Вступ

Як зазначається в Конституції України ( ст. 3 )  „Людина,  її  життя  і здоров'я,  честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ... Утвердження  і  забезпечення  прав  і  свобод людини є головним обов'язком держави.” І цей обов’язок, в основному, покладений на правоохоронні органи, які мають забезпечувати охорону   прав   і  свобод  людини  і  громадянина, власності,  громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного   устрою   України   від   злочинних   посягань, забезпечувати мир і безпеку людства, а також запобігати злочинам ( ст.1 КК України ). Таким чином, виконання правоохоронними органами своїх  обов’язків,
які також являються  і їх пріоритетними завданнями, є надійною гарантією додержання Конституції України та законів України, захисту прав  і свобод громадян.
Також, одним із основних завдань правоохоронних органів  є і покарання особи, яка порушує закон і, таким чином, посягає на права і свободи інших осіб та на  інтереси держави, – скоює злочин.  Таку особу має бути покарано справедливо і законно, тобто призначено таке покарання, яке найбільш точно відображає : ступінь вини особи; те, на якій стадії (готування до злочину, за¬мах на злочин, закінчений злочин ) та з чиєї ініціативи ( її затримали чи вона сама відмовилась від злочину ) були припинені дії особи. Повинен враховуватися і суб’єктивний фактор – особисте ставлення особи до свого протиправного діяння.
Отже, я вважаю, що обрана мною тема „Класифікація злочинів. Стадії вчине- ння  злочинів. Добровільна відмова від злочину” є досить важливою і актуаль- ною, оскільки дає можливість правильно  і  у точному обсязі застосовувати
кримінальне  покарання.
Для написання курсової роботи я використовував знання та досвід таких провідних теоретиків у галузі кримінального права як  професор Коржанський М.Й. ( Науковий коментар Кримінального кодексу Украї¬ни ), Бажанов М.І. (Кримінальне право України: Загальна частина ), Тихий В.П. ( Стадії вчинення злочину ) та багатьох інших. Стали в нагоді і підручники з основ правознавства, в яких автори також,  в певній мірі, торкаються теми. Були використані і матеріали періодичних видань та практика судів України в кримінальних справах, які дали змогу більш детально зрозуміти та розкрити суть курсової роботи.

Перед написанням курсової роботи я ставив собі за мету: 
♦  розкрити суть поділу злочинів на види  в залежності від ступеня тяжкості;
♦  вивчити механізм призначення виду і розміру покарання в залежності від
    виду злочину;
♦  розглянути зміст кожної стадії вчинення злочину та зрозуміти їх особливості;
♦  з’ясувати значення  та вплив добровільної відмови від вчинення злочину на
    кримінальне покарання.

 

