Анализ конкуренции на рынке туризма в Украине - Экономика - Скачать бесплатно
Зміст
Вступ 2
Розділ 1 Теоритичні аспекти винекнення та існування турістичного ринку 3
1.1 Історія розвитку туризму 3
1.2 Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу 5
1.3 Практика ціноутворення в туризмі 9
Розділ 2. Аналіз сучасного стана конкуренції на ринку турізма 19
2.1 Аналіз загального стана ринку туризма в Україні 19
2.2 Порівняльний аналіз діяльності туроператоров 21
2.3 Аналіз діяльності АО«САМ» 22
Розділ 3. Проблеми та шляхи пожвавлення сучасного національного ринку
туризма 24
3.1 Проблеми національного ринку туризма 24
3.2 Пропозиції щодо розв’язання проблеми 25
Висновок 28
Список літератури 30
Додатки 31
Вступ
Ця робота присвячена аналізу глобальної та регіональної
конкурентноздатності України в галузі туризму. На перший погляд тема
видається досить легкою. На сьогоднішньому ринку туристичних послуг України
існує безліч інформації з приводу того, куди можна поїхати, до яких
туристичних операторів звернутися по допомогу, яка вартість тієї чи іншої
послуги. Але така інформація є досить хаотичною, з неї повною мірою не
можна робити жодних висновків про стан самої галузі та проблем, які в ній
існують. Якщо ж намагатися розібратися більш детально, все ж певні
довідкові дані можна віднайти. Так, наприклад, досить легко можна знайти,
інформацію, що у 2004 році в Україну в’їхало 4,2 млн. чол., виїхало – 8,2
млн. чол.., а внутрішній туризм становив 6,4 млн. чол. тощо. але такі дані
самі по собі нічого не говорять, адже ми знаємо, що все пізнається у
порівнянні. На мій погляд, пересічному громадянинові досить важко
розібратися з такою безліччю статистичних даних. Так, з ними можна
ознайомитися, але, закривши газету чи журнал, одразу і забути.
Найважливіше, на мою думку, відсутнє або подане досить коротко та не широко
розповсюджене. Це має бути повний огляд всієї галузі туризму України з
поглибленою інформацією, статистичними відомостями, аналітичними висновками
та критичними зауваженнями.
Саме цьому я прагнул досягти у своїй роботі опису аналізу конкуренції
на ринке туризма. Звичайно, це лише моє власне бачення тієї ситуації, що
існує зараз, базоване на офіційних відомостях, що подаються в газетних
статтях, на інтернет-сайтах та задекларовані в прийнятих законах.
Проаналізувавши їх, я спробувала зробити певні висновки у вигляді тих
пропозицій, виконання яких, на мою думку, покращить стан всієї галузі,
наблизить її до світового рівня, і дасть можливість туризму стати однією з
основних статей наповнення бюджету. Тим більше, що навіть при певному
скептицизмі мого підходу до розв’язання проблем туризму, не можна не
погодитися, що наша країна об’єктивно має відповідний потенціал для
досягнення успіху у цій сфері. Слід зазначити, що ємкість ринку туристичних
послуг на сьогодні є досить значною та відносно сталою, тому, на мій
погляд, найважливішим зараз є не збільшення цієї ємкості, а спрямування
зусиль на розв’язання нагальних проблем галузі туризму в Україні, про які
йтиметься нижче.
РОЗДІЛ 1 Теоритичні аспекти винекнення та існування турістичного ринку
1.1 Історія розвитку туризму
Масовий туризм є феноменом XX століття, оскільки отримав сучасний
вигляд в основному за рахунок автомобілів і літаків з реактивними
двигунами. Проте люди подорожували вже з незапам'ятних часів, головним
чином для того, щоб уникнути голоду або небезпеки. Останки перших людей
були знайдені в Західній Європі, Африці, Китаї і Джаві. Цей факт вказує на
чудову здатність стародавніх людей подорожувати на дальні відстані без яких-
небудь засобів пересування.
