Крошово-кредитна система - Деньги и кредит - Скачать бесплатно
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ
К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А
по дисципліні « Грошово-кредитна система »
Вариант – № 8
Слухач : ........................……………..................Сидоркевич Дмитро
Іванович
Спеціальність, група : .........................ЗФ – 02 ( фінанси )
Керівник :
..........................................................Гордієнко Людмила
Анатоліївна
Результат, дата:
Реєстраційний номер, дата:
м. Черкаси
2002 р.
З М І С Т
1. Становлення грошової системи України
...............................................................- 3
2. Комерційні та кооперативні банки
............................................................................
- 7
3. Межі
кредиту.....................................................................
...................................................................- 11
Література
............................................................................
.................................................................- 19
1. Становлення грошової системи України.
Розпад Радянського Союзу, чому сприяли, зокрема, прийняття Верховною
Радою України в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет та
проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою,
відкрив нову сторінку в розвитку вітчизняної банківської системи. 20
березня 1991 року Верховна Рада прийняла перший банківський Закон України
“Про банки і банківську діяльність”. Згідно з ним на базі Української
республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк
України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності
України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу,
кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
2001 року банківська система України святкувала своє десятиліття.
Декларація про державний суверенітет України та Закон “Про економічну
самостійність Української РСР”, які законодавче закріпили за нашою державою
право на самостійне формування власної банківської системи, стали
фундаментом для появи українських комерційних банків. Упродовж 1989—1991
років у Москві було зареєстровано близько шістдесяти українських банків.
Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька
етапів.
І етап (1991-1992рр.) процеси перереєстрації та реорганізації:
2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати
комерційні банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей період
“міністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні банки різних
державних установ, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та
малих підприємств, акціонерних товариств. Державні Промінвестбанк,
Агропромбанк, Укрсоцбанк акціонуються під тиском головних менеджерів та
основних клієнтів. На цьому етапі за станом на 1 січня 1992 року
зареєстровано 77 банків.
II етап (1992-1993 роки) поява банків “другої хвилі”:
На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації
пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих кредитів)
виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом 1992 року
зареєстровано ще 60 банків; 3 банки вилучено з реєстру. За станом на 1
січня 1993 року в Україні налічувалося вже 134 комерційні банки.
На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету Міністрів “Про передачу
міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України”
у комерційних банках дедалі зменшувалася частка “міністерського” капіталу.
Постановою передбачалося, що Мінфін України буде одержувачем дивідендів за
акціями, що належать іншим міністерствам, братиме участь в управлінні
банків. Зрозуміло, це не влаштовувало колишніх власників акцій, і вони
поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних
товариств. На цьому ж етапі спостерігалося масове утворення дрібних
малопотужних “кишенькових” банків із капіталом, який часто не перевищував
вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано зростали на
гіперінфляції, примітивно експлуатуючи цей зовнішній, незалежний від них
фактор.
III етап (1994-1996 роки) перші банкрутства:
Активна побудова Національним банком України чіткої системи
регулювання діяльності комерційних банків збіглася в часі із призупиненням
інфляційних процесів, що стали, як уже зазначалося, основним джерелом
безбідного існування цілої низки комерційних банків. Не готові до жорсткого
контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури фінансового ринку, до управління
банківськими процесами зсередини, ці банки опинилися на межі банкрутства.
Багатьом із них не вдалося втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11
збанкрутілих банків; 1995 року — 20, серед яких і найбільші (“Інко”,
“Відродження”, Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45
банків та 60 опинилися у стані прихованого банкрутства і ще протягом
багатьох років виборюватимуть право на існування. Зрозуміло, це не могло не
внести певних додаткових ускладнень у функціонування всієї банківської
системи.
У цей період на структуру вітчизняної банківської системи істотно впливали
й інші процеси. Так, на кредитно-фінансовому ринку України почали працювати
іноземні банки та їхні представництва — всього їх було зареєстровано 14.
З’явилися також ще 5 нових українських комерційних банків.
