Громадянське суспільство і держава - Теория государства и права - Скачать бесплатно
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
Київський національний економічний університет
Кафедра правознавства
Курсова робота
На тему:
«Громадянське суспільство і держава»
Виконала:
Студентка 1 курсу, 8 групи
спеціальності «Правознавство»
денної форми навчання
Коровіна А.А.
Науковий керівник:
Хальота А.І.
Київ-2003
Вступ
I. Історія розвитку концепцій громадянського суспільства.
1. Проблема громадянського суспільства в історії соціально-політичної
думки
2. Основи визначення “громадянське суспільство”
3. Громадянські правовідносини
4. Структура громадянського суспільства
II. Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства та держави.
1. Межи діяльності держави
2. Співвідношення держави і суспільства
III. Перспективи і перешкоди розвитку громадянського суспільства
Висновки
Список літератури
Вступ
Проблема громадянського суспільства відноситься до числа самих
фундаментальних наукових проблем, яка хвилювала протягом багатьох віків
кращі уми людства. Вона з`явилась з появою держави і поділу суспільства на
державну и недержавну сферу життєдіяльності. З тих часів питання взаємодії
влади та суспільства було в центрі уваги всьго людства, воно часто
приводить до конфліктів, політичних переворотів та революцій. І зараз ця
проблема знаходиться в основі глобальних суспільних змін, які відбуваються
в багатьох країнах світу і будуть визначати перспективи розвитку світового
суспільства.
“Взаємовідносини держави і громадянського суспільства виявляються
найбільш важливим фактором розвитку організму вцілому. Розуміння комплексу
відносин цих контрагентів означає пошук можливостей трансформації
суспільної системи, її здатності до оновлювання і розвитку. Задача такого
роду набуває великої особливості саме в Україні, котра переживає
перехідний період, коли і формування нової державності, і становлення
повноційного державного суспільства найбільш залежать від вдалого
функціонування і взаємодії цих основних суб`єктів соціального і політичного
процесів”.
Словосполучення “громадянське суспільство” фіктивне, так як
“негромадянського”, а тим більше “антигромадянського” суспільства не існує.
Будь-яке суспільство складаеться з громадян і без них не може існувати.
Тільки нецивілізоване суспільство, котре не мало державності, не можна
назвати громадянським. По-перше виділяемо його незрілість, примітивність;
по-друге, це суспільство не мало таких понять, як “громадянин” або
“громадянство”.
Рабовласницьке суспільство не могло бути громадянським, так як воно не
визнавало значну частину своіх членів вільними і рівноправними. Раби були
не суб`єктами, а об`єктами вимог зі сторони собі подібних. Теж саме можна
сказати о феодальном суспільстві.
У цій роботі я розглядаю історію розвитку вчень і концепції
громадянського суспільства у зв`язку з правовою державою, а також
взаємовідносини громадянського суспільства і держави, перспективи і
перешкоди розвитку громадянського суспільства в Україні.
Історія розвитку концепцій громадянського суспільства
Становлення й розвиток громадянського суспільства є особливим
періодом історії людства, держави і права. Суспільство відмінне від
держави, існувало завжди, але не завжди воно було громадянським
суспільством. Останнє виникає в процесі й у результаті відділення держави
від соціальних структур, відокремлення його до відносно самостійної сфери
громадського життя й одночасно «роздержавлення» ряду суспільних відносин. У
процесі становлення і розвитку громадянського суспільства складалися
сучасне право й держава.
Формування і розвиток громадянського суспільства зайняло кілька
століть. Цей процес не довершений ні в нашій країні, ні у світовому
масштабі.
Окремі елементи громадянського суспільства існували в деяких країнах
античного світу (Греція, Рим), де розвиток ремесла і торгівлі породило
товарно-грошове виробництво, що одержало оформлення і закріплення в ряді
інститутів приватного права (особливо римська частка право). Але це були
тільки елементи, вогнища громадянського суспільства, що існували лише в
окремих регіонах і, що сполучалися з вертикальними структурами станово-
кастових суспільств.
Формування громадянського суспільства в масштабі цілих країн, великих
регіонів Європи й Америки, почалося в Новий час. У розвитку громадянського
суспільства можна позначити три етапи, перехід від кожного з який до
наступному знаменувався істотними змінами суспільного і державного ладу,
соціальними потрясіннями, масовими рухами, зіткненнями класів, корінними
перетвореннями суспільної ідеології.
На першому етапі (приблизно ХVІ-ХVІІ вв.) складалися економічні,
політичні й ідеологічні передумови громадянського суспільства. До них
відносяться розвиток промисловості і торгівлі, спеціалізація видів
виробництва і заглиблений поділ праці, розвиток товарно-грошових відносин.
