Слово про закон і благодать Іларіона - Література часів Київської Русі - Скачать бесплатно
СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ
...Всі краї, і городи, і народи почитають і славлять кожний свого учителя, того, що навчив їх православній вірі. Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря1, а сина славного Святослава2, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність поминаються й пам'ятаються ще й нині. Не в худорідній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати й чути на всі чотири кінці землі.
Сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних. І, дійшовши літ і снаги, змужнівши, в моці й силі вдосконалившись, мужністю й умислом дозрівши, єдинодержцем став землі своєї, підкоряючи під себе навколишні сторони — ті миром, а непокірні мечем. Отак, коли він у дні свої жив і землю свою пас правдою, мужністю і розмислом, навідав його всевишній, глянуло на нього всемилостиве око благого бога, і возсіяв розум у серці його. І осяг він суєту ідольської облуди і потребу знайти єдиного бога, який сотворив усю тварь, видиму і невидиму. А що чув він завжди про благовірні землі грецькі христолюбиві і сильні вірою, як вони єдиного бога в трійці почитають і йому поклоняються, як у них діються сили і чудеса і знамення, як церкви людьми повняться, як усі городи благовір'ям кріпляться, як усі люди щиро моляться, перед богом схиляючись, то, се чуючи, зажадав він серцем, загорівся духом, щоб і собі стати християнином і землю свою до християнства навернути. Що й сталося. І до бога отак призволившись, людське єство скинув каган наш, а разом із зістарілими ризами людськими зняв із себе усе тлінне, струсив із себе порох невір'я, увійшов у святу купіль і одродирся од духу і води; в Христа охрестившись, у Христа одягнувся і вийшов із купелі, обілившись, сином ставши нетління, сином воскресіння, ім'я прийнявши вічно імените з роду в рід Василія, під яким і вписався в книги життя у вишньому граді і нетлінному Єрусалимі.
Та не було сього досить подвигові благовір'я його. Не тим тільки явив сущу в ньому до бога любов, а подвигнувся ще, заповідаючи по всій землі своїй людям хреститися в ім'я отця і сина і святого духа і ясно і велегласно в усіх городах славити святу трійцю і всім бути християнами, малим і великим, рабам і вільним, юним і старим, боярам і простим, багатим і вбогим.
І не було ані єдиного, який би противився благочестивому його повелінню. А як хто, то й не з любові, а зі страху перед повелителем охрестився, бо ж благовір'я його на владу спиралося. Отож водночас уся земля наша уславила Христа з отцем і зі святим духом.
Тоді почав морок ідольський од нас одходити, і зорі благовір'я з'явилися; тоді пітьма бісослугування погибла, і слово євангельське землю нашу осіяло.
Капища рушилися, і церкви ставилися, ідоли крушилися, ікони святих з'являлися, біси розбігалися, хрест городи освячував.
Пастухи словесних овець Христових, єпископи, стали перед святим вівтарем, жертву безскверну возносячи. Попи і диякони і всі клірошани3 прикрасили і пишнотою наповнили святі церкви. Апостольська труба і євангельський грім над всіма городами пролунали. Теміан богу воскурявся, повітря освячуючи. Монастирі на горах постали. Чорноризці з'явилися. Мужі й жони, і малі і великі, всі люди наповнили святі церкви, славословлячи: “Єдиний святий, єдиний господь Ісус Христос! На славу богу отцю амінь! Христос переміг! Христос подолав! Христос воцарився! Христос прославився! Великий єси, господи, і чудесні діла твої, боже наш! Слава тобі!”
Як же тебе не похвалити, о чесний і славний між земних владик премужній Василію? Як твоїй доброті не почудуватися, кріпості і силі? Як тобі дяку не воздати? Адже тобою пізнали ми господа й облуди ідольської збулися! Адже твоїм повелінням по всій землі твоїй Христос славиться!
Що ж ще додати до сказаного про тебе, христолюбче?
Друже правді, розмислу вмістилище, милосердя гніздо! Як ти увірував, як розгорілась у тобі любов до Христа? Як вселився у тебе розум, вищий од розуму земних мудреців, щоб невидимого возлюбити і до небесних подвигнутися?
Як знайшов ти Христа? Як передався йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай нам, учителю наш! Звідки ти пройнявся пахощами святого духа? Як випив ти пам'яті майбутнього життя солодку чашу? Як розпізнав ти і побачив, що благий господь? Не бачив єси Христа, не ходив єси з ним, а став учнем його! Інші, бачивши його, не увірували, ти ж, не бачивши, увірував. Воістинно, було на тобі благословіння господа Ісуса, проречене до Томи: “Блаженні ті, які не бачили, а увірували!” (Іоанн 20, 29).
Тому то без вагань і сумнівів зовемо тебе блаженним, бо сам Спас так нарік тебе. Блаженний єси, бо увірував у нього і не засумнівався в ньому. За словом його неложним: “І блаженний той, хто не засумнівається в мені” (Матфей 11,6). Ті, що відали закон і пророків, розп'яли його. Ти ж, ані закону, ані пророків не почитаючи, розп'ятому поклонився.
