ІІ. Основна частина
1. Загальна характеристика і види злочинів проти громадського порядку та моральності
Суспільна небезпека діянь, що розглядаються у цьому розділі, полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу запо¬діяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства. Сукупність цих відносин і є родовим об'єктом зазначених злочинів.
Громадський порядок — це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспіль¬но корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. Суспільна мораль¬ність — це погляди, уявлення і правила, що визначають поведінку, духовні та моральні якості, необхідні людині в суспільстві, та відпо¬відні правила, що визначають умови нормального громадського жит¬тя людей.
Тому злочини проти громадського порядку та моральності мож¬на визначити як умисні суспільно небезпечні посягання на громад¬ський порядок у різних сферах забезпечення життєдіяльності людей і моральні основи життя суспільства, взяті під охорону законом про кримінальну відповідальність. Виходячи з безпосередніх об'єктів ці злочини можуть бути поділені на два види: 1) злочини проти гро¬мадського порядку (групове порушення громадського порядку — ст. 293, масові заворушення — ст. 294, заклики до вчинення дій, щозагрожують громадському порядку, — ст. 295, хуліганство — ст. 296); 2) злочини проти суспільної моральності (наруга над моги¬лою — ст. 297, нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури — ст. 298, жорстоке поводження з тваринами — ст. 299, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, — ст. 300, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів — ст. 301, створення або утримання місць розпусти і звідництво — ст. 302, проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією — ст. 303, втягнення неповнолітніх у злочинну діяль¬ність — ст. 304).
У свою чергу, злочини проти суспільної моральності можна по¬ділити на три види: 1) посягання на основні моральні принципи і цінності у сфері духовного і культурного життя суспільства (стат¬ті 297, 298, 299 і 300); 2) посягання на основні принципи мораль¬ності у сфері статевих відносин (статті 301, 302 і 303); 3) посягання на основні принципи моральності у сфері морального і фізичного розвитку неповнолітніх (ч. 2 ст. 299, частини 2 і 3 ст. 300, части¬ни 2 і З ст. 301, ч. З ст. 302, ч. З ст. 303, ст. 304 ).
2. Злочини проти громадського порядку
2.1. Групове порушення громадського порядку
Групове порушення громадського порядку (ст. 293). Стат¬тя 293 цей злочин визначає як організацію групових дій, що призве¬ли до грубого порушення громадського порядку або суттєвого пору¬шення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, а також активна участь у таких діях.
Об'єктом цього злочину є громадський порядок у тій його сфе¬рі, що пов'язана з суспільними відносинами, які забезпечують об¬становку суспільного спокою і поведінку громадян, що відповідає за¬конові, у різних сферах соціального спілкування. Особливість цього злочину полягає в тому, що він спричиняє суттєве порушення робо¬ти транспорту, підприємств чи організацій. Тому, крім громадського порядку, злочин посягає і на додатковий об'єкт — нормальну діяль¬ність транспорту, підприємств, установ чи організацій.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає в організації групо¬вих дій або в активній участі в таких діях. Під організацією групових дій слід розуміти як безпосереднє створення групи, так і органі¬зацію вчинення таких дій або керівництво ними. Під активною учас¬тю слід розуміти інтенсивну участь у групових діях. Прикладом ак¬тивної участі є заклики до громадян не виконувати вимоги представ¬ників влади, непокора їх розпорядженням, створення значних пере¬шкод для нормальної роботи підприємств, організацій, блокування руху транспорту тощо. Цей злочин вважається закінченим, якщо та¬кі дії спричинили грубе порушення громадського порядку або суттє¬ве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи органі¬зації. Грубим визнають таке порушення громадського порядку, що заподіює останньому істотну шкоду, значно порушує обстановку суспільного спокою чи нормальну роботу підприємств, установ чи організацій.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.
Суб'єкт цього злочину — спеціальний. Відповідальності підля¬гають тільки організатори й активні учасники, які досягли 16-річно-го віку.
Склад цього злочину слід відмежовувати від масових завору¬шень (ст. 294) і від хуліганства, вчиненого групою осіб (ч. 2 ст. 296). Дії, передбачені ст. 293, вчиняються не натовпом, а учас¬никами окремої групи людей, і не супроводжуються погромами, під¬палами, насильством над особою й іншими діями підвищеної небез¬пеки. Відсутність мотивів, що виражають явну неповагу до суспіль¬ства, відрізняє цей злочин від хуліганства, вчиненого групою осіб, для якого такі мотиви обов'язкові.
