4.4.7. Право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист (ст. 17).

Це право забезпечується зобов'язаннями Сторін самостійно або у співпраці з громадськими і приватними організаціями вживати всіх відповідних і необхідних заходів для забезпечення дітям і підліткам з урахуванням прав і обов'язків їхніх батьків догляду, допомоги, освіти та підготовки, яких вони потребують, зокрема шляхом створення або забезпечення функціонування закладів і служб, необхідних для досягнення цієї мети; захисту дітей та підлітків від недбайливості, насилля або експлуатації; надання захисту та спеціальної допомоги з боку держави дітям та підліткам, які тимчасово або постійно полишені допомоги з боку їхніх сімей; забезпечення дітям та підліткам безкоштовної початкової і середньої освіти, а також заохочення до регулярного відвідування школи.
Стаття 17 Переглянутої хартії має новий зміст порівняно з попереднім у Європейській соціальній хартії 1961 р.
По-перше, ця стаття розширила термінологічно і змістовно коло дітей, що підлягають захисту. Якщо попередня редакція стосувалася лише "дитини" і Комітет трактував цей термін як "діти дошкільного віку", то у новій ст. 17 чітко визначено суб'єктів — "діти та підлітки".
По-друге, попередній варіант ст. 17 у Хартії 1961 р. містив вимоги щодо економічного і соціального захисту прав не лише дитини, а й матері. У Переглянутій хартії соціальний захист працюючих жінок у зв'язку з материнством регламентується ст. 8, в іншій частині ці питання розпорошені між різними статтями Хартії — 13, 14, 16. Тобто Переглянута хартія відмовилася від спеціального захисту жінки за ознакою статі, залишивши лише захист працівниць у зв'язку з материнством.
Такі зміни відображають сучасні тендерні дослідження, спрямовані на забезпечення рівності прав чоловіків та жінок. Водночас, на нашу думку, ще рано відмовлятися від здобутків феміністичного руху. Жінка-мати поза сферою трудових відносин, на наш погляд, не має належного правового і соціального захисту. Перебуваючи поза сферою соціального страхування, така жінка має право на блага в рамках соціальної допомоги. Але така допомога не виконує забезпечувальної функції, а має характер матеріальної підтримки. Розміри соціальних допомог по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років для жінок, які не охоплені соціальним страхуванням, в Україні удвічі нижчі від тих, що передбачені системою соціального страхування. Положення законодавства про можливість добровільної участі у соціальному страхуванні не покращує становища, оскільки левову частку страхових виплат за працівників сплачує роботодавець, а у добровільному страхуванні усі витрати несе сам громадянин. Але і в рамках соціального страхування жінка-мати зазнає обмежень. Новий Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є дискримінаційним по відношенню до жінки, яка через необхідність догляду за дітьми змушена була працювати на половину ставки, або ж взагалі не працювати певний період, оскільки не передбачає для таких випадків збільшення коефіцієнту страхового стажу і заробітку.
По-третє, ст. 17 забезпечує дітям та підліткам захист, який виходить за рамки трудових правовідносин і спрямований на задоволення їх специфічних потреб, що випливають з їх вразливості.
В Україні законодавчо передбачено соціальний захист дітей та молоді. Такі заходи передбачено законами України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (21 червня 2001 р.), "Про охорону дитинства" (24 квітня 2001 р.), "Про освіту" (1992 p.), "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" (1995 p.), Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо запобігання дитячої бездоглядності" від 28 січня 2000 р. №113, Національною програмою "Діти України", затвердженою Указом Президента України від 18 січня 1998 р. № 63 тощо. Система заходів щодо охорони дітей передбачає забезпечення належних умов для охорони здоров'я, навчання, виховання та всебічного розвитку дітей, підвищених гарантій щодо працевлаштування неповнолітніх і протягом їх трудової діяльності, забезпечення дітей-сиріт харчуванням та утриманням, безоплатне медичне обслуговування та охорону здоров'я дітей, виплату соціальних допомог сім'ям з дітьми, створення притулків для безпритульних неповнолітніх, їх соціальну адаптацію тощо.
Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 червня 2001 р. № 2558-ІИ49 є найбільш загальним у цій сфері. Він встановлює організаційно-правові засади соціальної роботи з дітьми та молоддю, яка визначається як діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб. Здійснення такої діяльності покладено на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; служби у справах неповнолітніх; центри соціальних служб для молоді, їх спеціалізовані формування; підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.
Законодавством передбачено додатковий соціальний захист окремих категорій дітей та підлітків.
22 грудня 2003 р. відбулися парламентські слухання "Про проблему бездомних громадян та безпритульних дітей і шляхи її подолання", Рекомендації парламентських слухань "Про проблему бездомних громадян..."схвалено Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2004 p. № 1428-IV.
Учасники парламентських слухань, обговоривши проблему бездомних громадян та безпритульних дітей в Україні і шляхи її подолання, зазначають, що вказана проблема деформує соціальне середовище, руйнує фізичне, психічне та духовне здоров'я людей, знижує їх життєву, громадську та творчу активність, погіршує моральний стан, створює соціальну напруженість у суспільстві. На профілактичному обліку служб у справах неповнолітніх перебуває понад 129 тис. підлітків, які бродяжать та жебракують, схильні до правопорушень, вживають наркотичні речовини та алкогольні напої тощо. В органах внутрішніх справ нині перебуває на обліку понад 46 тис. неповнолітніх правопорушників. Лише за дев'ять місяців 2003 р. виявлено та поставлено на облік кримінальною міліцією у справах неповнолітніх майже 23 тис. таких дітей. За цей період за скоєння правопорушень в органах внутрішніх справ перебувало 69,6 тис. неповнолітніх, з них за бродяжництво та жебракування — 17,9 тис. Більшість громадян, схильних до бродяжництва, ведуть протиправний, здебільшого злочинний спосіб життя. Серед них: 43 відсотки — раніше засуджені, 6 відсотків — хворі на різні інфекційні захворювання (СНІД, туберкульоз, гепатит тощо), 3,7 відсотка — зловживають наркотичними засобами, 5,4 відсотка— хронічні алкоголіки. Із загальної чисельності осіб, які займалися бродяжництвом протягом минулого року, 3,4 тис. — жінки, 19,6 тис. — чоловіки, в тому числі понад 12,5 тис. — у віці від 31 до 60 років.
Особливо активне зростання чисельності дорослих осіб, які займались бродяжництвом, спостерігалося з початку 90-х років і досягло в 1998 р. кількості 29 тис. Починаючи з 1999 р. чисельність цієї категорії громадян, за винятком великих міст, дещо зменшилась. Разом з тим частка молоді серед них, а саме жінок у віці 18—ЗО років протягом 1990—2002 pp. зросла з 30,3 до 47,8 відсотка, а серед чоловіків цього віку — з 28,7 до 33,2 відсотка. Зросла також чисельність бродяг, яких було притягнуто до кримінальної відповідальності, — з 1142 осіб у 1990 р. до 2201 особи у 2002 р. Це — тривожна тенденція.
Причинами такої ситуації стало різке зниження доходів та рівня життя населення внаслідок структурних змін у галузях економіки, збитковості багатьох підприємств виробничої сфери, недосконалості фінансово-кредитних механізмів, різкого збільшення наявного та прихованого безробіття, неготовність навчальних та соціальних закладів, правоохоронних органів проводити роботу з такими категоріями населення в ринкових умовах. Крім того, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України не підкріплюються достатньою освітньою, правовою та інформаційною роботою серед громадян, яка б допомогла реалізувати правові норми, передбачені Конституцією України.
Особливої уваги з боку держави потребує сьогодні вирішення проблемних питань безпритульних дітей, зменшення чисельності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, яких налічується понад 100 тисяч, більшість із них — "сироти" при живих батьках, відновлення житлових і майнових прав дітей. Кардинальних змін потребує діяльність місцевих органів виконавчої влади, органів опіки та піклування, правоохоронних органів та молодіжних організацій.
Останніми роками політика держави щодо соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей почала ґрунтуватися на положеннях законів України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", "Про зайнятість населення", "Про охорону дитинства", указів Президента України "Про Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2003—2005 роки", "Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001—2005 роки". В цілому соціальні, економічні, правові та конституційні гарантії у сфері соціального захисту зазначених категорій осіб регулюються близько 15 нормативно-правовими актами. Уряд України затвердив низку загальнодержавних програм з метою розв'язання проблем громадян, які бродяжать, та безпритульних дітей.