Як тобі серце розкрилося? Як увійшов у тебе страх божий? Як прилучився ти до любові його? Не бачив ти апостола, який би прийшов у землю твою і вбогістю своєю і голизною, голодом і спрагою серце твоє на смиріння схиляв. Не бачив ти бісів, яких би було гнано іменем Ісуса Христа; болящих, які б одужували; німих, які б починали говорити; вогню, який би перетворювався на холод; мертвих, які б уставали. Сього всього не бачив ти. Як же ти увірував? Дивне чудо! Інші царі і властителі, бачучи все се, чинине святими мужами, не наверталися на віру, а ще на більші муки і страсті оддавали тих чудотворців, ти ж, о блаженниче, без усього сього прибився до Христа, лише благим розмислом і гострим умом зрозумівши, що тільки бог є творцем невидимих і видимих, небесних і земних, і що послав він на світ заради нашого спасіння возлюбленого сина свойого. Осягнувши се, увійшов ти у святу купіль, яка декому юродством здається, а тебе до сили божої прилучила. І ще. Хто виповість незчисленні твої нічні милостині і денні щедроти, що їх убогим ти творив — осиротілим, болящим, боржникам, удовам і всім, хто потребував милості?
...Подібний ти до великого Константина4, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його. Той із святими отцями Нікейського собору5 закон людям поклав — ти ж із новими нашими отцями-єпископами, виходячи на бран, з великим смирінням радився, як між людьми сими, котрі щойно пізнали господа, закон встановити. Той у еллінів і римлян царство богу покорив, а ти між руссю: вже бо й у них і у нас Христос царем зоветься. Той із матір'ю своєю Єленою, хрест із Єрусалима принісши, по всьому світу своєму розславивши, віру утвердили. Ти ж із бабою твоєю Ольгою6, принісши хрест із нового Єрусалима, Константинограду, по всій землі своїй поставивши, утвердили віру. Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний.
Спільником своїм зробив тебе господь на небесах, заради благовір'я твойого, яке мав ти у житті своєму.
Добрим свідком благовір'я твойого, о блаженниче, є свята церква Святої Богородиці Марії7, що її звів ти на правовірній основі, де й мужнє твоє тіло нині лежить, ждучи труби архангельської.
Вельми добрим і вірним свідком його є також син твій Георгій8, що його господь зробив наступником твоєї влади. Він не порушує твоїх уставів, а утверджує їх, не умаляє заслуг твого благовір'я, а ще приумножує їх, не спотворює, а довершує те, що було недокінчене тобою, як Соломон по Давиді9.
Він храм великий святий Божій Премудрості10 воздвиг на святість і освячення городу твоєму і всілякою красою його прикрасив, золотом, і сріблом, і камінням дорогим, і потирами11 та дискосами12 дорогоцінними, так що церква та стала дивом і славою на всі навколишні країни, бо іншої такої не знайдеться по всій півночі земній од сходу до заходу.
Він славний город твій Київ величчю, як вінцем, обклав і доручив людей твоїх і город святій всеславній, скорій до помочі християнам святій богородиці. їй він і церкву на великих воротях звів на честь першого господського празника — святого Благовіщення13, аби благословення, що його архангел дав дівиці, було і городу сьому. До неї ж бо мовилось: “Радуйся, обрадувана, господь з тобою!” (Лука 1, 28). До города ж: “Радуйся, благовірний городе, господь з тобою!”...
1 Ігор (?—945) — великий князь київський з 912 р.
2 Святослав (?—972) — син Ігоря й Ольги, великий князь київський з 945 р.
3 Клірошани, клір — сукупність священно- і церковнослужителів, духовенства, зокрема обслуга одного храму: настоятель, священики, диякон, пономар, псаломщик, читець тощо.
4 Константин Великий (бл. 285—337) — римський імператор із 306 р.; переніс столицю імперії у Константинополь і підтримував християн, зберігаючи поганські культи; перед смертю охрестився.
5 Нікейський собор — ідеться про перший вселенський собор 325 р., що відбувся в м. Нікеї. На ньому було визначено основи християнського віровчення. В цьому соборі брав участь імператор Константин Великий.
6 Ольга (7—969) — жона великого київського князя Ігоря; правила Київською Руссю за свого малолітнього сина Святослава і згодом, під час його походів, бл. 957 р. прийняла християнство.
7 Церква Святої Богородиці Марії — Десятинна церква в Києві, перший кам'яний християнський храм Київської Русі, споруджений у 989—996 р.
8 Георгій—християнське ім'я Ярослава Мудрого (бл. 978—1054), сина Володимира Святославича; був київським великим князем із 1019 р.
9 Соломон — їларіон порівнює діяльність Ярослава Мудрого, сина і наступника Володимира Святославича, із царем Соломоном, сином царя Давида. Соломон володів Ізраїльсько-іудейським царством у 965—928 pp. до н. е. За біблійною легендою, він славився надзвичайною мудрістю і спорудив єрусалимський храм; йому приписується авторство кількох книг Старого завіту.
10 Храм Божій Премудрості -- Софійський собор у Києві, споруджений за княчювання Ярослава Мудрого.
11 Потири—золоті, срібні, мідні чи олов'яні чаші, що використовуються у церковному обряді причастя.
12 Дискоси — золоті, срібні чи скляні, оздоблені дорогоцінним камінням обрядові таці на низьких ніжках, на які кладуться часточки просфир під час приготування хліба й вина для причастя.
13 Церква Благовіщення богородиці на великих воротах — церква на Золотих воротах у Києві, споруджена за Ярослава Мудрого близько 1037 p.
??
??
??
??
|