Покарання за злочин: за ст. 293 — штраф до п'ятдесяти неопо¬датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.
2.2. Масові заворушення
Масові заворушення (ст. 294). Згідно зі ст. 294 масовими за¬ворушеннями визнаються організація таких заворушень, що супро¬воджувалися насильством над особою, погромами, підпалами, зни¬щенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуван¬ням зброї або Інших предметів, що використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях.
Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є громад¬ський порядок, тобто ті суспільні відносини, що забезпечують умови нормального функціонування державних і громадських структур, нормальний ритм суспільного життя, роботи і спокою людей. Крім цього об'єкта при здійсненні масових заворушень часто шкода запо¬діюється і додатковим об'єктам — авторитету представників влади, інтересам особи, власності.
Об'єктивна сторона злочину виражається в організації масо¬вих заворушень чи активній участі в них. Організація масових заво¬рушень полягає в підбурюванні тих людей, які стихійно зібралися, для масових виступів, насильства над людьми, погромів, підпалів, захоплення будівель, споруд, насильницького виселення громадян, знищення майна, збройного опору представникам влади. Як органі¬заційну діяльність треба розглядати і керівництво діями натовпу при вчинені названих дій, поширення серед натовпу неправдивої інфор¬мації тощо. Активна участь у цьому злочині означає особисту участь у вчиненні насильства над особою, погромах, підпалах, за¬хопленні будівель, насильницькому виселенні громадян, збройному опорі представникам влади та інших діях.
Насильством над особою слід вважати нанесення ударів, побо¬їв, катування, заподіяння будь-яких Інших тілесних ушкоджень. Вчинене під час масових заворушень умисне вбивство вимагає до¬даткової кваліфікації за ст. 115. Погроми — це дії, поєднані зі зни¬щенням, ушкодженням, руйнуванням громадських споруд, житло¬вих та інших будинків, транспортних засобів, іншого майна. Підпа¬ли — це дії, що спричинили займання будинків, споруд, транспорт¬них засобів. Знищення майна означає його приведення в повну непридатність. Захоплення будівель або споруд — це самовільне захоплення їх натовпом або активними учасниками під час масових заворушень. Насильницьке виселення громадян має місце у випад¬ку вигнання людей з їхніх помешкань чи певної місцевості із засто¬суванням фізичного чи психічного насильства. Збройний опір має місце у разі перешкоджання представникові влади виконувати його обов'язки із застосуванням хоча б одним із учасників масових заво¬рушень вогнепальної, холодної зброї чи інших предметів, які вико¬ристовувались як зброя. Для визнання злочину закінченим досить вчинення учасником масових заворушень будь-якої із зазначених у диспозиції ст. 294 дій.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується тільки прямим умислом. Однак умисел щодо заподіяння шкоди в результа¬ті масових заворушень може бути і непрямим. Мотиви і мета масо¬вих заворушень можуть бути різними, та на кваліфікацію вони не впливають, але можуть бути враховані при призначенні покарання.
Суб'єктом цього злочину можуть бути лише організатори масо¬вих заворушень та активні їх учасники, які досягли 16-річного віку.
Частина 2 ст. 294 передбачає відповідальність за ті самі дії, як¬що вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків. Під загибеллю людей слід розуміти смерть одного чи кількох потер¬пілих. Під іншими тяжкими наслідками розуміють заподіяння тяж¬ких тілесних ушкоджень або заподіяння значної матеріальної шкоди.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 294 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. 2 ст. 294 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
2.3. Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському
порядку
Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295). Стаття 295 передбачає відповідальність за пуб¬лічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загро¬жують громадському порядку, а також розповсюдження, виготов¬лення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту.
Об'єктом цього злочину є громадський порядок, тобто такі су¬спільні відносини, що забезпечують нормальні умови діяльності під¬приємств, організацій, установ і окремих громадян.
