Методика проведения контроля знаний по курсу Основы экономики(Контроль знань з курсу Основи економЁки) - Педагогика - Скачать бесплатно
Вступ
Контроль знань учнів є складовою частиною процесу навчання. По
визначенню контроль це співвідношення досягнутих результатів із
запланованими цілями навчання. Деякі вчителі традиційно підходять до
організації контролю, використовують його в основному заради показників
досягнутого. Перевірка знань учнів повинна давати відомості не тільки про
правильність чи неправильності кінцевого результату виконаної діяльності,
але і про неї саму: чи відповідає форма дій даному етапу засвоєння.
Правильно поставлений контроль навчальної діяльності учнів дозволяє вчителю
оцінювати одержувані ними знання, уміння, навички, вчасно надати необхідну
допомогу і добиватися поставлених цілей навчання. Усе це в сукупності
створює сприятливі умови для розвитку пізнавальних здібностей учнів і
активізації їхньої самостійної роботи на уроках.
Добре поставлений контроль дозволяє вчителю не тільки правильно оцінити
рівень засвоєння учнями досліджуваного матеріалу, але і побачити свої
власні удачі і промахи.
Проблема контролю за навчальною діяльністю учнів не нова, і
педагогічний досвід накопичений у цій області багатий і різнобічний. У цій
роботі систематизовані накопичені відомості по проблемі контролю знань
учнів. Ця система зведень застосована при вивченні теми “ Взаємодія попиту
та пропозиції”.
Ціль дослідження: розробити систему контролю знань, умінь, навичок учнів.
Об'єкт дослідження: процес навчання в загальноосвітній школі.
Предмет дослідження: Різні форми контролю знань учнів по економіці.
Без добре налагодженої перевірки і своєчасної оцінки результатів не можна
говорити про ефективність навчання економіці.
Задачами даної роботи є:
1) Вивчення літератури по проблемі контролю знань учнів.
2) Систематизування накопичених відомостей по проблемі контролю знань
учнів.
3) Розробка методики застосування різних форм контролю на прикладі темі “
Взаємодія попиту і пропозиції”.
РОЗДІЛ 1. Контроль знань учнів як дидактична проблема
1.1. Трактування поняття «контроль знань» у науковій літературі
Аналіз педагогічних і методичних праць вказує, що в багатьох з них,
наприклад, Є.І.Петровського, М.О.Архангельського, Т.С.Панфілова,
Г.І.Казьміна, термін «перевірка знань учнів» ототожнюється чи замінюється
терміном «контроль знань», у той жеас, як перевірка є структурним
елементом контролю.
Правильно розкриває зміст поняття контролю знань М.О.Сорокін вказуючи
що контроль означає перевірку. Контроль, перевірка і оцінка результатів
навчання - це складові частини навчально-виховного процесу, без яких
неможливо уявити педагогічну взаємодію між учнем і вчителем.
Якщо контроль і перевірка побудовані правильно, вони сприяють
своєчасному виявленню прогалин у знаннях і вміннях учнів, повторенню і
систематизації матеріалу, встановленню рівня готовності до засвоєння
нового матеріалу, формуванню вміння користуватися прийомами самоперевірки
і самоконтролю.
Щоб ці та інші завдання успішно розв'язувалися, розглянемо функції
контролю і перевірки знань, умінь та навичок учнів.
Зауважимо, що результати, контролю - це основа оцінки навчальних
досягнень учнів, яка характеризує рівень оволодіння учнями знань, умінь і
навичок згідно з вимогами навчальних програм.
Поняття «контроль знань» учнів значно ширше, ніж поняття «перевірка».
Це поняття є родовим по відношенню до таких понять, як «перевірка знань»,
«оцінка знань», «результати навчальних досягнень» .
Перевірка знань вживається у вузькому значенні як методичний прийом у
зв'язку з оцінкою результатів того чи іншого завдання, їй більше властиві
навчальні функції.
