Вступ
У період переходу до ринкової економіки, побудови правової держави одним із завдань є забезпечення судового додержання законності у всіх сферах діяльності суспільства. Це, зокрема, стосується правоохоронної діяльності, розширення і поглиблення досліджень проблем кримінально-процесуального права та вдосконалення на основі цієї діяльності слідчих, прокурорських та судових органів.
Важливою передумовою забезпечення законності в діяльності зазначених органів є чітка правова регламентація порядку провадження по кримінальним справам, правильне розуміння, додержання і застосування норм кримінально-процесуального права.
Серед цих норм важливе місце займають ті, що регламентують процесуальну діяльність на різних стадіях кримінального процесу. Особливого значення набуває додержання всіх процесуальних норм, що забезпечують законність та обгрунтованість порушення кримінальної справи. Помилка в цій стадії небезпечна, бо її допущення потягне за собою інші порушення закону.
Кримінальний процес як передбачена кримінально-процесуальним законом діяльність поділяється на відповідні частини - стадії. Кожна стадія має свої особливі завдання, суб'єкти процесуальної діяльності, кримінально-процесуальну форму, правовідносини, початкові та кінцеві процесуальні рішення.
Початковою частиною кримінально-процесуальної діяльності є стадія порушення кримінальної справи. Жодна особа не може бути визнана винною у вчиненні злочину, притягнута до кримінальної відповідальності без порушення кримінальної справи. Більш того, в справах публічного обвинувачення, крім справ протокольної форми досудової підготовки матеріалів, обов'язковим є досудове слідство, що не може розпочинатись без порушення кримінальної справи.
Отже, як можна зрозуміти з вищесказаного, обрана мною тема "Порушення кримінальної справи" є досить важливою і актуальною, оскільки вона є першою початковою частиною кримінально-процесуальної діяльності з якої,
власне, і починається провадження у кримінальній справі.
Для написання курсової роботи я використовував знання та досвід таких провідних теоретиків у галузі кримінального та кримінально-процесуального права як професор Михєєнко М.М. (Кримінальний процес України), професор Коржанський М.Й. ( Науковий коментар Кримінального кодексу України ), Зеленецкий В.С. (Возбуждение уголовного дела), Тертишник В.М. (Кримінально-процесуальне право України, Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу України) та багато інших, які, на мою думку, досить чітко і змістовно висвітлюють матеріал, що стосується моєї теми.
Також, мені довелося використовувати матеріали періодичних видань та нормативно-правових актів, практику судів України в кримінальних справах, аналітичні матеріали органів внутрішніх справ, які дали змогу більш детально зрозуміти та розкрити суть курсової роботи.
Перед написанням курсової роботи я ставив собі за мету:
? зрозуміти поняття, значення і завдання стадії порушення кримінальної справи;
? з'ясувати приводи і підстави для порушення кримінальної справи;
? визначити органи та особи, які мають право порушити кримінальну справу;
? розглянути процесуальний порядок порушення кримінальної справи;
1. Поняття, значення і завдання стадії порушення криміналь-
ної справи
Стаття 4 КПК передбачає, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Як кримінально-процесуальний інститут, порушення кримінальної справи - це сукупність юридичних норм, якими регламентуються суспільні відносини, що виникають у зв'язку з прийняттям, розглядом та вирішенням первинних відомостей про злочин. Норми цього інституту визначають форму та зміст діяльності певних службових осіб з реагування та первинні дані про суспільно небезпечне діяння, встановлюють, хто, за яких умов і в якому порядку може почати кримінальну справу. Регламентуються приводи та підстави до порушення справи в кримінальному процесі.
Стадія порушення кримінальної справи є обов'язковим етапом кримінально-процесуальної діяльності. Невиконання завдань цієї стадії перешкоджає подальшому розвитку процесу. Процесуальні дії та відносини, що складають цю стадію процесу, протікають у специфічних для даного етапу судочинства умовах, відповідно до положення суб'єктів процесуальної діяльності щодо закріплених в нормах КПК їх прав та обов'язків, відокремлюють даний етап провадження від інших. У кінці стадії порушення кримінальної справи приймається акт (виноситься постанова про порушення кримінальної справи), в якому уповноважені на те посадові особи викладають своє рішення і вказують подальший хід справи.
Порушення кримінальної справи має перш за все значення юридичного факту, що тягне за собою для органу дізнання, досудового слідства і прокурора обов'язок розслідувати дану справу, розкрити злочин (якщо він дійсно був) і виявити винних.
Порушити кримінальну справу - означає почати кримінальне судочинство щодо злочину, який готується або вже вчинений. Порушення кримінальної справи є правовою підставою для проведення слідчих дій і застосування передбачених законом заходів процесуального примусу. Ці дії та заходи закон пов'язує з конкретною кримінальною справою. У стадії порушення кримінальної справи не тільки вживаються заходи до встановлення винного у вчиненні злочину, а й запобігається в зв'язку із застосуванням заходів процесуального примусу можливість продовження ним злочинної діяльності.