За підтримкою міст і міського стану в ряді країн виникали централізовані
національні держави, що володіли поруч ознак сучасних держав (суверенітет,
державна скарбниця, професійний управлінський апарат і ін.). До цього ж
часу відноситься переворот у суспільній ідеології, бурхливий розвиток
мистецтва і культури, широке поширення протестантської буржуазної етики,
оформлення в «теорію природного права» основних загальних ідей, зв'язаних
із представленнями про громадянське суспільство як про соціально-політичний
ідеал. На чолі боротьби пригноблених станів проти феодальної нерівності і
привілеїв стояли городяни. Від початку буржуазної революції в Англії (1640
р.) ведеться відлік Нового часу.
На другому етапі (приблизно кінець XVII — кінець XIX вв.) у найбільш
розвитих країнах сформувалося громадянське суспільство у виді первісного
капіталізму, заснованого на приватному підприємництві.
В основі будь-якого громадянського суспільства лежать ряд найбільш
загальних ідей і принципів, незалежно від специфіки тієї чи іншої країни.
До них відносяться:
. економічна воля, різноманіття форм власності, ринкові відносини;
. безумовне визнання і захист природних прав і воль людини і громадянина;
. легітимність і демократичний характер влади;
. рівність усіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність
особистості;
. правова держава, заснована на принципі поділу і взаємодії влади;
. політичний і ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;
. воля слова і печатки, незалежність засобів масової інформації;
. невтручання держави в приватне життя громадян, їхні взаємні обов'язки і
відповідальність;
. класовий світ, партнерство і національна згода;
. ефективна соціальна політика, що забезпечує гідний рівень життя людей.
Становлення громадянського суспільства в Україні – магістральна і
довгострокова задача, рішення якої залежить від безлічі факторів і умов.
Незважаючи на кризову ситуацію, що склалася в країні, весь хід здійснюваних
нині реформ веде, у кінцевому рахунку, до досягнення зазначеної мети.
Визнання природних прав людини, свободи особи, різноманіття форм
власності, ідей правової держави, політичного плюралізму, розвиток
приватної ініціативи – істотні кроки на шляху до громадянського
суспільства. З цього випливає, що необхідно розрізняти громадянське
суспільство як концепцію, ідею, процес і як реальність, який ще немає.
1. Проблема громадянського суспільства в історії соціально-політичної думки
Саме поняття "громадянське суспільство" з'явилося в XVII в., зокрема в
працях Г. Гроция, Т. Гоббса, Дж. Локка, а потім одержало свій розвиток у
XVIII в. у роботах Ж.Ж. Руссо, Ш.Л. Монтеск'є, В. Гумбольта й ін. Вони вже
не ототожнювали громадянське суспільство з існуючим чи державою реальними
формами державного правління. При цьому вони виходили з теорії договірного
походження держави, в основі якої лежала ідея суспільного договору.
Відповідно до цієї теорії, законно той уряд, заснувати яке і коритися якому
всі громадяни погодилися по своїй волі.
Прихильники теорії договірного походження держави ототожнювали
громадянське суспільство і держава, якщо останнє, засноване на суспільному
договорі, виражає інтереси громадян. Але вони розуміли, що в дійсності
держава, як правило, придушує громадянське суспільство, що, зокрема,
"абсолютна монархія, що деякі вважають єдиною формою правління у світі,
насправді несумісна з цивільним суспільством і, отже, не може бути формою
громадянського правління".
Значить поняття "громадянське суспільство", що з'явилося в XVII в.,
уже тоді містило в собі такі важливі елементи, як договір, облік і
реалізацію інтересів громадян.
Більш чітко провів розходження між державою і громадянським
суспільством представник німецької освіти XVIII в. В. фон Гумбольт. Він
прийшов до думки про те, що сама державна діяльність повинна бути підлегла
задоволенню інтересів і потреби людини. Незважаючи на те, що ця думка не
одержала в нього розгорнутого обґрунтування, сам факт постановки подібної
проблеми є надзвичайно важливим в історії вивчення громадянського
суспільства.
Гегель почав спробу філософського осмислення розходження між
громадянським суспільством і державою. Область дії держави, по Гегелю, —
загальні інтереси, а цивільного суспільства — сфера приватних інтересів.