Винахід грошей фінікійцами і розвиток торгівлі, що почався в 4-му
тисячолітті до н. э., можна визначити як початок сучасної ери подорожей.
Фінікійци також винайшли писемність і колесо, так що їх по праву можна
вважати родоначальниками «туристського бізнесу» (6, с. 176(.
Як перших мандрівників можна виділити жителів Океанії та
Середземномор’я.
Серед найперших були подорожі по Океанії. Маленькі човникові каное, не
більше 40 футів завдовжки, використовувалися для подорожей з Південно-
Східної Азії через Мікронезію і Тихий океан до островів Маркізи, архіпелагу
Туамоту і З'єднаних островів. В 500 р. до н.е. Полінезія із З'єднаних
островів подорожувала на Гаваї на відстань більше 2 тис. миль. Навігація
здійснювалася шляхом спостереження за розташуванням сонця і зірок,
хвилюваннями океану, хмарами і польотами птахів. Нерозгаданою залишається
проблема поповнення запасів прісної води і їжі.
В стародавній колисці Західної цивілізації подорожі з метою торгівлі,
комерції, релігії, лікування або навчання були популярними ще за давніх
часів. У Ветхому Заповіті існують численні згадки про подорожі торговців на
караванах.
З метою вивчення нових територій відправлялися в далекі подорожі
старогрецькі учені (Геродот, V в. до н.е.) і дослідники інших країн (Піфей,
IV в. до н.е.).
Починаючи з 776 р. до н.е. щорічно на Олімпійські ігри стікалися тисячі
любителів спорту і шанувальників мистецтв не тільки з Еллади, але і інших
держав Середземномор'я. До цього періоду відноситься і споруда спеціальних
великих будинків, в яких могли розміститися і відпочити атлети і глядачі.
Нагромаджені до початку нашої ери географічні дані про різні країни
якнайповніші були висловлені стародавніми географами Страбоном (63 р. до
н.е.-20 р. н.е.) і Клавдієм Птоломєєм (90-168 рр. н.е.).
Стародавній Рим вніс свій внесок в історію туризму: багатство, достаток
і величезні території імперії були першорядними складовими, необхідними для
туризму. Римляни побудували прекрасну мережу доріг, по яких вони могли
подорожувати на конях на відстань більше 100 миль в день, щоб подивитися
знамениті храми в регіоні Середземномор'я, особливо піраміди і пам'ятки
Єгипту. В період розквіту римської імперії для римлян з багатих сімей
поїздка до Греції часто була пов'язана з необхідністю доповнити свою
освіту. Пізніше подорож до Греції стала набувати розважального характеру:
країна привертала туристів фестивалями, атлетичними змаганнями і іншими
видами розваг. Переміщення багатих мандрівників вимагало відповідної
організації їх відпочинку. Особливо охоче відвідувалися місця з теплими
мінеральними джерелами.
Ще в 1 в. до н.е. в римській імперії виникли державні заїжджі двори, що
знаходилися один від одного на відстані одного дня їзди на коні. Вони
розташовувалися в містах і на головних дорогах, по яких проїжджали кур'єри
і державні службовці з Рима, аж до Малої Азії і Галії.
В правління Олександра Великого (з 334 р. до н.е.) місто Ефес в
Туреччині стало важливим торговим центром і одним з головних міст в
античному світі, куди стікалися туристи, щоб помилуватися на акробатів,
жонглерів, чарівників, які переповнювали його вулиці.
Проте занепад римської імперії (1 в. н.е.) супроводжувався і занепадом
туризму. Потік багатих мандрівників скоротився, дороги прийшли в
непридатність, країна стала наповнюватися бандитами, злодіями, що зробили
подорожі небезпечними. Протягом подальших століть і до середини XV століття
головним видом подорожей було паломництво європейців, які подорожували по
святих місцях континенту.
