, а разом з тим і реальних прав і свобод людини і громадянина залежить від соціально-економічної політики суспільства, держави і відповідно від якості нормативних актів, що регулюють соціальну захищеність особи в правовій державі.
Пенсі – це не благодійна акція, не дар держави. Пенсія – це зароблена працею приватна власність громадянина, право на яку відповідно до ст. 41 Конституції України, охороняється законом. Тому тут не приємлимі принципи адресної соціальної допомоги, про яку так багато говорять у засобах масової інформації. Пенсія повинна відповідати принципу: як працювала людина на протязі трудової діяльності, стільки й отримав у старості. Пенсії є одним з основних і капіталоємних видів соціального забезпечення. Пенсійна система, яка залишилася у спадок від колишнього Радянського Союзу сьогодні діє і розвивається. Численність громадян в країні, які отримують пенсії постійно збільшується. [8. С. 140-141]
Закон України “Про пенсійне забезпечення”, прийнятий Верховною Радою України 5 листопада 1991 р. № 1788–ХІІ, із часу його введення в дію згідно з Постановою Верховної Ради України від 6 грудня 1991 р. № 1931–ХІІ зазнав багатьох змін і доповнень. Дев’ятнадцятьма актами законодавець вніс зміни до низки статей, виклав ряд статей та їх частин у новій редакції, доповнив статті новими частинами або пунктами, включив окремі статті та частини чи пункти статей. Усього зміни торкнулися 27 статей із 104 (26 %).
Тільки протягом 2003 року Верховна Рада України прийняла п’ять законодавчих актів, що вносили зміни до Закону “Про пенсійне забезпечення”, згідно з якими до пенсії за віком, у тому числі обчисленої в мінімальному розмірі, встановлюються надбавки особам, які набули права на пенсію за віком і мають відповідний стаж роботи (жінки 55 років, чоловіки – 60 років), але після досягнення пенсійного віку виявили бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку, – в розмірі 10 відсотків основного розміру пенсії без урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії за кожний повний рік роботи після досягнення пенсійного віку, але не більш як 40 відсотків. А пенсіонери, які мають відповідний стаж роботи і в період роботи відмовились одержувати пенсію, можуть одержувати надбавки у розмірі 10 відсотків основного розміру пенсії без урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії за кожний повний рік роботи після відмови від одержання пенсії, але не більш як 40 відсотків. Зазнали змін деякі норми пенсійного закону, що визначають особливості умов призначення пенсій та пенсійного забезпечення окремим категоріям працівників. Так, згідно із Законом України від 10 липня 2003 р. № 1111–IV про внесення змін до пенсійного закону до числа передбачених частиною 1 статті 14 працівників провідних професій, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах і в металургії (за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України), які мають право на пенсію незалежно від віку, за умови якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років, включені оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень).
Законом від 5 червня 2003 р. № 904–IV такий самий порядок пенсійного забезпечення поширено і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що більше двох років реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації.
Протягом 2003 року вищий законодавчий орган нашої держави, органи виконавчої влади прийняли ще низку нормативно-правових актів, спрямованих на подальше удосконалення пенсійного забезпечення громадян України.
Так, Верховна Рада України своїм Законом від 2 жовтня 2003 року № 1215–IV внесла зміни до статті 21 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 7 червня 2001 року № 2493–XIV, яка визначає, зокрема, порядок пенсійного забезпечення посадових осіб органів місцевого самоврядування. Частина 7 цієї статті передбачає, що пенсійне забезпечення таких осіб, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Пенсія в частині, що не перевищує розміру трудової пенсії за віком, на яку має право особа відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду, а частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів державного бюджету.[6. С. 6]
Кабінет Міністрів України з метою посилення соціального захисту військовослужбовців та працівників інших воєнізованих формувань 27 серпня 2003 р. прийняв постанову № 1350 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”, якого передбачено підвищення з 1.10. 2003 р. пенсій, раніше призначених військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, кримінально-виконавчої системи, особам начальницького складу податкової міліції, для обчислення яких у складі грошового забезпечення немає додаткових видів грошового забезпечення (крім відсоткової надбавки за вислугу років) або їх розмір менший 20 відсотків грошового забезпечення, шляхом урахування зазначених видів грошового забезпечення для обчислення пенсій у розмірі 20 відсотків відповідних окладів за посадою, військовим чи спеціальним званням та відсоткової надбавки за вислугу років.
