Утворення та розвиток Єгипетської держави - Географія - Скачать бесплатно

План

Країна, населення Древнього Єгипту.

Утворення Єгипетської держави.

Періодизація історії держави і права Древнього Єгипту.

Суспільний лад Древнього Єгипту.

Державний лад Древнього Єгипту.

Місцеве керування Древнього Єгипту.

Основні риси права Древнього Єгипту.

Країна, населення Древнього Єгипту. Єгипет розташований у долині нижнього плину ріки Ніл у північно-східній Африці. Завдяки своїм природним границям Єгипет являв собою закриту область, відгороджену пустелями від сусідніх країн.

Населення Єгипту утворилося зі змішання африкано-хамітських лівійців, древніх нубійців і азіатських семітів.

Єгипет являє собою типову іригаційну область, зрошувану однією рікою - Нілом (по древнє-египетському "Хапи"), що бере свій початок у Центральній Африці.

Долина Нілу була багата корисними копалинами, будівельними матеріалами, внаслідок чого країна довгий час не відчувала особливої потреби в розвитку обміну і натуральна форма господарства в ній зберігалася довше, ніж у Південному Межиріччі.

Необхідність регулювання зрошення долини Нілу зажадала створення великих іригаційних споруджень. Для цього знадобилася велика кількість робочої сили і централізоване керівництво роботами. Ця обставина пояснює рання поява рабства й утворення могутнього, щодо централізованої держави.

Утворення Єгипетської держави. Виникнення держави в Єгипті відбувається приблизно в п'ятому тисячоріччі до н.е. у результаті розкладання родового суспільства, виділення родової знаті (старійшин і вождів) і появи рабства.

У п'ятому тисячоріччі до н.е. у Єгипті створюється кілька десятків примітивних утворень - номів, що після довгих воєн у середині четвертого тисячоріччя об'єдналися спочатку в два царства - Верхній Єгипет і Нижній Єгипет (Південне і Північне), а потім, після кровопролитної війни, утворили до результату четвертого тисячоріччя до н.е. одна централізована держава.

Утворення номів, угруповання їх у два царства і наступне об'єднання в одну державу були викликані зростаючим класовим розшаруванням і необхідністю централізованого керівництва системою іригації.

Думка про створення єдиного централізованої держави в Єгипті при фараоні Менесі (близько 3000 р. до н.е.) зазнавало критики в сучасній науковій літературі. Об'єднання держави не можна вважати однократним актом цього фараона. Воно з'явилося результатом дій ряду володарів протягом багатьох років, причому це був процес болісний, кривавий, насильницький.

Аналогічні процеси відбувалися в найдавнішому Двуріччі й інших державах Древнього Сходу, а також у Древній Греції й у Римі.

Періодизація історії держави і права Древнього Єгипту. Періодизація після об'єднання Верхнього і Нижнього Єгипту зветься Раннього царства (близько 3100 - 2800 р. до н.е.). Характерною його рисою є консолідація країни в єдину державу. Другий період - так називаної Древнє, чи Старе царство (близько 2800 - 2250 р. до н.е.), - час першої яскравий вираженої централізації Єгипту (час будівельників пірамід). Після Старого царства настає так називаний перший перехідний період (близько 2160 - 2134 р. до н.е.). У цей час Єгипет розпався на ряд ворожих номів і дрібних держав. Країна занурюється в хаос міжусобної війни, правителі номів величають себе царями і претендують на гегемонію в Єгипті.

Наприкінці цього періоду перемагають правителі міста Фіви і відбувається об'єднання Єгипту під егідою Фів. Настає третій період - час Середнього царства (близько 2050 - 1700 р. до н.е.). Потім Єгипет переживає другий перехідний період (близько 1700 - 1580 р. до н.е.), у якому відбувається знову розпад країни і завоювання частини Єгипту гіксосами.

У четвертий період - Нового царства (близько 1575 - 1087 р. до н.е.) - відбувається об'єднання Єгипту під владою фараонів XVIII династії. Єгипет перетворюється у велику імперію, і його правителі прагнуть до політичної і військової гегемонії на Древньому Сході.