Контроль знань, як правило, спрямований на виявлення рівня засвоєння
учнями вже вивченого матеріалу проводиться здебільшого вчителем.
Оцінка знань учнів означає відношення від того, що учень знає, до того,
що він повинен знати на даний момент навчання. Оцінка часто фіксується за
допомогою вимірювання (балів).
Результати оцінювання навчальних досягнень (урахування системи
оцінювання) — виставлення балів в класних журналах, в щоденниках та інших
документах.
Про роль і сутність контролю знань учнів говориться в багатьох
педагогічних працях. Ідеї контролю, зокрема, засновані в працях
Я.А.Коменського, А.В.Дистервега, Н.І.Пирогова, К.Д.Ушинського та інших.
Педагог Я.А. Коменський, основоположник шкільного навчання, у своій
книзі «Великая дидактика» сформулював дидактичн вимоги до навчання, дав
вказівки, як планувати урок. Зокрема, він вказував, що частину уроку
необхідно відвести для опитування учнів.
Ідеї контролю, висунуті Я.А.Коменським, сформульовані у вигляді
коротких правил у одній з його праць. Ці правила детально встановлюють
порядок контролю знань учнів для сучасної школи:
1) вчитель на кожному уроці перевіряє знання, викликаючи декількох
учнів;
2) директор школи раз у місяць перевіряє результати навчання учнів;
3) у кінці навчального року — перевідні екзамени з класу в клас.
Паралельно з іншими дидактичними принципами Я.А.Коменський на перший
план висуває результати оцінювання навчальних досягнень учнів.
Німецький педагог А.В.Дістервег приділяв велику увагу засвоєнню
вивченого матеріалу. Однйм з показників такого засвоєння є здібність
учнів ясно і чітко переказати суть справи. Він висуває правило для
вчителя: «Піклуйся про те, щоб учні не забували того, що вивчили» і
рекомендує повертатися до вивченого частіше. Отже, висуваються ідеї
систематичного контролю за результатами навчання учнів.
На аналогічних позиціях стояв російський педагог і воєнно-польовий
хірург М.І.Пирогов. Він вимагав, щоб вчителі і керівники прогімназій і
гімназій добре навчали учнів і піклувалися про їх результати навчання,
пропонував, щоб переведення з класу в клас здійснювалось за результатами
підсумкового контролю, негативно відносився до перевідних екзаменів,
відмічаючи в них елементи випадковості і формалізму.
Конструктивні ідеї контролю знань учнів висловлені К.Д.Ушинським. Якщо
в знаннях учнів виявлені пробіли, прогалини, то здебільшого це
пояснюється неудосконаленйм викладанням, нераціональним застосуванням
методів навчання, системи завдань, невмінням учителя своєчасно помічати
свої помилки і помилки дітей.
Охарактеризувавши типову для вітчизняної школи систему перевірки,
К.Д.Ушинський писав: "Учитель опитує одного, двох, трьох, а інші в цей
час вважають себе вільними від усяких справ». Він вважав: якщо основна
ціль лише в тому, щоб формально перевірити знання, вірніше виставляти
оцінки, то така перевірка—даремна витрата часу. Ушинський вимагав, щоб
учитель активізував дітей під час перевірки знань.
Він виступав за своєчасний контроль, за такі методи перевірки знань
учнів, які активізували б увесь клас. Ушинський чітко виділяє ідеї
тематичного контролю, однак обґрунтовує основні вимоги до перевірки і
оцінки знань учнів, які отримали реалізацію і в наш час.
Більш детальніше принципи контролю знань учнів опрацьовані останнім
часом.
Основні принципи контролю знань учнів — об'єктивність, систематичність
і своєчасність, цілеспрямованість, тематичність.
Принцип об'єктивності і систематичності розглядається у працях
Є.І.Перовського.
Об'єктивність — це правильне визначення знань, умінь і навичок учнів і
оцінка цих знань. Тільки об'єктивна оцінка дає учням глибоке моральне
задоволення та є дієвим стимулюючим фактором у навчанні, має велике
виховне значення.