З числа інших актів Кабінету Міністрів України, спрямованих на подальше удосконалення пенсійного забезпечення громадян нашої держави, слід назвати, зокрема, постанову “Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах” від 16 січня 2003 р. № 36, якою затверджено “Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах” і “Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах”. У зв’язку з цим втратила чинність аналогічна постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. № 162, якою затверджувались аналогічні списки.
З метою поліпшення матеріального становища пенсіонерів кабінет Міністрів України 15 квітня 2003 р. прийняв постанову “Про підвищення розмірів трудових пенсій” № 544, згідно з якою з 1 липня 2003 р. мінімальний розмір пенсій, передбачений для обчислення трудових пенсій за віком, збільшено до 50 гривень включно (до того цей розмір становив 47,3 грн). Проте це збільшення не застосовується для визначення розмірів соціальних пенсій, надбавок, підвищень та інших доплат до пенсій. [6. С. 7]
На упорядкування практики визначення розміру заробітної плати, виходячи з якого має обчислюватися пенсія, спрямована постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок визначення заробітку для обчислення пенсії та нарахування надбавки до пенсії” від 24 липня 2003 р. № 1151, якою затверджено Порядок коригування середньомісячного заробітку (доходу) для обчислення пенсії, Порядок визначення середньомісячного фактичного заробітку у разі призначення пенсії працівникам, зайнятим на сезонних роботах та Порядок нарахування надбавки до пенсії за роботу після досягнення пенсійного віку.
Ці документи містять методичні пояснення, формули визначення середньомісячної плати (доходу) та коефіцієнтів заробітку (доходу) певних категорій працівників, порядок визначення середньомісячного заробітку сезонних працівників у разі роботи протягом повного та неповного сезонів або з неповною кількістю робочих днів протягом повного сезону тощо.
Як видно з цього, далеко не повного, переліку нормативно-правових актів, прийнятих вищими органами влади України, держава приділяє значну увагу питанням поліпшення умов пенсійного забезпечення громадян України. [6. С. 9]
2. Державні пенсії.
Стаття 2 Закону України “Про пенсійне забезпечення” визначає, що до державних пенсій належать: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Головне місце в системі пенсійного забезпечення займають пенсії за віком. З загального числа пенсіонерів в країні приблизно 80 відсотків складають пенсіонери за віком. Більшість пенсіонерів – це люди похилого віку, які працювали багато років на підприємствах і в організаціях на постійній основі за трудовим договором (контрактом). Всі вони підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню, яке здійснювалось фактично за рахунок коштів державного бюджету.
Закон, як зазначалося раніше встановлює дві групи державних пенсій: трудові і соціальні. До трудових пенсій відносяться пенсії: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.
Соціальні пенсії призначаються й виплачуються всім непрацездатним, непрацюючим громадянам, які не мають право на трудову пенсію. В нашій країні вони вперше введені у 1991 році.
Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється у зв’язку з досягненням певного віку й наявності в той же час необхідного стажу роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком, звичайно називають пенсійним. Він також, як і тривалість стажу встановлюється законом.
Право на пенсію за віком нерозривно пов’язано з трудовою діяльністю людини в суспільному виробництві. Досягнення пенсійного віку служить підставою для припинення трудових відносин працівників із роботодавцями, у зв’язку з чим у держави виникає необхідність пенсійного забезпечення громадян.
Термін “пенсія” походить від лат pensio, що означає платіж – регулярна грошова виплата в якості матеріального забезпечення по старості, інвалідності, за вислугу років, в разі втрати годувальника. [9. С. 380]
Пенсія призначається громадянам, які припинили або мають право припинити трудову діяльність з причини досягнення встановленого пенсійного віку або в зв’язку з інвалідністю, тобто отримання пенсії обумовлено певними вимогами. Це означає, що природа трудових пенсій виходить від природи працездатності людини і її трудових відносин із конкретним роботодавцем. Отже, пенсію неможна розглядати як абсолютно безеквівалентну виплату.