Наприкінці цього періоду Єгипетська держава занепадає. Його завойовують перси, потім війська Олександра Македонського, а в 30 році до н.е. Єгипет стає провінцією Римської імперії.

Суспільний устрій Древнього Єгипту. Суспільним заняттям населення Древнього Єгипту були землеробство і скотарство.

Для землеробства в Єгипті були сприятливі умови, оскільки ріка Ніл харчувала водою великі простори землі. Але були потрібні греблі і канали, щоб затримати воду на поверхні землі і рівномірно розподілити її по всій території країни. На створення споруджень, необхідних для штучного зрошення була витрачена колосальна праця декількох поколінь. Ще до утворення Древнього царства в Єгипті успішно розвивалося землеробство. У період Древнього царства населення починає займатися скотарством. Розвивається також і ремесло, хоча знаряддя праці виготовляються ще з міді і каменю. У період Середнього царства з'являється бронза, але широке її використання відбувається в Новому царстві. У Новому царстві з'являються вироби з заліза.

До створення зрошувальних споруджень залучалися не тільки раби, але і вільні селяни і ремісники. В екстрених випадках (проривши дамби, поглиблення каналу і т.п.) у роботах брали участь і представників вищих шарів населення. На всіх працюючим поширювалася сувора дисципліна як у військове, так і в мирний час.

Верхній шар єгипетського суспільства складали жерці, чиновники і військова знать. Жерці розділялися на групи відповідно великій кількості культів, що існували в Єгипті. На чолі кожної групи стояв верховний жрець, що керував усім жрецьким персоналом, що служив даному божеству. Особливий розряд складали царські жерці, що відали культом царя-бога.

Жреци займали важливе положення в Державі, їх призначали на видні посади. Особливо підсилилася могутність жерців у період Нового царства, коли в результаті удалих воєн поряд зі збагаченням царської скарбниці збагатилася також скарбниця храмів.

До привілейованої групи єгипетського суспільства належав єгипетська аристократія, що складалася з нащадків родоплемінної знаті, а також з вищих військових і цивільних чинів держави, що розташовували колосальними багатствами в результаті дарувань з боку фараонів, експропріації общинних земель і військового видобутку.

Велику роль грали в Єгипті переписувачі, з яких виходили вищі сановники. Платня їм платилося натурою. Найбільш видним чиновникам були подаровані землі з державного фонду, причому іноді цар давав цим сановникам право стягувати збори із селян у свою користь.

У XVI-XIV ст. до н.е. усе населення починає поділятися на групи по роду занять. Одні групи населення одержали привілеї і земельні володіння з правом передачі їхній у спадщину, інші - повинні були платити оброк і виконувати фізичні роботи. Воїни наділялися ділянками землі і мали право звертатися зі скаргами безпосередньо до царя. При Рамзесі II закріпилася кастова організація суспільства.

Поряд з рабами піддавалися експлуатації вільні селяни і ремісники. Одні із селян жили на державній землі самостійними громадами. Кожний із селян мав свій наділ, за користування яким сплачував збір у скарбницю (рента-податок). Інші селяни були прикріплені до землі, подарованої царем храму, чи сановнику воїну. Селяни і ремісники, що працювали в цих господарствах, одержували від великого землевласника денна їжа. Вони працювали на поле й у майстернях у найважчих умовах під спостереженням спеціальних доглядачів, що нерідко прибігали до побоїв. Селяни не вправі були піти з землі, але їх могли вигнати з оброблюваних ними ділянок за несвоєчасне внесення оброков. Пізніше це вигнання було заборонено і замінене тілесним покаранням.

У Древньому Єгипті існували в досить великій кількості і вільних ремісниках. Вони працювали в державних рудниках і майстернях, поєднуючи в групи по 10 чоловік, кожна - під спостереженням особливих керуючих.

Раби. Рабовласництво в Єгипті з'являється ще до утворення централізованої держави. Головним джерелом рабства був військовий полон. Рабами ставали не тільки чужоземці, але і єгиптяни, переможені в міжусобних війнах. Існувала до визначеного часу і боргова кабала в результаті утрати волі неоплатним боржником.

Добуті у війні раби формально вважалися власністю держави, фактично царя. Надаючи сановникам у володіння землі, цар разом із землею давав деяку кількість державних рабів.

