Громадянське суспільство і держава - Теория государства и права - Скачать бесплатно
у державі,
ієрархічних зв'язків, а горизонтальних, головним чином невладних з'єднань.
Останні дуже різноманітні й утворять три шари. Фундамент складають
відносини, зв'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства.
Насамперед, це економічні відносини, засновані на економічному плюралізмі,
різноманітті форм власності при дотриманні інтересів особистості і
суспільства в цілому. Саме економічний плюралізм дає можливість перебороти
існуюче відчуження людини від засобів виробництва. Громадянське суспільство
тільки тоді буде життєздатно, коли кожен його член стане мати цілком
конкретну чи власність мати право на використання і розпорядження
власністю, зробленим ним суспільним продуктом за своїм розсудом. Володіння
власністю може бути приватним чи колективної, але за умови, що кожен
учасник колективної власності (кооперативу, колгоспу, підприємства й ін.)
дійсно є таким. Іншими словами, наявність власності — основна умова свободи
особи як у громадянському, так і в будь-якім іншім суспільстві.
Другий шар — це соціальнокультурні відносини, що включають сімейно-
родинні, етнічні, релігійні та інші стійкі зв'язки. Громадянське
суспільство може ґрунтуватися тільки на різноманітній, розгалуженій
соціальній структурі, що відбиває все багатство і розмаїтість інтересів
представників різних соціальних груп і шарів. Це різноманіття не може бути
застиглим, що закістеніли в кількісному і якісному відношенні. Воно
об'єктивно прагне до постійних змін. Різноманітна соціальна структура не
може не мати добре розвиті вертикальні і, головним чином, горизонтальні
зв'язки. При розмитій соціальній структурі індивід зв'язаний з державою
прямо, а це істотно обмежує можливості реалізації його особистих прав і
воль.
Істотну роль у формуванні нових соціальних контурів громадянського
суспільства грає культурний плюралізм, що вбирає в себе всі елементи
духовного життя і забезпечує рівноправна участь у ній всіх індивідів.
Створюються умови, при яких стає відчутне культурне багатство суспільної
свідомості і кожної особистості окремо. Необмежений доступ до духовних
цінностей допомагає перебороти феномен відчуження особистості. Громадянське
суспільство життєздатне, якщо його члени мають високий рівень соціального,
інтелектуального, психологічного розвитку, внутрішньої волі і здатні до
самостійних дій при включенні в той чи інший інститут громадського життя.
Третій, верхній шар громадянського суспільства утворять відносини,
зв'язані з індивідуальним вибором, з політичними і культурними
розходженнями груп по інтересах, політичних партій, рухів, клубів і т.п. У
такий спосіб досягається культурно-політичний плюралізм, що припускає
заперечення ідеологічних стереотипів, що забезпечує вільне волевиявлення
всіх громадян. Саме цей шар громадянського суспільства містить у собі
найбільше соціально активні інститути, що тісно стикаються з державно-
політичною системою суспільства (насамперед політичні партії).
"Об'єктивно діяльність інститутів і організацій громадянського
суспільства, зв'язаних з індивідуальним вибором, тими чи іншими перевагами,
ціннісними орієнтаціями, націлена на зміну в розподілі влади і тому носить
політичний характер. Це відноситься не тільки до політичних партій, але і
до тих групам по інтересах (профспілкам, підприємницьким, фермерським
організаціям) чи об'єднанням, рухам обличчя з різних соціальних груп для
досягнення загальної мети, що прагнуть до рішення більшої частини своїх
задач крім державної влади, на суспільному рівні. Як тільки ті ж споживчі
чи організації екологічні рухи починають спроби змінити законодавство для
рішення своїх чи задач прийняття визначених рішень від державних структур,
спрямованих на досягнення поставлених ними цілей (тим більше, якщо вони
самі намагаються в різних формах брати участь у прийнятті цих чи законів
рішень), вони, не змінюючи свого первісного призначення, починають
відігравати політичну роль. І хоча значна частина суспільних об'єднань
узагалі не виходить у своїй діяльності на політичний рівень, необхідно
відзначити, що деякі суспільні об'єднання споконвічно виступають як
суб'єкти політики, що наприклад домагаються рівності підлог феміністські
організації, рухи прихильників світу, деякі молодіжні формування і т.д., що
прагнуть своїми діями внести істотні зміни в різні сфери державної
політики.