Що стосується соціально-економічного призначення пенсії, то звичайно його бачать в тому, що пенсія є основним джерелом засобів до існування для більшості пенсіонерів за віком. Та обставина, що частина пенсіонерів за віком у перші роки після досягнення пенсійного віку зберігають частково працездатність і продовжують трудову діяльність, не міняє соціального призначення пенсії: вона призначається їм на весь наступний період життя, у тому числі і на той тривалий період, коли вони не можуть працювати внаслідок повної втрати працездатності.
Отже, поняття пенсії за віком повинно включати в себе лише ті ознаки, які найбільш характерні для неї. Вона повинна разом із тим обґрунтуватися правовими критеріями, а також розкривати природу і соціальне призначення пенсії.
Разом із тим слід відмітити, що природу пенсії визначає визнана державою обов’язок суспільства утримувати своїх непрацездатних громадян. Для їх матеріального забезпечення держава створює необхідні соціальні фонди, виділяють із державного бюджету кошти, які створюються працездатними громадянами. В даному випадку можна говорити, що працюючі утримують непрацездатних, які працювали в минулому, в свою чергу утримували таких же громадян.
Пенсія за віком відрізняється від інших видів пенсійного забезпечення, наприклад, від пенсії по інвалідності і за вислугу років. Вона відрізняється від пенсії по інвалідності тим, що її призначення не залежить від фактичного стану працездатності людини. Пенсію за віком не важко відрізнити і від пенсії за вислугу років, хоча обидві ці пенсії встановлюються незалежно від фактичного стану працездатності. Відмінність складається в тому, що для отримання пенсії за віком необхідно досягнення певного віку, а право на пенсію за вислугу років, як правило, не обумовлено досягненням будь-якого віку.
Пенсії за віком диференціюються на окремі види (підвиди) залежно від умов праці, тривалості трудового стажу, спеціальних (додаткових) юридичних підстав і розмірів цих пенсій. Усі ці обставини залежать від того, що забезпечення будь-яких категорій громадян йде річ. У зв’язку з цим законодавець поділяється призначення пенсії за віком на три види: на загальних підставах, пільгових і спеціальних юридичних підстав (умовах). Загальними правовими підставами (умовами) пенсійного забезпечення за віком є пенсійний вік і трудовий стаж встановленої тривалості. Саме цими двома умовами (віком і стажем) обумовлено право на забезпечення пенсій за віком.
Під пільговим пенсійним забезпеченням слід розуміти можливість вийти на пенсію за віком, або в більш ранньому віці при загальній незмінній тривалості трудового стажу, або при одночасному зниженні вимог до віку і до тривалості трудового стажу.
Що стосується соціальних юридичних підстав призначення пенсії за віком, то вони мають значення для окремих категорій громадян, наприклад, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи; інвалідів, учасників війни й сімей воїнів, що загинули; багатодітних матерів і матерів інвалідів дитинства; жінок, які працювали у текстильному виробнитстві, механізаторами, а також на деяких видах робіт у сільському господарстві; при неповному стажі роботи.
2.1. Пенсії за віком.
Пенсії за вислугу років. Поняття пенсії за вислугу років як виду соціального забезпечення відноситься до числа питань які найбільш досліджені. Можна сказати, що увага вчених до вивчення цього виду забезпечення в значній мірі сприяло обґрунтуванню вірного за змістом визначення поняття пенсії за вислугу років. Пенсія за вислугу років представляє собою щомісячні виплати з Пенсійного фонду й інших джерел фінансування, які призначаються довічно у розмірі, який протиставиться з минулим заробітком (винагородою), особами, які мають встановлений законом спеціальний стаж (вислугу років).
За своїми ознаками й цілями пенсія за вислугу років найбільш близька до пенсії за віком: тут також вимагається певний стаж роботи (служби), а в деяких випадках – вік. Хоча, як правило, ця пенсія призначається незалежно від віку. Вона встановлюється окремим категоріям громадян, які зайняті на роботах, виконання яких веде до втрати професійної працездатності або пригодності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Введення пенсій за вислугу років пояснюється, головним чином, специфікою професії (служби) працівника. Після тривалого періоду професійної діяльності подальша робота (служба) за попередньою професією не завжди можлива і доцільна за звичайними віковими змінами (наприклад, служба в армії, міліції, цивільній авіації, творчій діяльності артистів та ін.). отже виникає необхідність звільнити таких працівників від попередньої роботи (служби), якій вони присвятили багато років, компенсувати їм в значній частині втрачений заробіток у зв’язку з припиненням трудової діяльності.