Вага експлуатації, який піддавалися не тільки раби, але і селяни і ремісники у всіх періодах історії Древнього Єгипту, викликали гостру класову боротьбу. Особливо грандіозним було повстання в середині XVII в. до н.е. Про його характер можна судити по двох документах: пророцтвам жерця Нефереху і вислову вельможі Іпусера (Лейденський папірус). У цих документах висвітлення подій дається з явним наміром очорнити цей народний рух. Проте в них констатуються дуже важливі факти: була скинута царська влада, а царське господарство було захоплено повсталими. "Повсталі низи поставили свою адміністрацію і... хоча ріллі стане мало, але правителів буде багато" (Нефереху). Повсталі сховали архіви, захопили податкові декларації, убили чиновників і взяли їхні документи. Разом із землею була повернута суспільна худоба, що був у свій час привласнений знаттю. "Повсталі взяли у свою адміністрацію і ... хоча ріллі стане мало, але правителів буде багато" (Нефереху). Повсталі розкрили архіви, захопили податкові декларації, убили чиновників і взяли їхні документи. Разом із землею була повернута суспільна худоба, що був у свій час привласнений знаттю. "Повсталі взяли у свої руки судочинство. Суд став голосним, і народні маси брали участь у судоговорінні" (Іпусер).

Характерно, що Нефереху і Іпусер скаржаться на "грабіж". "Викрадають майно знатної людини і передають його бідняку. Власник зазнав утрати, а бідняк удоволений".

Це повстання потерпіло поразку. Однієї з важливих причин його поразки був завойовницький рух кочового племені гіксосів на Захід убік Єгипту. Під пануванням гіксосів Єгипет знаходився близько 150 років. Тільки після довгої і завзятої боротьби єгиптянам на чолі з фиванским номом удалося вигнати гіксосів із країни і відновити політичну самостійність.

Державний устрій Єгипту. Державний устрій Єгипту мало форму деспотії. У ньому вся повнота влади номінально належала одному обличчю, що править за допомогою більш-менш складного централізованого бюрократичного апарата (царю-фараону). Фараони належали до одного роду і переміняли один одного в порядку престолонаследдя. Єгипетський історик Манефон (кінець IV - початок III в. до н.е.) нараховує 30 династій в історії Єгипту.

Характерною рисою деспотії, що склалася в Єгипті, був релігійний культ глави держави царя-фараона. Необхідність створювати і підтримувати в порядку іригаційні спорудження було основною причиною тенденції до політичної централізації і до зміцнення деспотичної влади. Чималу роль зіграло і ту обставину, що фараони під час воєн нерідко ставали головнокомандуючими єгипетськими військами. Культу фараона сприяла також обмеженість свідомості членів примітивних сільських громад, скованих традиціями первіснообщинного ладу, у якому родоплеменние вожді і їхня аристократія, що оточувала, створювали культ вождів. Але не слід думати, що фактично влада єгипетських фараонів була необмеженою. Фараон не міг по своїй сваволі приймати рішення, які б йшли всупереч інтересам жрецької, військової і служивої знаті.

В історії Древнього Єгипту були нерідкі випадки скинення фараонів і терористичних актів проти них. Самий культ фараона говорив скоріше не про одноособове панування фараона, а про теократичний характер колективного панування жрецов, воїнів і чиновників, що посилено вселяли працюючим масам представлення про фараона як про божество.

За словами єгипетських текстів, цар виділяв серед мільйонів і вважався богом, сином бога сонця Ра. Перед царем всі і навіть вельможа повинні були падати ниц і цілувати порох у його ніг. Великою честю вважався дозвіл цілувати його ноги. Цар не вмирав, а "заходив за свій вічний обрій". Його палац вважався храмом, а придворний етикет являв собою релігійний культ. Обожнювання фараонів виражалося також у тім, що після їхньої смерті споруджувалися грандіозні гробниці-піраміди, для побудови яких тисячі людей у примусовому порядку відривалися від продуктивної праці. Як повідомляє грецький історик Геродот, для спорудження піраміди Хеопса треба було двадцять років.

Придворний штат фараона - привілейована категорія рабовласників був утворений з колишньої родовий номовой знаті.