Проблема співвідношення громадянського суспільства і держави досить
широко розглядалася К. Марксом у роботах, що відносяться до 40-м і більш
пізніх років XIX в. Маркс прийшов до чіткого усвідомлення того, що в
дослідженні держави необхідно спиратися на аналіз громадянського
суспільства. Не держава породжує суспільство, а навпаки, "у дійсності
родина і громадянське суспільство складають передумови держави, саме вони є
справді діяльними" .
На думку Маркса, громадянське суспільство, у якому приватної власності
належить вирішальна роль, породжує державу, що є результатом історичного
розвитку родини і цивільного суспільства, продуктом, їхнього
функціонування. Держава являє собою політичне встановлення, форму, що
організує громадянське суспільство, суспільство приватних матеріальних
інтересів, форму, що зовні обіймаючи його цілком, насправді служить
інтересам власників, панівних класів. Держава взагалі не може існувати без
таких передумов, як родина і громадянське суспільство. Сфера діяльності
громадянського суспільства, по Марксові, — не тільки економіка, але і
культура, ідеологія і породжені ними суспільні рухи.
Дослідженню надбудовних явищ громадянського суспільства приділяв
велику увагу А. Грамши. Аналізуючи механізм панування буржуазії в першій
половині XX в., він виділив три його складові частини, три "суспільства",
випливаючи його термінології: економічне (економічна основа панування
буржуазії — її володіння засобами виробництва і розподіли), політичне і
цивільне.
Сукупність тих частин надбудови, що здійснюють функцію примуса і
прямого панування (військового, поліцейського, правового), складає
"політичне суспільство". Однак у чистому виді, думав Грамши, таке
суспільство, що відповідає системі "охорони суспільного порядку і
дотримання законів", не існує. Воно переплітається з тією частиною
надбудови, що у нього виступає під поняттям "громадянське суспільство". Це
сукупність усіх тих важелів і органів у державі, що дозволяє буржуазії
здійснювати ідейне і моральне керівництво підлеглими класами, тобто
ідеологічна надбудова суспільства.
З приведених вище поглядів на громадянське суспільство можна виділити
ряд його основних характерних рис. По-перше, розвиток громадянського
суспільства зв'язувалося з подоланням твердих рамок станово-феодального
ладу, з появою капіталістичних виробничих відносин: По-друге, громадянське
суспільство виникає у визначений період суспільного розвитку і зв'язано з
історично минущими формами держави, є силою, що постійно знаходиться з
державою в суперечливій, діалектичній єдності. По-третє, у рамках
громадянського суспільства неминуче зростає значення особистості людини, що
перетворюється з підданого в громадянина. По-четверте, більш складної і
близький нам за часом є грамшианське трактування громадянського
суспільства. Правлячий буржуазний клас, на його думку, здійснює свою
гегемонію не тільки через механізми влади (політичної й економічний), але і
через структури суспільної свідомості, що дозволяють уключити громадянське
суспільство як додатковий важіль тиску на індивіда. Буржуазні цінності, по
Грамши, просочують не тільки інститути влади, але і виробництво, культуру,
побут — усі "пори" громадянського суспільства. Перед нами більш складний
варіант класичної схеми співвідношення громадянського суспільства і
держави, зв'язана зі зміною реальних границь між ними в першій половині XX
в.
У 80-і роки з'явилося нове трактування поняття "громадянське
суспільство", зв'язане з іменами таких європейських політичних мислителів,
як В. Гавел, Дж. Кин і ін. Ці автори ввели поняття "соціалістичне
громадянське суспільство". Наприклад, англійський політолог Дж. Кин
пропонує більш широке представлення про цивільне суспільство, що не
зводиться тільки до проблеми взаємини між ведучими класами в рамках однієї
формації. Він виходить на ще більш загальні, загальцивілізаційні проблеми.
У їхньому числі проблема демократизації суспільства, співвідношення волі і
підпорядкування індивіда суспільству, становлення нового типу волі —
контрольованої й упорядкований на основі політичного розуму. А. Арато, А.
Уэйр і їхні однодумці сьогодні виходять з того, що громадянське суспільство
— структура надзвичайно складна, фундамент демократичної громадської
організації.
В літературі можна зустріти кілька підходів до визначення
громадянського суспільства. У науковій літературі є думка, відповідно до
якого чи прямо побічно громадянське суспільство ототожнюється з правовою
державою. Прихильники такого підходу думають, що правова держава виходить з
громадянського суспільства.
Ближче підходять до розкриттю поняття "громадянське суспільство" ті
дослідники, що включають у його зміст усю сукупність суспільних відносин
поза рамками держави.