Таким чином, громадянське суспільство не можна характеризувати як
систему позаполітичних суспільних відносин і інститутів. Генезис цього
суспільства кристалізує його в досить струнку систему економічних,
соціально-політичних, релігійних, духовно-моральних, сімейних, культурних і
інших суспільних відносин, що, визначаючи державну політику, виражають волю
громадян суспільства. У рамках даної системи функціонують різні громадські
організації, рухи, політичні партії (крім правлячої), релігійні
організації, економічні асоціації й об'єднання і, нарешті, сама людина як
особистість зі своїми сімейними, професійними, дозвільними й іншими
різноманітними потребами й інтересами.
Існування громадянського суспільства, його формування неможливі без
появи нових суспільних індивідів — громадян, що мають рівні цивільні права
і своєрідні громадянські якості. Людина тільки тоді стає громадянином, коли
володіє високими моральними ідеалами, передовим світоглядом, заснованим на
демократичному сполученні почуття власного достоїнства, незалежності,
індивідуальності з повагою прав і воль інших громадян, неухильним
дотриманням законів і правил загальнолюдського гуртожитку. Такий новий тип
особистості знаходиться в інших взаєминах із суспільними об'єднаннями й
інститутами. У досить розвитому громадянському суспільстві нові суспільні
індивіди не тільки не розчиняються в колективах, мають власну
індивідуальність, але і мають більш високу духовність, будують свої
взаємини на чисто громадянській основі. Досягнення такого положення речей
можливо тільки при кардинальній зміні психології і світогляду людей,
трансформації їх економічного і соціального статусу.
«Громадянське суспільство функціонує, ґрунтуючись на ряді принципів. У
їхньому числі:
. рівність прав і воль усіх людей у політичній сфері;
. гарантований юридичний захист прав і воль громадян на основі законів, що
мають юридичну чинність у всім світовому співтоваристві;
. економічна незалежність індивідів, заснована на праві кожного мати чи
власність одержувати справедлива винагорода за чесну працю;
. гарантована законом можливість громадян поєднуватися в незалежні від
держави і партій суспільні об'єднання по інтересах і професійних ознаках;
. воля громадян в утворенні партій і громадянських рухів;
. створення необхідних матеріальних і інших умов для розвитку науки,
культури, утворення і виховання громадян, що формують їх як вільних,
культурних, морально чистих і соціально активних, відповідальних перед
законом членів суспільства;
. воля створення і діяльності засобів масової інформації поза рамками
державної цензури, обмежена тільки законом;
існування механізму, що стабілізує відношення між державою і громадянським
суспільством (механізм консенсусу), і забезпечення безпеки функціонування
останнього з боку державних органів. Цей механізм, формальний чи
неформальний, включає законодавчі акти, демократичні вибори народних
представників у різні органи влади, інститути самоврядування і т.д.» .
II Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави
Взаємовідносини громадянського суспільства і держави перш за все
залежать від наділення їх правами и свободами. Законодавче визнання
юридичної рівності людей на основі наділення їхніми правами і волями —
навряд чи не головна ознака й основа громадянського суспільства. Якщо
політичним вираженням середньовічного способу виробництва був привілей,
нерівне для кожного з феодальних станів право, то вираженням тимчасового
способу виробництва, підкреслювали Маркс і Енгельс, є «просте право, рівне
право».
