У правовій дійсності є феномен, який, не будучи юридичним фактом, може, породжувати правовідносини. Це — презумпція.
прості
включають факти, що належать до тієї ж самої галузі законодавства. Наприклад, для укладення шлюбу необхідна сукупність фактів: взаємна згода осіб, що вступають до шлюбу; досягнення ними шлюбного віку; відсутність у кожного з них зареєстрованого в органах РАГСу шлюбу; відсутність між ними родинних відносин, дієздатність осіб, що вступають до шлюбу. Всі ці факти передбачені однією галуззю законодавства — шлюбно-сімейним

складні
- включають факти, що належать до різних галузей законодавства. Наприклад, пенсійні правовідносини можуть виникнути лише за наявності трьох фактів: досягнення встановленого законом віку, наявності виробничого стажу, рішення органу соціального забезпечення про нарахування пенсії. Тут досягнення встановленого законом віку та наявність необхідного виробничого стажу передбачені нормами трудового законодавства, а рішення органу соціального забезпечення — це сфера адміністративного законодавства

Види презумпцій за фактом правового закріплення:

фактичні (загальножиттєві) законні
— правдоподібне знання про розвиток природи, суспільства, мислення; можуть використовуватися суб'єктами судової, слідчої діяльності без звернення до доказів — певний логічний засіб, який використовується у судовому процесі внаслідок того, що він передбачений законом або випливає із його змісту
У законі не виражені і юридичного значення не мають У законі виражені і мають юридичне значення
Ми ведемо мову про законні презумпції^.
Презумпція (лат. praesumptio — припущення) — закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що мають юридичне значення.
Презумпції — важливий і досить гнучкий інструмент регулювання правовідносин, завдяки якому зникають сумніви в існуванні певного юридичного факту, оскільки в них:
— відображаються вихідні, принципові засади прав;
— закладений механізм реалізації цих засад.
Законні презумпції бувають двох видів:
• неспростовні презумпції — не потребують доведення, тому що не підлягають сумніву;
• спростовні презумпції — можуть бути спростовані в результаті встановлення іншого щодо цих фактів, (див. ще про презумпції у § «Основні стадії застосування норм права»).
Види презумпцій за субординацією в правовому регулюванні та їх риси:
матеріально-правові, процесуально-правові
— містять правоположення про наявність (відсутність) певного юридичного факту при існуванні інших фактів, які можуть мати відношення до іншого суб'єкта даних правовідносин або Неозначеного кола осіб — виключають необхідність доказів для винесення рішення або вказують на суб'єкта, на якого покладається тягар доведення під час розгляду юридичної справи, чим встановлюється порядок застосування норм процесуального права мають передумовою матеріально-правову презумпцію
— служать передумовою для існування процесуальної презумпції
— завжди випливають із правової норми і розподіляють тягар доведення суворо визначено, а не приблизно
вступають у дію лише за доведеності умов їх застосування
— не можуть бути спростовані, якщо матеріально-правова презумпція є незаперечною
— завжди можуть бути спростовані через доказ про відсутність фактів, за наявності яких вони застосовуються
Слід зважити на те, що в більшості правових норм матеріальні і процесуальні види презумпцій тісно переплітаються.
Кожна галузь права має чималий «набір» презумпцій. Наприклад, у Цивільному кодексі України закріплено таку презумпцію, як презумпція вини. Вина визнається обов'язковою умовою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань або у разі заподіяння шкоди. Правда, із презумпції вини є винятки. І все ж таки загальним правилом у країнах континентальної Європи є таке: неодмінною передумовою договірної відповідальності є вина боржника.
Іншим прикладом презумпції може бути закріплена в Цивільному кодексі Російської Федерації презумпція розумності і добросовісності учасників цивільних правовідносин (ч. З ст. 10). Це означає, що:
1) операції юридичної особи, які виходять за межі її правоздатності, визнаються недійсними;
2) учасник цивільних правовідносин визнається добросовісним, а доводити його недобросовісність має той, хто з такими діями пов'язує певні юридичні наслідки.
Щоб не виникало потреби у розширювальному тлумаченні презумпцій — ні судовому, ні доктринальному, вони повинні закріплюватися в законах і чітко формулюватися.