У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість нормправа. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за
певним критерієм (ознакою).
Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.
Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права)
імперативні
диспозитивні

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.
Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.
Норми права за характером впливу на особу
заохочувальні
рекомендаційні
Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).
Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів.
матеріальні
Норми права по субординації в правовому регулюванні
процесуальні
Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по сУті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.
Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: місить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по сУті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок видику свідків до суду тощо.
Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент»1 здійснення прав або виконання обов'язків, за-
"егламент (фр. reglement, лат. regula — правило).
Норми права за дією у часі:
постійні
тимчасові
Норми права за дією за колом осіб:
спеціальні
— поширюються на певне коло осіб
Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права):
кріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.
Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв 'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.
Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:
— матеріальними умовами життя суспільства;
— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують.
Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.
Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).
Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:
— змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень;
— особливостями адресата;
— структурою побудови.
— загальні
— поширюються на все населення
регулятивні (правила поведінки)
— встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу).
виняткові
— роблять винятки із загальних і спеціальних норм
охоронні (сторожі порядку)
— встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).


Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає ^членному поділу засобів регулювання: дозволяння, заборона, зобов'язування (веління).
Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має регулятивний характер, оскільки її дотримання пов'язане з недоведенням до правопорушення (злочину), із підтримкою правопорядку. Наприклад, адміністративно-правова норма, що встановлює заборону займатися певним промислом,
є заборонною нормою.
Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкретні злочини і міри покарання, припускає заборону чинити злочини, але не містить заборони, оскільки її застосування розраховане на факт скоєння злочинного діяння, на порушення правопорядку. У разі злочину відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а регулятивної норми з іншої галузі права: зобов'язувальної, заборонної або дозвільної. Охоронна правова норма не порушується, оскільки умовою, що викликає її дію, служить акт злочину.
Заборона входить до змісту і зобов 'язувальної норми. Встановлюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, 3°" бов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ні* це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи У разі порушення зобов'язувальної норми відбувається посягай ня не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитив*1 зобов'язування.