Важливо відзначити, що становлення і твердження як основу
громадянського життя юридичної рівності людей, що поклало початок Новому
часу, - настільки ж глибокий переворот в історії, як, скажемо, руйнування
первісної громади доісторичного часу і перехід до класово-станового ладу
Древнього світу. На зміну вертикальним феодальним структурам прийшла
перевага горизонтальних відносин, заснованих на юридичній рівності і
договірних початках вільних людей, відносин, що складають суть
громадянського суспільства. Глибокий переворот у праві складався в заміні
станової нерівності загальною юридичною рівністю, що визначила якісно новий
соціальний стан особистості. Громадянське суспільство не засноване на
законі, але його існування органічно зв'язане з рівним для всіх законом, що
охороняє загальну волю (можливість робити усе, що не шкодить іншому) і
право на власність. Зрозуміло, правова рівність — це не фактична рівність,
а рівність можливостей — це не однаковість соціальних статусів людей. Більш
того, у початковий період існування громадянського суспільства формальна
рівність нерівних людей нерідко виглядало (і власне кажучи було) неправдою
і фальшю для більшості незаможних, нездатних досить швидко пристосуватися
до нових умов економічного життя. Разом з тим величезне соціальне значення
мало саме те, що вперше в багатовіковій історії людства всі люди, незалежно
від їхнього соціального походження і положення, були визнані юридично
рівними учасниками громадського життя, що мають ряд визнаних законом прав і
воль можливості, що дають кожному, виявити себе як особистість, наділену
вільною волею, здатну відповідати за свої дії і їхні правові наслідки.
Якщо початок реальному буттю громадянського суспільства поклало
прийняття і твердження Біллів про права (Англія, США) чи Декларацій прав
людину і громадянина (Франція), то саме громадянське суспільство — це
суспільство рівноправних людей, що вільно виявляють свою особистість,
творчу ініціативу, суспільство рівних можливостей, звільнене від
зайвих заборон і допитливої адміністративної регламентації .
При цьому право визнається обов'язковим і для правителів держави. Право
вже не «наказ влади», а дорівнює обов'язкове для правлячих і керованих
право, верховенство якого над довільними веліннями пануючих забезпечується
поділом влади, високим положенням законодавчої влади, її залежністю (через
вибори і перевибори) від народу, нації, країни, а також рівним і доступної
для всіх громадян, судом.
Тоді ж виникає представлення про конституцію як не тільки про закон, що
визначає пристрій вищих органів влади, але й основному законі країни,
обов'язково визначального права і волі громадян (білль про права,
декларацію прав). У результаті сама конституція стає угодою суспільства і
держави про розмежування сфер їхньої діяльності (держава — публічна влада,
сфера загальних інтересів, суспільство — сфера індивідуальних воль,
приватних інтересів).
Відділення держави від суспільства і відокремлення суспільства від
держави виражено в розходженні їхніх структур, принципів організації і
будівлі.
Усяка держава організована як керована єдиним центром вертикальна
система, ієрархія державних органів і посадових осіб, зв'язаних відносинами
підпорядкованості і державної дисципліни. Постійна і головна мета держави,
його виправдання і легітимація — охорона суспільства і керування їм.
На відміну від держави громадянське суспільство являє собою
горизонтальну систему різноманітних зв'язків і відносин громадян їхніх
об'єднань, союзів, колективів. Ці зв'язки засновані на рівності й особистій
ініціативі, у тому числі в самостійності видобутку засобів до існування (це
відноситься і до об'єднань, що містяться за рахунок добровільних внесків
їхніх учасників). Мети громадян і їхніх об'єднань різноманітні і мінливі
відповідно до їхніх інтересів.
Розходження структур громадянського суспільства і держави накладає
відбиток на способи правового регулювання приватних і публічних відносин, а
тим самим — на систему права.
1. Межі діяльності держави
Становлення і розвиток громадянського суспільства обумовило новий
період розвитку держави і права. Йому відповідає так називане «сучасна
представницька держава», якому, на відміну від кастових і станових держав
Древнього світу і Середньовіччя, мають наступні риси:
1. Держава суверенна, воно має верховну владу і монополією примуса на
всій території країни і не залежить від влади іншої держави, влади церкви,
жреців, станів, воєначальника недержавних організацій.