Важливим аспектом діяльності банківської системи на цьому етапі була зміна
складу акціонерів, власників багатьох комерційних банків та окремих філій
шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків. Вони
переходять із рук одних акціонерів до інших, мов естафетна паличка.
IV етап (1996-1998рр.) стабілізація банків та впровадження
національної валюти - гривні:
Цей ключовий етап становлення вітчизняної банківської системи
потребує детальнішого розгляду. Можемо підбити певні підсумки роботи
банківської системи. Позаду роки гіперінфляції та повної розбалансованості
економіки. Протягом перших п’яти років існування незалежної держави в
Україні:
. створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та
первинного ринку цінних паперів (вторинний так і не запрацював);
. пройдено перший етап реформування грошової системи країни, введено
проміжну валюту — український карбованець;
. створено національну платіжну систему, запроваджено нові прогресивні
технології перерахування коштів на основі електронних платежів, що
дало змогу досягти світового рівня обробки інформації у сфері
міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, обмежити
ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму
термін проходження платежів. Систему визнано найшвидкіснішою в Європі;
. введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;
. розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках;
. НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та
банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання банківської
системи;
. завдяки зусиллям НБУ, його монетарній політиці подолано гіперінфляцію,
керованими стали інфляційні процеси.
Цілями реформування банківської системи України на цьому етапі стали:
1. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно та
адекватно діяти в умовах ринкової економіки.
2. Вдосконалення нагляду за діяльністю комерційних банків.
3. Встановлення клімату довіри до банківської системи.
4. Створення умов для ефективної грошової реформи з уведенням в обіг
національної валюти — гривні.
5. Посилення мобілізації заощаджень, тобто сприяння розвитку економіки
шляхом інвестицій.
6. Розвиток фінансових інструментів, поліпшення грошово-кредитного
регулювання шляхом впровадження ринкових відносин, а не за рахунок
директивного розподілу кредитів.
7. Поліпшення розподілу ресурсів — на користь конкурентоспроможних
підприємств.
8. Передача контролю за фінансовим станом підприємств механізмам ринку
(банки мають відігравати активну роль в ініціації реструктуризації
підприємств, брати участь в оздоровленні їх фінансового стану, а в разі
необхідності — в ліквідації неплатоспроможних підприємств).
9. Розв’язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.
10. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи.
11. Послаблення державного тиску на кредитну діяльність великих банків.
Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона налічує
майже десять років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським
банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонні
установи витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід також
враховувати, що банківська система в нашій країні формувалася, зазнаючи
впливу негативних чинників, які не лише не сприяли розвитку, а навпаки —
гальмували його.
Йдеться про:
1. Макроекономічні чинники, які зменшують попит на фінансові послуги:
. кількарічну тенденцію до зниження ВВП;
. доларизацію економіки;
. низьку купівельну спроможність фізичних осіб;
. бартеризацію взаєморозрахунків між суб’єктами підприємницької
діяльності.
2. Економічні чинники:
. інфляцію, спад виробництва та спричинене ними “звуження” кола
клієнтів;
. повільний розвиток приватного сектора в економіці, а отже, й невелику
частку приватного капіталу в банках;
. податковий прес, який із часом не тільки не слабшає, а посилюється
внаслідок розширення бази оподаткування.
3. Законодавчі та нормативні чинники:
. законодавчу неврегульованість багатьох напрямів роботи;
. відсутність чітких правил роботи, викликану частими змінами
законодавчих і нормативних документів та суперечностями в них;
. не передбачену нормативами прозорість балансів банків, простір для
перегрупувань, маніпуляцій, зловживань, захаращеність банківських
“вішалок” — рахунків обліку дебіторської та кредиторської
заборгованості, — що призводить до появи штучних балансів, які
демонструють уявну ліквідність капіталу банку.
