21.06 10:1540-летняя певица Валерия разделась для Maxim (Фото)[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
20.06 20:26Открылась Российская программа ММКФ[Film.Ru]
20.06 18:36Ортман прозрела[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
20.06 18:34Зара выходит замуж[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
20.06 18:31Земфира поскандалила с руководством «Славянского базара»[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
20.06 17:30Роман Джоли и Питта скоро закончится?[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
20.06 17:27Безруков радикально поменял свой имидж[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
20.06 17:02Ума Турман сыграла кокаинистку, влюбленную в алкоголика[Film.Ru]
20.06 16:43Квентин Тарантино поделит "Бесславных ублюдков" на две части[Film.Ru]
20.06 16:09Раритетную кинозапись с участием Монро пустят с молотка[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
Лучшие автора конкурса
Время - это:
Результат
Архив

Главная / Украинские Рефераты / Історія, теорія держави і права / Сутність держави. Функції держави


Сутність держави. Функції держави - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно


Щоб розкрити поняття держави, необхідно проникнути до її сутності.

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спі­льні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспіль­ство. Це — засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іри­гаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

• класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;

• загальносоціальний аспект — захист інтересів усього суспіль­ства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ. Загальносоціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством.

Співвідношення вузькокласових (групових) інтересів паную­чої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних істо­ричних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у біль­шості країн перевага була на боці організованого примусу, захи­сту інтересів економічно пануючого класу. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіта-лістичних і неосоціал істинних державах, у тому числі в Україні.

Перевага загальносоціального аспекту сутності держави відбу­лася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністич­ний характер, зріс загальний життєвий рівень населення.

Зміст діяльності держави набув нових якостей:

— держава стала на шлях подолання суспільних суперечнос­тей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою дося­гнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;

— держава у своїй діяльності широко використовує такі за­гальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;

— держава застосовує засоби захисту людини праці, соціаль­ної захищеності всіх громадян;

— на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з ін­шими державами.

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як над­класова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціаль­ної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататор­ських державах — рабовласницьких, феодальних, буржуазних. Більш тогб, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністи­чного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково протилежні один одному. Соціальна правова дер­жава припускає наявність громадянського суспільства, де гро­мадянин — суб'єкт права — є вільною, автономною особою (див. главу «Соціальна правова держава»).

Суверенітет держави і його співвідношення із суверенітетом народу і суверенітетом нації

Суверенітет держави — політико-юридична властивість дер­жавної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.

Відрізняють дві сторони державного суверенітету:

внутрішню: виражає верховенство і повноту державної вла­ди відносно до усіх інших організацій у політичній системі су­спільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної тери­торії;

зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими дер­жавами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні спра­ви ззовні.

Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим сувере­нітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади ви­давати закони.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 лип­ня 1990 p. зазначені такі ознаки державного суверенітету Ук­раїни:

1) верховенство (інакше: прерогатива влади) — відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: дер­жавна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який про­яв усякої іншої суспільної влади;

2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;

3) повнота (інакше: універсальність) — поширення держав­ної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;

4) неподільність влади держави в межах її території — одно-особовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здій­снення владних велінь по їх каналах;

5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість само­стійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм між­народного права і поважання суверенітету інших країн;

6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у між­народних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн. До зазначених ознак суверенітету слід додати:

7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої за­коном можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам фе­дерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).

У Конституції України проголошується: «Суверенітет Украї­ни поширюється на всю її територію» (ст. 2).

Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнарод­ного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та ін­ших міжнародних-правових документах.

Держава має суверенні права:

право війни і миру;

право видавати закони;

право формувати державні органи;

право визначати свою атрибутику (символіку та ін.);

право встановлювати податки;

право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях;

право вступати до міждержавних союзів та ін.

Проте держава не має права робити все, що вважає за необ­хідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнарод­не право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповнова­ження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов'язок виконувати укладені нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, Європейський Союз має власну систему права і свій власний суд, який вихо­дить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між за­конами Союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Со­юзу залишаються суверенними державами.

Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації.

Суверенітет народу (народ — громадяни всіх національнос­тей, що мешкають на території даної країни) означає верховен­ство народу як джерела і носія влади, його право самому вирі­шувати свою долю, безпосередньо або через представницькі ор­гани брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.

Суверенітет народу, закріплений у конституції, — якісна ха­рактеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єди­ним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місце­вого самоврядування».

Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу?

Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспо­тії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього сувере­нітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внут­рішньої свободи його політичного стану. У демократичній дер­жаві джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного су­веренітету.

Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації — гарантована зако­ном міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягну­того рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існуван­ня і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.

Основні права нації:

— право на існування і вільний розвиток, володіння реаль­ною можливістю визначати характер свого національного жит­тя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація — аж до створення самостійної держави);

— право на вільний розвиток національних потреб — еконо­мічних і соціальних;

— право на духовно-культурний розвиток, повага національ­ної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, тра­дицій;

— право розпоряджатися природними і матеріальними ре­сурсами на своїй території;

— право на мирне співіснування з іншими народами та наці­ями;

— право на екологічну безпеку та ін.

Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння ре­альною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і на­родностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.

Український народ політично самовизначився, створивши самостійну незалежну державу. Держава Україна сприяє консо­лідації і розвитку української нації, збереженню історичної па­м'яті, традицій і культури, враховує етнічну, культурну, мовну і релігійну самобутність її корінних народів і національних мен­шин. Конституція України визначила українську мову держав­ною мовою, наголосивши, що держава забезпечує всебічний роз­виток як української мови у всіх сферах суспільного життя, так і вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин (ст. 10).

Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету нації в багатонаціональних державах?

У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути су­веренітетом однієї нації як етносоціальної спільноти. Він міс­тить у собі обов'язки відносно інших націй, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею.

Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об'­єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне само­визначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається шля­хом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступили­ся частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів, здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики).

Головне полягає у тому, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу для обмеження прав представників іншої нації. Протиправною і недо­пустимою є будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї нації підкорити іншу.

Відповідно до Статуту ООН будь-яке державне утворення повинно поважати права нації на самовизначення і забезпечити гарантії даного права. Проте право на самовизначення не тотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівно­сті між правом народів на самовизначення і правом на відокре­млення, на входження до складу тієї чи іншої держави, а також вихід із складу держави. Національний суверенітет не обов'язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати форму культурної автономії, тобто розвиток національної мови, викладання рідною мовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо. Якщо всі народи, що входять до багато­національної держави, домагатимуться права створення само­стійної держави (державного суверенітету), то світ буде утягнуто

в хаос.

Державний, народний і національний суверенітети є взаємо­залежними в демократичній державі.

Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу. Реалізація в Україні права на політичне самовизначення, аж до відокремлення (вищий щабель національного суверенітету, що призводить до встановлення державного суверенітету), є об'єк­тивно закономірним процесом.

Функції держави

Функції держави — головні напрямки і види діяльності дер­жави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризу­ють її сутність.

функції держави не можна ототожнювати з функціями и окре­мих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов'язках (повнова­женнях), закріплених за ними.

Наведені нижче функції держави відбивають реалізацію загальносоціальних, або «спільних справ» (а не класових), що забезпе­чують об'єктивне існування людей.

Можна класифікувати функції сучасної держави за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та ін­шими елементами державної діяльності.

функції держави за засобами ч діяльності:

— законодавча;

— виконавча (управлінська);

— судова;

— правоохоронна;

— інформаційна.

функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяль­ності можна поділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні функції — забезпечують внутрішню політику держави:

1) політична — вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народо­владдя;

2) економічна — регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація вироб­ництва на основі визнання і захисту різних форм власності, під­приємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки;

3) оподаткування і фінансового контролю — організація і за­безпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою подат­ків;

4) соціальна — забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, жит­тєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних супереч­ностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики;

5) екологічна — забезпечення екологічної безпеки і підтри­мання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження ге­нофонду народу;

6) культурна (духовна) — консолідація нації, розвиток націо­нальної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти;

сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщи­ни;

7) інформаційна — організація і забезпечення системи одер­жання, використання, поширення і збереження інформації;

8) правоохоронна — забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.

Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основ­ні групи: регулятивні та правоохоронні.

Зовнішні функції — забезпечують зовнішню політику держави:

1) політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

2) економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма дер­жавами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку;

інтеграція до світової економіки;

3) екологічна — підтримання екологічного виживання на пла­неті;

4) культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культур­них і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що ма­ють культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення куль­турних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;

5) інформаційна — участь у розвитку світового інформацій­ного простору, встановлення режиму використання інформацій­них ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;

6) оборона держави — захист державного суверенітету від зов­нішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєн­ними засобами;

7) підтримання світового правопорядку — участь у врегулю­ванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

У зовнішніх функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність.

Особливості класових функцій експлуататорської держави

Внутрішні

Зовнішні

1. Функція придушення пригноблених класів.

2. Функція охорони приват­ної власності експлуататорів на засоби виробництва.

3. Функція ідеологічного при­душення своїх класових і полі­тичних супротивників.

1. Функція захоплення чужих територій. 2. Функція придушення виз­вольних рухів.

3. Функція охорони інтересів пануючих класів від посягання на них ззовні.

Не можна ототожнювати функції держави з формами їх реа­лізації — правовими та організаційними, а також із методами їх реалізації (переконання, заохочення, державний примус, при­душення).

Основні правові форми здійснення функцій держави: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, установча, контроль­но-наглядова.

Конкретна функція держави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю, повторюваністю.

Зміст внутрішніх і зовнішніх функцій держави змінюється на різних етапах її розвитку. Наприклад, протягом періоду станов­лення буржуазної держави економічна функція була слабко роз­винутою. З середини XIX ст., особливо у XX ст. з кінця 50-х років, у країнах Західної Європи і Північної Америки її роль значно зросла як за значущістю, так і за обсягом. Державно-правове регулювання соціально-економічної сфери суспільних відносин спрямоване на забезпечення політики «повної зайнятості» насе­лення і запобігання економічним кризам. Західні країни вда­ються до допомоги системи планування (у тому числі довго­строкового), створення спеціальних відомств з прогнозування розвитку економіки і соціального розвитку. Зріс вплив на при­ватний сектор шляхом різних засобів регулювання і контролю — політики цін, податків, інвестицій, експорту, імпорту, держав­них замовлень, кредитної політики тощо. Але це не означає, що держава поглинає діяльність приватного сектора в економіці, не створює умов для його розвитку.

На відміну від західних буржуазних країн у СРСР, до складу якого входила радянська Україна, приватний сектор був дозво­лений протягом дуже обмеженого часу (неп). Державне регулю­вання економічних відносин відігравало пануючу роль. Держава була монополістом у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а в економічній сфері перейняла на себе буквально все — від вста­новлення рівня інвестицій у ту чи іншу галузь економіки до найменування продуктів і цін на них.

У незалежній Україні з переходом до ринкових відносин зміст економічної функції держави (у порівнянні з СРСР) істотно змі­нюється. Хоча сфера державного управління і не зводиться до державного сектора економіки, для втручання держави в приват­ний сектор економіки встановлюються межі.

Із визначенням курсу на побудову соціальної правової дер­жави розширюються зміст і значення політичної, правоохорон­ної та інших функцій. Особливого значення набуває соціальна функція — створення державою умов, що забезпечують гідне життя людини (див. главу «Соціальна правова держава»).



Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 (руководитель проекта)
401699789 (заказ работ)
© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов