Основні вимоги до правильного застосування норм права. Види актів застосування норм права - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Вимоги до застосування норм права — юридичні правила (умо­ви), за допомогою яких правозастосовний орган (суд, адмініст­рація державних органів та ін.) втілює в життя принципи права.

Правозастосовний орган керується такими вимогами:

1. Законності (належного додержання законних процедур):

а) при вирішенні справи ґрунтується на конкретній нормі чи права сукупності норм, які прямо стосуються розглянутої спра­ви; дотримується їх точного змісту;

б) діє в рамках своєї компетенції; не виходить за межі повно­важень, передбачених законом; у разі їх порушення несе юри­дичну відповідальність;

в) завжди застосовує правові норми, коли виникають обста­вини, передбачені нормою; не ухиляється від застосування но­рми; не припиняє дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим умовам тощо) або під впливом особи (органу), не уповноваженої на те законом. Доки норма права не скасована, не змінена або не припинена у встановленому за­коном порядку, вона є обов'язковою для правозастосовного ор­гану.

2. Обгрунтованості:

а) виявляє всі факти, що стосуються справи;

б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчає факти, ви­знає їх достовірними;

в) відкидає всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

3. Доцільності, тобто відповідності діяльності правозастосовних органів і осіб у рамках закону конкретним життєвим умовам місця і часу; обрання оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації:

а) у межах змісту норми (яка передбачає межі в рамках одно­го рішення, можливість вибору між різними рішеннями, мож­ливість застосувати норму або утриматися від її застосування) обирає рішення, яке найповніше та найправильніше відображає зміст закону;

б) при однаковому і неухильному виконанні юридичних роз­поряджень діє ініціативно — з урахуванням місця і часу вико­нання, розумно розподіляє сили і засоби і т.д.;

в) зважує на індивідуальні особливості справи, соціальну зна­чущість застосовуваної норми, її відповідність духу права.

4. Справедливості:

а) неупереджено ставиться до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній, до остаточного рішення;

б) приймає рішення, яке узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, власними моральними переко­наннями і моральними переконаннями суспільства в цілому.

Поняття і ознаки акта застосування норм права

Акт застосування норм права (правозастосовннй акт) — це ін­дивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповнова­женого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних пра­вовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчине­не ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-доку­мента).

Правозастосовний акт — вирок, рішення, визначення, ви­сновок тощо (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) — результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.

Серед актів застосування норм права слід розрізняти:

— основний акт, в якому виражене рішення юридичної спра­ви в цілому;

— допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні), що оформ­ляються при встановленні фактичних обставин справи, у ході судового процесу, на інших стадіях.

Ознаки акта застосування норм права такі.

1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спи­рається на певну норму права, тобто є законним і обгрунтова­ним.

2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх по­садових осіб і являє собою категоричне, офіційно-владне, обо­в'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.

3. Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоні­фікованим, індивідуальним.

4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, тобто розрахований на один раз.

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну, описову, мотивувальну і резуль­тативну частини.

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.

Акт застосування норм права — найпоширеніший вид пра­вових актів. Як і нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, носить державно-владний обов'язковий характер.

Одночасно правозастосовний акт відрізняється від норматив­но-правового акта за низкою зазначених вище ознак: прийма­ється на основі нормативно-правового акта; персоніфікований;

поширює норму права на конкретний випадок (одноразовий);

містить у собі обов'язок підкоритися — виконати сформульова­не у справі рішення.

Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридич­них фактів не може реалізуватися конкретна правова норма.

Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може ви­ходити від тих самих органів і посадових осіб — Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств України, органів міс­цевого самоврядування. Наприклад, Верховна Рада України вста­новлює нове почесне звання «Заслужений діяч юстиції» — це нормативно-правовий акт. Через три дні видається Указ Прези­дента України про присвоєння конкретній особі цього звання. Це акт застосування норм права. Він індивідуальний. Та сама правова форма може бути наповнена різним змістом. З зазначе­них двох форм права — закону і указу — лише закон має норма­тивний характер.

Однак у форму указів Президента України можуть убиратися як нормативно-правові акти, так і індивідуальні розпорядження — залежно від змісту (див. про укази Президента України в главі «Державні органи влади України»).

Види актів застосування норм права

Види актів застосування норм права класифікуються за різ­ними критеріями.

За формою зовнішнього вираження:

1) письмовий акт (таких більшість). Письмовий акт може бути, як мінімум, двох видів:

а) окремий документ (вирок суду);

б) резолюція за матеріалами справи (затвердження про­курором обвинувального висновку);

2) усний акт (виклик понятих);

3) конклюдентний акт — акт дії (наприклад, застосування працівниками міліції табельної зброї або застосування жестів міліціонером-регулювальником дорожнього руху).

За способом прийняття:

1) колегіальні;

2) одноособові.

За суб'єктами прийняття:

акти парламенту;

акти глави держави;

акти виконавчих органів;

рішення загальних судів;

акти арбітражу;

акти нотаріату;

акти прокурорського нагляду;

акти місцевих (муніципальних) органів влади;

акти керівників підприємств, військових частин тощо;

акти уповноважених органів громадських організацій тощо. Акти застосування норм права приймаються практично всі­ма органами держави.

За юридичною формою:

укази;

постанови;

розпорядження;

накази;

ухвали (суду та ін.);

протести, подання, розпорядження, вироки, рішення.

За функціями у правовому регулюванні (або функціями права):

1) регулятивні — офіційно підтверджують або визначають права та обов'язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (наприклад, свідоцтво про реєстрацію шлюбу);

2) охоронні — встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до санкції охоронних норм (наприклад, квитанція про сплату штрафу).

За галузевою належністю:

1) кримінально-правові;

2) адміністративно-правові;

3) цивільно-правові та ін. (крім процесуальних).

За юридичними наслідками:

1) правовстановлюючі (про призначення директора, про при­своєння звання);

2) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть);

3) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незакон­ного виселення громадянина);

4) правозмінюючі (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд);

5) правоскасовуючі (винесення судом рішення про ліквіда­цію акта, про втрату ним юридичної сили).

За значенням у юридичному процесі:

— основні акти, що містять завершене рішення у справі (ви­рок, рішення суду);

— допоміжні акти, що забезпечують прийняття основних актів (постанова і порушення кримінальної справи).

За характером індивідуальних велінь (розпоряджень):

Прогалини в праві і способи їх усунення. Аналогія закону і аналогія права. Субсидіарне застосування норм права

При проходженні другої стадії застосування норм права, а саме: при встановленні юридичної основи справи — виборі та аналізі юридичних норм, виникають ситуації, коли правозастосувач не знаходить норм, які регулюють встановлені факти.

Прогалина у праві — це повна або часткова відсутність у чин­них нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.

Прогалина у законі — це повна або часткова відсутність необ­хідних юридичних норм у даному законі. Причини прогалин:

1) невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання (первісна прогалинність);

2) невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії (подальша прогалин­ність);

3) технічні помилки законодавця, допущені при розробці за­конів і у використанні прийомів юридичної техніки.

Прогалини в праві виникають, як правило, там, де є супере­чливість норм однакової сили, коли одна з них «знищує» іншу.

Прогалини в законодавстві повинні усуватися в процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, ви­дання нових, досконаліших юридичних актів.

Невірно вважати прогалинами такі випадки:

• кваліфіковану мовчанку законодавця, коли він умисно за­лишає питання відкритим, утримується від прийняття норми, відносить вирішення справи за межі законодавства;

• свідоме віднесення питань на розсуд правозастосувача, коли законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі правозастосовними та іншими правовими актами.

За наявності прогалини в законі законодавець пропонує правозастосувачу різну поведінку.

За наявності прогалини в галузі кримінального законодавства і законодавства про адміністративні правопорушення виходом для юриста-практика є відмова у порушенні провадження в справі, тобто ухвалення виправдувального рішення. Юрист-практик у такому разі повинен керуватися принципом, відомим ще з часів римського права: «Немає злочину і немає вини, немає покаран­ня і немає стягнення, якщо немає закону».