Візир (джаті). Вже в Древньому царстві створюється великий бюрократичний апарат з чиновників-переписувачів. На чолі цього апарата стояв сановник, найближчий помічник пануючи. В історичній і історико-юридичній літературі його називають "візир" (єгипетське найменування "джаті" чи "тсаті"), а іноді - "верховний сановник".

У Древньому Єгипет не було розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади. Судячи з інструкції, складеної при Тутмосе III для трьох візирів (текст зберігся на стінах фиванских гробниць), і інше даної, повноваження й обсяг діяльності візира були дуже широкі.

Візир керував керуванням державою, і чиновники всіх рангів були зобов'язані доповідати йому про свої справи і від нього одержувати розпорядження. Візир був керівником суду, головував у раді десяти, котрий одночасно був і вищою судовою інстанцією, і одним з органів керування. Він був також керівником палати шести - іншого судового органа. Візир брав участь у керівництві господарством, тому що був начальником царських скарбів і всіх державних складів. Він керував також усіма роботами, що виконувалися для царя. В епоху Нового царства візир був керівником усіх військових сил. Він виконував також обов'язку нотаріуса, оскільки затверджував заповіту. У згаданій вище інструкції докладно описується порядок роботи цього сановника в його приймальні. Характерно, що всі прохання було потрібно викладати на письмі. Для зміцнення авторитету візиря навколо його особистості теж був створений релігійний культ. Він уподібнювався богу Тоту, що у єгиптян спочатку був богом місяця, а потім став богом мудрості і листа.

Крім візиря в Древньому Єгипті були інші посадові особи, серед яких досить значної була посада - хоронителя печатки, чи головного скарбника. Називався він "скарбником пануючи Нижнього Єгипту"; звичайно, казначейства в сучасному змісті слова в Єгипті не було, тому що податки вносилися натурою. Скарбник завідував державними складами, де зберігалися всі ці натуральні приношення.

Важливої була також роль начальника всіх царських робіт, що сполучав у собі посада царського архітектора і спостерігав за виконанням повинностей, покладених на вільне населення. У Древньому Єгипті склався величезний апарат чиновників з розвитим діловодством, причому багато документів свідчать про корупцію чиновників, беззаконні і сваволі. Характерне повчання деякого Ітахотепа, що рекомендує: "Гни спину перед начальством, тоді твій будинок буде в порядку, твоя платня буде в справності, тому що погано тому, хто противиться перед начальником, але легко жити, коли він благоволив".

Місцеве управління Древнього Єгипту. Взаємини між центральними і місцевими органами влади в історії Древнього Єгипту не були постійними і не раз перетерплювали зміни

Після об'єднання Єгипту в одну державу колишні царьки, що стояли на чолі номів, втратили свою самостійність і перетворилися в залежних від фараона посадових осіб - номархів. Вони володіли в межах номів вищою судовою й адміністративною владою і збирали податки в скарбницю. У їхньому розпорядженні був значний штат чиновників - скарбників, збирачів податків, доглядачів і т.п. Крім номархоів адміністративними повноваженнями були наділені храми. Нижчими органами керування на місцях були сільські громади.

В часи розпаду Єгипетської держави номи не раз намагалися придбати повну політичну самостійність, але знову втрачали її в результаті об'єднання Єгипту.

Армія. Спочатку постійна армія обмежувалася особистою охороною фараона і загонами, що складалися з нубійських і лівійських стрільців, що повинні були придушувати хвилювання усередині держави. У храмів і збирачів податків теж були постійні військові загони. Поліцейські функції покладалися на нубійських негрів.

У випадку війни збиралося ополчення, що комплектувалося по рекрутській системі. Номи, а також храми і великі землевласники повинні були поставляти визначене число рекрутів.

Після вигнання гіксосів в армії з'являються загони колісничих, тобто воїнів, що боролися на колісницях, запряжених конями. Це колісниче військо комплектувалося з більш заможних шарів населення. Ці війни в нагороду за свою службу наділялися ділянками землі.

У Новому царстві одержує широкий розвиток система найманих військ. Це було викликано загостренням класових протиріч у країні, унаслідок чого армія, що комплектувалася з єгиптян, ставала не тільки ненадійної, але і небезпечної для пануючого класу.