4. Внутрибанківські (суб’єктивні) чинники, які здебільшого можна
кваліфікувати як слабкий, некомпетентний менеджмент:
. невиправдані кредитні, інвестиційні та валютні ризики;
. недооцінку фактора незалежності банківського менеджменту та
перетворення банку на “кишеньковий” під впливом акціонерів —
“метеликів”;
. гостре прагнення “універсалізації” банку, не супроводжуване побудовою
відповідної його інфраструктури;
. відсутність збалансованої політики управління філіями;
Тепер зупинимося на проблемах, що постануть перед грошовою та
банківською системою України на початку XXI століття.
Насамперед — про збільшення конкуренції на ринку. Закінчуються часи, коли
банки України були монополістами на вітчизняному фінансовому ринку.
Незабаром з’явиться багато фінансових посередників, які загострять
конкуренцію. По-перше, активізуються іноземні банки, які мають більше
можливостей та інструментів. По-друге, великий вплив матимуть небанківські
фінансові установи — кредитні спілки, страхові компанії, інвестиційні
фонди, ті ж таки кредитно-гарантійні установи, зареєстровані у 1999 році.
Виникне ряд кооперативних банків, які працюватимуть на принципах товариств
взаємного кредиту. Всі ці структури почнуть енергійно боротися за
клієнтуру.
Жорсткішим стане регулювання банківської системи. Коли банки
перейдуть у режим щоденного контролю, доведеться звикати до постійної
присутності державного регулюючого органу. Лояльність, яку Національний
банк донині виявляє щодо комерційних банків, краще було б залишити в
минулому столітті. А вони в свою чергу мають усвідомити, що постійна
присутність НБУ в їхній діяльності — це необхідність.
В Україну дуже швидко приходять нові банківські послуги. Попри
крихітний розмір цього сегмента ринку за якихось рік-два клієнти вже не
визнаватимуть банків, у арсеналі яких бракує нових технологій. Сьогодні
ними займаються 10—15 банків. Проблемою номер один є об(єднання банків.
Хочуть вони цього чи ні, цей абсолютно нормальний, більше того, просто
необхідний процес триватиме. Навіть у здорових американських, європейських,
японських банківських системах відбувається злиття банків. В Україні ж
половина банків “нездужає”. В результаті вони або будуть приєднані до
потужніших структур, або викреслені з Реєстру банків. Близько 50 банків
зараз потенційно поставлені перед вибором: приєднання або ліквідація.
Традиційне уявлення про банки як інститути, що залучають кошти у
вигляді депозитів та розміщують їх шляхом кредитування, суттєво змінюється.
З появою нефінансових банків чи небанківських інститутів, які займаються
банківською справою, постає проблема виживання традиційних банків у нових
умовах.
2. Комерціїні та кооперативні банки.
Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські
операції для підприємств усіх галузей господарства, головним чином — за
рахунок грошових капіталів і заощаджень, залучених у вигляді внесків.
Комерційні банки — головна ланка кредитної системи.
Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове та
інше банківське обслуговування юридичних осіб і громадян шляхом здійснення
операцій і вчиненням інших банківських послуг.
Комерційні банки відрізняються:
— за призначенням статутного фонду та засобу його формування. В цьому
зв'язку вони виступають у формі акціонерних товариств та товариств з
обмеженою відповідальністю, за участю іноземного капіталу, іноземні банки
та ін.;
— за видами здійснюваних операцій банки бувають універсальні та
спеціалізовані;
— за територією діяльності — республіканські, регіональні.
Банки можуть відрізнятися за галузевим призначенням.
Для фінансування республіканських, регіональних та інших програм можуть
створюватись спеціальні комерційні банки.
Комерційні банки створюються на акціонерних або пайових засадах.
Засновниками комерційних банків можуть бути як юридичні, так і фізичні
особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих
органів, політичних та профспілкових організацій та спеціалізованих
громадських фондів.
Частка будь-якого з засновників, акціонерів не повинна бути більшою, ніж 35
% статутного фонду комерційного банку.
Комерційні банки незалежні від виконавчих та розпорядних органів державної
влади та управління під час прийняття ними рішень, зв'язаних з поточною
банківською діяльністю. Працівникам органів державної влади та управління
забороняється участь, в тому числі шляхом поєднання посад, в органах
управління банків.