Систематичність, як принцип контролю полягає в регулярному виявленні
знань, умінь і навичок, органічно поєднуючись, з навчальним процесом та
впливаючи на його хід (під своєчасністю контролю розуміємо рівномірність
та його визначена частота в межах окремого уроку і всієї теми).
Цілеспрямованість встановлює визначений підхід до добору матеріалу,
який підлягає перевірці, згідно з вибором форм і методів перевірки та
оцінювання знань, результатами навчання, врахуванням індивідуальних
особливостей учнів.
Принцип тематичності контролю забезпечується під час перевірки знань
основних понять кожної теми, які мають бути глибше засвоєні учнями. Учень
засвоює не безперервним потоком, а визначеними дозами, які повинні бути
ним осмислені після активного сприйняття, а потім систематизовані у його
пам'яті. Якість запам'ятовування залежить від визначеної кількості
повторення засвоєного матеріалу та його практичного застосування, Тільки
після цих психологічних дій учня можна перевіривши якість розуміння і
запам'ятовування, переходити до вивчення наступної дози.
Принцип тематичності в системі контролю має велике значення, оскільки
виявлення рівня знань, дози матеріалу дає можливість вчителю керувати
процесом засвоєння.
У педагогічній практиці програмового навчання принцип тематичності
використовується для вивчення нової інформації. Програмовий навчальний
матеріал здійснюється за допомогою чіткого визначення його на невеликі
дози і перевірки засвоєння кожної дози визначеним учням.
Поетапне формування знань і поетапна перевірка їх якості створюють
благотворні умови для виділення самого суттєвого в навчальному матеріалі,
звільнює від заучування зайвої інформації. Не слід ототожнювати принцип
тематичності з своєчасністю (регулярністю) перевірки. Якщо перший сприяє
сконцентрувати увагу на чітко виражених питаннях програми, на конкретних
дозах навчального матеріалу, то інший зв'язаний з рівномірною перевіркою
в часі. Під час тематичного контролю здійснюється й необхідна
рівномірність і достатня частота перевірки.
Отже, принцип тематичності, направлений на виявлення, оцінку і
результат навчальних досягнень учнів з визначених суттєвих питань теми,
на встановлення зв'язків між темами, а також міжпредметних зв'язків. Його
компонентами є: контроль, перевірка, оцінка і результат навчальних
досягнень учнів.
Складова частина контролю — це виявлення рівня знань, умінь і навичок
учня на даному етапі навчання. Перевірка знань повинна Забезпечувати
навчальні завдання школи. Вміле її використання дає необхідну інформацію
вчителю для керівництва процесом навчання. Перевірка знань учнів несе в
собі визначені дидактичні функції.
Неправильно було б розглядати функції перевірки знань учнів ізольовано
одну від одної. Тільки в тісному взаємозв'язку всіх функцій перевірка
забезпечує позитивні реузультати у шкільному навчанні.
Функції перевірки розглядаються у багатьох працях з педагогіки і в
різних методиках, авторами яких є: Є.І.Перовський, Н.Г.Дайрі,
Г.І.Казьмін, М.О.Архангельський, Д.О.Лордкіпанідзе, Т.С.Панфілова,
М.М.Покровська, Н.Є.Анкудінова, М.Т.Калінчук, М.В.Поха, В.О.Уметський та
інші.
Як показує аналіз педагогічних досліджень, різні автори по-різному
характеризують функції перевірки знань учнів. Жодна праця не дає і
аналізу функцій перевірки, які вона здійснює.
Дидактичні дослідження М.О.Архангельського, Д.ОЛордкіпанідзе,
В.О.Онищука, А.Орлова, Т.С.Панфіловоі, Б.П.Ройтмана показують, що
перевірка знань учнів необхідна не тільки для управління засвоєнням і
повторенням матеріалу, а й має велике виховне значення. Вона дисциплінує
учнів, виховує у них відповідальність за виконання роботи, привчає до
систематичної, планомірної роботи, викликає бажання змагатись за кращі
показники результатів навчання.