Об'єктивна сторона цього злочину характеризується однією Із трьох дій: а) публічними закликами до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд; б) публічними закликами до насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку; в) розповсюдженням, виготовленням чи зберіганням з ме¬тою розповсюдження матеріалів такого змісту. Публічні заклики за своїм змістом є усним чи письмовим звертанням або виступом перед певною аудиторією, а також невизначеною кількістю людей на мі¬тингах, зборах, по радіо, телебаченню, в яких містяться заклики до вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян із займаних ними житлових будинків або певної місцевості. Під розповсюдженням матеріалів, що містять такі заклики, слід розуміти безпосередню передачу чи доведення будь-яким способом їх змісту до відома ін¬ших осіб. Виготовлення матеріалів — це безпосереднє авторське створення або технічне їх виготовлення (друкування, виготовлення ксерокопій, фотомонтажної або аудіо- чи відеопродукції). Під збере¬женням розуміють перебування таких матеріалів безпосередньо у винного, наприклад, у його помешканні, автомобілі, за місцем робо¬ти, з метою їхнього розповсюдження. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої з названих у ст. 295 дії.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. При виготовленні чи збереженні зазначених вище матеріа¬лів обов'язкова наявність мети їх розповсюдження.
Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
Покарання за злочин: за ст. 295 — штраф до п'ятдесяти неопо¬датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, чи обмеження волі на строк до трьох років.
3. Злочини проти моральності
3.1. Наруга над могилою
На сьогодні в Україні не існує закону, який би визначав правові та організа¬ційні засади поховання померлих гро¬мадян та основи організації похоронної спра¬ви в Україні як самостійного виду діяльності. У вересні 2002 р. Верховна Рада України роз¬глянула проект Закону України «Про похо¬ронну справу»- (далі - Проект). Хоча цей про¬ект і не було прийнято, слід віддати належне його розробникам: у ньому вперше пропону¬ється нормативне визначення таких понять, як поховання, кладовище, колумбарій, предмети ритуальної належності, ритуальні послуги то¬що, окреслені принципи похоронної діяльності, закріплено право громадян на поховання їх ті¬ла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті, встановлено порядок органі¬зації створення, утримання та охорони місці) поховання.
Прийняття такого закону є важливим і з точки зору кримінального права, оскільки в ньому визначається зміст термінів, що вжива¬ються в деяких статтях Кримінального кодексу України. Зокрема, у ст. 297 КК, якою встановлено кримінальну відповідаль¬ність за наругу над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.
Неприпустимим слід визнати становище, за яким від громадян вимагається усвідомлювати суспільно небезпечний характер окремих видів поводження з предметами, зміст яких не визна¬чено у законі. Такий підхід може бути виправ¬даним лише тоді, коли йдеться про очевидні речі (наприклад, наругу над трупом). А що розуміти, скажімо, під «іншим місцем похо¬вання» або «урною з прахом покійного»?
На відміну від понять, які використовують¬ся в інших галузях права та закріплені у пев¬них нормативних актах і до яких відсилають ті чи інші норми КК, поняття, що вживаються в ст. 297 КК, законодавчого закріплення не ма¬ють взагалі. Питання їх правильного тлума¬чення й використання має вирішитися з при¬йняттям Закону «Про похоронну справу».
Перейдемо до безпосереднього аналізу та зі¬ставлення відповідних положень ст. 297 КК та Проекту і визначимося з поняттями, закріпле¬ними в Проекті, до яких відсилає зазначена норма КК. Виходячи з її змісту, об'єктивна сторона цього злочину може проявлятися у: на¬рузі над могилою; нарузі над іншим місцем поховання; нарузі над трупом; нарузі над урною з прахом покійного; викраденні предметів, що знаходяться у місці поховання або на трупі.
Пропоноване ст. 2 Проекту визначення спе¬ціальних термінів, які вживаються у ньому, не можна визнати досконалим. Так, незважа¬ючи на неодноразове використання в тексті Проекту терміна «могила», не дається його визначення, хоча цей термін є основним для ст. 297 КК.
Із ч. 1 ст. 23 Проекту видно, що «моги¬ла» - це земельна ділянка, яка відводиться на кладовищі для поховання померлого.
Коментуючи ст. 297 КК, В. Навроцький визначає «могилу» як яму для поховання тіла померлого, а також насип, споруди (хрест, сте¬ла, камінь) над місцем поховання. Тож виходить, що викрадення металевої огоро¬жі з могили - саме такий прояв об'єктивної сторони зазначених злочинів є найрозповсю-дженішим - не є кримінально караним, оскіль¬ки огорожа зазвичай розміщується на земель¬ній ділянці, а не на ямі чи насипі.