Наймасовіше пересування людей в середньовічній Європі відбувалося за
часів хрестових походів, які робилися європейськими лицарями і слідуючими
за ними купцями в цілях захоплення чужих багатств і територій. Вслід за
ними рухалися на схід священики і паломники у супроводі незліченних
натовпів бродяг і знедолених. Представники привілейованих класів в середні
століття подорожували до цілющих джерел. Проте, не дивлячись на різні цілі
походів і подорожей, всі вони об'єктивно розширювали географічні пізнання
людини. Докладні описи побачених ними річок, морів, материків і країн
залишили Афанасій Никітін, Марко Поло, Васко де Гама, Христофор Колумб і
ін.
Створювалися передумови для великих географічних відкриттів кінця XV -
другої половини XVII століття, число невідкритих географічних місць на
карті миру неухильно скорочувалося.
В XVI столітті величезний континент Північної Америки досліджувався
іспанцями, які для своїх подорожей використовували коней.
Перші подорожі американців по країні здійснювалися пішки або на конях,
надалі стали використовуватися маленькі човни і каное. Залежно від того як
будувалися дороги, стали розповсюджуватися поїздки на поштових каретах.
Будівництво залізниць по всій країні привело до ще більшої популярності
подорожей. В 1850 р. була заснована компанія «Амерікен Експрес», яка стала
піонером у використанні дорожніх чеків (1891 р.) і різних туристських
послуг.
Однією з найважливіших подій в історії подорожей по Америці є поїздки,
вчинені під час другої світової війни: більше 12 млн. американців
обслуговували озброєні сили з 1941 по 1945 р.
1.2 Рекреаційні ресурси як основа туристичного потенціалу
Природні рекреаційні ресурси – це об’єкти і явища природного
походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку,
впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування
рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну
ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її
працездатності, використовуються для прямого й опосередненого споживання та
виробництва курортних та туристичних послуг (12, с. 148(.
Рекреаційні ресурси - це сукупність природних, природно-технічних,
соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню
та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності (3, с. 86(.
Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-
історичні) ресурси рекреаційної діяльності.
Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та
природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й
властивості, природоохоронні об'єкти.
Соціально-економічні рекреаційні ресурси - культурні об'єкти, пам'ятки
історії, архітектури, етнографічні особливості території.
[pic]
Рис. 2.1. Фактори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, %
Поняття “рекреаційні ресурси” є набагато ширшим від поняття “туристичні
ресурси”, оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні
принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби
споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-
руристичних ресурсів (рис.2.1), ми прийшли висновку, що і надалі основним
джерелом задоволення туристичних потреб залишається природній потенціал.
Рекреаційні ресурси океанів та морів характеризуються значною
різноманітністю. До основних рекреаційно-туристських берегових районів
належать: в Атлантичному океані - Середземноморське узбережжя Південної
Європи та Північної Африки, узбережжя Біскайської затоки, Північного,
Балтійського та Чорного морів, півострова Флорида, островів Куба, Гаїті,
Багамських, райони міст та міських конгломерацій Атлантичного узбережжя
Північної та Південної Америки; в Тихому океані - Гавайські острови і
східне узбережжя Австралії, острів Хайнань (Китай), узбережжя Японського
моря, райони міст та міських конгломерацій узбережжя Північної та Південної
Америки; в Індійському океані - острів Шрі-Ланка, район прибережних міських
конгломерацій Індії, східне узбережжя острова Мадагаскар. Нині поширення
набувають туристські подорожі на кораблях (круїзи), підводне полювання,
спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.
На нашу думку, загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може
бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових
рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості
клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: 1)
узбережжя теплих морів; 2) узбережжя річок, озер та водосховищ; 3) лісові
масиви; 4) передгір'я та гірські країни; 5) міста - столичні та історичні
центри; 6) міста-курорти або курортні місцевості; 7) релігійно-культові
комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; 8)
давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо),
каменярні.
На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає
екологічний стан території - чистота або забрудненість вод, повітря,
грунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства,
економіці країни. Ми вважаємо, що до найгостріших екологічних проблем
багатьох держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих
вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а
також осередки десятків великих та малих військових конфліктів, що не
припиняються.