В юридичній літературі висказано думку, що пенсія за вислугу років за своїм характером містить у собі ознаки пенсії за віком і пенсії по інвалідності ІІІ групи (часткова втрата працездатності).
Для забезпечення пенсіями за вислугу років, законодавство придає значення видам і тривалості спеціального стажу роботи (служби). Тому важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є стаж роботи по спеціальності. Але умови призначення пенсії за вислугу років неоднакові. В одних випадках вона призначається незалежно від віку, а в інших – встановлюється вік і стаж.
Коло осіб, які мають право на пенсію за вислугу років, визначені законодавством. Стаття 52 Закону України “Про пенсійне забезпечення” визначає, що право на пенсію за вислугу років мають:
– окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу;
– робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені;
– водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар’єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи;
– механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту й флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз’їзних, приміського і внутріміського сполучення);
– окремі категорії спеціалістів інших галузей народного господарства.
Таким чином, найбільш характерними ознаками пенсії за вислугу років є: професія, посада, тривалість роботи в певній галузі народного господарства, що дає право на цю пенсію, а інколи і певний вік. Хоча вік не є обов’язковою ознакою пенсії за вислугу років, але він, як правило, нижче встановленого пенсійного віку. Що стосується тривалості спеціального стажу, то він звичайно співпадає з тривалістю трудового стажу, який вимагається для призначення пенсії за віком.
Пенсії по інвалідності. Пенсія по інвалідності є одним із видів соціального захисту непрацездатних громадян. Пенсії по інвалідності можна визначити як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, що призначаються у випадку встановлення медичним органом одної з груп інвалідності, що потягло повну або часткову втрату працездатності.
Пенсії по інвалідності притаманні всі загальні риси, характерні для інших видів пенсії. Вона призначається на тривалий час або безстроково особі, яка втратила працездатність, виплачується щомісячно в грошовій формі, залежить від заробітку й обумовлена трудовою діяльністю людини. В основі пенсії по інвалідності, на відміну від пенсії по вік, лежить чітко виражена непрацездатність громадянина. Це означає, що пенсія по інвалідності призначається тільки в результаті перевірки і оцінки медичним органом стану здоров’я і індивідуальної працездатності людини. З встановленням інвалідності пов’язано виникнення права на пенсію.
Право на пенсію по інвалідності забезпечується всім громадянам, які стали непрацездатними. Законом встановлена лише одна умова її призначення – інвалідність.
Інвалідність в юридичній літературі визначається як визначений медичним органом стан здоров’я, при якому громадянин внаслідок хронічного захворювання або анатомічних дефектів, викликає стале, не дивлячись на лікування, порушення функцій організму, вимушен припинити професіональну працю або може трудитись при значній зміні звичайних умов праці.
Інвалідність встановлюється особами , які страждають хронічними захворюваннями або що мають анатомічні дефекти, в тих випадках, коли порушення, що виникає порушення функцій організму перешкоджає виконанню професійної праці і набуло сталий, не дивлячись на лікування, характер.
Для пенсійного забезпечення по інвалідності юридичне значення також має причина інвалідності.
Причинами інвалідності можуть бути загальне захворювання, трудове каліцтво або професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців – поранення, контузія або каліцтво, отримане при захисті Вітчизни або при виконанні інших обов’язків військової служби, або захворювання, пов’язане з перебуванням на фронті, або каліцтво, отримане внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов’язків військової служби, або захворювання не пов’язане з перебуванням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством випадках – захворювання, отримане при виконанні обов’язків військової служби.[4. С. 69]
В деяких випадках для призначення пенсії по інвалідності має юридичне значення час настання інвалідності. Воно вказується в рішенні МСЕК про встановлення групи інвалідності.