Правильнішим було б вважати могилою не лише яму з насипом та спорудами, а всю земельну ділянку, що від¬ведена під поховання, як це й випливає зі змісту Проекту. Крім того, за бажанням ро¬дини для поховання двох чи більше осіб, які проживають разом, органом місцевого само¬врядування або адміністрацією кладовища відводиться ділянка для родинного поховання (ч. 2 ст. 23 Проекту), яка, безумовно, буде більшою за розміром від земельної ділянки для поховання однієї особи. Таким чином, мова йде саме про земельну ділянку. Визначення ж В. Навроцького грунтується на словниковому, тлумаченні терміна «могила», під яким розу¬міють: 1) яму, викопану для поховання помер¬лого, насип на цьому місці; 2) іст. високий насип на місці давнього поховання, а зміст терміна у словнику та в актах законо¬давства рідко буває тотожним.
Стосовно намогильних споруд: згідно з ч. 4 ст. 23 Проекту вони можуть встановлюватись саме па могилах, тож і відносити їх слід до предметів, що знаходяться на могилі. Сама могила може знаходитись на кладовищі або на окремо відведеній земельній ділянці для по- чесних поховань, на якій створюються меморі¬альні бульвари, сквери, парки і кургани Слави (ч. 1, ч. 4 ст. 21 Проекту).
Враховуючи викладене, під могилою слід розуміти земельну ділянку на кладовищі або в іншому місці, яка безоплатно відводиться ор¬ганом місцевого самоврядування або адмініс¬трацією кладовища для поховання померлого або для родинного поховання.
У ст. 297 КК вживається термін «інше міс¬це поховання». Із змісту ч. 1 ст. 21 Проекту випливає, що «місцями поховань померлих (за¬гиблих) є кладовища та окремо відведені зе¬мельні ділянки для почесних поховань. У кри¬мінальному праві, як пише В. Навроцький, під «іншим місцем поховання» розуміють склеп, мавзолей, меморіальну стіну із прахом помер¬лих, частину шахти, корабель чи літак з тілами загиблих тощо. Очевидно, що в КК і в Проекті один і той самий термін вживається у різному значенні, а про могилу як місце поховання у Проекті не йдеться взагалі. Проте в ньому на¬дано класифікацію видів поховання (ст. 24), яке може здійснюватись шляхом:
• закопування в могилі труни з тілом (ос¬танками померлого);
• спалювання в крематорії труни з тілом (останками померлого) та закопування в мо¬гилі чи розміщення в колумбарній ніші урни з прахом померлого;
• розвіювання праху померлого;
• з урахуванням етнічних та культурних традицііі поховання може здійснюватись іншим способом, якщо це не створює небезпеки сані¬тарно-епідемічному благополуччю населення.
Таким чином, в КК і Проекті по-різному підходять до тлумачення термінів «вид похо¬вання» та «місце поховання». Що стосується правового режиму місць поховання, які утвори¬лися внаслідок катастроф, наприклад, частина шахти, корабель чи літак з тілами загиблих, то він не визначений узагалі.
Що стосується терміна «урна з прахом померлого», яка також є предметом наруги над могилою, то його визначення в Проекті немає. Проте, у ст. 2 Проекту дано тлумачен¬ня таких спеціальних понять, як «колум¬барій», «колумбарні ніші» та «крематорій». Зокрема, колумбарій визначається як схо¬вище для урн із прахом померлих, яке облаштовується на спеціально відведеній земель¬ній ділянці на території місць поховань; колумбарні ніші - спеціально обладнані місця на колумбарії для поховання урн із прахом померлих, які облаштовуються в мурованих стінах або на підготовлених ландшафтних ділянках; крематорій - спеціальна інженер¬на споруда з устаткуванням, призначеним для спалювання трун із тілами (останками) померлих. На основі цього можна сформу¬лювати визначення урни з прахом померлого як посудини для зберігання праху померло¬го, тіло якого було піддано спаленню в кре¬маторії, або ж праху, зібраного на місці дав¬нього поховання.