Передбачається низка заходів, зокрема підготовка проекту закону України про соціальний захист бездомних громадян та безпритульних дітей; розширення юридичного поняття "проживання" таким чином, щоб безпритульні, які знаходять притулок у місцях, запропонованих для них державою, при релігійних та благодійних організаціях розглядались як "проживаючі" за певною адресою; визначено центральний орган виконавчої влади, який має здійснювати координацію всього комплексу питань щодо правового та соціального захисту бездомних громадян — Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді; розглядається питання щодо створення "захисного сегмента" ринку житла, житлового фонду, який може надаватись на пільгових умовах, незалежно від ринкової вартості житла, в оренду на короткий термін для тих людей, які шукають роботу, щойно працевлаштувались тощо; удосконалення надання санітарно-гігієнічних послуг та створення служби першої медичної допомоги (спеціальних машин швидкої допомоги) для постійного патрулювання місць найбільшого зосередження бездомних громадян та безпритульних дітей; заходи достатнього фінансування діючих центрів соціальної адаптації, будинків-інтернатів, територіальних центрів, нічліжок та спеціально відведених місць; розробка нормативно-правових актів щодо порядку надання соціального житла тощо.
Постановою Уряду України Державний центр соціальних служб для молоді реформовано в Державну соціальну службу для сімей, дітей та молоді, а також затверджено 5-річну програму для розвитку таких служб у сільській місцевості. Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім'ями, дітьми та молоддю" від 27 серпня 2004 р. № 1126 затверджено Положення про діяльність центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Мережа центрів будується за територіальною ознакою і включає центри не лише у районах та містах, а й у селищах та селах. Основним завданням центру є участь у виконанні загальнодержавних та інших соціальних програм шляхом забезпечення соціального обслуговування, соціального супроводу та патронажу, соціальної профілактики і реабілітації, а також сприяння громадським організаціям, іншим об'єднанням громадян, благодійним організаціям, волонтерській діяльності у сфері надання соціальних послуг. Послуги, що надаються центрами, є державними послугами і здійснюються на безоплатній основі.
Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.
Постановою Верховної Ради України від 24 жовтня 2002 р. № 218-IV засновано соціальні стипендії для студентів вищих навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей з малозабезпечених сімей і затверджено Положення "Про порядок призначення соціальних стипендій Верховної Ради України студентам вищих навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей з малозабезпечених сімей". Соціальна стипендія Верховної Ради України призначається студентам вищих навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей з малозабезпечених сімей, які виявили успіхи в навчанні. Названа стипендія виплачується студентам таких типів вищих навчальних закладів: класичні університети, педагогічні, технічні, технологічні, охорони здоров'я, юридичні, сільськогосподарські, економічні та управління, архітектури та будівництва, транспорту, підприємництва та торгівлі, культури, фізкультури і спорту, живопису, скульптури та дизайну. Розміри таких соціальних стипендій визначаються, виходячи з розмірів стипендій, передбачених для студентів вищих навчальних закладів освіти І, II, III та IV рівнів акредитації, збільшених на коефіцієнт 3,0.
Відповідно до ст. 23 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" (в редакції Закону України від 3 березня 1998 р. № 155) та з метою посилення соціального захисту дітей віком до 16 років, інфікованих вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, Кабінет Міністрів України своєю постановою від 10 липня 1998 р. № 1051 установив починаючи з 1 січня 1999 р. дітям віком до 16 років, інфікованим вірусом імунодефіциту людини або хворим на СНІД, щомісячну державну допомогу у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2002 р. № 856 "Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх навчальних закладах" з метою організації повноцінного харчування та поліпшення становища дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей із малозабезпечених сімей Кабінет Міністрів України установив, що діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та діти із сімей, які отримують допомогу відповідно до ст. 19 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", забезпечуються безоплатними обідами в загальноосвітніх навчальних закладах у порядку, визначеному Міністерством освіти і науки.
Типове Положення про дитячий будинок-інтернат, затверджене Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 р. № 549 регламентує діяльність дитячого будинку-інтернату — соціально-медичної установи для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1997 р. № 155 встановлено порядок та розміри компенсаційних виплат дітям, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.