Referatik - Предметы - Международное публичное право

з витрат, пов'язаних з використанням основних засобів, сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів, та інших витрат на виробництво продукції. Підприємство /за винятком спільних підприємств з іноземними інвестиціями /подає квартальну і річну бухгалтерську звітність: органам, у сфері управління яких перебуває підприємство; учасникам, засновникам - відповідно до установчих документів; державній податковій інспекції; Мінфін може визначати інші державні органи, яким подається бухгалтерська звітність. Припинення діяльності підприємств. Припинення діяльності підприємства являє собою одне з юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. В зміст поняття «припинення» входять юридичні підстави («умови»), акти та процесуально- правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб'єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені законодавством про підприємства. Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені Законом «Про підприємництво» (ст. 11). Діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України. Загальний процесуальний (процедурний) порядок і форми припинення регулює Закон «Про підприємства в Україні» (ст. 34-36). У разі банкрутства підприємства правовідносини припинення регулюються Законом України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» (Відомості Верховної Ради України.—1992.—№31.—Ст. 440), який теж поширюється на підприємства всіх видів. Особливі підстави і форми припинення підприємств окремих видів встановлені також законами про ці підприємства та іншими нормативними актами (зокрема, про корпо-ратизацію, приватизацію та ін.). Юридичні підстави. Діяльність підприємств припиняє його власник (вищий орган підприємства, уповноважений орган). Припинення за юридичними підставами, як зазначалось вище, може бути двох видів: добровільним і примусовим. Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо. До передбачених законом чи установчим договором обставин відносяться: а) закінчення строку, на який створювалося підприємство; б) досягнення мети, поставленої засновниками під час створення підприємства (ст. 19 Закону «Про господарські товариства»). Установчі документи підприємств можуть включати й інші підстави даного виду. Рішення про припинення підприємства з цих підстав приймає його вищий орган. Підприємці зобов'язані припиняти свою діяльність також у разі закінчення строку ліцензій (ст. 11 Закону «Про підприємництво»). Види юридичних підстав примусового припинення підприємства визначені в законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку (ст. 34 Закону «Про підприємства в Україні», ст. 19 Закону «Про господарські товариства»). Примусово підприємства припиняються, по-перше, на підставі рішень суду (арбітражного суду) про визнання недійсними установчих документів підприємства (невідповідність їх чинному законодавству) та акту (рішення засновника) про створення підприємства. По-друге, підприємство припиняється на підставі рішення суду (арбітражного суду) за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства. По-третє, підприємство припиняється на підставі рішення суду (арбітражного суду) у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в семиденний термін повідомити про це реєструючий орган). По-четверте, підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішення арбітражного суду про визнання його банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон «Про банкрутство». Закон передбачає дві правові форми припинення підприємства: ліквідацію і реорганізацію (ст. 34 Закону «Про підприємства в Україні»). У випадку ліквідації підприємство припиняється як суб'єкт права без правонаступництва. Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого підприємства одного або більше нових підприємств як суб'єктів права. У разі реорганізації підприємства усі його права та обов'язки переходять до правонаступника (правонаступників). Законодавство визначає п'ять правових способів реорганізації підприємства: злиття, приєднання, поділ, виділ та перетворення. З юридичної точки зори ці способи розрізняються залежно від того, до якого суб'єкта права переходять всі майнові права та обов'язки підприємства, що реєструються. Злиття двох і більше підприємств в одне означає перехід прав і обов'язків кожного з них до підприємства, що виникло внаслідок правового акту злиття. У цьому випадку виникає нове підприємство. Приєднання одного підприємства до іншого означає, що до нього переходять права і обов'язки приєднаного підприємства. Нове підприємство внаслідок такої реорганізації не виникає. Поділ підприємства є створенням на базі одного існуючого підприємства двох і більше підприємств як суб'єктів права. Це поділ усього майна підприємства. Даний спосіб реорганізації передбачає затвердження власником (уповноваженим ним органом) роздільного акту (балансу). Згідно з цим актом частина майна та відповідні права та обов'язки реорганізованого підприємства переходять до підприємств, створених внаслідок поділу. Виділ передбачає, що з діючого підприємства виділяються один або більше структурних підрозділів, які створюються як самостійні підприємства. Поділу всього майна підприємства цей спосіб реорганізації не передбачає. Згідно з роздільним актом (балансом) до них переходять частини майна та відповідні права і обов'язки реорганізованого підприємства. Перетворення підприємства як спосіб реорганізації означає перетворення однієї форми власності в іншу (наприклад, державної в колективну) і, відповідно, зміну організаційно-правової форми підприємства. Даний спосіб реорганізації масово застосовується в процесах корпоратизації і приватизації майна державних підприємств. При перетворенні до підприємства, яке щойно виникло, переходять права і обов'язки колишнього підприємства. Ліквідація і реорганізація підприємства тягне за собою виключення його з державного реєстру підприємства України. З дати виключення підприємство вважається реорганізованим чи ліквідованим. Статусу суб'єкта права і юридичної особи підприємство позбавляється після здійснення щодо нього заходів, які є ліквідаційним процесом, врегульованим законом. Зокрема, це такі заходи: 1. Ліквідація підприємства ліквідаційною комісією, що призначається органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію. Цей орган (особа) може покласти обов'язок щодо ліквідації підприємства на його органи управління. 2. Встановлення порядку і строків ліквідації. Їх встановлює орган, що прийняв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган, суд, арбітражний суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій кредиторів. Він не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. 3. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов'язків: повідомлення про ліквідацію підприємства в пресі (за місцем знаходження), про порядок і строки ліквідації; вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості підприємства, виявлення його кредиторів та претензій останніх. Кредитори та інші юридичні та фізичні особи, що мають угоди з підприємством, повідомляються про ліквідацію письмово. 4. Здійснення ліквідаційною комісією згідно з встановленим законом порядком: інвентаризації і оцінки майна організації, реалізації майна, розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його органу, який призначив ліквідаційну комісію, або власнику. Майнові претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються з його майна. При цьому законодавець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів може не вистачити (презумпція недостатності майна). Тому в законодавстві про ліквідацію підприємств діє загальне правило щодо черговості задоволення боргів ліквідовуваним підприємством-боржником. Залежно від підстав ліквідації підприємства встановлено два види черговості. Якщо підприємство ліквідується у звичайному порядку, діє черговість, встановлена статтею 36 Закону «Про підприємства в Україні». Вона має бути конкретизована статутом. Якщо підприємство оголошене банкрутом, діє черговість, визначена статтею 21 Закону «Про банкрутство». Звичайна черговість — це першочергові та інші борги підприємства-боржника. Першочерговими є борги: — перед бюджетом; — витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди ліквідованим підприємством; — розрахунки з оплати згідно з трудовими договорами (контрактами) ліквідованого підприємства; — вимоги кредиторів, забезпечені заставою. Черговість задоволення інших боргів має бути встановлена у статуті (установчому договорі). Вона повинна визначатися згідно з ч. ч. 2, 4, 5 ст. 36 Закону «Про підприємства в Україні», а саме: — друга черга — за вимогами органів державного соціального страхування і соціального забезпечення. В межах цієї черги здійснюється капіталізація платежів, належних з підприємства у зв'язку з заподіянням каліцтва, іншого ушкодження здоров'я громадянина або в зв'язку з його смертю; — третя черга — своєчасно виявлені і заявлені вимоги кредиторів, не забезпечені заставою; — четверта черга — повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства і виплати по акціях трудового колективу; — п'ята черга — претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заявлення, а також будь-які інші вимоги. Суть черговості полягає в тому, що вимоги кожної наступної черги виконуються після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо в межах однієї черги майна для повного погашення боргів не вистачає, воно розподіляється між кредиторами пропорційно заявленим ними і визначеним ліквідаційною комісією сумам. При ліквідації підприємства застосовується категорія так званих «погашених» претензій (ч. З ст. 36 Закону «Про підприємства в Україні»). Погашеними згідно з законом визнаються претензії: а) не задоволені за браком майна; б) не визнані ліквідаційною комісією. Останні можуть бути оскаржені до суду або арбітражного суду кредиторами. Позови про задоволення їх вимог мають бути подані кредиторами протягом місяця від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій. Майно, що залишається після погашення боргів підприємства, використовується згідно з рішенням власника майна. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражу. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів. Підприємство ліквідується також у випадках: . визнання його банкрутом; . якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності; . якщо рішенням суду будуть визнанні недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства; . на інших підставах, передбачених законодавчими актами України. При реорганізації і ліквідації підприємства звільнюваним працівникам гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття. При приєднанні одного підприємства до іншого останньому переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства. У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадках банкрутства підприємства - судом або арбітражем. За їх рішенням ліквідація може провадитись самим підприємством в особі його органу управління. Власник, суд (арбітраж) або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторів, який не може бути менш двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, який провадить ліквідацію підприємства, вміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію і про порядок та строк заяви кредиторами претензій. Поряд з цією публікацією ліквідаційна комісія (орган, що провадить ліквідацію) зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства. Ліквідаційна комісія (орган, що провадить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство. Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. Претензії, не задоволені, за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що провадить ліквідацію), а також при умові, коли кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій не подадуть позови до суду або державного арбітражу про задоволення вимог. У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація почасових платежів, належних з цього підприємства, у зв'язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або із смертю громадянина. У разі ліквідації підприємства внесок члена трудового колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника. У разі реорганізації підприємства його права і обов'язки переходять до правонаступників. Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, поєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників. Товариство ліквідується: а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні; б) за рішенням вищого органу товариства; в) на підставі рішення суду або арбітражного суду: за поданням банківських органів у разі неплатоспроможності товариства; за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; г) з інших підстав, передбачених установчими документами. Ліквідація товариства провадиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадку банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду або арбітражного суду - ліквідаційною комісією, що призначається цими органами. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує інформацію товариства в одному з офіційних (республіканському і місцевому) органів преси із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або органу, що призначив ліквідаційну комісію. Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна від ліквідації, після розрахунків по оплаті праці працівників, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію. Майно, передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства, його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або одержання кредиторами відповідних гарантій. Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру. Правоохоронні органи Діяльність прокуратури по дотриманню законності Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Генеральний прокурор України призначається Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України. У діяльності щодо здійснення нагляду за додержанням законів Генеральний прокурор України відповідальний перед Верховною Радою України і тільки їй підзвітний. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік звітує перед Верховною Радою України про діяльність прокуратури. Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років. Звільнення (відставка) Генерального прокурора України протягом строку повноважень може мати місце лише у випадках вчинення ним злочину, порушення виконання службових обов'язків, у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я, а також за власним бажанням. В усіх випадках питання про відставку Генерального прокурора України вирішується Верховною Радою України. Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів. Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: 1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень; 2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування. Основними функціями прокуратури є: 1) нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами; 2) нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину; 3) розслідування діянь, що містять ознаки злочину; 4) підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах; 5) нагляд за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом; 6) нагляд за додержанням законів органами військового управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил, Прикордонних військ, Національної гвардії, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань, дислокованих на території України. Прокуратура бере участь у розробленні органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням, у роботі по вдосконаленню та роз'ясненню законодавства. На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені законами України. Органи прокуратури України: 1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; 2) здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів; 3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; 4) вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення; 5) діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів. Діяльність прокуратури підконтрольна Верховній Раді України, утворюваним нею для цієї мети органам. Втручання інших органів державної влади і управління, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько- політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури по нагляду за додержанням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, забороняється. Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх закінчення. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки. Статистична та інша інформація або їх копії, необхідні для здійснення прокурорського нагляду чи розслідування, видаються на вимогу прокурора або слідчого безкоштовно. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність. Посадові особи і громадяни зобов'язані з'являтись за викликом прокурора і давати пояснення з обставин, які з'ясовуються прокурорською перевіркою. В разі ухилення від прибуття посадова особа або громадянин за постановою прокурора можуть бути доставлені примусово органами міліції. Генеральний прокурор України, його заступники мають право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, її Президії, постійних комісій та інших органів Верховної Ради України, Конституційного Суду України, Кабінету Міністрів України, його Президії, колегій міністерств, комітетів та відомств. Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, їх заступники мають право брати участь у засіданнях Верховної Ради Автономної Республіки Крим, її Президії, постійних комісій та інших органів Верховної Ради, Уряду Автономної Республіки Крим, його Президії, колегій міністерств, комітетів і відомств Автономної Республіки Крим, а також місцевих Рад народних депутатів, їх виконавчих комітетів, комісій, інших органів управління. Прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад народних депутатів відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших місцевих органів управління. Прокурори не можуть входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних Радами народних депутатів або їх виконавчими органами. У разі невідповідності Указу Президента України законам України Генеральний прокурор України у передбаченому законом порядку звертається з поданням до Конституційного Суду України. Генеральний прокурор України може звернутися до Верховної Ради України з поданням про невідповідність законам України указу чи постанови Президії Верховної Ради України. Рішення Прем'єр-міністра України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, правові акти, прийняті Верховною Радою Автономної Республіки Крим, її Президією та іншими органами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, правові акти Уряду та інших органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, які суперечать чинному законодавству, можуть бути опротестовані Генеральним прокурором України. Протест вноситься до того органу, який видав незаконний акт, а в разі відхилення протесту прокурор звертається з поданням до Президента України або Конституційного Суду України. Генеральний прокурор України може вносити подання до Верховної Ради України з питань, що потребують тлумачення закону. Правові акти Уряду та інших органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, які суперечать Конституції та законам України, а також законам Автономної Республіки Крим, що прийняті в межах її компетенції, можуть бути опротестовані прокурором Автономної Республіки Крим. Протест вноситься до того органу, який видав незаконний акт, а в разі відхилення протесту прокурор Автономної Республіки Крим або його заступники звертаються із заявою до Верховного Суду Автономної Республіки Крим в порядку, передбаченому законодавством про скасування незаконного правового акта. Прокурор Автономної Республіки Крим може звернутися до Верховної Ради Автономної Республіки Крим з поданням про невідповідність Конституції та законам України правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, її Президії та інших органів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Прокурор Автономної

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

Підприємництво - Международное публичное право - Скачать бесплатно