Є.І.Перовський класифікує загальні і специфічні функції перевірки.
Перша — це виявлення рівня знань учнів, на основі чого робляться висновки
про результати їх роботи. Друга — це виховання в учнів відповідальності
за своє навчання, свідомого виконання навчальних завдань.
Завдяки правильній перевірці змінюються самі знання учнів: стають
точніші, повніші, міцніші, більш осмислені.
М.Г.Дайрі визначає такі функції перевірки знань учнів: оцінка і
результативність знань, удосконалення їх знань у процесі перевірки,
розвиток їх пізнавальних здібностей і мови, виховання позитивних рис
особистості.
Автор відзначає, що правильно поставлена поточна перевірка — важливий
спосіб підвищення якості знань учнів. Завдання кожного педагога полягає у
тому, щоб повністю подолати вузькоконтрольне формально-результативне
опитування, що ще зустрічається на практиці, і розробити дидактично
обгрунтовану методику навчальної перевірки учнів, а також систему
оцінювання результатів навчання, щоб успішно вирішити задачі і оцінювання
знань, і їх удосконалення, і розвиток пізнавальних здібностей і мови
учнів, і виховання у них відповідальності за навчання.
Перевірка допомагає вчителю визначити, як розвинуті пам'ять, мислення
учнів, як володіє кожний з них усним мовленням, що саме засвоює легше, а
що важче. Вона складає органічну частину результатів навчальних досягнень
учнів, е засобом організації процесу засвоєння.
У залежності від того, в який момент здійснюється перевірка, В.О.Онищук
визначає такі основні функції перевірки: навчально-коригуючу, контрольно-
узагальнюючу. Перевірку, яка забезпечує контрольно-стимулюючу функцію,
автор називає тематичним оцінюванням знань. У результаті цього
ототожнюються два різні поняття «перевірка» і «результати навчання».
Дослідження показує, що доцільно виділити наступні функції контролю:
діагностичну, навчальну, виховну, розвиваючу, стимулюючу. Класифікуючи ці
функції контролю і оцінювання результатів навчальних досягнень учнів, ми
виходимо з того, що: 1) перевірка знань дає можливість учителю визначити
фактичний рівень знань учнів і тим самим контролювати ефективність
методів і прийомів навчання; 2) перевірка знань є невід'ємною складовою
частиною навчального процесу. Отже, вона забезпечує навчальні і виховні
цілі; 3) обгрунтування вчителем відповідей під час перевірки знань
розкриває учню конкретні можливості підвищення результатів своїх
навчальних досягнень.
Функції контролю:
А) Діагностична функція перевірки навчальних досягнень учнів, на нашу
думку, полягає у тому, що через визначену систему завдань вчитель
визначає можливості подальшого просування кожного учня. Вона полягає у
тому, що вчитель діагностує ефективність методів і прийомів навчання,
використаних ним.
Б) Навчальна функція направлена на вироблення таких завдань для учня,
які сприяють узагальненню, поглибленню і систематизації знань, розвитку
логічного мислення учнів у навчанні.
М.Н.Покровська підкреслює, що перевірку можна зробити такою, щоб вона
не уявлялась даремно витраченим часом, а була продовженням процесу
навчання, його особливою формою. При правильній перевірці знань учнів
учитель працює з цілим класом, опитування навіть кожного учня
використовується як можливість продовження роботи з цілим класом.
Перевірка використовується для повторення, уточнення знань, підготовки
учнів до сприйняття нового матеріалу. Майже на всіх уроках перевірку
знань учнів можна організувати так, щоб вона виконувала навчальну
функцію.
