Юридична деонтологія - Юриспруденция - Скачать бесплатно
в сучасній науковій літературі,
слід виділити:
1. Теоретико-пізнавальна — теоретичне засвоєння держави та права на
рівні загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування,
формування загальних уявлень про окремі правові явища, констатація
існуючого стану правової дійсності у тому чи іншому аспекті розуміння.
2. інтерпретаційна — пояснення сутності державно-правових явищ,
висвітлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціального
значення тощо.
3. Ідеологічна — всяка система знань являється елементом ідеології
людської свідомості. ідеї про право, про державу складаються в цілісні
системні утворення у вигляді теорій, концепцій. Вони відображають інтереси
та волю певних соціальних станів, формують програмні цілі партій,
об'єднань, держав, виробляють оціночні критерії щодо правової дійсності,
закріплюють загальноправові цінності та ідеали.
4. Прогностична — крім інтерпретації існуючих явищ юридична наука на
підставі виявлення певних закономірностей та тенденцій формулює перспективи
на майбутнє шляхом висунення гіпотез та прогнозів. Наукове передбачення
володіє значною цінністю для практики соціального будівництва та являється
однією з найважливіших функцій всіх суспільних наук.
і
5. Практико-прикладна — усі теоретичні досягнення, які людство отримує
в результаті наукового дослідження, мають своїм завданням служити на
користь людям, допомагати їм у вирішенні практичних завдань. Теорія для
практики — ось основний принцип дослідницької діяльності, одне з головних
її завдань. Наукові рекомендації повинні допомагати роботі державного
апарату, сприяти удосконаленню правового регулювання, створенню надійних
правозахисник механізмів тощо.
6. Еврестична — дуже близько до теоретико-пізнавальної, але означає не
розповсюдження та систематизацію юридичних знань, теоретичне засвоєння
дійсності, а здобуття нових раніше невідомих знань про державу та право.
7. Методологічна— розглядається як внутрішньосистемна функція, яка
вказує на шляхи, засоби та прийоми отримання нових юридичних знань,
можливості їх використання у різноманітних сферах життєдіяльності
суспільства. У зв'язку з цим слід відмітити методологічну роль загальної
теорії держави та права у системі юридичних наук.
8. Комунікативна — вказує на необхідність взаємозв'язку та взаємодії
всієї системи юридичних наук, дотримання однакових темпів приросту та
удосконалення юридичних знань, використання наукових досягнень неюридичної
сфери, запобігання
І дубляжу у науковому дослідженні та утворенню прогалин, подолання
неконструктив-|дискусій.
Перш за все серед них слід назвати принцип втілення справедливості,
гуманізму, законності, плановість наукових досліджень, їх практична
націленість та Інші.
ГПеред сучасною юридичною наукою постає цілий ряд нових завдань, що
мають перспективний або першочерговий невідкладний характер. Молода
українська дер-1 жава опинилася в дуже скрутному становищі. Особливі
труднощі відчуваються в економічній сфері. Однак, за Конституцією Україна —
це демократична, правова, соціальне орієнтована держава, тому вирішення
проблем державного будівництва, економічного відродження країни значною
мірою залежить від використання правових заходів та механізмів. Ті методи
управління, що існували до входження України в систему ринкових відносин,
вже не відповідають дійсності, але ще не склалася і нова систем?
управління, не спрацьовують на практиці юридичні гарантії, проголошені
чинним законодавством. Тому виникла гостра потреба — засобами юридичного
прогнозування сконструювати модель сучасного українського суспільства та
вказати на шляхи та методи її практичної реалізації з урахуванням існуючих
особливостей внутрішнього порядку та вимог світових стандартів щодо
організації державного життя. Це — генеральна лінія, якою рухається вся
юридична наука, але поряд з цим передбачається вирішення значної кількості
більш конкретних завдань: підготовка проектів законодавчих актів,
проведення загальної систематизації законодавства, розробка правових
механізмів ефективного використання інституту місцевого самоврядування,
передбачення нових тенденцій росту злочинності та обгрунтування відповідних
правових гарантій захисту прав та свобод громадян, вивчення та ґрунтовний
аналіз практики державотворення інших країн з метою використання їх
позитивного досвіду тощо...
