Тема лекції №1: Гроші: сутність, історія та функції.
Проблеми:
1. Гроші: сутність та коротка історія їх розвитку.
2. Функції грошей та різні підходи до них.
3. Функціональні форми грошей. Грошові агрегати M1, M2, M3, L.
4. Грошовий обіг. Закон грошового обігу.
5. Грошова реформа. Особливості її проведення в Україні.
Рекомендована література:
1. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. – Москва: Юристъ, 1997
2. Гальчинський А. Теорія грошей. – Київ: Основи, 1996
3. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. –Київ: Основи, 1996
4. Жукова Е.Ф. Общая теория денег и кредита. – Москва: Банки и биржи,
ЮНИТИ, 1995
5. Основи економічної теорії. – під редакцією Климко Г.Н. - Київ: Вища
школа, 1997
6. Кравець В. Гривня – жіночого роду \ Вісник НБУ. – 1997. - №9
7. Основи ринкової економіки. – під редакцією - Київ: Либідь, 1995
8. Макконелл К.Л., Брюс С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. –
Москва: «Республика», 1992
9. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993
10. Савлук М. І. Гроші та кредит. – Київ: Либідь, 1992
11. Чухно А. Передумови і результати грошових реформ у постсоціалістичних
країнах \ Вісник НБУ. – 1997. – №5
12. Ющенко В. Результати реформи мовою цифр \ Вісник НБУ. – 1997. - №9
1. Гроші: сутність та коротка історія їх розвитку.
Гроші – одне з найдавніших явищ суспільства –
відіграють важливу роль у господарській діяльності людини. Вони завжди
привертали до себе пильну увагу науковців.
Гроші – це багатофункціональна економічна форма, за
допомогою якої здійснюється облік вартості, обмін, платежі, накопичення
вартості. Гроші є одним з найбільш важливих розділів економічної науки.
Вони є набагато більшим, ніж простий інструмент, що сприяє розвитку
економіки. Добре діюча грошова система сприяє як повному використанню
потужностей, так і повній зайнятості. Та навпаки, погано функціонуюча
грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня
виробництва, зайнятості та цін в економіці.
Гроші – це категорія товарного виробництва і
товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі
відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через
ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний
характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані
результати.
Гроші – це специфічний товар, що має
властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним
еквівалентом.
Суть грошей визначається, як правило, лише на основі
їх функціонального застосування. Прикладом такого підходу може бути
характеристика суті грошей в підручнику “Економікс” Макконнела та Брю. На
питання “що таке гроші?” автори підручника дають відповідь: “Гроші є тим,
що вони роблять. Все те, що виконує функції грошей, є грішми”.
Незважаючи на багатовікові дослідження і велику
кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної
й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не
викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в
суперечність з реальною дійсністю і відкидалися.
Очевидно, все це можна пояснити тим, що суть грошей
змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони
функціонують. Тому для визначення суті грошей необхідно з’ясувати питання
про їх походження, про причини, що зумовлюють виникнення та існування
грошей в економічному житті суспільства.
На ранніх етапах розвитку людського суспільства
відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий
і епізодичний обмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу
обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з’являлись деякі надлишки
продуктів, якими можна було обмінятись. Розвиток суспільного поділу праці,
зокрема виділення скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку
товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до
регулярного. Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі,
які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в
одних місцевостях була худоба, в інших – зерно, в третіх – хутро тощо.У
одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних
народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які
виконували роль загального еквіваленту. Врешті-решт, у процесі історичної
еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від
загального товарообміну до грошової форми обміну.
Подальшим ступенем у розвитку грошей стало
карбування металевих монет. Вважається, що перші монети з’явилися в Китаї
та в країнах Близького Сходу в 8-7 ст. до н.е. Це були здебільшого мідні
монети. Близько 4 тис. років тому в Асирії почали карбувати монети із
золота.
Протягом тривалого часу в обігу використовували
повноцінні монети, реальний зміст яких відповідав їх номінальній вартості.
Скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску
монет. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися
відповідно до ваги їх металевого змісту. Так, приміром, фунт стурлінгів
став грошовою одиницею Англії як фунт срібла.
Від 2-ї половини 19 ст. становище змінилося.
Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної вартості.
В обігу з’явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно
перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою.
Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг
грошей та витратами на їх емісію, дістів назву сеньйорат. Сеньйорат
присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову
емісію.
Для багатьох країн із функціонуванням товарних
грошей було характерним використання системи біметалевого обігу –
паралельної емісії золотих і срібних монет. У цьому випадку державою
встановлювалися фіксовані пропорції між їх номінальним визначенням.
Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував труднощі. При
біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча за
їхню номінальну вартість, витісняють ті грошові одиниці, що коштують
дорожче своєї офіційної ціни.
Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха
грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові
гроші почали використовуватися понад тисячу років тому. Вважається, що
вперше паперові гроші з’явились у Китаї ще у 18 ст. н.е. У Європі це
сталося значно пізніше. У Франції емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці 18
ст. банкнотний обіг мав місце в Англії.
Повний відхід од конверотованості паперових грошей в
золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий
обмін під час великої депресії і в перші післякризові роки. Проте такий
обмін залишився у сфері міжнародних валютних відносин. Однак від середини
1970 –х рр. Практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім
припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось цілковіте
витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю
втратило грошові функції. Сталася його демонетизація, і воно перетворилось
на звичайний товар.
Проголосивши своїм Третім універсалом 18 липня
1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада
запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було
визначено український карбованець. Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня
1917 року було видрукувано перший грошовий знак Української Народної
Республіки — купюру вартістю у 100 карбованців. Напис «100 карбованців»
подавався на купюрі мовами чотирьох найчисленніших націй, що живуть на
території України, — українською, російською, польською та єврейською
(івритом).
З випуском стокарбованцевої купюри пов'язаний вибір тризуба як державного
герба України.
Після введення купюри в обіг майже одразу ж було
зафіксовано випадки її фальшування. З огляду на те, а також на деякі
політичні причини (так, УНР, яка за Третім універсалом визначалася як
складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим
універсалом 22 січня 1918 року «самостійною, ні від кого не залежною
державою») Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про
запровадження нової грошової одиниці — гривні.
Протягом 1918 року в Берліні було видрукувано грошові знаки у 2, 10, 100,
500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після
проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським).
Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в
Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української
Держави карбованець.
Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року
до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою
основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.
«Більшовицькі тисячки» запроваджені Раднаркомом на землях Радянської
України. Це становище спричинилося до проведення у 1922—1924 роках грошової
реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця. 1924
року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював
1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської
валюти.
Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження в
нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою мала
стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду визвольних
змагань 1917—1920 років, гривня. Щодо назви розмінної монети, то для неї
пропонувалися назви «сотий», «резана», але врешті було віддано перевагу
звичній уже «копійці». 1992 року перші зразки української національної
валюти було виготовлено в Канаді за ескізами В.І.Лопати. Однак в обіг в
Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на
перехідний період, — український карбованець, або купоно-карбованець.
З цього випливає, що:
. Гроші – не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування
яких зумовило виділення із широкого ряду товарів одного – грошового
. Як результат тривалого історичного розвитку товару і форм вартості гроші
самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні
постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування
2. Функції грошей та різні підходи до них.
Різноманітність і складність виробничих відносин, які
втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна
з таких форм одержала назву функції грошей. Функція грошей – це певна дія
чи “робота” грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного
відтворення.
Питання про функції грошей є одним з найбільш
дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування
окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками
різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них.
У працях Д.Рікардо віддавалася перевага функцій
грошей як засобу обігу. “Гроші, - писав він, - є товаром, … що служить
загальним засобом обміну”. У книзі англійського економіста Т. Крампа
“Феномен грошей” грошові функції подано як засіб платежу, міра вартості,
одиниця виміру, засіб обігу та засіб нагромадження багатства. У підручнику
“Економікс” підкреслюється, що гроші виконують функції засобу обігу, міри
вартості й засобу її збереження. Економісти Долан та Кемпбелл визначають
гроші як засіб нагромадження. У книзі англійського економіста Л. Харріса
“Грошова теорія” говориться про функції засобу обігу, засобу збереження
вартості та одиницію рахунку і зовсім не згадуються функції засобу платежу
і світових грошей.
Представники марксистської теорії грошей визнають
п’ять їх функцій:
. Міри вартості
. Засобу обігу
. Засобу нагромадження
. Засобу платежу
. Світових грошей
Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують
вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.
Це відбувається тому, що у товарах і грошах втілена абстрактна праця,
причому певна її кількість. Тому за допомогою грошей відбувається
порівняння вартості різних товарів. Вартість товарів, виражена у грошах, є
його ціною. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість
грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін. У
різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості
грошового металу.
Масштаб цін встановлює держава в законодавчому
порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконують об’єктивно. Масштаб
цін не залежить від зміни вартості грошового металу, бо він є фіксованою
ваговою кількістю металу.
Гроші як міра вартості широко використовуються як
рахункові, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількісного
виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх
стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація
й управління.