На практиці це можна здійснювати таким чином. Для відповіді викликають
2—3 учні, завдання для них підготовлені раніше (за такої перевірки
необхідно підбирати учнів з неоднаковими здібностями). За той час,
протягом якого учні готують завдання, можна використати для роботи з
класом (посильно цю роботу виконувати в повільному темпі). Коли перший
учень готовий до відповіді, клас уважно його слухає, робить зауваження,
виявляючи недоліки відповіді, внести виправлення в оформленні записів та
інше.
У такий спосіб контролю і перевірки знань не тільки перевіряються,
діагностуються знання окремих учнів, але й одночасно поглиблюються знання
всіх учнів класу. Це активізує клас, сприяє вихованню уваги учнів, дає
можливість вчителю оцінити результати навчальних досягнень більшої
кількості учнів протягом всього уроку.
Навчальна функція контролю і перевірки оцінювання результатів
навчальних досягнень учнів повинна здійснюватись і під час виконання
письмових робіт.
Не слід вважати нормальним те положення, під час якого мета завжди не є
засобом навчання і систематизації знань, підкреслює М.Л.Крейзман.
Необхідно, щоб учні, які повністю або частково не справились з виконанням
завдань, визначили помилку і зуміли її пояснити. На практиці же часто
зустрічаємося з фактами, коли письмові роботи різного характеру вчителі
проводять тільки з метою виставлення бала. Помилок при цьому не
аналізують, не проводять додаткових робіт з метою їх усунення. Інколи
учні навіть не знають, за що їм поставили відповідний бал.
Таким чином, накопичення помилок призводить до того, що навчання стає
нудним, нецікавим.
В) Виховна функція контролю і перевірки виявляється в методиці
проведення вчителем, у наступному коментуванні й оцінюванні робіт.
Істотне значення для здійснення виховної функції перевірки має
спрямування її на розвиток інтелектуальних здібностей.
Г) Розвивальна функція також тісно пов'язана з іншими функціями
контролю. Останнім часом вона почала привертати до себе пильну увагу
психологів, дидактів, методистів і вчителів. У літературі неодноразово
стверджувалася думка про те, що розумовий розвиток учнів забезпечується
спеціальними методами—проблемними, пошуковими, дослідницькими. Але
більшість психологів і дидактів вважають, що розвивальну функцію
використовують в усіх видах контролю (попередній, поточний, тематичний,
підсумковий).
Д) Контролююча функція передбачає встановлення рівня навчальних
досягнень окремих учнів і класу в цілому; вона дає вчителеві змогу судити
про якість засвоєння теми, своєчасно планувати коригуючу роботу й
методику вивчення наступного матеріалу.
Психолог Б.Г.Ананьєв виділив орієнтуючу і стимулюючу функції.
Є) Орієнтуюча впливає на розумову роботу, сприяє усвідомленню учнем
процесу цієї роботи і розумінню власних знань.
Ж) Стимулююча впливає на вольову сферу через переживання успіху чи
невдачі.
Систематичний підхід до аналізу і досліджень контролю за оцінюванням
результатів навчальних досягнень учнів дозволив визначити взаємозв'язок
функцій управлінського циклу: планування, регулювання (своєчасність) і
координація, контроль, оцінка і стимулювання.
Оцінка і стимулювання — тісно взаємопов'язані і складають управлінський
цикл. У цьому циклі планування є вихідною функцією. Тому дуже важливо
визначити об'єкти контролю організаційної діяльності, які саме і
обумовлюють навчальний процес — учитель і учні. Отже, цілісне дослідження
проблеми контролю і перевірки та оцінки результатів навчання під час
вивчення навчальних предметів неможливе без дослідження його
взаємозв'язків з функціями планування і управління.
Багатопредметність середньої ланки навчання та різноманітність його
цілей зумовлюють велику складність у визначенні вчителями головних
завдань вивчення того чи іншого матеріалу. Тому, розпочинаючи вивчення
нової теми, вчитель має ще раз уважно прочитати, як вона окреслена в
програмі, зіставити з нею зміст підручника, щоб уявити послідовність
розгортання матеріалу за визначену кількість годин, результат, до якого
слід прагнути. Виходячи з цього, в межах системи уроків визначають
об'єкти контролю, різні види та способи виконання перевірних робіт.