Підсумковою ознакою, яка характеризує внутрішню організацію наукових
юридичних знань являється їх системний характер. Ми вже зазначали, що
правознавство змістовно складається з певної системи юридичних наук, які
мають свої власні предмети дослідження та відповідно до специфіки предметів
власну методологію. Щодо класифікації юридичних наук, то у науковій
літературі існують деякі розбіжності не принципового характеру. Для
прикладу наведемо більш поширену класифікацію, за якою можна виділити:
1. Загально-теоретичні та історичні науки — теорія держави та права,
історія держави та права, історія політичних та правових вчень.
2. Галузеві науки — конституційне право, кримінальне право,
адміністративне право та інші.
3. Міжгалузеві науки — суд і правосуддя, транспортне право,
господарське право, банківське, митне право.
4. Прикладні юридичні науки — кримінологія, криміналістика, судова
медицина, бухгалтерський облік.
5. Науки, що вивчають міжнародне та зарубіжне право і державу —
міжнародне право, державне право зарубіжних країн, порівняльне
правознавство, історія держави та права зарубіжних країн.
Юридична деонтологія більшою мірою відноситься до групи прикладних наук
тому, що вивчає вимоги етичного порядку у зв'язку з виконанням юристами
професійного обов'язку та деякі інші питання, про що вже говорилося раніше.
В історичному плані
юридична наука має багатовіковий досвід, який складався шляхом
поєднання зусиль філософів, юристів, державних та політичних діячів різних
епох. На кожному етапі свого становлення в юридичні^ науці відбивалися
тенденції розвитку суспільства, особливості функціонування тих чи інших
політичних інститутів. Але якщо казати про витоки формування юридичних
знань, що мали у достатній мірі офіційний та систематизований характер, то
слід згадати про римське правознавство пізнього періоду, j яке формувалося
в межах колегії жреців (collegium pjntificum) та відчувало значний ї вплив
релігійного світогляду. В цілому їх правові знання ще не відділялися у само-
I стійну галузь знань та існували разом з формулами релігійних традицій.
Знання про I' правові норми вважалися цілком таємними та охоронялися кастою
жреців, що забез-J^ почувало ефективність їхнього релігійного та владного
впливу на людей.
4. Юридична практика
Після ознайомлення з загальними рисами та системою наукових юридичних
знань більш зрозумілими стають питання практичної діяльності, яка
відбувається у сфері дії права в зв'язку з цим має ряд характерних-ознак,
які дають можливість виділити її у певний вид соціальної діяльності. Перед
тим, як визначити ці характерні риси, слід звернутися до розуміння більш
загального терміну— соціальна діяльність, існує навіть теорія соціальної
дії, автори якої у 20-ті роки XX століття намагалися пояснити поведінку
соціальних суб'єктів через зв'язки уявлення, психологічні і моральні
моменти? які виникають у ході взаємовідношень між ними Ця теорія
характеризувалася свого часу, як основний напрям американської соціології
XX століття та мала значний успіх у питаннях пояснення соціальної
структури, ієрархії соціальних систем, рівнів їх організації тощо.
Питання соціальної діяльності можна розглядати також з позицій
філософії або психології. В кожному випадку ми отримаємо певний результат.
Однак, слід враховувати той факт, що правознавство відноситься до
суспільних наук, має свою методологію дослідження та різні методологічні
рівні — від філософського до конкретно-історичного, а значить може
самостійно пояснювати окремі явища оточуючого світу, які мають відношення
до правової дійсності. На цій підставі соціальну діяльність можна визначати
як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого,
шляхом перетворення та споживання оточуючого світу відбувається задоволення
життєвих потреб та інтересів соціальних суб'єктів. Людські потреби та
інтереси, які вис-тупають двигуном їхньої діяльності, дуже різноманітні,
характеризуються невизначе-ним колом аспектів розуміння, тому людська
діяльність відбувається відповідно у різноманітних формах, напрямах та
сферах суспільного життя. Одним із напрямів, що змістовно наповнюють
поняття соціальної діяльності, являється юридична діяльність. При цьому
юридичну діяльність можна розкрити через поняття форми або сфери со-
ціальної діяльності. У першому і у другому випадку це буде виправдано тому,
що всяка людська активність спостерігається лише у випадку свого
зовнішнього прояву та може існувати, як самостійне явище лише у визначеній
системі зв'язків, тобто у певній сфері соціальних відносин. Ці різні
аспекти вказують лише на відмінність методологічних підходів та допомагають
всебічно розкрити об'єкт дослідження. Поряд з цим, юридична діяльність може
мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різних сферах життя
суспільства. У даному випадку було б доцільним визначити, які види
соціальної діяльності існують поряд з юридичною та якими рисами остання
відрізняється від інших. За різними підставами виділяють такі види, як —
розумова, предметна, виробнича, політична, організаційна, державно-
управлінська, виховна та безліч інших видів діяльності за формою прояву або
способом здійснення (це залежить від методології дослідження).