На данний момент існує ще одна проблема: існує неповноцінне
використання багатих рекреаційних ресурсів. Ситуація ускладнюється тим, що
рекреаційний попит найбільш високий в щільнонаселених урбанізованих
районах. Територія використовується доволі інтенсивно іншими сферами
господарства, а не в оздоровчих цілях.
Рекреаційні ресурси, як і інші ресурси, у світі розташовуються
нерівномірно. Для більш об’єктивного висвітлення світового туристичного
потенціалу, ми б хотіли розглянути рекреаційні ресурси, поділяючи їх за
такими регіонами: Європа, Азія, Африка, Північна Америка, Центральна ти
Південна Америка, Австралія та Океанія.
Європа. Має в своєму розпорядженні сприятливі рекреаційні ресурси і
надалі залишається основним регіоном світу в сфері санаторно-курортного
лікування, відпочинку та туризму.
Позитивні якості:
* вигідне економічно
-географічне розташування;
* високий рівень економічного розвитку;
* зростаюча урбанізація;
* зручні транспортні зв’язки з іншими країнами;
* розвинена рекреаційна інфраструктура.
В європейському регіоні зосереджені джерела мінеральних вод, пляжі,
гірські території. Більша частина регіону має всі умови для проведення
відпочинку, санаторно-курортного лікування.
До країн з найкращими рекреаційними ресурсами відносяться:
> приморські, з переважною кількістю сонячних днів (Італія,
Франція, Хорватія, Монако та інші);
> країни з гірськими ландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія,
Австрія).
Ще одна причина популярності європейського регіону – це зосередження
найбільшої кількості історичних та архітектурних цінностей. На розвиток
рекреації впливає і те, що в Європі найвищий рівень освіченості та
культури. Традиційно тут проводяться різні міжнародні заходи: конгреси,
з’їзди, конференції, семінари, симпозіуми, фестивалі, спортивні змагання і
інше, що сприяє розвитку туризму.
Азія. Останнім часом цей регіон набирає все більшої популярності, що
сприяє швидкому розвитку рекреаційної сфери.
Основні фактори які сприяють розвитку:
o сусідство з великим рекреаційним ринком (Європа);
o найбільш ємка та найбільша територія в світі за населенням;
o територію омивають три океани, багато морів, де проходять основні
водно-транспортні комунікації;
o різноманітні і багаті природні ресурси та культурно-історична
спадщина;
o розміщення в межах території важливих центрів паломництва;
o велика різноманітність етнічного складу (екзотика).
Негативні фактори розвитку рекреації:
. непридатність значної частини територій (пустелі, скелі, гори,
джунглі) для організації масового туризму;
. невисокий рівень економічного розвитку більшості країн,
непідготовленість до прийому туристів;
. слабкий розвиток транспортних комунікацій, нестабільність
внутрішньополітичного становища а більшості азіатських країн.
Для Азії основними постачальниками туристів є розвинені країни Європи
(Великобританія, Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, Бельгія,
Скандінавські країни), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія. З
країн Африки найбільші потоки рекреантів спостерігають під час паломництва
в Мекку та Медіну.
Африка. На сьогоднішній момент є важливим рекреаційним регіоном, так як
має великий потенціал для розвитку туристичної сфери.
Привабливість африканського регіону заключається в:
1. теплий клімат, сонячні дні на протязі всього року;
2. чудові піщані пляжі;
3. унікальні історичні та культурні пам’ятки (Єгипетьсі піраміди);
4. екзотична флора і фауна (заповідники, національні парки, які
зберегли свій первісний стан).
Але існують фактори які мають відштовхуючій вплив на туристів:
. низькій рівень економічного розвитку;
. слабо розвинена рекреаційна інфраструктура (розміщення
туристів, транспортні сполучення);
. природні умови в окремих районах (жара, суховії, чисельні
опади);
. нестабільне політичне положення в деяких країнах.