Перед вивченням нового, особливо складного матеріалу Застосовується
попередній контроль, мета якого — виявити рівень знань, умінь, способів
дій, які мають стати фундаментом для засвоєння нової теми. У ході
вивчення матеріалу, його закріплення і актуалізації застосовуються різні
види перевірних завдань для поточного контролю якості засвоєного, що дає
вчителеві можливість оперативно впливати на прогалини в знаннях учнів або
вибрати інші методи роботи.
Тематичний контроль має на меті виявити рівень засвоєння обов'язкових
знань з теми. Наприкінці чверті і року здійснюється підсумковий контроль.
У процесі теоретичного дослідження, вивчення педагогічного досвіду
будуть розроблені вимоги до організації і здійснення контролю за
оцінювання результатів навчальних досягнень учнів основної школи під час
вивчення гуманітарних дисциплін.
Ми розподілимо їх на три групи, які складаються з таких основних
питань:
1. Вимоги до рівня компетентності.
2. Вимоги до організації здійснення контролю за оцінюванням результатів
навчальних досягнень учнів під час вивчення гуманітарних предметів.
3. Вимоги до знань методики контролю.
Опитування вчителів м. Києва показало, що більшість з них безпосередньо
передбачає залежність підвищення ефективності результатів навчальних
досягнень учнів від доцільності планування контролю і перевірки;
здебільшого вважають, що якість і ефективність контролю і перевірки
підвищаться під час планування, коли враховуватимуться специфіка
предметів і виділяються вузлові питання; інші зв'язують підвищення
навчальних досягнень учнів в школах, де вони працюють, з удосконаленням
перспективного, річного, тематичного, поточного та інших видів контролю
планування.
Таким чином, ефективність контролю за оцінюванням результатів
навчальних досягнень учнів основної школи має бути направлене на
виявлення особистого відношення учнів до виконання суспільних обов'язків,
ступеню активності і підготовки до проведення позакласних міроприємств,
рівня їх навченості.
1.2.Методи та форми контролю знань
В залежності від специфіки організаційних форм розрізняють контроль,
здійснюваний учителем: фронтальний, груповий, індивідуальний і
комбінований і самоконтроль учнів.
При фронтальній формі організації контролю на питання вчителя по
порівняно невеликому обсязі матеріалу короткі відповіді, звичайно з
місця, дають багато учнів класу. Ця форма контролю дозволяє вдало
сполучити перевірку з завданнями повторення і закріплення пройденого
матеріалу, викликаючи підвищену активність класу. Учитель ставить
питання, як правило, перед усім класом, щоб в обговоренні цих питань
брали участь всі учні. Кожен учень може доповнити, виправити, уточнити
відповіді своїх товаришів, підтвердити ці доповнення прикладами і т.д.
Дуже часто фронтальне опитування приймає вигляд жвавої бесіди. При
вмілому застосуванні фронтального опитування за порівняно невеликий час
удається здійснити перевірку знань у значної частини учнів класу.
Однак при фронтальному контролі буває важко забезпечити
докладність всебічність перевірки кожного учня окремості.
Групова форма організації контролю використовується в тих випадках,
коли виникає необхідність перевірити підсумки навчальної роботи чи хід
її виконання частиною учнів класу, що одержала певне колективне завдання
на уроці в процесі позаурочних занять. При цьому питання ставляться
перед цією групою, у їхньому вирішенні беруть участь учні, що працювали в
складі даної групи, але із обов'язковим залученням до обговорення інших
учнів класу.