Виділення такої значної кількості видів обумовленого багатогранністю
соцільного життя, складністю відносин та зв'язків, в які вступають люди.
Вид діяльності характеризуеться конкретними причинними зв'язками,
метою, формами, сферою здійснення, суб'єктами, засобами та інше. Юридична
діяльність, окремий вид соціальної діяльності. також
характеризуєтьсягювними рисами:
1. Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів.
2. Здійснюється спеціально уповноваженими на те суб'єктами, які
володіють юридичними знаннями.
3. її метою є упорядкування, узгодження суспільних відносин по
відношенню до вимог права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та
задоволення на цій основі індивідуальних, групових та загальнолюдських
потреб та інтересів.
4. Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на
організацію дій інших суб'єктів І значною мірою пов'язана з державною
діяльністю.
5. Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають
окремі дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів.
6. Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи творчості,
індивідуального підходу, винесення конкретного рішення на підставі
загальної моделі поведінки.
7. Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери
суспільного життя, які підлягають правовому регулюванню.
Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів
соціальної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою
отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів
соціальних суб'єктів у відповідності до вимог права. —Іноді вживається
термін "юридична практика" (соціальна практика), який по суті
відображає поняття діяльності, але включає ще й досвідпрактичного
засвоєння І дійсності. Адже всяка діяльність здійснюється з урахуванням^
існуючого досвіду Це закономірність соціального прогресу, тому немає
потреби вишукувати суттєві відмінності між вище згаданими термінами.
Нами вже було зазначено, що зміст юридичної діяльності у кожному
випадку складають конкретні дії перелік суттєво впливає на визначення
обсягу,сфери та форм юридичної діяльності. В умовах соціального прогресу,
ускладненням соціальних зв'язків відповідним чином змінюється зміст та
форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. На підставі аналізу
спробуємо обгрунтувати вище зазначену закономірність. Професійна
діяльність (prudentes) знатоків римського права поділялася на три основні )
види: cavere (складати нові позови та угоди), адеге (вести справу у суді),
respondente (давати відповіді). Самою типовою функцією юрисконсультів було
"respondente" — висловлювання думок стосовно запитів приватних осіб або їх
посередників. Авторитет римських юристів,, набутий у судових засіданнях,
був настільки значним, що їх думки впливали на волю суддів навіть без їх
особистої участі у судовому розгляді справи. У ( зв'язку з тим, що за
консультаціями в основному зверталися оратори-адвокати, Ци- церон
порівнював роль юрисконсульта у суді з роллю латинського флейтиста, який
супроводжував виступ актора на сцені.
суспільних відносин вимагає від їх учасників узгодження своїх цілей,
бажань, потреб та інтересів.
