Суверенитет Украинского государства - Юриспруденция - Скачать бесплатно
громадян Республіки незалежно від походження, соціального і
майнового стану, расової та національної приналежності, статі,
освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і
характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Українська РСР регулює імміграційні процеси.
Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони
і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за
межами Республіки.
V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО
Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.
Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою
і не може бути змінена та використана без її згоди.
Українська РСР самостійно визначає
адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок
утворення національно-адміністративних одиниць.
VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ
Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і
закріплює його в законах.
Народ України має виключне право на володіння, користування і
розпорядження національним багатством України.
Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні
ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР,
природні ресурси її континентального шельфу та виключної
(морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний
потенціал, що створений на території України, є власністю її
народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і
використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних
потреб її громадян.
Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному
багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах
і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу
Республіки.
Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної
власності всіх республік) здійснюється на договірній основі між
республіками - суб'єктами цієї власності.
Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав і
їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на
території Української РСР та використовувати природні ресурси
України згідно з законами Української РСР.
Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи
зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову
системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує
свою грошову одиницю.
Вищою кредитною установою Української РСР є національний Банк
України, підзвітний Верховній Раді Української РСР.
Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці,
розташовані на території Української РСР, вносять плату за
використання землі, інших природних і трудових ресурсів,
відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до
місцевих бюджетів.
Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності.
VII. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА
Українська РСР самостійно встановлює порядок організації
охорони природи на території Республіки та порядок використання
природних ресурсів.
Українська РСР має свою національну комісію радіаційного
захисту населення.
Українська РСР має право заборонити будівництво та припинити
функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та
інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.
Українська РСР дбає про екологічну безпеку громадян, про
генофонд народу, його молодого покоління.
Українська РСР має право на відшкодування збитків, заподіяних
екології України діями союзних органів.
VIII. КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК
Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки,
освіти, культурного і духовного розвитку української нації,
гарантує всім національностям, що проживають на території
Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.
Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження
українського народу, його історичної свідомості і традицій,
національно-етнографічних особливостей, функціонування української
мови у всіх сферах суспільного життя.
Українська РСР виявляє піклування про задоволення
національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що
проживають за межами Республіки.
Національні, культурні та історичні цінності на території
Української РСР є виключно власністю народу Республіки.
Українська РСР має право на повернення у власність народу
України національних, культурних та історичних цінностей, що
знаходяться за межами Української РСР.
IХ. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА
Українська РСР має право на власні Збройні Сили.
Українська РСР має власні внутрішні війська та органи
державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.
Українська РСР визначає порядок проходження військової служби
громадянами Республіки.
Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу,
як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись
у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради
Української РСР.
Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в
майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у
військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не
приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ
Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює
безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори,
обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними
представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій
в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних
інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній,
інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній
сферах.
Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного
спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і
міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у
загальноєвропейському процесі та європейських структурах.
Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над
класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права
перед нормами внутрішньодержавного права.
***
Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками
будуються на основі договорів, укладених на принципах
рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.
Декларація є основою для нової Конституції, законів України і
визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод.
Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для
укладання союзного договору.
Прийнята Верховною Радою Української РСР
м. Київ, 16 липня 1990 року
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про правонаступництво України
( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 46, ст.617 )
Стаття 1. З моменту проголошення незалежності України
найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України в
депутатському складі Верховної Ради Української РСР.
Стаття 2. До ухвалення нової Конституції України на території
України діє Конституція (Основний Закон) Української РСР
( 888-09 ).
Стаття 3. Закони Української РСР та інші акти, ухвалені
Верховною Радою Української РСР, діють на території України,
оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після
проголошення незалежності України.
Стаття 4. Органи державної влади і управління, органи
прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі
Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до
створення органів державної влади і управління, органів
прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової
Конституції України.
Стаття 5. Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію
України від інших держав, та кордон між Українською РСР і
Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня
1990 року є державним кордоном України.
Стаття 6. Україна підтверджує свої зобов'язання за
міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до
проголошення незалежності України.
Стаття 7. Україна є правонаступником прав і обов'язків за
міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції
України та інтересам республіки.
Стаття 8. Україна дає згоду на обслуговування зовнішнього
боргу Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 року в частині, яка
визначається окремою міждержавною угодою.
Україна не несе зобов'язань за кредитними договорами та
угодами Союзу РСР, укладеними після 1 липня 1991 року без згоди
України.
Стаття 9. Всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення
незалежності України постійно проживали на території України, є
громадянами України.
Україна гарантує забезпечення прав людини кожному громадянину
України незалежно від національної належності та інших ознак
відповідно до міжнародно-правових актів про права людини.
Порядок збереження, набуття і втрати громадянства України
регламентується Законом про громадянство України ( 1636-12 ).
Голова Верховної Ради України Л. КРАВЧУК
м.Київ, 12 вересня 1991 року
-----------------------
[1] Правові проблеми суверенітету і незалежності України //П.У.-1992,
№10.С.54 - 58.
[2] Історія України -Лвів., 1996 р. 486 с.
[3] Відомості Верховної Ради України. - 1993, - .№3. - С. 17.
[4] Відомості Верховної Ради України - 1991. - № 33. - С. 446.
[5] Там же - 1992.- № ЗЗ. - С 471.
[6] Там же. - 1993. - № В. - С.138
[7] Там же.- 1994. - № 22. - С. 1-48.
[8] Див.; Основы государства и права. Правовые памятники и правовые акты /
Под ред. В.Комарова Х., 1994, - С. 45.
[9] Див. Ющик О. Реформування законодавчого процесу: проблеми і перспективи
// Віче. - 1995. № 2 - С. 15.
[10] Див.: Шемшученко Ю. Сила демократії - у силі влади! // Віче. - 1995.-
№ 6. - С. 9.
[11] Див.: Т а ц і й В. Й., Грошевий Ю. М. Правові заходи охорони
Конституції // Вісн. Академії правових наук України. - 1995. - № 3. - С. 41-
43
[12] Див. К а м п о В. Реформи: принцип сполучених посудин. // Віче. -
1995. -№ 6. - С 18 - 22.
[13] Див.: Право України. 1995. - ;№ 7. - С. 3 - 14.
[14] Див.: Цивільне право, К., 1995. - С 15.
[15] Докладніше про це див.: Мусияка В.Л Правовые основы
предпринимательской деягельности X., 1995; Селіванов В. Концептуальні
засади Кодексу про підприємництво України // Право України. - 1995. - № 2.
- С. З-11.
[16] Див. Право України. - 1994 -- № 9.
[17] Див.:Захист цивільних справ у суді / За ред. В.В.Комарова. X,1995.-С
105-106.
[18] Див: Семчик В. І, Бичкйва Ц. В.Нові форми сільськогосподарського
виробництва. Організаційно- правові питання. К,, 1894.
[19] Докладніше про це див.: Ющик О. Реформування законодавчого процесу :
проблеми і перспективи // Віче, - 1995. - № 2 - С. 15.
[20] Див : Михеекко М.М., Мовчан В. В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове
право К. 1993. - С. 160.
|
