Михайло Старицький

(14.12.1840 - 27.04.1904)

Український письменник, видатний театральний і культурний діяч

Місце народження: с. Кліщинці, Полтавщина

 

Михайло Старицький

Біографія

Михайло Старицький народився в с. Кліщинцях (Полтавщина), походив зі шляшетського роду. Залишившись сиротою, виховувався в родині свого дядька, батька Миколи Лисенка. Старицький закінчив Полтавську гімназію (1856), і Київський університет (1865). З 1871 оселився в Києві, увійшовши в творчу співпрацю з Миколою Лисенком: вони спільно організували Товариство українських сценічних акторів. Старицький записував народні пісні, які потім видавав в обробці М. Лисенка, писав лібретта до Лисенкових опер ("Гаркуша", "Чорноморці", "Різдв'яна ніч", "Тарас Бульба", "Утоплена").Під тиском реакції Старицький змушений був у 1878 еміґрувати на деякий час за кордон; повернувся в Україну 1880 і знову розгорнув видавничу і театральну діяльність. 1883 Старицький очолив перший професійний український театр. З низки причин він залишив 1885 трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів. 1895 залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості. Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.Перші твори С. були надруковані 1865. Поетичну творчість Старицький розпочав перекладами з О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, М. Некрасова, Г. Гайне, Дж. Байрона, А. Міцкєвіча, М. Андерсена, сербських пісень тощо. Одночасно писав ориґінальні поезії, друкуючи їх у галицьких періодичних виданнях. У Києві були друковані казки в його перекладі (псевдо М. Старченко) М. Андерсена (1873), сербські народні думи і пісні (1876), збірка поезій "З давнього зшитку. Пісні і думи" (1881–83) та ін. Значною подією було видання "Гамлета" В. Шекспіра у перекладі Старицького (1882). Основне місце в ориґінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними ("Швачка"), патріотичними ("До України", "До молоді") мотивами, з оспівуванням героїчного минулого ("Морітурі") чи протестом проти царизму ("До Шевченка"). Окрема ділянка поетичної творчости Старицького — його інтимна лірика ("Монологи про кохання"). Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями ("Ніч яка, Господи, місячна, зоряна", "Ох і де ти, зіронько та вечірняя", "Туман хвилями лягає"). Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок малосценічних п'єс, Старицький написав багато ориґінальних драматичних творів, найсильніші з них соціальні драми: "Не судилось" (1883), "У темряві" (1893), "Талан" (1894). Значну популярність здобула драма "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" (1890). Особливе значення мають його історичні драми: "Богдан Хмельницький" (1897), "Маруся Богуславка" (1899). В історії української драматургії Старицький відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів. В останні роки свого життя, не зважаючи на хворобу, Старицький написав історичний роман "Облога Буші" (1894), романи "Перед бурей" (1897), "Разбойник Кармелюк" (1908) тощо російською мовою. Старицький був справжнім учителем молодих укрраїнських письменників і зіграв велику ролю в організації літературного і громмадського життя 1890-их pp. Твори С.: "Поезії" (1908), "Драматичні твори" (1907–10); "Вибрані твори" (1954), "Вибрані твори" (1959), "Твори в восьми томах" (1963–65). Бібліографія у словнику "Українські письменники", т. III, 1963, стор. 169–192.

Джерело: Енциклопедія українознавства. В 10 т.т. Гол. ред. Володимир Кубійович. - Львів: НТШ, 1993.