1. Класифікація злочинів

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залеж¬но від того чи іншого критерію. У кримінальному праві класифікація злочинів про¬водиться за різними підставами:
♦ За ознаками та видами об'єкту злочинів.
♦ За формами вини.
♦ За мотивами вчинення.
♦ За ступенем тяжкості наслідків.
За ознаками та видами об'єктів виділяють:
– Злочини проти особи.
– Проти держави.
– Посадові злочини.
– Господарські злочини.
– Проти власності та інші ( всього 20 видів ).
За формами вини злочини розподіляються на:
– навмисні  –  крадіжка,   хабарництво,   хуліганство, зґвалтування та інші;
– необережні  – порушення  правил  безпеки,  халат¬ність.
Деякі злочини можуть бути вчинені як навмисно, так і необережно – вбивство, спричинення тілесних ушко¬джень, знищення чужого майна тощо.
За мотивами вчинення злочини ділять на:
– корисливі – викрадання, хабарництво;
– вчинювані за мотивом помсти – вбивство (п. 8 ч. 2 ст. 115, 127 КК);
– вчинювані із хуліганських спонукань – п. 7 ч. 2 ст. 115, 296 КК.
Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов'язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідаль¬ності і покарання залежно від тяжкості злочину. Кримінальні коде¬кси багатьох держав, прийняті в останні роки, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми щодо класифікації злочинів залеж¬но від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Це, наприклад, КК Росії, Латвії, Іспанії.
Саме така класифікація міститься в ч. 1 ст. 12 КК України, яка встановлює, що залежно від  ступеня   тяжкості  злочини  поділяються  на (див. дод. №1):   
– злочини    невеликої   тяж¬кості;  
– середньої  тяжкості;  
– тяжкі;     
– особливо тяжкі.
Із змісту цієї норми можна зробити однозначний висновок, що законодавець за основу такої класифікації бере матеріальний критерій, що підбиває внутрішню соціальну сутність злочинів — ступінь їх тяжкості, небезпечності для суспільних відносин, які охо¬роняються кримінальним законом.
Отже, законодавча класифікація злочинів має значення для кваліфікації злочинів, для призначення виду і розміру покарання за злочин, для звільнення особи від кримі¬нальної відповідальності чи від покарання за злочин.
Таким чином, ступінь суспільної небез¬печності, що відображає ступінь тяжкості злочину, виражається в сукупності його об'єктивних і суб'єктивних ознак: важливості об'¬єкта, характері діяння, способах його вчинення, тяжкості наслідків, формі і видах вини, мотивах і меті тощо. Саме тому класифікація злочинів за ступенем тяжкості є суттєвою, універсальною, такою, що визначає зміст і структуру інститутів кримінального права.
Поряд з матеріальним критерієм класифікації законодавець у ст. 12 передбачає і її формальний критерій – певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів. Так, для злочинів:
– невеликої тяжкості  закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'я¬ке покарання;
– середньої тяжкості – покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;
– тяжких злочи¬нів – покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;
– особливо тяжких – покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі.
Наявність у законі не тільки матеріального, але і формального критеріїв пояснюється тим, що саме покарання, передбачене у санкції конкретної статті КК, є тією мірою, що найбільш повно ви¬ражає ступінь суспільної небезпечності злочину, дозволяє розмежу¬вати їх за тяжкістю і визначити їх різні правові наслідки. Це ж дає законодавцю можливість об'єднати в одну категорію близькі за сту¬пенем суспільної небезпечності злочини і визначити типову санк¬цію — вид і розмір покарання, що є показником для певної групи злочинів, які належать до однієї категорії. При цьому злочини, що належать до однієї категорії, повинні мати санкції, максимальні роз¬міри яких обмежені межами типової санкції, зазначеної у ст. 12. Так, наприклад, виходячи з ч.3 ст. 12, типовою санкцією для злочинів се¬редньої тяжкості є покарання у виді позбавлення волі на строк не бі¬льше п'яти років. Це значить, що до цієї категорії будуть належати різні види злочинів, у санкціях яких позбавлення волі не перевищує п'яти років. Це, наприклад, і умисне вбивство, вчинене в стані си¬льного душевного хвилювання (ст. 116), і грабіж (ч. 1 ст. 186), і давання хабара (ч. 1 ст. 369).
Встановлена в ст. 12 класифікація злочинів на чотири категорії знаходить своє конкретне відбиття в інститутах Загальної й Особливої частин. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо засто¬сування пільгових інститутів до осіб, які вчинили  злочин  невеликої  і  се¬редньої  тяжкості. Так, наприклад, готування до злочину невеликої тяж¬кості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі (ч. 2 ст. 14); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'я¬зується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості (статті 45-48). Звільнення від покарання також можливе лише при вчиненні злочинів  невеликої  і  середньої тяжкості (ч. 4 ст. 74 й ін.).
Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон по¬в'язує найбільш суворі наслідки, такі, наприклад, як можливість при¬значення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі (ст. 64), або призначення такого додаткового покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційно¬го класу (ст. 54). Конфіскація майна може бути застосована лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (ст. 59); найбільш тривалі строки давності, погашення і зняття судимості встановлюється саме за тяжкі і особливо тяжкі злочини (статті 49, 80) тощо.
Передбачена ст. 12 класифікація злочинів відбита й у нормах Особливої частини КК: у багатьох статтях вчинення тяжкого чи особ¬ливо тяжкого злочину виступає як основна або кваліфікуюча озна¬ка. Наприклад, заздалегідь не обіцяне приховування злочинів кара¬ється як самостійний злочин, якщо воно пов'язане з приховуванням тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396); створення злочин¬ної організації передбачає таку ознаку, як мета вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 255). У частині 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 кваліфікуючою ознакою визнається вчинення цих злочинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяж¬кому злочині.

 

2. Поняття і види стадій вчинення злочину

2.1. Поняття стадій вчинення злочину.

Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, про¬махнувся чи лише поранив його. У цих і подібних випадках вини¬кає питання про відповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину.
Стадії вчинення злочину – це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припи¬нення.
У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільно небезпечне про¬типравне і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч.1 ст. 11), кожна стадія вчинення злочину повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх форму¬вання і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел. Тільки суспільно небезпечні діяння можуть бути заборонені кримі¬нальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть роз¬глядатися як стадії вчинення злочину.
Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, ета¬пами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому мо¬жуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом. Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які ха¬рактеризують кожну стадію з об'єктивно існуючими між ними до¬статньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбив¬ство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбив¬ства (готування до злочину). Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закін¬чення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попе¬редніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).
2.2. Види стадій вчинення злочину.