Чим порозумівається той факт, що поняття громадянського суспільства в
наші дні повертається на сторінки досить широкої печатки? Французький
політолог Доминик Кола пише, що, починаючи з 70-х рр. нашого сторіччя,
жоден термін не користався більшою популярністю, чим «громадянське
суспільство»: перекочовуючи з наукових публікацій до газетних сторінок, він
і тепер залишається предметом нескінченних дискусій». І автор, судячи з
російської преси, безумовно, прав.
На відміну від марксистських текстів, у даний час дана проблема
розглядається в контексті забезпечення подальшого розвитку активності
індивідів у суспільстві, можливостей розширення і поглиблення його
демократизації і разом з тим обмеження функцій держави і посилення контролю
за його діяльністю з боку суспільства.
У сучасній літературі поняття «громадянське суспільство» трактується
неоднозначно. І все-таки найчастіше його зміст включає всю сукупність
неполітичних відносин у суспільстві, тобто економічних, соціальних, у тому
числі національних, духовно-моральних, релігійних і т.д., що складають
життєву основу політичної системи, держави.
У дуже звуженому обсязі визначає розглянуте поняття А. Мигранян:
«громадянське суспільство — це сфера спонтанного самопрояву вільних
індивідів і добровільно сформувалися асоціацій і організацій громадян, що
обгороджена необхідними законами від прямого втручання і довільної
регламентації діяльності цих громадян з боку органів державної влади» .
Незважаючи на очевидне значення відзначеного аспекту, визначення
громадянського суспільства не можна зводити тільки до нього. А таке має
місце в публіцистичних виступах, коли затверджується, що ніби-то в СРСР не
було громадянськогосуспільства, а існувала тільки тоталітарна держава.
громадянське суспільство — об'єктивна реальність. «Це сукупність «природних
форм суспільної життєдіяльності індивідів — покликаних забезпечувати
задоволення їхніх потреб і інтересів». Його не може ні поглинути, ні
ліквідувати який-небудь політичний режим. Інше питання, який рівень
розвитку даного громадянського суспільства, які суспільні зв'язки і
відносини на тім чи іншому етапі складають його зміст, наскільки
реалізований чи не реалізована здатність членів суспільства до творчої
праці, самоврядуванню, яке відношення між публічною владою й індивідуальною
волею і т.д. Державна влада може деформувати цивільне суспільство, скувати
процес функціонування його елементів, звести до мінімуму автономію і
самостійність індивідів і соціальних груп. Але не в її силах ліквідувати
матеріальне і духовне життя людей, насильно скасувати соціальні групи,
основні форми організації людського життя, духовної культури, нарешті,
властивим соціальним об'єктам активність. Затверджувати протилежне —
значить погоджуватися з ідеалістичною догмою про всесилля політики,
держави.
2. Основи визначення “громадянське суспільство”
Громадянське суспільство — це система позадержавних суспільних
відносин і інститутів, що дає можливість людині реалізувати його
громадянські права і виражає різноманітні потреби, інтереси і цінності
членів суспільства.
Громадянське суспільство не являє собою деяке ізольоване від держави
соціальний простір, що протистоїть йому в будь-яких формах. Навпаки,
громадянське суспільство і держава з'єднані один з одним цілим поруч
структурних зв'язків, оскільки держава, здійснюючи управлінсько-
опосередковані функції в суспільному житті, не може не стикатися з
громадянськими цінностями й інститутами, тому що останні через систему
горизонтальних зв'язків як би охоплюють усі суспільні відносини. Крім того,
ряд суспільних елементів і інститутів займає маргінальне положення,
частково переплітається з державними структурами, а частково — з
громадянським суспільством. Прикладом тут може служити, скажемо, що править
у даний момент політична партія, що вийшла з надр громадянського
суспільства, але в той же час тісно зв'язана у своїй діяльності з державним
апаратом. Разом держава і громадянське суспільство як би занурені в
обволікаюче їх "глобальне людське суспільство" у самому широкому змісті
цього слова.
3. Громадянські правовідносини
Найчастіше громадянські правовідносини визначають як засноване на
нормах громадянського закону правовідносини, що складається з приводу
матеріальних і нематеріальних благ, учасники якого, володіючи правовою
автономією і майновою відособленістю, виступають як юридично рівних носіїв
прав і обов'язків.
Будь-яке цивільне правовідношення являє собою складне правове явище,
що складається з 3-х необхідних елементів: суб'єктів правовідносини;
об'єкта правовідносини; змісту цивільного правовідносини.
У процесі громадянсько-правового регулювання суспільних відносин їхні
учасники наділяються суб'єктивними правами й обов'язками, що надалі і
визначають поводження учасників у рамках існуючих між ними правовідносин.