Юридична діяльність, характеризуючись своїми специфічними рисами, не
являється виключенням із загального правила. Як і інші види соціальної
діяльності, вона впорядковується за допомогою цілої системи засобів, серед
яких правові займають вагоме місце. Однак, в деонтологічному аспекті
привертають до себе увагу засоби неюридичного походження, за допомогою яких
здійснюється регулятивний вплив. В чому ж полягає сутність соціального
регулювання, які види його бувають та як воно трансформується в сферу
юридичної діяльнбсті? Треба зазначити, що виходячи із системного характеру
соціальної організації (суспільство як система), її багатоплановості,
необхідності розвитку і функціонування, соціальне регулювання як
невід'ємний фактор і умова співіснування різнородних суб'єктів, умова
здійснення будь-яких видів соціальної діяльності існувало на протязі всього
періоду суспільства. Можна визначити два основних види соціального
регулювання: нормативне та індивідуальне. Суть нормативного зводиться до
створення загальних правил поведінки людей в суспільстві, які розраховані
на невизначене коло осіб та ситуацій. Індивідуальне регулювання полягає у
встановленні моделі поведінки для конкретно визначених осіб, яка
розрахована на одноразове використання. В залежності від суб'єктів
регулювання розрізняють державне та недержавне. При цьому зазначимо, що для
регулювання юридичної діяльності характерно поєднання різних видів
регулятивного впливу. Таким чином, в ході регулювання відбувається
формування моделей поведінки загального або індивідуального характеру. При
цьому використовуються слідуючі засоби: надання права на певні дії,
покладання обов'язку, встановлення заборон та визначення мір
відповідальності. В залежності від способу встановлення та забезпечення
реалізації існуючих нормативів, вони можуть бути юридичного, морального,
релігійного або іншого походження. При цьому, їх головне призначення
полягає в тому, що вони визначають алгоритм дій людини в різноманітних
життєвих ситуаціях і в комплексі складають нормативну основу всякої
соціальної діяльності. Виходячи з того, що предметом нашого дослідження
виступає діяльність юридична, то безпосередньою основою її здійснення
являються юридичні норми. Але при цьому існує система моральних вимог, які
складають деонтологічну характеристику юридичної діяльності. Це не означає,
що мораль і право існують відокремлено, не знаходячи аспектів взаємодії.
Навпаки, вони доповнюють одне одного, узгоджують свої регулятивні
можливості, хоча пріоритет у цій взаємодії визнається за нормами морального
походження, які виконують роль визначального фактору у формуванні
нормативної бази всякої соціальної регуляції.
Існують такі сфери життя суспільства, де тільки шляхом морального
регулювання можна визначити поведінку людей (відносини дружби, любові),
хоча Юридичне право у порівнянні з мораллю має значно більше можливостей.
Щодо юридичної діяльності, то поряд з наявністю системи правових норм існує
також нормативна база, що характеризується поняттям професійної моралі.
Визначення системи цих норм, принципів або окремих положень має практичне
значення у справі формування правової свідомості майбутніх юристів. Крім
того, загальне визнання та використання системи де-онтологічних вимог у
юридичній діяльності сприятиме зміцненню законності, правопорядку в країні,
визнанню дійсного авторитету юридичної професії, авторитету права в цілому.
5. Поняття та структурна характеристика моралі
Що таке мораль, її витоки, суть, роль у житті суспільства та окремої
людини? Відповідь на ці питання дає одна з давніх галузей пізнання — етика,
яка пояснює мораль (лат. mores — нравы), як одну з форм суспільної
свідомості, як суспільний інститут, який виконує функцію регулювання
поведінки людей у всіх сферах суспіль-
ного життя. З точки зору нормативного регулятора, яким виступає мораль
в процесі юридичної діяльності, її можна розглядати як систему вимог до
юристів у зв'язку зі здійсненням ними своїх професійних обов'язків (норми
моралі, совість, відповідальність, честь).
Характеризуючи мораль взагалі, слід зазначити, що моральне життя
суспільства являє собою складне багатогранне явище, яке відображує
різноманітні потреби та інтереси соціальних прошарків та груп населення і
при цьому виступає важливим регулятором взаємовідносин між людьми та
фактором їх духовного розвитку. На фоні загального характеру, моральної
регуляції має місце в суспільстві наявність особливої професійної моралі,
яка відображує специфіку того чи іншого виду соціальної діяльності людей.