Індивідуальний контроль широко застосовується для ґрунтовного
знайомства вчителя зі знаннями, уміннями і навичками окремих учнів, що
для відповіді звичайно викликаються до класної дошки чи до столу з
приладами, до карти, хоча не виключається відповідь учня і з місця, якщо
при цьому не потрібні записи чи графічні зображення, за якихми повинні
стежити всі учні, наочні приладдя і різне навчальне устаткування. У зміст
відповіді учня входить пояснення теоретичних питань, виконання за
завданням учителя різних вправ, задач і експериментів. При
індивідуальному контролі вчитель звертає увагу на докладність і
усвідомлений характер відповіді що учиться, логічність його суджень,
доказовість висунутих їм положень, уміння застосовувати засвоєні знання.
З цією метою учню задають додаткові і навідні запитання.
Учитель установлює визначену систему індивідуального опитування,
завчасно при плануванні уроку визначаючи за результатами своїх
спостережень і попереднього контролю, кого з учнів варто запитати на тім
або іншому уроці і по яких розділах. Система ця не повинна бути
трафаретною і незмінною, тому що шаблоновий її характер не забезпечить
поставленої мети, оскільки система стає добре відомою учням і контроль
втрачає елемент несподіванки, що має немаловажне значення для
забезпечення систематичної підготовки учнів до уроків.
Контроль повинен стимулювати постійну роботу всіх учнів, і це певною
мірою досягається його несподіванкою для учнів. Дане становище,
зрозуміло, не виключає можливості попереднього попередження окремих учнів
про майбутню перевірці, якщо ці учні одержували завдання по самостійній
роботі, пов'язаної з усуненням недоліків у знаннях, уміннях і навичках.
При продуманій організації індивідуальний контроль сприймається учнями
як звичайний елемент навчального процесу і не викликає негативних емоцій.
Дуже важливо зосереджувати увагу всіх учнів класу на відповіді товариша,
забезпечувати активну участь школярів у тій частині уроку, що зайнята
індивідуальним контролем. Досягається це такими прийомами, як постановка
вчителем проблемних питань або завдань перед усім класом з наступним
викликом для відповіді того чи іншого учня (як при фронтальному
опитуванні), коментування учнями окремих положень відповідей своїх
товаришів, доповнення їхніми повідомленнями і прикладами, пропозицією
інших, оригінальних способів виконання вправ і вирішення завдань і ін.
Одним із прийомів активізації індивідуального контролю є питання учнів
своєму товаришу під час його відповіді. Слід, однак, враховувати, що не
можна занадто широко користатися цим прийомом, тому що, по-перше, учню,
що задає питання, не завжди вдається правильно його сформулювати; по-
друге, зниження оцінки з-за питання товариша може викликати ускладнення в
їхніх відносинах. Краще, якщо питання школярів будуть трансформовані
вчителем і від його особи запропоновані .
Індивідуальний контроль розрахований на перевірку під час уроку
невеликої кількості учнів, він залежить від часу, що відводиться на
перевірку, характеру й обсягу вивченого і підлягаючого перевірці
матеріалу, рівня підготовки учнів.
У комбінованій формі контролю (при так званому ущільненому опитуванні)
досягається вдале сполучення індивідуального контролю з фронтальним і
груповим. Особливістю цієї форми контролю є одночасний виклик учителем
для відповіді декількох учнів, з яких один відповідає усно, 1-2 готуються
до відповіді, виконуючи на класній дошці необхідні графічні роботи чи
записуючи умови і хід розв'язання завдань, а інші за окремими партами
виконують індивідуальні письмові чи практичні завдання.
Достоїнства ущільненого опитування полягають у тім, що воно дає
можливість ґрунтовно перевірити трохи учнів при порівняно невеликій
витраті часу. Серйозні заперечення проти цієї форми контролю ґрунтуються
на тім, що вона обмежує навчальну функцію перевірки, тому що учні, що
самостійно виконують завдання, не приймають участі у фронтальній роботі з
класом, а результати їхньої діяльності перевіряються вчителем за межами
уроку. Крім того, при
|