Коло осіб, які мають право на пенсію по інвалідності, аналогічно колу осіб, які забезпечуються пенсіями за віком. Але, як і при визначенні пенсії за віком, законодавством передбачаються ряд особливостей, які враховуються специфіку пенсійного забезпечення по інвалідності окремих категорій громадян. Обов’язковою умовою виникнення права на пенсію по інвалідності є настання інвалідності. Але не завжди ці умови є єдиною підставою для призначення пенсії по інвалідності, наприклад, військовослужбовці (строкової служби й офіцерського складу), працівникам органів внутрішніх справ, особам, які постраждали в Чорнобильській катастрофі, при виконанні громадянського долгу, учнями, а також при неповному стажі роботи. В цих випадках важливу роль відіграють додаткові підстави, вказані в законі.
Пенсії в разі втрати годувальника. Поняття пенсії в разі втрати годувальника пов’язується з необхідністю забезпечення непрацездатних членів сім’ї померлого годувальника. Даний вид пенсії розглядається як самостійний, і, як кожний вид пенсії, має своє визначення. Під пенсією в разі втрати годувальника розуміються щомісячні виплати з Пенсійного фонду, що призначаються в зв’язку з втратою годувальника непрацездатним членам сім’ї, що знаходилися на утриманні померлого, у розмірі, відносним з його минулим заробітком.
Головна особливість пенсії у разі втрати годувальника заключається в тому, що пенсійне забезпечення членів сім’ї носить вихідний характер від права на пенсію іншої особи, яка є годувальником. Смерть залишає сім’ю померлого без доходів від його професійної діяльності. В тому випадку держава, проявляя гуманність, надає допомогу сім’ї, яка понесла у зв’язку зі смертю годувальника втрату засобів існування. Розмір матеріального забезпечення членів сім’ї (пенсії) залежить від розміру заробітку померлого.
Право на пенсію в разі втрати годувальника мають всі сім’ї, чиї годувальники відносилися до категорії осіб, що належать загальнообов’язковому соціальному страхуванню. Суспільно корисна діяльність годувальника могла бути за своїм характером різною, а саме такою, з якою закон пов’язує при певних інших умовах можливість пенсійного забезпечення (трудова діяльність працівника, служба в армії, навчання, виконання державних або суспільних обов’язків, цивільного долгу). У ряді випадків закон пред’являє певні вимоги до тривалості трудової діяльності, навчання, служби в армії або органах внутрішніх справ померлого годувальника. На пенсійне забезпечення членів сім’ї впливає причина смерті годувальника, а інколи і її час.
Коло осіб,які мають право на пенсію в зв’язку зі смертю годувальника і умови її призначення, визначені законодавством. До числа членів сім’ї, якім призначається пенсія, відносяться перш за все непрацездатні близькі родичі померлого: діти, в тому числі всиновлені, пасинки й падчерки; брати, сестри, онуки, які не досягли 18 років і не мають працездатних батьків; подружжя (чоловік, жінка), батьки (мати, батько); усиновлювачі, відчим, мачуха, дід, баба померлого. Перерахований склад членів сім’ї не співпадає з традиційним колом сім’ї, встановленим у цивільній і інших галузях права. В пенсійному праві склалося своєрідне і більш широке поняття “пенсійної” сім’ї як сукупності тих членів сім’ї годувальника, які підлягають при визначених умовах, пенсійному забезпеченню у випадку смерті годувальника.
В цілому в нашій країні, прийнятий один з самих широких переліків членів сім’ї, які підлягають пенсійному забезпеченню. В багатьох іноземних країнах до кола осіб, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника включені лише той з подружжя хто пережив і діти. [8. С. 212]
2.2. Соціальні пенсії
В основних направленнях реформування пенсійного забезпечення в Україні підкреслюється, що інститут соціальних пенсій буде трансформованим в систему соціальних допомог на основі закону про соціальну допомогу. Виплата соціальних пенсій передбачається виплачувати за рахунок коштів державного державного й місцевих бюджетів.
Інститут соціальних пенсій з’явився в результаті тривалих наукових дискусій. В юридичній літературі висказувались різні точки зору з цього питання. Перемогла думка вчених і законодавця про доцільність введення соціальних пенсій як інституту сталого державного забезпечення непрацездатних громадян.