Кримінальна справа порушується в зв'язку із вчиненням злочину. Розрізняють порушення кримінальної справи щодо особи і за фактом вчиненого злочину. Практика свідчить, що більшість кримінальних справ порушується за фактом вчиненого злочину, коли відомо лише про факт злочину (крадіжка з квартири, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень), але про те, хто його вчинив, відомостей в матеріалах, які надійшли, немає. Тоді кримінальна справа порушується за фактом. Майже про всі злочини, коли про них стає відомо органам дізнання, слідчому, прокурору, і суду, справи порушуються незалежно від волі потерпілого. Це - справи публічного обвинувачення. Але є ще справи, що порушуються лише за наявності скарги потерпілого, де висловлюються прохання порушити кримінальну справу. Це - справи приватного та приватно-публічного обвинувачення (ст. 27 КПК України).
Порушення кримінальної справи має не тільки юридичне, а й громадське значення. Рішення про її порушення приймає орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд. Тому, залежно від роботи цих органів, значною мірою й у населення формується уявлення про боротьбу зі злочинністю, про відношення держави до порушників громадського порядку.
Однією з найістотніших вимог, що пред'являються до вирішення питання про порушення кримінальної справи, є своєчасність прийняття рішення по заяві чи повідомлення про злочин. Додержання цієї вимоги в кожному конкретному випадку наближує момент вчинення злочину до моменту розслідування, розгляду справи в суді та покарання винного.
За змістом кримінально-процесуального закону час, що відокремлює порушення кримінальної справи від вчинення злочину, повинен бути скорочений до мінімуму. Це пояснюється двома чинниками об'єктивного та суб'єктивного характеру. Об'єктивно це обумовлено тим, що з перебігом часу обстановка на місці події, сліди злочину, що мають значення для розкриття злочину, під дією погодних умов, часу, в силу діянь людей, не зацікавлених в укритті злочину, зникають або знищуються, через що розслідування втрачає важливі докази. Крім того, в пам'яті свідків стираються обставини, пов'язані з подією злочину, а також самі джерела доказів через різні причини не можуть бути використані (смерть свідка, виїзд тощо). До суб'єктивних моментів належать: навмисна діяльність зло-чинців, спрямована на знищення та приховування слідів злочину, предметів, добутих злочинним шляхом, знарядь злочину тощо.
Своєчасність порушення кримінальної справи обумовлює іншу важливу вимогу, що висувається до кожного рішення при порушенні кримінальної справи - правильність такого рішення. Помилка, допущена при порушенні кримінальної справи, може призвести до необгрунтованого арешту, притягнення до кримінальної відповідальності невинної особи або до залишення особи, що вчинила злочин, без покарання.
Необгрунтоване порушення кримінальної справи призводить до істотного обмеження прав та законних інтересів громадян, непотрібного виклику на допити як свідків багатьох осіб, втрат робочого часу працівників міліції, відволікання їх від розкриття і розслідування дійсно вчинених злочинів. Це дозволяє зробити висновок про те, що необгрунтоване порушення кримінальної справи завдає шкоду боротьбі зі злочинністю і повинно розглядатись як порушення законності.
Слідчим відділом УВС м. Сімферополя було порушено кримінальну справу щодо прораба РСУ "Кримбуд" Ковальова В. В. за ознаками ч. 2 ст. 84 КК України (за кодексом 1960 р.) за розкрадання державного майна.
Основною підставою для порушення справи стала відомча перевірка господарсько-фінансової діяльності Ковальова В.В. (за актом документальної ревізії у нього виявили нестачу матеріальних цінностей, але після проведення ряду експертиз заборгованості перед РСУ в обвинуваченого не виявили, бо ревізія проводилась безграмотно, з порушенням правил заліку будматеріалів при пересортиці та ін.).
Кримінальну справу було закрито, однак Ковальову В. В. і його сім'ї в результаті незаконного порушення кримінальної справи було завдано моральних страждань, від яких він тяжко захворів. (Архівна справа № 3/082 за 1992 р).
Стадія порушення кримінальної справи, як і кожна стадія кримінального процесу, має свої особливі завдання, що випливають із загальних завдань кримінального судочинства. Безпосередніми завданнями цієї стадії є: швидке встановлення наявності або відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, а також обставин, що виключають провадження по кримінальній справі. Орган дізнання, слідчий, прокурор та суд або суддя, встановивши в події, яка стала їм відомою, ознаки злочину, приймають рішення почати провадження по даній справі. У разі відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, приймається рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.