Організація суду. Суд у Древньому Єгипті не був відділений від адміністрації. Вищі посадові особи і номархи були одночасно і верховними суддями. Судочинство здійснювалося, як правило, колегіально. Так, у период Нового царства був заснований центральний суд (кенбет) з 30 суддів, що підбиралися зі знатних громадян різних міст. Поряд з цим кенбетом були засновані кенбети округів і окремих міст. Існували храмові суди, що складалися з жрецов. У номах керівництво правосуддям здійснювалося номархами. Фараон був вищою судовою інстанцією, міг особисто вирішити будь-як справу і скасувати будь-як рішення інших судів. Теоретично усі вільні єгиптяни могли звертатися до нього зі скаргами і проханнями про помилування. Але практично це навряд чи було здійснено. І хоча в ряді документів затверджується, начебто єгипетський суд був охоронцем істини і справедливості, у судах процвітали продажність і хабарництво.

Основние черти права Древнего Египта. В даний час наука не має у своєму розпорядженні скільки-небудь істотні публікації давньоєгипетського законодавства, про яке ми знаємо лише по окремим збереженим фрагментам і по творах давньогрецьких авторів. Грецький історик Диодор приписує складання перших писаних законів легендарному фараону Менесу (близько 3000 р. до н.е.), засновнику I царської династії Єгипту. У давньоєгипетській і античній літературі маються свідчення активної законодавчої діяльності і ряду наступних фараонів. Так, паную Сасихису приписується законодавство з питань релігії, Бокхорису (VIII в. до н.е.) - цілий кодекс в області фінансів і торгівлі, Амасису (VI в. до н.е.) - законодавча регламентація діяльності місцевої адміністрації і т.д. Вже в Древнім царстві були відомі різноманітні форми царських актів: одні з них мали загальнормативний характер (закони), інші були конкретними розпорядженнями царів по приватних питаннях (иммунитетние грамоти і т.п.). У знаменитому Вислові Ипусера згадуються "закони залу суду", що, мабуть, являли собою правовий чи звід посібник із законодавства, яким користалися судді. Найбільш великими з дошедших до нас від Древнього Єгипту правових документів законодавчого характеру є "інструкція везиру", що складає частину більш великого посадового законодавства, що грало важливу роль в умовах разросшегося, бюрократично організованого адміністративного апарата.

У давньоєгипетському праві відбилися характерні риси рабовласницького суспільства цього етапу розвитку. Поряд з відкритим вираженням класової сутності суспільства Древнього Єгипту це право зберегло в значній мірі пережитки первіснообщинного ладу.

Експлуатація рабів у Єгипті не досягла такого ступеня, як у Греції і Римі. Раби мали свою родину і майно. За злочини їх карали органи державної влади, а не хазяїни. У випадках жорстокого звертання з ними раби могли шукати притулку в храмах і приносити скаргу на своїх панів, що могло спричинити за собою перетворення їхній у слуг храмів. Раб, відпущений на волю, прирівнювався до вільного.

Варто вказати на пережитки матріархату в брачно-сімейних відносинах. Жінки користалися рівними з чоловіками правами. Шлюб представлявся як договір, і жінка виступала в ньому від свого імені. Була забезпечена власність дружини і її рівне положення з чоловіком у шлюбі. Вона могла одержувати розвід по своєму бажанню. Були випадки, коли діти називалися по імені матері, а не батька.

У карному праві особливо тяжкими злочинами вважалися зазіхання на владу фараона і спроби зробити державний переворот.

Характерна наявність покарань за убивство священних тварин і святотатство. Покарання відрізнялися винятковою жорстокістю. Страта застосовувалася в простій формі (відсікання, розп'яття і поховання заживо). Крім того, застосовувалися покарання у виді таліона в символічній (наприклад, відрізання мови за розголошення державної таємниці) і матеріальній формі.

У судочинстві не було гласності й усної відповіді. Обвинувачуваний чи відповідач давали письмові відповіді. Суд вирішував справу потай, не наводячи мотивів. Суддя мовчачи прикладав зображення богині Маат, що уособлювала істину, до чола того, у чию користь було вирішене справа.