ПЛАН
Вступ
1. Типологічна модель Е. Кречмера.
2. Типологічна модель У. Шелдона.
Висновки
Список використаних джерел та літератури
ВСТУП
ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів.
Темперамент - якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначальний стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.
Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.
Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тім, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворити визначену організацію, структуру, що характеризує 3 темпераменти.
Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту. цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.
До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, що
1) регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;
2) характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;
3) мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу;
4) знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;
5) однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.
Користуючись визначеними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.
Етимологія слова „темперамент” випливає із вчення Гіппократа (V ст. до н. е.) про співвідношення в організмі різних соків та рідин. Гален (ІІ ст. до н. е.) описав 9 гуморальних типів і вперше пов’язав їх із особливостями поведінки людей. Чотири із них отримали широку відомість: сангвінік (переважання крові), холерик (переважання жовчі), флегматик (переважання слизу, флегми) та меланхолік (переважання чорної жовчі). Живописні портрети типових представників цих груп були дані І. Кантом та французьким письменником Cтендалем.
Пізніше на зміну гуморальним теоріям темпераменту прийшли конституційні, які пов’язували особливості темпераменту із будовою тіла.
Цікаву класифікацію будови тіла запропонував французький лікар К. Сіго, який описав дихальний, травний, мускульний і мозковий типи, яким відповідають певні особливості темпераменту.
ВИСНОВКИ
Існують і інші конституційні типології темпераменту, але всі вони володіють рядом недоліків, головні з яких містяться в наступному:
1. Зв’язок між організмом і психікою розуміється занадто прямолінійно, зовсім ігнорується роль середовища. Такий підхід фактично обумовлює так званий педагогічний фаталізм, коли роль викладача чи вихователя зводиться лише до створення умов, сприятливих для розвитку запрограмованої психіки того, хто навчається (Стреляу Я.).
2. Ряд рис характеру і особистості, перерахованих вище, мають явно не генетичну, а соціальну природу, і це доказують дослідження на монозиготних (однояйцевих) близнюках.
3. Багато незалежних досліджень не підтверджують результати, отримані авторами, які вивчали зв’язок будови тіла та темпераменту.
4. Піддавалося критиці використання даних патологій в якості основи для побудови типологій.
Основний недолік подібних теорій полягає в тому, що в них недооцінюється, а іноді просто відкрито ігнорується роль середовища і соціальних умов у формуванні психічних властивостей індивіда.
Властивості темпераменту, наприклад, соціалізація харчової потреби, любов до компаній і дружніх виливів, терпимість і відсутність жалю, не можна вважати спадкоємними властивостями того ж порядку, що і статура. Відомо, що такі властивості, виникаючи на основі визначених анатомо-фізіологічних особливостей індивіда, формуються під впливом виховання і суспільного середовища.
Таблиця 2.1 Зіставлення типологій темпераменту (за Стреляу Я.)
Гіппократ, Гален Е. Кречмер У. Шелдон І. П. Павлов
Сангвінік Циклотимік Вісцеротонік Сильний, врівноважений, рухливий
Флегматик Іксотимік Сильний, врівноважений, інертний
Холерик Соматотонік Сильний, неврівноважений
Меланхолік Шизотимік Церебротонік Слабкий
Список використаних джерел та літератури
1. http://www.tnpu.edu.ua/kurs/392/Pr1.htm
2. http://www.grinchuk.lviv.ua/referat/1/607.html
3. Педагогика и психология высшей школы/ Учебное пособие. - Ростов н/Д:Феникс, 2002. - 544 с.
4. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности/ Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Издательский центр "Академия", 2001. - 304 с.