Професійна мораль — це результат історично професійного розподілу праці,
який відображував об'єктивні процеси розвитку суспільства. Слід сказати, що
професійна мораль складається перш за все в таких видах діяльності,
об'єктом яких виступає людина. Це пояснюється тим, що робота з людьми має
свої неповторні ситуації, труднощі, протиріччя, які треба вирішувати та
уникати в процесі спілкування, які не можна раз і назавжди окреслити якоюсь
універсальною юридичною нормою. Крім того, характер та специфіка відносин
між людьми у кожній професії (хво-рий-лікар, підсудний-суддя, артист-
глядач) висувають специфічні моральні вимоги та оцінки, які є важливим
регулятором цих видів діяльності та забезпечують реалізацію задач, що
стоять перед ними. Виходячи з цього, професійна мораль, з одного боку
виступає як складова частина загальної моралі, з другого — як специфічне до-
. повнення до нормативної бази, що регулює той чи інший вид професійної
діяльності ЛЮДИНИ.
Моральна свідомість виступає в якості третього складового елементу
моралі. Її розглядають як специфічну форму суспільної свідомості і
визначають в якості системи поглядів, ідей, уявлень про належну поведінку,
яка відповідає соціальним інтересам. Характеризуючи в цілому моральну
свідомість, слід визначити характерні риси: моральна свідомість
зароджується в процесі моральної діяльності, відображує моральну практику,
а через неї економічний базис і надбудову суспільства; в моральній
свідомості знаходять своє відображення межі вільних дій людини, відповідно
до сприйня нею моральних цінносіеи.
Характеризуючи структуру моральної свідомості, слід зазначити, що
за рівнями формування розрізняють суспільну та індивідуальну. Якщо до
першої відносять теоретичні вимоги, норми, кодекси, ідеали, категорії, то
до другого виду включають мотиви, почуття, переконання особистості. Ці два
рівні існують у певній взаємодії. Індивідуальна свідомість визначається
суспільною свідомістю, яка базується на суспільному бутті. Якщо людина
проникається важливістю колективної ідеї, вона сприймає її як свою
особисту. Так, в умовах обстановки поваги один до одного, ввічливості,
шанування практичного досвіду, нетерпимості до правопорушень формується
відповідна свідомість окремої особистості, відбувається сприйняття
загальноприйнятих правил на індивідуальному рівні.
Зупинимося на вивченні найбільш значущих складових моральної
свідомості, серед яких слід назвати моральні почуття та норми моралі.
Моральні почуття, які проявляються в юридичній діяльності, достатньо
різноманітні, що виходить з широкого спектру зв'язків, які формуються в
процесі вирішення значної кількості юридичних справ. До їх переліку можна
віднести такі:
- почуття патріотизму (пріоритет інтересів загальної справи перед
особистим інтересом або за рахунок особистого блага);
- престижно-статусні почуття, пов'язані з потребою самоствердження
(почуття гордості за свою професію, за довіру колективу, усвідомлення
необхідності подолання труднощів з метою випробування своїх професійних
можливостей);
- альтруїстичні почуття (бажання дати радість, допомогу, втішити,
підбадьорити в тяжку хвилину);
- комунікабельні почуття (симпатія, довіра, повага при спілкуванні).
Роль моральних почуттів у юридичній діяльності виявляється через призму
спілкування людей. А виходячи з того, що юридична професія передбачає саме
роботу з людьми різного характеру, рівня культури, інтелекту, то можна
зазначити ту значну роль, яку відіграють моральні почуття у мотивації
роботи працівників юридичних установ. По-перше, — це оцінка вчинків та
поведінки людей з позицій суспільно-вироблених норм та ідеалів. По-друге, —
моральні почуття виступають засобом регуляції відносин між людьми,
соціальними групами тощо. По-третє, — завдяки почуттям суспільно-значущі
норми, принципи, ідеали інтуїтивно перетворюються у внутрішню
переконливість людини. По-четверте, — моральні почуття являються не тільки
засобом регуляції, але й засобом самоствердження людини, виявом багатства
її внутрішнього світу. Тому формування моральних почуттів у кожної людини,
а тим більш у юристів, співробітників правоохоронних органів, є однією з
важливіших задач морального ви-ховання.
6. Моральні принципи та їх відображення в юридичній діяльності
Не менш важливою умовою здійснення юристами своїх професійних
обов'язків є усвідомлення та використання у своїй діяльності
основоположних ідей — принципів і моралі, які являють собою найбільш
узагальнений вираз вимог тої чи іншої моралі. Моральні принципи складають
ядро моралі, визначають її соціально-історичну суть, ідейну націленість. На
відміну від норм моралі, які визначають тактику поведінки людини в
конкретних життєвих ситуаціях, принципи моралі визначають узагальнену
соціальну орієнтацію, стратегію поведінки, являються своєрідною програмою
діяльності. Моральні принципи об'єднують та систематизують всю моральну
діяльність, виступають фактором стабільності, визначають головну лінію
поведінки.