Але для африканського регіону є дуже важливим і вигідним розвивати
туристичну галузь. Уряди багатьох африканських країн приділяють увагу
розвитку рекреаційних ресурсів, вбачаючи в туризмі важливу статтю прибутку,
а інколи навіть єдиний шлях економічного підняття. Економіка таких країн,
як Кенія, Танзанія, Єгипет, Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій, з
значній степені залежать від іноземного туризму, так як це є надійним
джерелом надходжень іноземної валюти. Тому у всіх перерахованих країнах в
складі уряду створений пост міністр по туризму.
Північна Америка. Цей рекреаційний регіон включає в себе такі
високорозвинуті країни як США і Канада. Північна Америка має вигідне
економіко-географічне положення, омивається трьома океанами – Атлантичним,
Тихим та Північним Льодовитим. Регіон знаходиться на перетині важливих
морських комунікацій та повітряних трас, має в розпорядженні велику
територію, яка володіє природнім та соціально-економічним потенціалами та
людськими ресурсами. Регіон має високий рівень рекреаційної інфраструктури,
включаючи всі види транспортних комунікацій.
Центральна та Південна Америка. Цей регіон включає всі країни
Латинської Америки. На міжнародному рекреаційному ринку він займає дуже
мале місце, не дивлячись на те, що дуже швидко розвивається туристичний
бізнес в Мексиці та в країнах Карибського моря. Існують фактори які мають
негативний вплив:
o віддаленість від інших щільно населених регіонів, де формуються
значні рекреаційні потоки (Європа, Азія);
o слабо розвинуті транспортні комунікації;
o недостатній розвиток рекреаційної інфраструктури в більшості
країн Латинської Америки;
o низький рівень економічного розвитку та тяжке матеріальне
становище населення в окремих країнах регіону;
o відсутність в більшості латиноамериканських країнах політичної
стабільності.
Основним видом транспорту, який використовується для перевезення
туристів, є авіаційний, на другому місті – автомобільний транспорт.
Залізничний транспорт в цьому регіоні практично не використовується.
Основними іноземними туристами є громадяни сусідніх держав, із
європейських країн: Іспанія, Італія, Німеччина, Англія, Франція. Поїздки
туристів із Латинської Америки в Європу є незначними.
Австралія та Океанія. Цей регіон знаходиться далеко від туристичних
ринків, а також від транзитних, повітряних та морських ліній. Однак швидкий
розвиток рекреаційної діяльності спостерігається останнім часом в цьому
регіоні.
За нашими дослідженнями за останнє десятиліття потік туристів
збільшився більш ніж на два рази. З кожним роком рекреаційна діяльність, а
точніше туристична індустрія, перетворюється у все більш прибуткову
діяльність. На Таїті рекреаційно-туристична галузь зайняла друге місце
(після експорту кокосового горіха) по надходженню іноземної валюти. На
Гавайських островах в цій галузі зайнято більш ніж третина працездатного
населення, і вона є більш прибуткова ніж експорт цукрового тростини або
бананів.
У більшість туристів викликають інтерес мистецтво та побут аборигенів.
Найбільша кількість туристів відвідують Австралію та Океанію в місяці, коли
в Європі та Північній Америці відбувається спад туристичної активності. Це
по-перше дозволяє згладити сезонні коливання в міжнародному туризмі в
загальному, а по-друге відкриває перед Австралією та Океанією широкі
можливості подальшого розвитку рекреаційної діяльності, а точніше
міжнародного туризму.
1.3 Практика ціноутворення в туризмі
Ціноутворення в туризмі – це комплексна міра, обумовлена різноманітністю
продукту, високим рівнем конкуренції та складністю чіткої оцінки
майбутнього попиту (7, с.140(.
Політика ціноутворення в туризмі визначається різними факторами, тому
перелік методів, що використовуються є дуже великім. Але я б хотіла
зупинитися на тих методах, які частіше всього використовуються не тільки в
вітчизняній практиці, а лей і на міжнародному рівні.