2. Держава виступає від імені всього населення (народу, нації) чи,
принаймні, офіційно домагаються на те, що воно виражає і захищає інтереси
всієї країни, народу, чи підданих громадян. Держава і керування їм уже не
розглядаються як чи надбання особиста справа монарха, що царює династії,
якоїсь частини суспільства. Офіційно воно відокремлюється від станів,
класів і інших соціальних груп, хоча фактично проводить політику частіше з
переважним врахуванням інтересів тієї чи іншої впливової частини
суспільства.
Прагнення держави представити себе як уособлення нації, що живе на
визначеній території, обумовило висхідне ще до епохи пізнього середньовіччя
ототожнення держави з країною, Родіною, Батьківщиною.
3. З розвитком громадянського суспільства в структурі державних органів
з'являються і встановлюються в якості постійних загальнонаціональні (а не
тільки станові) представницькі установи парламентського типу, що володіють
правами твердження податків і зборів, що надходять у скарбницю держави, а
також прийняття найбільш важливих нормативно-правових актів (законів).
Виникнення і розвиток представницької демократії — явище, властивий епосі
формування громадянського суспільства. Представницькі установи,
піднімающиїся спочатку на основі майнових цензів, завжди законодавствували
від імені всього народу (нації).
4. Держава має управлінський апарат, що складається з професійних
службовців, чиновників, а також постійну армію. Створення бюрократії як
ієрархічно організованої системи керування зі строго визначеними функціями
кожної ступіні і посади — явище Нового часу. Основна маса що служать і
військових складається з облич різної станової чи класової приналежності,
що займають строго визначені місця в службовій чи посадовій ієрархії й
одержують зміст від держави.
5. Держава засновує і збирає податки, за рахунок яких створюється і
поповнюється державна скарбниця, відкіля виробляються витрати на зміст
державного апарата й армії. Як правило, установа податків і твердження
кошторису державних витрат (державний бюджет) вимагає згоди представницької
установи.
6. Сучасна представницька держава офіційно визнає юридичну рівність
громадян (чи підданих), їхні права і волі, а також гарантії цих прав і
волі.
2. Співвідношення держави і суспільства
Суспільство в широкому значенні-сукупність історико складених форм
спільної діяльності людей; у вузькому-історико конкретний тип соціальної
системи, певна форма суспільних відносин.
Держава-це організація політичної влади, яка сприяє переважному
втіленню конкретних інтересів (класових, загальнолюдських, релігійних,
національних тощо) в межах визначенної території.
Суспільство і держава-поняття незбіжні. Перше більш ширше за друге,
тому що суспільство має недержавні структури (політичні партії, політичні
рухи, суспільні організації і об`єднання, трудові колективи тощо).
Держава займає в суспільстві провідне положення і відіграє ньому
головну роль. По характеру держави ми можемо судити о характері всього
суспільства, о його суттевості.
Держава по відношенню до свого суспільства виступає, як засіб
управління, ведення загальних справ (підтримка порядку и суспільної
безпеки), а по відношенню до своїх супротивників використовує насильство і
примус.
Хронологічні рамки суспільства і держави також не співвідносяться:
преше виникло раніше є має більш багату історію ніж друге. Держава була
народжена прогресуючим суспільством, вона набуває по відношенню до нього
відносну самостійність. Ступінь цієї самостійності постійно змінюється,
залежить від зовнішніх та внутрішніх умов взаємодії.
III Перспективи і перешкоди розвитку громадянського суспільства.
В умовах низького рівня цивільної культури і відсутності тривалий час у
росіян можливості відігравати вирішальну роль у суспільно-політичному
житті різкий перехід від тоталітарно-авторитарного суспільства до
демократичного неминуче привів би до охлократії, розвалу держави і
паралізував би діяльність громадянського суспільства, що формується,
(багато в чому ми маємо можливість це спостерігати і сьогодні).