Своєрідність вказаних завдань визначає і специфічність умов, в яких проходить порушення кримінальної справи, і положення суб'єктів. Ця специфіка полягає в тому, що вся робота проводиться на початковому етапі збирання фактичних даних, які в подальшому повинні бути визнані достатніми для прийняття рішення по справі. В ході діяльності при порушенні кримінальної справи, відповідні органи часто не шукають будь-яких додаткових даних, обмежуючись перевіркою повідомлень чи заяв за відомостями, за фактичними даними, що існують у первинному матеріалі. Відомо, що при вирішенні питання про порушення кримінальної справи немає таких учасників (суб'єктів) кримінального процесу як свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених тощо. Тут є заявник про злочин, посадова особа, яка приймає та вирішує питання про це повідомлення, і представник нагляду - прокурор. Процесуальний статус цих осіб, їх дії і правовідносини тут інші, ніж в інших стадіях процесу. Якщо, наприклад, особа, що повідомила про злочинний факт, при порушенні кримінальної справи є заявником про злочин, то в стадії досудового слідства вона виступає як свідок або потерпілий. Відповідно до цього змінюються її процесуальні права та обов'язки.
2. Приводи і підстави для порушення кримінальної справи
У процесуальній літературі є низка визначень поняття приводів для порушення кримінальної справи. Більшість процесуалістів під приводом для порушення кримінальної справи розуміють або первинні відомості про злочинний факт, або їх джерела.
Інші вчені вважають, що це ті умови, за наявності яких у певних посадових осіб з'являються певні права та обов'язки, тобто розглядають привід як юридичний факт, що породжує вказані в законі права, обов'язки та правовідносини, що з них складаються. Однак юридичний факт - це не джерело будь-яких відомостей, фактичних даних, а певна дія (бездіяльність) або подія.
В.З. Лукашевич під приводом розуміє ті джерела, з яких органи, порушуючи кримінальні справи, отримують свідчення про злочинця.
М.В. Жогін та Ф. М. Фаткуллін сутність та зміст поняття приводу визначають так:
а) приводом слід вважати юридичні факти, що дають підстави для порушення кримінальної справи;
б) ці юридичні факти не лише обумовлюють дану діяльність, а й визначають її результат;
в) вони самі полягають у вказаних в кримінально-процесуальному законі діях, за допомогою яких органи прокуратури, суду, слідства та дізнання отримують або виявляють відомості про злочин, що готується або вчинений;
г) джерелами первинних даних про злочини, що мають доказове значення при вирішенні питання про порушення кримінальної справи, можуть бути як документи, де відображаються ці дії, так й інші документи, що так чи інакше потрапляють у розпорядження вказаних вище органів.
Тому слід вважати, що приводом до порушення справи є джерела, з яких орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя чи суд одержують дані про злочини.
Кожна кримінальна справа може бути порушена лише за наявності приводу і достатньої підстави за відсутності обставин, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК).
Приводами до порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК України) є:
1) заяви і повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, що затримали підозрювану особу на місці здійснення злочину або з речовими доказами;
3) явка з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
2.1. Заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій,
посадових осіб, представників влади, громадськості або
окремих громадян
Заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян (див. дод. 1) - найпоширеніший на практиці привід для порушення кримінальної справи. Повідомляти про злочин компетентним органам, тобто органам дізнання, слідчому, прокурору, судді та суду, що мають право порушувати кримінальну справу, - це право кожного громадянина, незалежно від того, кому заподіяно шкоду злочином.
Керівники підприємств, установ, організацій, посадові особи, представники влади і громадськості також повинні повідомляти про злочини, що стали їм відомі під час їхньої діяльності. Зокрема, працівники державної контрольно-ревізійної служби зобов'язані у разі виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій.
Закон не виділяє скаргу потерпілого як самостійний привід для порушення кримінальної справи. Вона є різновидом заяви окремих громадян. Проте в разі вчинення злочинів, у справах, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого (ст. 27 КПК), необхідна наявність саме такої скарги, в якій міститься прохання про притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Згідно з частинами 1 і 2 ст. 95 КПК повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним, можуть бути усними або письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за неправдивий донос, про що зазначається в протоколі.
Письмову заяву повинна підписати особа, яка її подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.
Заяви громадян про злочини надходять в органи внутрішніх справ, прокуратури та суди різними способами і в різних формах. Обов'язкові реквізити законом не встановлюються, і тому вони можуть бути у вигляді заяв, скарг тощо. Сам факт повідомлення органам, що ведуть боротьбу зі злочинністю, про злочинні дії свідчить про усвідомлення заявниками наслідків такого звернення.
Заяви та повідомлення від громадян повинні надходити своєчасно. На своєчасність надходження сигналів істотно впливає організація роботи органів внутрішніх справ, прокуратури та судів з прийому громадян. Потрібно також враховувати і роль психологічних чинників, що змушують громадян швидко звертатись в слідчі органи. Гнів, образа та інші почуття, що виникають зі сприйняттям злочинних дій, сприяють формуванню у громадян негативних наслідків щодо осіб, які вчиняють злочини.
Виникає питання, чи можуть бути приводом для порушення кримінальної справи анонімні заяви та заяви, зроблені по телефону. Анонімні заяви не можуть бути приводом для порушення справи, оскільки ч. 2 ст. 95 КПК вимагає, щоб письмова заява була підписана особою, якою вона подається, причому до