Соціальні пенсії, як і трудові, сплачуються з Пенсійного фонду України. Правовий режим надання соціальної пенсії пенсіонеру розрізняються за суб’єктивною ознакою залежно від категорії осіб, які отримують пенсії (особи, які досягли пенсійного віку, інваліди всіх груп, інваліди дитинства), а також від причин відсутності права на трудову пенсію.
Підставою призначення соціальної пенсії є непрацездатність і відсутність права на трудову пенсію. До осіб, які мають право на соціальну пенсію, відносяться інваліди І та ІІ груп, у тому числі інваліди дитинства, а також інваліди ІІІ групи: особи, які досягли пенсійного віку (чоловіки 60 років, жінки 55 років); діти (які не досягли 18 років або старші за цей вік, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років) у випадку втрати годувальника; діти-інваліди у віці до 16 років.
На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначається стажем, заробітком, умовами праці, соціальні пенсії враховують лише соціальну незахищеність непрацездатних громадян. Розмір цих пенсій диференційован: від 30 до 200 відсотків мінімального розміру пенсії за віком. Соціальні пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком призначаються: непрацюючим, непрацездатним чоловікам, які досягли віку 60 років, а жінкам – 55 років, і не набули права на трудову пенсію без поважних причин. Особи, які досягли пенсійного віку, а також інваліди ІІІ групи, які не набули права на трудову пенсію з поважних причин, мають право на соціальну пенсію у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Соціальні пенсії у розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком призначаються інвалідам ІІ групи, дітям-інвалідам у віці до 16 років і дітям (які не досягли 18 років або старше цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років) у випадку втрати годувальника. У такому ж розмірі призначається соціальна пенсія одному з батьків, якщо він (вона) зайняті доглядом за дітьми, які не досягли 8 років і не працює.
Інвалідам І групи, матерям-героїням, яким присвоєно звання “Мати-героїня”, соціальні пенсії призначаються у розмірі 200 відсотків мінімальної пенсії за віком.
3. Недержавні пенсійні фонди.
Одним із шляхів правового забезпечення пенсійної реформи, передбачених Основними напрямами, є прийняття актів законодавства про обов’язкове державне пенсійне страхування та про недержавні пенсійні фонди.
Внесений Кабінетом Міністрів України проект Закону України “Про недержавні пенсійні фонди” Верховна Рада України розглянула вже у вересні 1999 року і постановила винести його на повторне перше читання після прийняття законів України про фінансові операції, про довірче управління майном та про державне обов’язкове пенсійне страхування (постанова Верховної Ради України від 10 вересня 1999 р. № 1031 – ХІV).
Згодом норми про недержавні пенсійні фонди знайшли відображення у внесеному Кабінетом Міністрів України проекті Закону України про недержавне пенсійне забезпечення, який Верховна Рада України прийняла за основу з низкою застережень у листопаді 2001 року постанова від 15 листопада 2001 р. № 2802-ІІІ). Зокрема, пропонувалось допрацювати норми, що визначають правову природу пенсійного фонду як юридичної особи; уточнити положення щодо створення корпоративних фондів декількома роботодавцями – юридичними особами; переглянути доцільність поділу пенсійних фондів на консервативні, помірковані та агресивні; визначитися з вимогами до інформації, що надається пенсійними фондами державному регулятивному органу тощо.
У січні 2003 року Верховна Рада ще раз приймає за основу проект Закону України про недержавне пенсійне забезпечення з новими застереженнями. Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності запропоновано доопрацювати і підготувати проект до розгляду у другому читанні, вдосконаливши положення щодо професійних пенсійних фондів з метою чіткого визначення, які особи можуть бути їх засновниками, вкладниками та учасниками; уточнивши норми, що стосуються відносин власності щодо активів пенсійного фонду, з метою однозначного встановлення статусу пенсійних активів та їх належності; визначивши роль професійних спілок у процесі створення та діяльності корпоративних та професійних пенсійних фондів; конкретизувавши права та обов’язки вкладників та учасників пенсійних фондів, виходячи з доповнень до пенсійних схем, передбачивши можливість віднесення питань урегулювання відповідних відносин до колективних договорів та індивідуальних трудових договорів працівників; уточнивши порядок успадкування пенсійних активів та привівши відповідні норми законопроекту у відповідність з чинним цивільним законодавством України тощо.