Витрати-плюс. Це метод ціноутворення, суть якого полягає в додаванні на
витрати деякого відсотка з метою отримання прибутку після покриття витрат
на створення продукту і його представлення на ринку. Цей метод відносно
легкий, але має недоліки, особливо в сфері готельного бізнесу з-за високих
постійних витрат. Цей метод не враховує попит, а також ціни, які пропонують
на ринку конкуренти.
Норма рентабельності. Цей метод пов’язаний з фінансовим аналізом і
визначає наскільки туристична фірма діє для повернення вкладених
інвестицій. На відміну від попереднього методу, якій базувався на витратах
бізнесу, це метод керується рівнем прибутку, який генерується капіталом, що
інвестували. Але в той же час він не враховує деякі фактори, яки впливають
на ціноутворення, наприклад, об’єм продажу.
Зворотне ціноутворення. Метод, заснований на ринковій ціні товару та
запланованому прибутку. За допомогою цього методу компанії намагаються
досягти прибуток, за рахунок зниження витратних компонентів продукту,
одночасно регулюючі якість і різноманітність послуг. Але для того щоб не
втрати клієнтів, компанії зазвичай проводять ретельні дослідження потреб
туристів, приймаючи в увагу конкуренцію на ринку.
Дискримінаційне ціноутворення. Цей метод називається також гнучким
ціноутворенням, враховує ринковий попит, пропонує зміну цін в залежності
від часу, місця, виду продукції або об’єму продаж. Туристичні фірми
практикують сегментацію ринку і пропонують різні ціни для різних сегментів
в залежності від готовності і можливості платити цю ціну. Наприклад,
студентам і людям похилого віку пропонуються знижки на проживання або
транспорт.
Ціни дискримінуються за місцем, наприклад коли вартість однакових
номерів є різною в залежності від виду з вікна.
Ще один приклад дискримінації, дискримінація за об’ємом. Це знижка при
наданні готельних номерів туристичним фірмам при умові, що вони повинні
підтримувати обіцяний рівень обслуговування туристів. Якщо ця умова не
виконується, знижки анулюються. Цей метод орієнтований на ринок і вимагає
постійної уваги к фактору ринку.
У вітчизняній практиці найпоширенішими є два методи ціноутворення: “зняття
вершків” та “проникнення на ринок”. Крива руху рівня цін залежно від
цінового фактора відображено
“Зняття вершків”. Цей метод є рідкісним явищем на міжнародному ринку
послуг, оскільки важко винайти нові послуги, за які споживачі погодяться
платити найвищі ціни. Тому у міжнародній практиці метод “зняття вершків”
більше застосовується в галузях виробничої сфери з високими витратами на
дослідження та розробку нових товарів.
Іншою є ситуація для вітчизняних туристичних підприємств. Нині досить
популярними є екзотичні тури, що обіцяють незабутні відчуття та враження,
за які туристи погоджуються сплатити будь-яку ціну. За короткий проміжок
часу на таких турах підприємство може заробити значний прибуток (“зняття
вершків”). Якщо клієнт залишається задоволеним від наданих послуг, імідж
фірми зростає, а конкуренти намагаються використати цей самий досвіт і тоді
ціни доводиться знижувати до середніх ринкових. Якщо ж клієнт повертається
зі скаргами, фірма втрачає свій імідж і ставить під сумнів своє подальше
існування.
“Проникнення на ринок”. Цей метод базується на встановленні низького
рівня цін з метою залучення більшої кількості клієнтів. Низька ціна в
даному випадку являє собою своєрідну плату за впровадження послуги на
ринок. Така стратегія застосовується новими фірмами або фірмами, які
прагнуть захопити більшу частку ринку. Із зростанням обсягів реалізації та
зміцненням фірми на ринку, ціна поступово підвищується до
середньогалузевого рівня, але це не призводить до зменшення попиту.
Стратегія “проникнення на ринок” може бути використана для широко
розповсюдження на внутрішньому туристичному ринку України, але за таких
умов (1, с. 247(:
. власні витрати фірми мають бути низькими, щоб навіть при низьких
|