КК визнає злочинними і ка¬раними три стадії вчинення злочину (див. дод. №2):
♦ готування до злочину;
♦ за¬мах на злочин;
♦ закінчений злочин.
Вони розрізняються за характером діянь, момен¬том їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. Перші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого) зло¬чину (попередньої злочинної діяльності).
Усі три вказані стадії не обов'язково мають місце під час вчи¬нення будь-якого злочину. Вчинення злочину можливе і без прохо¬дження стадій готування та/або замаху. Наявність незакінченого злочину визначається двома обставинами:
1) особливостями зако¬нодавчої конструкції того чи іншого складу злочину;
2) характери¬стикою суб'єктивної сторони злочинного діяння.
Ознаки готування до злочину і замаху на злочин передбачені  відповідно у
ст. 14 і ст. 15, а закінчених злочинів – у диспозиціях статей Особливої частини КК. Якщо зло¬чин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не ма¬ють самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.

3. Закінчений злочин

3.1. Поняття закінченого злочину

Закінченим злочином  визна¬ється діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбачено¬го відповідною статтею Особливої частини КК (ч.1 ст. 13).
Закінчений злочин характеризується єдністю об'єктивних і су¬б'єктивних ознак, повною реалізацією об'єктивної сторони суспіль¬но небезпечного діяння, передбаченого диспозицією статті Особ¬ливої частини КК. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив ді¬яння, виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону складу зло¬чину, заподіяв шкоду об'єкту. Йдеться про юридичну завершеність такого ді¬яння, яка може і не збігатися з уявленням про це з боку самої особи, яка його вчинює. Так, розбій визнається закінченим з моменту на¬паду з метою заволодіння чужим майном, незважаючи на те, чи вда¬лося злочинцеві досягти  цієї мети.

3.2. Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним 
   та усіченим складом

Момент закінчення злочину є різним залеж¬но від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв'язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, фор¬мальним та усіченим складами.
Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищен¬ня або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння май¬нової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивст¬во — з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження — з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст. 128).
В умисних злочинах з матеріальним складом можлива як стадія готування, так і стадія замаху, однак із цього загального правила є винятки, зумовлені особливостями конкретних складів злочинів. Так, готування вважається несумісним з убивством у стані фізіоло¬гічного афекту, оскільки у ст. 116 вказується на раптовість виник¬нення сильного душевного хвилювання, а тому встановлення елементів готування до позбавлення у подальшому життя іншої люди¬ни виключає кваліфікацію за цією статтею.
 Злочин із формальним складом  вважається закінченим з момен¬ту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небез¬печних наслідків. Так, розголошення державної таємниці (ч.1 ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею. Злочини з формальним складом можуть мати стадію го¬тування, а чимало з них – і стадію замаху (наприклад, замах на контрабанду, давання хабара).
Злочини з усіченим складом –  це  різновид  злочинів із формаль¬ним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчен¬ня злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тоб¬то на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочи¬ну як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою поси¬лення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так, бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб; розбій (ст. 187) — з моменту нападу з метою заволодіння чужим май¬ном; вимагання (ст. 189) — з моменту, коли поставлена вимога пе¬редачі чужого майна чи права на майно або вчинення яких-небудь інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом'якшенню покарання за вчинене готуван¬ня до злочину або замах на злочин і розглядати стадії готування або замаху на злочин як закінчений злочин.
При вчиненні злочинів з усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридично закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються цим же складом злочину та спрямовані на той же об'єкт, і завдає йому шкоди. Розбі¬жність між юридичним і фактичним закінченням злочину має зна¬чення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною закону, і т. ін. Наприклад, бандитизм (ст. 257) є закінченим з моменту організації озброєної банди, посібництво ж бандитизму може бути здійснено не тільки в процесі створення бан¬ди, але й при вчиненні окремого бандитського нападу.

 

4.  Незакінчений злочин і його види

Закінчений і незакінчений злочин — це співвідносні поняття. З визначення закінченого злочи¬ну (ч. 1 ст. 13) випливає, що  незакінчений злочин  –  це умисне, су¬спільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК  у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного.  Незакінченим  злочином є го¬тування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13). У літературі не¬закінчений злочин нерідко називають: попередньою злочинною ді¬яльністю, розпочатим, незавершеним злочином, невдалою діяльні¬стю у вчиненні злочину.
При незакінченому злочині умисел винного залишається повніс¬тю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'¬єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується пов¬ністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода.
Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) — це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Зло¬чинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виник¬ли всупереч волі і бажанню суб'єкта.
Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох злочинів виключають стадію готування до злочи¬ну або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом.
Якщо певний мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками скла¬ду закінченого злочину, вони повинні мати місце й у незакінченому злочині. Так, замахом на крадіжку буде вважатися спроба викрасти майно, яка пов'язана саме з корисливою метою і мотивом.
Видами  незакінченого  злочину  відповідно до ч. 2 ст. 13 є готування до злочину та замах на злочин.