Тому протягом тривалого часу неминучий перехідний період тісного, часто
суперечливої взаємодії і взаємовпливу демократично сформованих органів
правової держави й інститутів громадянського суспільства. Поступово в міру
підвищення культурного рівня, придбання управлінських навичок, компетенції
в судженні про найважливіші суспільно-державні проблеми, громадяни через
институты цивільного суспільства будуть брати на себе усе більше функцій
державної влади, і переходити до самоврядування. Поки ж у ході політичної
реформи члени суспільства повинні мати гарантовану законом і забезпечену
всім механізмом реформуючої державної структури можливість вільно виражати
свою політичну волю і підвищувати рівень своєї громадянської культури.
Процес формування громадянського суспільства в нас має свої
особливості і складності. У країні, особливо в її центральних районах, в
останні десятиліття зруйновані органічні вікові зв'язки громадського життя,
багато в чому втрачені народні традиції. У той же час горизонтальні зв'язки
іншого типу громадянського суспільства тільки починають складатися.
Державні структури, що пронизують усе суспільство від верху до низу,
виявилися в цій ситуації єдиним з'єднуючим його підставою. У таких умовах
форсована перебудова економіки на ринковій основі, ослаблення вертикальної
регулюючої ролі державних структур, демократизація, федералізація і
децентралізація суспільного керування можуть створити (і вже створюють)
соціальний вакуум, що неминуче веде до серйозних економічних і соціально-
політичних потрясінь. Тому необхідний обережний підхід до руйнування
вертикальних структур державного регулювання і вибір правильної стратегії
поетапного згортання вертикальних структур і рівнобіжного розвитку
горизонтальних взаємозв'язків. Їхній генезис (горизонтальних ринкових,
політичних і правових взаємин) і буде процесом формування громадянського
суспільства.
Серьозною перешкодою на шляху формування громадянського суспільства є
бюрократія. У ході тривалого історичного розвитку вона перетворилася в
могутнє соціальне утворення, що функціонує не тільки як внутрішньодержавна,
але і суспільна структура, що заміняє собою дійсні суспільні утворення
економічного і соціального порядку. Привласнивши собі суспільні функції,
державна бюрократія тим самим узурпувала їхню роль як контрагента вищої
державної влади. Без ліквідації подібного протиприродного положення речей
розвиток громадянського суспільства буде неможливо.
Приймаючи до уваги все перераховане вище, можна припустити, що процес
формування громадянського суспільства в нашій країні буде тривалим і багато
в чому хворобливим. Зі світової практики основні напрямки його розвитку
відоме: становлення демократичного механізму політичної влади на основі
чіткого поділу її функцій, що виражає інтереси різноманітних шарів
населення; створення необхідних умов для переходу до ринкової економіки як
основі громадянського суспільства; підпорядкування всіх державних,
господарських органів, структур усіх політичних партій закону, забезпечення
його верховенства; роздержавлення власності в самих різних формах і
утворення різних рівноправних економічних суб'єктів; досягнення необхідного
рівня громадянської культури, поступове формування навичок соціально-
політичної діяльності в демократичних умовах життя. Без останнього,
здається, основна частина населення країни виявиться нездатної сприйняти
цінності громадянського суспільства, не зрозуміє необхідності його
становлення і розвитку.