Комерційні банки можуть створювати союзи та інші об'єднання для
координування власної діяльності та захисту своїх інтересів. Комерційні
банки здійснюють свою діяльність на основі ліцензій на здійснення
банківських операцій, отримуваних від Національного банку України.
Одночасно з видачею ліцензій на проведення банківських операцій
Національний банк України реєструє комерційний банк у книзі реєстрації.
В цілях забезпечення фінансові' міцності та захисту інтересів його клієнтів
Комерційні банки повинні дотримуватися економічних нормативів, встановлених
Національним банком, а також створювати страхові і резервні фонди.
Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюють
розрахунки за дорученням клієнтів та банків-кореспондентів і їх касове
обслуговування. Крім того, вони можуть виконувати всі або деякі з таких
операцій:
— ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;
— фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або
розпорядників капіталів, що інвестуються;
— випуск платіжних документів і інших цінних паперів (чеків, акредитивів,
векселів, акцій, облігацій тощо);
— купівля, продаж і зберігання державних платіжних документів та інших
цінних паперів;
— видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які
передбачають їх виконання у грошовій формі;
— придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття
ризиків, виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторінг);
— купівля у організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти;
— купівля і продаж в державі і за кордоном дорогоцінних металів, природних
дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
— довірчі операції (залучення і розміщення коштів, управління цінними
паперами, інше) за дорученням клієнтів.
— надання консультаційних послуг, зв'язаних з банківською діяльністю.
Комерційні банки зобов'язані виконувати операції по касовому виконанню
бюджету за дорученням Національного банку, їм забороняється займатися
діяльністю в сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними
цінностями, а також по всіх видах страхування.
Комерційні банки умовах можуть залучати і розміщувати один у одного кошти у
формі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції.
К.б. самостійно встановлюють процентні ставки по своїх кредитах і комісійну
винагороду за послуги.
Стосунки між банками і клієнтами носять договірний характер. Клієнти
самостійно обирають банки для кредитне-розрахункового і касовго
обслуговування, можуть обслуговуватись по всіх видах банківських операцій в
одному чи кількох банках.
Банкам забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для
досягнення згод, які напрвлені на монополізацію ринку банківських операцій
в питаннях встановлення процентних ставок та розмірів комісійних винагород,
на обмеження конкуренції у банківській справі.
К.б. публікують річний баланс та рахунок прибутків і збитків після
підтвердження поданих в них відомостей аудиторською організацією.
Оперативне керівництво роботою банку здійснює правління разом з центральним
апаратом.
К.б. та їх установи працюють на принципах комерційного розрахунку. В
основі комерційної діяльності банків знаходиться прибуток, як спільний
показник ефективності праці і головний виток їх розвитку.
Прибутковість банку залежить від ефективності керівництва його власними
та позичковими коштами. Рівень доходів можна підняти шляхом зміни структури
активних операцій, змінюючи співвідношення між позичковими та
інвестиційними операціями на користь більш вигідних. Для підвищення
прибутковості комерційний банк має можливість звернутися до регулювання
своєї короткострокової заборгованості та депозитних рахунків. Ефективним
засобом керівництва власними коштами е така політика в галузі дивідендів,
яка надає можливість підвищити ринкову вартість акцій банку та реалізувати
додаткові акції по більш вільних цінах. Ця політика надає більший ефект,
ніж утримання частини прибутку для поповнення власного капіталу, за
винятком тих випадків, коли швидке збільшення суми депозитів та позик
спонукає продавати додаткові акції за будь-яку ціну.
Кооперативні банки — спеціальні кредитно-фінансові інститути, що
утворюються товаровиробниками на часткових засадах для задовільнення
взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. Кооперативні
банки — це фінансово-організаційні центри кооперативних кредитних установ,
що поєднуються, як правило, за галузевими або територіальними ознаками. За
своїми функціями кооперативні банки в розвинутих країнах наближаються до
комерційних банків. Загальні риси кооперативних банків: приватна власність
має колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими особами,
прибуток не ділиться між пайовиками або вкладниками, а йде на сплачення
процентів за вкладами та на збільшення резервів.
Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому цим Законом
України “Про банки та банківську діяльність” від 07.12.2000 року .
Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині,
що не суперечить цьому Закону.
Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і
поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.
Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області)
кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення
кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного
року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості
діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-
правової форми або ліквідації.
Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві
кооперативні банки.
До функцій центрального кооперативного банку, крім
передбачених Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів,
акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення
контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.
Органами управління кооперативних банків є загальні збори
учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку.
Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю
кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження
відповідно до цього Закону.
Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень
мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку
встановлюється Національним банком України відповідно до Закону.
Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї
участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.
Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами
фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.
Обмеження, встановлені Законом для операцій банку з пов'язаними
особами, не поширюються на операції кооперативного банку.
3. Межі кредиту
В умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та
сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та
структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та
банківській системі в цілому.
Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним
відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в
розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати
на впроваджувані нові механізми господарювання.
В той же час однією з проблем здійсненні реформування та становлення
фінансово – кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи в
цілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Зазначимо, що
першопричинами є : теоретична недосконалість питання захисту інтересів
кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан
суб’єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівників
банківської системи тощо.
Проведений об’ємний аналіз ситуації, яка склалася в банківській сфері,
свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно
ризикованою кредитною політикою.
Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих
кредитів. За наявними даними більше половини виданих сум неповністю чи
невчасно повертаються позичальникам. Усі зусилля банку щодо повернення
кредитів зводяться нанівець через недосконалість нашого законодавства. Тому
застосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних
ризиків зводяться до того, щоб не допустити неповернення позички. Через це
доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його
використання, постійно перевіряти здатність позичальника повернути кредит,
а також перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою
особою. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні,
найкращою гарантією повернення кредиту є його забезпечення оскільки при
виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є
реалізація заставленого майна. Використання кожної окремої форми
забезпечення повернення кредиту залежить від різних обставин, серед яких
можна виділити такі проблемні для банку як : перевірка платоспроможності
гарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна,
звернення стягнення на заставу, можливість погашення боргу страховою
компанією з огляду на нерозвиненість страхового бізнесу в Україні та його
слабку економічну базу тощо.
І все ж необхідність забезпечення повернення наданих кредитів змушує
кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часом
саме застава стала найбільш популярною формою забезпечення зобов’язань, але
через малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства змушують
ставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки те майно
позичальника, яке відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього потрібно
також враховувати те, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьому
етапі важливо якомога точніше визначити його вартість в майбутньому.
Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його до
відповідного класу надійності , а отже і формування банком резерву
покриття на можливі втрати за позиками є ще однією проблемою на шляху
здійснення кредитних операцій.
Цим пояснюється потреба у всебічному вивченні вітчизняного та
частково іноземного досвіду щодо надання кредитів, застосування
ефективних форм забезпечення, повернення управління кредитним портфелем
банку, дослідження сучасного стану по даній темі, висвітлення нових
методів, концептуальних підходів, науково-методичних рекомендацій з питання
проблем оцінки заставленого майна, страхування ризиків неповернення кредиту
та удосконалення законодавства в області кредитування.
Між тим ,до теперішнього часу в Україні комплексного визначення видів
кредитних ризиків, джерел їх виникнення, аналізу впливу на прибутковість –
збитковість кредитних операцій в умовах переходу до ринку не проводилося.
Таке становище пояснюється передусім обмеженим використанням товарно-
грошових відносин протягом тривалого часу, а також характерними в минулому
адміністративними методами управління. Це виключало необхідність
забезпечення гарантії повернення виданих позик, оцінки
кредитоспроможності позичальника та відповідно і страхування кредитів.
Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства, як явище
випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровироб-никами –
коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб
його купити. Тому й виникла потреба у передачі продавцем покупцеві товару з
відстрочкою платежу, тобто – у кредит.
Згідно положення про кредитування, кредит – це економічні відносини між
юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу
вартості
|