Незважаючи на численні вади, в Проекті вирішується багато важливих питань, зокрема пов'язаних з організацією створення, утриман¬ня та збереження місць поховань. Відповідно до ч. З ст. 29 Проекту державою гарантується збереження та охорона могил, земельних діля¬нок родинного поховання, колумбарію, ніші, намогильної споруди, склепу щодо запобігання їх оскверненню, вандалізму, навмисному руй¬нуванню чи викраденню. Це відбувається шля¬хом установлення кримінальної відповідальнос¬ті за такі дії безпосередньо у нормах кримі¬нального закону, а саме в статтях 297 і 298 КК.
Втім, знову постає питання відсутності чіт¬кої спеціальної термінології: у Проекті вжито терміни «осквернення», «вандалізм», та «на¬вмисне руйнування», а в ст. 297 КК застосову¬ється поняття «наруга». Зрозуміло, що «нару¬га» - більш широке, загальне поняття: вона включає в себе і осквернення, і вандалізм, і на¬вмисне руйнування. Але ні у Проекті, ні у КК, ні у постановах Пленуму Верховного Суду Ук¬раїни значення цих термінів не роз'яснюється, тому їх тлумачення відбувається відповідно до слідчо-судової практики, яка склалася в цій сфері, незаконно звужуючи або розширюючи їх зміст. М. Хавронюк пише, що для того, щоб кримінальний закон розумівся і застосовувався хоча б приблизно однаково у кожній схожій ситуації, він сам по собі повинен бути настіль¬ки зрозумілим, щоб у його тлумаченні необхід¬ності не виникало чи принаймні вона зводилася б до можливого мінімуму.
З викладеного можна дійти висновку, що авторами Проекту був зроблений перший крок до визначення та закріплення у законі правових та організаційних засад поховання померлих громадян із наданням ритуальних послуг і реалізацією предметів ритуальної належності, а також створення, утримання та збереження місць поховань. Проте зазначений Проект має численні вади змістовного харак¬теру, а тому у запропонованому вигляді прийня¬тим бути не може. Для усунення таких вад слід буде, зокрема, внести до нього деякі змі¬ни термінологічного характеру: поповнити низ¬кою спеціальних понять із тлумаченням їх змісту, відмежувати їх від суміжних кримі¬нально-правових термінів. Для правильного розуміння й використання положень ст. 297 КК необхідно виробити єдиний підхід до ро¬зуміння значення понять, закріплених у май¬бутньому Законі України «Про поховання».
Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечу¬ють загальноприйняті моральні принципи прояву поваги до пам'яті і праху покійних. Предметом може бути могила, склеп, урна з пра¬хом, предмети, що знаходяться в могилі або на ній: труп, одяг на ньому, коштовності, пам'ятник, зображення на ньому, огорожа, він¬ки тощо.
Об'єктивна сторона цього злочину виражена в нарузі над мо¬гилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом по¬кійного, а також у викраденні предметів, що знаходяться в місці по¬ховання або на трупі. Наруга може вчинятися шляхом осквернення могили, її розкопування, пошкодження ніші в стіні, урни з прахом, осквернення труни, знущання з трупа, пошкодження пам'ятника надгробної плити, пам'ятних написів на ній, огорожі тощо. Викра- дення припускає таємне або відкрите вилучення предметів, що знаходяться в могилі, на трупі або на могилі (одягу, прикрас з трупа, пам'ятників, надгробних плит, огорожі). Викрадення або пошкодження таких предметів додаткової кваліфікації за злочини проти власності не вимагає, оскільки ці предмети не мають власника.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямил умислом. При нарузі винний усвідомлює характер своїх дій і бажає їх вчинити, а при викраденні предметів він бажає вилучення цих предметів. Мотиви вчинення діянь можуть бути різними, але на кваліфікацію злочину вони не впливають. Якщо, однак, зазначені дії вчинені з хуліганських мотивів, відповідальність має наставати :а сукупністю злочинів.
Суб'єкт цього злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.
Покарання за злочин: за ст. 297 — штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.
3.2. Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або
культури
Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури (ст. 298). Відповідно до Конституції України, «культурні спадщина країни охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять куль турну цінність...» (абзаци 4 і 5 ст. 54). Стаття 298 передбачає відповідальність за умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури.
Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують установлений порядок поводження з пам'ятками історії або культури, що впливають на формування національної самосвідомос¬ті народу та основних принципів морального (духовного) життя суспільства. Предметом цього злочину є ті пам'ятки історії, культу¬ри чи об'єкти культурної спадщини національного або місцевого значення, які занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Такими пам'ятками можуть бути місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, Інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетично¬го, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. До них також відно¬сяться архівні документи, що зберігаються на території України, ві-дображають історію духовного і матеріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-культурну цінність, визнані такими відповідною експертизою.
Об'єктивна сторона цього злочину характеризується нищен¬ням, руйнуванням чи псуванням зазначених предметів. Нищення тіких предметів призводить до їх повної непридатності. Руйнування — істотне їхнє пошкодження, результатом якого є часткова втрата їхніх властивостей та цінності, що вимагає значного реставраційного ремонту. Псування — це заподіяння зазначеним предметам таких пошкоджень, при яких вони не втрачають своїх властивостей та цінності. Шкода взятим під охорону об'єктам може бути спричинена механічним, хімічним, біологічним, технологічним та Іншим способом. Закінченим злочин визнається з моменту настання будь-якого з названих наслідків.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає, що воно може привести до нищен¬ні, руйнування чи псування названих предметів, і бажає чи свідомо допускає їх настання. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають, але якщо він вчинений з хуліганських мотивів, то відповідальність настає за сукупністю злочинів.
Суб'єктом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 298, мо¬жуть бути будь-які особи, а за ч. З — службова особа.
Частина 2 ст. 298 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчи¬нені щодо об'єктів, які є особливою історичною або культурною цін¬ністю. Такими об'єктами можуть бути особливо цінні пам'ятники, унікальні споруди, будинки, давні рукописи, шедеври мистецтва, пам'ятки природи, що мають національне значення тощо.
Частина 3 ст. 298 передбачає відповідальність за ті самі діяння, вчинені службовою особою з використанням службового станови¬ща. При цьому не має значення місце роботи службової особи.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 298 — штраф до ста неоподат¬ковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 298 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. З ст. 298 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.
3.3. Жорстоке поводження з тваринами
Жорстоке поводження з тваринами (ст. 299). Стаття 29) встановлює відповідальність за знущання над тваринами, що відно¬сяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацьковування зазначених тва¬рин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів.
Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечу¬ють загальноприйняті принципи моральності у сфері поводження з тваринами. Жорстоке поводження з тваринами, знущання над ними або інше жорстоке поводження з ними, суперечить сформованим у суспільстві підвалинам морального (гуманного) ставлення до тварин.
Предметом цього злочину є будь-які хребетні тварини, незалежно від їхньої приналежності і того, де вони мешкають і для яких цілей використовуються. Виняток складають лише гризуни та інші шкідники сільськогосподарських, лісових або мисливських угідь.
Об'єктивну сторону цього злочину утворить знущання над твариною, вчинене із застосуванням жорстоких методів, або нацьковування цих тварин одна на одну. Знущання має місце при катування із застосуванням жорстоких, тобто особливо витончених методів наприклад, заподіяння травм, переломів кінцівок, термічний або хімічний вплив тощо. Жорстоке поводження може бути вчинене і шляхом позбавлення води, корму, повітря тощо. Ознаки цього зло¬чину відсутні у разі знищення хворих, бездомних тварин, при мис¬ливському відстрілі або іншому видобутку диких тварин і птахів, а також при забої домашніх тварин, якщо його здійснено з дотриман¬ням відповідних правил.
Нацьковування тварин одна на одну має, наприклад, місце, коли собака використовується для нападу на інших диких або домашніх тварин заради втіхи, або проводяться собачі чи півнячі бої. Закінче¬ним злочин визнається з моменту вчинення будь-якого з зазначених діянь.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.
Мотиви вчинення злочину — хуліганські або корисливі.
Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.
Частина 2 ст. 299 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчи¬нені в присутності малолітнього, тобто підлітка до 14 років.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 299 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 299 — штраф до двохсот неоподаткову¬ваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.
3.4. Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що
пропагують культ насильства і жорстокості
Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ст. 300). Стаття 300 передбачає відповідальність за ввезення в Україну зазначених творів з метою збуту чи розповсюдження або їх
