Реферат
на тему:
“Глобальні проблеми людства. Міжнародні соціальні проблеми”
Підготував:
учень 11-В класу
Кузик Арсен
2008 р.
План:
1. Вступ
2. Міжнародні соціальні проблеми.
3. Проблема збереження миру.
4. Проблема пропорційності економічного розвитку.
5. Література
Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількісної і якісної межі коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства з усією природою планети. Науково-технічна революція привела, з одного боку, до формування у людства всеохоплюючої системи знань і технологій, з другого - до збільшення антропогенного впливу на природу. Сформувалися складні господарські системи, вплив яких поширюється на весь світ. Як результат - зростає взаємозв'язок і взаємозалежність господарського та політичного життя країн і народів світу. Сутність цих процесів і явищ породжує глобальні проблеми, тобто проблеми, що стосуються всього людства. Вони охоплюють усі аспекти відносин між державами світового співтовариства, між суспільством і природою, формування умов життєдіяльності людства. Глобальні проблеми вимагають і глобальних рішень. Для цього необхідне широке міжнародне співробітництво і координація зусиль усього людства в різних сферax: політичній, економічній, науковій, освітянській тощо.
Науковці налічують кілька десятків проблем, які за своєю всеосяжністю можна вважати глобальними. Найважливішими з них є: проблема збереження миру на Землі, забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу, екологічна та проблема забезпечення життєдіяльності та якості життя людини.
Проблема збереження миру на Землі - найважливіша, оскільки під час виникнення глобального військового конфлікту в світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями (АЕС тощо), всі інші проблеми втрачають сенс. Неможливість обмеженого впливу ядерного інциденту на довкілля яскраво проде¬монструвала катастрофа на Чорнобильській АЕС (1986 рік).
Жорстока реальність полягає в тому, що ніколи ще в історії людства не накопичувалася така кількість смертоносної зброї, її досить, щоб кілька разів знищити все живе на Землі, або й саму планету.
На початку 90-х років країни світу витрачали на військові потреби понад 1 трлн доларів на рік. Це дорівнювало обсягу роботи всього світового ринку послуг або ж величині, що співмірна з третиною обороту світової зовнішньої торгівлі. Майже половину коштів на військові потреби в світі витрачають дві країни - США та Росія. В деяких державах військові витрати перевищують 1/10 їх ВВП. Це на¬самперед ті країни, які постійно втягнуті у військове протистояння (КНДР, більшість держав зони Перської затоки тощо). Чимало небагатих за доходами на душу населення країн світу вкладають у військову сферу коштів більше, ніж у соціальну сферу (Китай, Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам та ін.). На за-доволення попиту на воєнні товари та послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн чоловік, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених та конструкторів, або 1/5 науковців світу.
Особливо велику небезпеку становлять арсенали ядерної зброї. На сьогодні ядер-зброя зосереджена в 5 державах світу (постійних членів Ради Безпеки ООН -США, Росії, Великобританії, Франції, Китаю). Перші дві мають по кілька десятків тисяч ядерних зарядів, решта - в межах однієї тисячі ядерних зарядів кожна. Ця зброя може бути доставлена до цілі за допомогою трансконтинентальних ракет, що запускаються зі стаціонарних установок або ракетами середнього радіусу дії з мобільних установок, ракетами з надводних та підводних кораблів військово-морських флотів, бомбардувальниками, які несуть ядерні бомби (мал. 38). Безумовно, якби людство скоротило витрати на військові потреби і пішло по шляху ядерного роззброєння - планета Земля стала б більш спокійним місцем для життя. Чи можна розраховувати на подібні кроки? На щастя, наприкінці XX ст. міжнародна обстановка у світі поступово змінюється від конфронтації до взаєморозуміння і співробітництва. У 1988 році між США та СРСР була укладена угода про ліквідацію ракет середнього радіусу дії. У 1994 році Україна першою серед країн світу відмовилася від ядерної зброї (на час проведення цієї акції вона мала третій за потужністю в світі ядерний арсенал). Ядерна зброя була виведена також з Казахстану і Білорусі.
На жаль, на планеті все ще зберігаються точки потенційних міжнародних або міжнаціональних конфліктів. Тільки від закінчення Другої світової війни до початку 90-х років відбулося понад 30 міжнародних та близько 90 внутрішньодер¬жавних конфліктів, в яких загинули десятки мільйонів людей. І якщо в міжна¬родних конфліктах співвідношення загиблих цивільних та військових приблизно рівне, то в громадянських та національно-визвольних війнах цивільного населення гине втричі більше, ніж військових.