У червні 2003 року верховна Рада України направила проект Закону України про недержавне пенсійне забезпечення на повторне друге читання (постанова від 19 червня 2003 р. № 960–ІV), а 9 липня 2003 р. Президент України затвердив Закон “Про недержавне пенсійне забезпечення” (№ 1057–ІV). Закон набрав чинності з 1 січня 2004 р. [6. С. 10]
Відповідно до вищезазначеного закону, система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового пенсійного страхування пенсійних виплат.
Суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення є:
– недержавні пенсійні фонди;
– страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;
– банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;
– вкладники та учасники пенсійних фондів;
– вкладники пенсійних депозитних рахунків;
– фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;
– засновники пенсійних фондів;
– роботодавці – платники корпоративних пенсійних фондів;
– органи державного нагляду й контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; та ін., відповідно до ст. 2 Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”.
Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на таких принципах:
– принцип законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;
– заінтересованості фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні;
– добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, об’єднаннями фізичних осіб та об’єднаннями юридичних осіб;
– добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати;
– добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;
– економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;
– неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;
– рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі;
– цільового та ефективного використання пенсійних коштів;
– відповідальності суб’єктів системи недержавного пенсійного забезпечення за порушення норм, передбачених законом та іншими нормативно-правовими актами;
– державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням.
Відповідно до ст. 60 Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат:
1) пенсія на визначений строк;
2) одноразова пенсійна виплата.
Розміри пенсійних виплат визначаються виходячи із сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, тривалості виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк згідно з методикою, затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.
Пенсійні виплати з недержавного пенсійного фонду здійснюються у грошовій формі в національній валюті України.
Підставами для здійснення пенсійних виплат пенсійними фондами є:
1) досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного відповідно до закону “Про недержавне пенсійне забезпечення”;
2) визнання учасника фонду інвалідом;
3) медично підтверджений критичний стан здоров’я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду;
4) виїзд учасника фонду на постійне проживання за межі України;
5) смерть учасника фонду.
Висновок
В Україні зроблені суттєві кроки у напрямі вдосконалення пенсійного законодавства. Проте попереду у законодавців ще багато роботи. Діюча пенсійна система потребує докорінного реформування з метою адаптації до вимог ринкової економіки, з тим щоб досягти істотного підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян, які мешкають в Україні.
Передбачається впровадження багаторівневої пенсійної системи, з огляду на що пенсійна реформа проводитиметься за трьома напрямами: реформування солідарної системи, створення обов’язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.
Солідарна система спрямована на запобігання бідності серед осіб похилого віку через перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду в інтересах громадян, які одержували низькі доходи. Накопичувальна пенсійна система має забезпечити підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування частини пенсійних внесків громадян. При цьому пенсійні кошти мають накопичуватись шляхом як обов’язкового пенсійного страхування, так і створення додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.
Пенсійна реформа здійснюється у три етапи. Перший етап відбувався на протязі 2001 – 2002 років. На цьому етапі мало бути створено організаційно-правові та економічні засади пенсійної реформи й реформування солідарної системи.
На другому етапі, який охоплює 2003 – 2004 роки, має бути запроваджено добровільну систему пенсійного забезпечення. Для цього необхідно створити економічні передумови та інформаційно-технічну базу запровадження обов’язкової накопичувальної системи; запровадити систему державного регулювання та контролю у сфері пенсійного забезпечення; сформувати нормативно-правову базу для банківського сектора, фондового та страхового ринків з обігу пенсійних коштів.
Третій етап пенсійної реформи охоплює 2005 – 2009 роки, і пов’язується він із запровадження обов’язкової накопичувальної системи. За цей період має бути забезпечено запровадження системи державних мінімальних соціальних стандартів та підвищення мінімальних розмірів заробітної плати і пенсій до рівня мінімальних державних гарантій прожиткового мінімуму відповідних груп населення; відрахування внесків до обов’язкової накопичувальної системи та повноцінне її функціонування; розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення з виключенням можливості фінансування будь-яких пільг або привілейованих видів пенсій за рахунок загальних пенсійних внесків;