Розвал старої тоталітарної системи суспільного керування породив
багато негативних явищ, такі, як націоналізм, сепаратизм, екстремізм,
корпоративність і , що серьознішають перешкодою на шляху твердження
громадянського суспільства. В умовах позаринкової економіки і низкою
громадянської культури нові корпорації (концерн, суспільно-політичні
об'єднання й ін.) з їх нерідко зустрічається максималізмом і нетерпимістю
здатні привести суспільство до конфронтації, загостренню соціальних
конфліктів. Щоб зробити їхній найменш хворобливими для суспільства (якщо не
удасться уникнути їх узагалі), необхідно прийти до громадянської згоди,
виходячи з тих суспільних ідеалів, що висувалися і відстоювалися не одним
поколінням людей усіх країн світу. Пройшовши тривалу перевірку часом, вони
залишаються нетлінними і сьогодні. Мова йде про такі поняття, як
"гуманізм", "демократія", "справедливість", що у сучасних умовах повинна
розумітися як рівність усіх громадян у правах і можливостях, а аж ніяк не
як зрівнялівка в усьому. Незважаючи на найширший плюралізм думок, позицій і
поглядів на перспективи нашого подальшого суспільного розвитку, що існують
серед українських громадян, подібне тлумачення і практичне здійснення ідеї
справедливості здатні згуртувати основну частину населення України. Тим
самим буде встановлений громадянський світ, так необхідний для формування
громадянського суспільства в нашій країні. З огляду на неминучий опір цьому
процесу з боку різних політичних сил у перехідний період від тоталітарно-
авторитарного до громадянського суспільства, найбільш прийнятної, можливо,
стане модель сильного державно-ліберального режиму, що поступово відкрив би
дорогу до справжньої демократії, забезпечив би необоротність руху нашої
країни до громадянського суспільства. Його головною задачею буде створення
необхідних умов, при яких процеси, що йдуть у суспільстві, змогли б ввійти
в нормальне русло, піддавалися б демократичному керуванню і регулюванню.
Висновок
Ми живємо в країні, що по Конституції є правовою державою. Але те, що
пишеться в основному законі, не дає нам приводу затверджувати, що це саме
так. На мій погляд, у нас ще не усі цілком усвідомлюють, що для
державотворення необхідне винекнення ряду визначених передумов,
найважливішої з яких є громадянське суспільство, тобто відповідна зрілість
традиційного суспільства. А суспільство ще не зовсім дозріло, щоб
забезпечити для себе умови, що задовольняють і реалізують свої різноманітні
потреби і інтереси. Наша психологія спирається на те, що сама держава
повинна подбати про добробут свого народу. Але адже навіть сама розвинена
правова держва не здатна надати своїм громадянам прийнятні блага для
повного функціонування суспільства. Інакше кажучи, ми самі повинні подбати
про свою забезпеченість. В Україні, я вважаю, що не можна сказати про те,
що громадянське суспільство досягло вищого етапу у своему розвитку, а це
сприяє утрудненню розвитку правової держави в країні. Отже, щоб розв`язати
цю проблему, необхідно удосконалити українське суспільство, а цьому можемо
сприяти тільки ми самі.
Але з`ясувати для себе достовірні і правильні висновки було складно.
Насамперед тому, що в різних джерелах правова держава і громадянське
суспільство характерезується по-різному. В одних джерелах говориться про
те, що правова держава не може виникнути і функціонувати без утворення
усередені себе громадянського суспільства. І, у принципі, я дотримуюсь цієї
точки зору. В іншій літературі мені довелось зштовхнутися з тим, що існує
деяка грань між правовою державою і громадянським суспільством. Поняття
“громадянське суспільство” використовується в зіставленні з поняттям
“держава”.
Список використованої літератури:
1. В.С. Нерсесянц, “Философия права”, Москва, 1997, Учебник для вузов;
стр.107-112.
2. А.В. Малько, С.А. Комаров, “Теория государства и права”, Учебник
краткий курс; стр. 271-282; 38-41.
3. А.П. Кочетков, “Гражданское общество: проблемы и перспективы
развития”, Москва 1998; стр. 85-97.
4. М.Н.Марченко. – М.: Зерцало, «Теория государства и права: Курс
лекций», 1997, стр. 228.
5. А.И.Соловьев, « Три облика государства-три стратегии гражданского
общества», 1996, стр.29-38.
6. О.Ф.Скакун, “Теория государства и права”, 2000, стр.62-77.
7. П.О.Рабінович, “Основи загальної теорії права та держави”, 1994.
8. Локк Дж, «Два трактата о правлении», Москва 1988;- стр. 312.
9. Н.И.Матузова,А.В.Малько, «Теория государства и права». Курс лекций,
М.: Юристъ 1997;стр.672.
10. Харитонова Е.О., “Гражданское и семейное право Украины», Харьков
1999.
|