В професії юриста моральні принципи виконують свої специфічні функції.
Вони допомагають орієнтуватися у найбільш складних, нормативно не
визначених ситуаціях, що дає змогу приймати нестандартне рішення, яке не
суперечить інтересам справи в цілому. Завдяки усвідомленню принципів
моралі, які склалися у колективі службовців юридичної установи, надається
можливість програмування дій окремих співробітників, гарантування
впевненості щодо виконання ними професійного обов'язку на належному рівні.
Моральні принципи також забезпечують стабільність мікроклімату у колективі,
а значить і стабільність його роботи, що є необхідною умовою функціонування
всіх правоохоронних органів. З іншого боку, дотримання принципів моралі у
своїй професійній діяльності оберігає працівників юридичних служб від
аморальних вчинків, скоєння яких породжує серед громадян недоброзичливе
ставлення, недовіру, а в окремих випадках — люту ненависть до служителів
Феміди.
Серед принципів моралі, які значною мірою здійснюють позитивний вплив
на сферу юридичної діяльності, слід назвати принципи гуманізму,
демократизму, законності, справедливості, колективізму, чесності,
порядності, гласності у роботі та деякі інші. У чомуж полягає суть
зазначених принципів стосовно професійного обов'язку юристів? Для
висвітлення цього питання необхідно звернутися до визначення змісту
найбільш провідних моральних принципів. Одним із загальновизнаних та
важливіших принципів - вважається принцип гуманізму, який розкриває
цінностний аспект організації людських відносин. Гуманізм (лат. humanus -
людяний, людський) означає людяність, любов до людей, вимогу на захист
гідності людини, її право на щастя, всебічний розвиток. Як моральний
принцип, який трансформується у сферу юридичної діяльності, він із
змістовного боку формулює певну систему вимог:
— розуміння людини, як вищої цінності, а не як засобу для досягнення
цілей, все . робити для забезпечення потреб та інтересів людини;
— забезпечення свободи та захисту гідності особи, права на щастя, на
духовний розвиток;
— повага до особистих якостей;
— рівне ставлення та повага до чоловіка та жінки, повага до ідеалів
людини, Л вікових, національних ознак, політичних поглядів;
— чутливість, душевність у відносинах :
— чесність, прямота в оцінці дій, доброзичливість критики,
несприйнятливість аморальних вчинків.
Принцип колективізму також притаманний юридичній роботі, стосовно якої
висуваються певні вимоги:
— єдність мети та волі колективу;
— ідейна єдність;
— співробітництво та взаємодопомога;
— керівництво колективом, як організаційний та об'єднуючий фактор його
Існування;
— чітке дотримання дисципліни всіма членами колективу, незалежно від
стажу, досвіду, посади тощо.
Іноді окремі вимоги принципу колективізму трактуються на підставі
відстоювання | вузькогрупового або індивідуально-егоїстичного інтересу, в
результаті чого набувають іншого звучання. Так, слід відрізняти
доброзичливу критику від критицизму, заздрості або інших негативних
почуттів, взаємодопомогу від кругової поруки.
7. Поняття та різновиди юридичних спеціальностей
Професія юриста, як своєрідний вид соціальної діяльності,
виділяється серед І інших цілим рядом специфічних властивостей, зумовлених
тою роллю, яку відіграють І право і законність у житті суспільства. Охорона
прав і законних інтересів громадян, І безкомпромісна боротьба з
правопорушеннями, висококваліфіковане розв'язання різноманітних юридичних
проблем — є змістом повсякденної діяльності юристів і разом з тим являється
їх професійним обов'язком. Саме юристи, які мають ґрунтовні знання,
відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чітке розуміння
своєї відповідальності за долю людей, наділені владними повноваженнями і
здатні ефективно впливати на зміцнення законності і правопорядку у державі.
Необхідність
|