Всі звичайні товари, надходячи до сфери обміну,
шукають собі грошовий еквівалент, який представлений там готовністю
суб’єктів ринку купити відповідні товари. У зіткненні сторін – бажання
продати і готовність купити – визначається в кінцевому підсумку мінова
вартість товару чи сума грошей, якою товар оцінюється на ринку та яка
задовольняє обох суб’єктів операції. До цього й зводиться економічний зміст
вираження вартості за допомогою грошей в сучасних умовах.
Функцію міри вартості гроші виконують ідеально.
Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою
вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно
вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі не
обов’язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші,
але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим більше не
потрібна наявність реальних грошей при встановленні товарних цін державними
органами. Проте вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість
грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну,
адекватну вартості товару.
Другою за значенням є функція грошей як засобу обігу.
У цій функції гроші служать засобом реалізації товарів, виступають
посередником у їх обміні. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші,
тобто наявні золоті монети, зливки і т.д., або їх паперові замінники.
Паперові гроші не мають власної вартості (за
винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони
є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм
примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник
повноцінних грошей.
Обмін товарів за допомогою грошей в цій функції
здійснюється за схемою Т – Г – Т.
Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів
від виробника до споживача, після чого товари виходять із сфери обігу.
Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до
іншого.
З розвитком ринкових відносин і сфери використання
грошей як засобу обігу розвивались і розширювалися вимоги до них.
У сучасних умовах використання грошей як засобу
обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг
населенню, в міжнародній торгівлі та ін. Проте і в цих сферах поступово
звужується використання функції засобу обігу завдяки проникненню сюди
кредитних відносин.
Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо
за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші
залишать сферу обігу і утворять скарб.
Процес виробництва зумовлює необхідність
нагромадження грошей і тимчасового вилучення засобів і предметів праці має
накопичувати достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає
збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватись не тільки золото чи
срібло, а й металеві та паперові знаки грошей.
Гроші є загальним виразником багатства, їх можна
безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають
меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна
придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною
межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового
багатства.
Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у
монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з
золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш
розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними
функції, а з другого –створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке
є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.
У сучасних умовах сфера функціонування грошей як
засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де
нагромадження вартості зумовлюється потребаами розширенного відтворення,
оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно
короткочасним, цю функцію гроші фиконують у формі знаків вартості. У тій же
частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межіми
усталеного процесу суспільного відтворення, воно носить форму скарбу й
обслуговується дійсними грошима – золотом.
Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження
вартості, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і
платіжних засобів, які постійно створюються у суб’єктів грошового обігу
внаслідок короткочасних розбіжностей між поточними грошовими надходженнями
і витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій
рух, продовжуючи функціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж, що
обслуговують нагромадження вартості, на певний час виходять з обігу,
зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш широкими
потребами, ніж потреби грошового обігу.
Проте ці відмінності між грошима в цих трьох
функціях мають швидше теоретичний, ніж прктичний характер. На практиці всі
складові грошової маси виступають як єдине ціле і легко переміщуються із
нагромаджень в обіг і навпаки.
У результаті виникнення кредитних відносин між
товаровиробниками гроші виступають засобом сплати боргового зобов’язання,
виконують функцію засобу платежу. Це функція, в якій гроші обслуговують
погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних
відносин, що виникають у процесі розширенного відтворення.
Ця функція тісно пов’язана з функцією грошей як
засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима ( продаж заради
купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію
засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного
власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію
вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і
поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати,
квартирної плати, комунальних послуг тощо).
З функції грошей як засобу платежу виникають
кредитні гроші. Коли власник товару продає його в кредит, він не
обмежується усним зобов’язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову
розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк
погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як
останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.
Вексель – це боргове зобов’язання, складене за
певними правилами. Вперше векселі з’явились в Італії в середні віки.
Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почали
проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і
загального грошового забов’зання.
Існує суворо визначена форма оформлення векселя: на
спеціальному папері, який використовують для друкування грошей, де
зазначають, коли і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і
суму платежу по ньому. Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не
вказується, за що видане грошове зобов’язання.
Обліком векселів займаються банки. Фактично банк
скуповує вексулі, розплачуючись за них власними векселями, які нащиваються
банкнотами.
Банкнота – це зобов’язання банку, банківський
білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише
під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності.
Кредитні гроші, векселі, банкноти – важливі
елементи функціонування ринку. В процесі становлення ринкових відносин,
виникнення і зміцнення ролі фондових, валютних, товарних бірж, комерційних
банків у нашій країні вони починають активно використовуватись у
господарському механізмі.
Між
|