У 80-90-ті роки XX ст. продовжувались військові конфлікти на Близької Сході та в районі Перської затоки, не вщухали війна в Афганістані, сутички в Індо¬китаї, Латинській Америці, громадянські війни в Східній (Ефіопія, Судан, Сомалі Південній та Центральній (Ангола, Мозамбік, Бурунді, Демократична Республіка Конго) Африці, на терені колишньої Югославії та просторах СНД (Карабах, абхазія, Чечня, Придністров'я, Таджикистан тощо).
Отже, проблема збереження миру на Землі залишається гострою, і його досягнення можливе за умови взаємопорозуміння і всебічного співробітництва, вирішення цієї проблеми - найважливіша передумова для розв'язання інших глобальних проблем людства, насамперед проблеми економічного розвитку. Забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу - дна з важливих проблем, що стоїть перед людством. До середини 90-х років розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був чималим, незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибутки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та освіти. В багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким він був у країнах Західної Європи на по-початку століття або перед Другою світовою війною. Проте пересічні економічні показники - на крайніх полюсах багатства (розвинуті країни - ВВП на душу населення становить понад 20 тис. доларів на рік) і бідності (країни, що розвивається, відповідно - менш як 200 доларів на рік) - відрізняються в 100 разів! при цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. світовий прогрес все ще оминає четверту частину людства. Ситуація є особливо граматичною з огляду на те, що, за розрахунками, на межі ХХ-ХХІ ст.ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадатиме на країни, що розвиваються.
Наприкінці XX ст. глобальна проблема віднайдення пропорційності економічного розвитку також стала актуальною для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (в тому числі й для України).
Чи можливе подолання диспропорцій у рівнях розвитку світового господар¬ства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох століть доводить, що ефективна перебудова господарства окремої країни, швидкий його розвиток є можливими.
Ось приклад з історії. Розорена з поруйнованими містами країна, заводи якої стоять, а зубожіле населення аби прожити торгує та генделюе. Продовольчих і промислових ресурсів - обмаль, нафти - немає. Товари держави на світовому ринку не конкурентноздатні, а країни-сусіди вже стали на шлях індустріальної перебудови. Здавалось би - повна безнадія.
Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало. Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку: США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових континентів. Японія в останній чверті XIX ст. розпочала розбудову індустріальної держа¬на островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхідні тигри" розбудували сучасне господарство, розпочавши майже з нуля. Які ж передумови визначають успіх руху від відсталості до прогресу? Безумовно, першою з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації. Досвід свідчить, що першою передумовою розвитку є затрат на освіту та підготовку кадрів. Однак головним питанням економічної політики від Держава, яка вибирає ринкові відносини основою розвитку своєї економіки, формує певну модель системи власності в країні (вибір співвідношення державної та приват¬ної власності, проведення приватизації тощо), створює ефективну законодавчу базу господарської діяльності та систему управління, дбає про забезпечення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких продуктивні сили ма-ють змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі тощо.
Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, на який, в свою чергу, впливають історія, культура, освіта, наука. Через суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки науково-технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування тощо) та людський І або інтелектуальний капітал. У XX ст. залучення нових і найновіших технологій \ дало змогу багатьом країнам використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь-коли в історії і досягти різкого збільшення виробництва за порівняно короткі періоди. Так, якщо в період першої промис¬лової революції (XIX ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у Ве¬ликобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США — за 46 років, то в другій половині XX ст. такого самого результату Японія, Республіка Корея і Китай досягли за 10-12 років економічного розвитку.
Третьою передумовою є інтеграція в світове господарство. Ефективний екс немічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу, наукове технічної інформації сприяє економічному зростанню всіх країн світу. Так, під час промислової революції XIX ст. у процесі взаємодії «піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як Японія, США, «далекосхідні тигри» завдяки обміну товарами, технологіями і капіталом стали головними дійовими особами на світових ринках.
Отже, проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку госпо¬дарства світу, окремих його країн має глобальний характер, оскільки її немож¬ливо розв'язати без взаємодії всіх учасників світової спільноти і використання механізмів міжнародного поділу праці.
Література:
1. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. Москва, Наука, 1991
2. Сорокин П.А. Человек, цивилизация, общество. Москва, Политиздат 1992.
3. Старовойт І.С., Сілаєва Т.О., Орендарчук Г.О. Філософія. Навчальний посібник. Тернопіль, Астон, 1997.
4. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. Київ, Основи, 1994