Як і будь-які суспільні відносини, громадянське правовідношення
встановлюється в результаті взаємодії між людьми. У правовідношені
взаємодія його учасників здійснюється відповідно до приналежного їм
суб'єктивними правами і покладеними на них обов'язками. Так, у
правовідношені купівлі-продажу продавець передасть продану річ покупцю у
власність на умовах і в терміни, обумовлені договором між ними, а покупець
сплачує продавцю гроші в розмірі й у терміни, установлені цим же договором.
Вхідні в предмет громадянського права суспільні відносини в результаті
їхнього правового регулювання не зникають, а лише здобувають правову форму,
за допомогою якої упорядковується їхній зміст. Тому зміст громадянських
правовідносин утворить взаємодія їхніх учасників, здійснювана відповідно до
їхніх суб'єктивних прав і обов'язків.
Форма громадянських правовідносин. Суб'єктивні права й обов'язки, що
належать учасникам громадянських правовідносин, утворять його правову
форму. Під суб'єктивним правом розуміється юридично забезпечена міра
можливого поводження уповноваженого обличчя, а під суб'єктивним обов'язком
юридично обумовлена міра необхідного поводження зобов'язаного обличчя в
громадянському правовідношені. Особливістю суб'єктивних цивільних прав і
обов'язків є те, що вони носять або майновий, або особистий немайновий
характер. Так, право власності - це майнове право, що надає його власнику
юридично забезпечену можливість за своїм розсудом володіти, користатися і
розпоряджатися приналежними йому речами. Право на захист честі, достоїнства
і ділової репутації -особисте немайнове право, що надає уповноваженому
обличчю юридично забезпечену можливість вимагати спростування зазіхання
його честь, достоїнство і ділову репутацію зведень.
Громадянське майнове правовідношення не можна віднести цілком ні до
економічного базису, ні до правової надбудови. Воно являє собою діалектичну
єдність економічного змісту і правової форми. Форма громадянського
майнового правовідношення (суб'єктивні права й обов'язки) знаходиться в
області правової надбудови, а його зміст (взаємодія учасників) -у сфері
економічного базису. На відміну від майнового як форма, так і зміст
особистого немайнового правовідносини знаходяться поза економічним базисом.
Тому особисте немайнове правовідношення цілком відноситься до надбудовних
явищ.
В літературі широко поширена думка про те, що зміст громадянські
правовідносини утворять суб'єктивні права й обов'язки його учасників. Ця
позиція цілком припустима для тих авторів, що розглядають цивільне
правовідносини як особливе ідеологічне відношення, що існує поряд з
регульованими суспільними відносинами. Змістом такого правовідносини
нічого, крім суб'єктивних прав і обов'язків, не може і бути. Однак автори,
що розглядають громадянські правовідносини як самі суспільні відносини,
урегульовані нормою громадянського права, впадають у протиріччя,
затверджуючи, що зміст такого правовідносини складають громадянські права й
обов'язки. Суб'єктивні права й обов'язки з'являються лише в результаті
правового регулювання. Тому виходить, що суспільні відносини до його
правового регулювання не мали свого змісту, або воно зникало у процесі
правового регулювання. Разом з тим цілком припустимо говорити про
суб'єктивні права й обов'язки як про юридичний зміст громадянських
правовідносин, оскільки в них закладена можливість тієї взаємодії учасників
правовідносини, що утворить його зміст. Тому надалі в дійсному підручнику
під юридичним змістом громадянських правовідносин будуть розумітися
суб'єктивні права й обов'язки, що належать учасникам правовідносин.
4. Структура громадянського суспільства
У цілому громадянське суспільство як область приватної життєдіяльності
сполучить у собі інтереси і потреби різних соціальних і політичних
суб'єктів, що досить часто приводить до конфліктів, протистоянню між ними,
що можуть доповнюватися протиріччями між приватними і державними
інтересами. Знімати гостроту протиріч між суб'єктами громадянського
суспільства, створювати деяку соціальну гармонію покликані не тільки самі
громадяни, а головним чином держава, що є верховним арбітром. Без держави
громадянське суспільство не зможе нормально функціонувати: у ньому можуть
початися дезінтеграційні процеси розпаду і гострого протистояння різних
соціальних груп, громадських організацій. І, навпаки, без вільного, що
саморозвивається громадянськогосуспільства держава ніколи не буде
демократичним, стане однієї з різновидів авторитарних режимів.
Громадянське суспільство має свою, досить складну внутрішню структуру.
Для нього характерна наявність в основному не вертикальних, як
|