Зловживання аналогією в галузі кримінального законодавст­ва мало місце у фашистській Німеччині, де законом від 28 чер­вня 1935 p. був скасований принцип «немає злочину без закону» і тим самим на законодавчому рівні відкритий шлях для судової сваволі і розправи з політичними супротивниками. IV з'їзд Між­народної асоціації кримінального права (Париж, 1937 p.) засу­див аналогію в кримінальному праві і виступив проти її застосу­вання. У кримінальному законодавстві України інститут анало­гії відсутній. Стаття 58 Конституції України проголошує: «Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визна­валися законом як правопорушення».

За наявності прогалини у галузі цивільного законодавства суди не можуть відмовити у правосудді, посилаючись на відсутність закону. У разі прогалин у цивільно-правових відносинах засто­совується аналогія двох видів:

• аналогія закону;

• аналогія права.

Аналогія закону — це вирішення справи або окремого юри­дичного питання на основі правової норми, розрахованої на подібні випадки. Аналогія виключається, якщо вона прямо за­боронена законом або якщо закон пов'язує настання юридич­них наслідків з наявністю конкретних норм. Наприклад, відсут­ність в Україні спеціального законодавства, яке б регулювало правове забезпечення лізингу (комплекс майново-правових від­носин, утворених у зв'язку з передачею майна в тимчасове ко­ристування), дозволяє заповнити її договором наймання, який є подібним до договору лізингу.

Аналогія права — це вирішення справи або окремого юри­дичного питання на основі принципів права, загальних засад і змісту законодавства.

Аналогія права застосовується тоді, коли:

• немає норми, яка прямо передбачає даний випадок;

• немає норми, яка передбачає подібний випадок. При вирішенні справи за аналогією закону і аналогією права необхідно додержуватися таких умов:

1) аналогія допустима лише у разі повної відсутності або не­повноти правових норм;

2) суспільні відносини, до яких застосовується рішення за аналогією, повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання;

3) наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обставин, передбачених наявною нормою, повинна бути в істот­них, юридичне рівнозначних ознаках; розбіжність — у деталях, у неістотному;

4) пошук норми, яка регулює аналогічний випадок, має йти спочатку в актах тієї самої галузі права, у разі відсутності та­кої — в іншій галузі та у законодавстві в цілому;

5) вироблене в ході використання аналогії правове рішення не повинно суперечити дії розпоряджень закону, його меті;

6) обов'язково має бути вмотивоване пояснення причин за­стосування рішення за аналогією до даного випадку.

При застосуванні аналогії права істотне значення мають прин­ципи права, які закріплюються в конституції. Оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії, то правозастосувач, виходячи із власною правосвідомості, може мотивувати рішення в справі, посилаючись на конституційні норми.

Для усунення прогалин у законі використовується також субсидіарне застосування норм права — додаткове застосування од­ного інституту або галузі права до відносин, що регулюються іншим інститутом або галуззю права.

Субсидіарне застосування правових норм до різних відно­син, як правило, закріплене в законі. Є випадки субсидіарного застосування, які прямо законом не передбачені.

Теоретичним підґрунтям субсидіарного застосування є сис­темність права, поділ його на взаємозалежні галузі та інститути. Так, сімейне право виділилося в самостійну галузь з цивільного права і перебуває з ним у тісному зв'язку завдяки подібності регульованих суспільних відносин і методу їх правового регулю­вання. У Кодексі про шлюб і сім'ю, зокрема, закріплюється, що правозастосувач повинен керуватися розпорядженнями норм цивільного права, які встановлюють строки задавнення позову. Загальні положення і норми цивільного права застосовуються до:

1) відносин, що регулюються трудовим правом, якщо ті чи інші питання не врегульовані трудовим законодавством;

2) регулювання відносин, які виникають у зв'язку з охоро­ною довкілля, якщо вони не врегульовані екологічним законо­давством;

3) відносин, що регулюються сімейним законодавством, якщо ті чи інші питання ним не врегульовані.

Слід зважити на те, що в деяких галузях права субсидіарне застосування норм цивільного права скасоване самим законо­давцем, а в інших випадках, незважаючи на відсутність прямої заборони в законодавстві, воно недопустимо. Так, до норм влас­не трудового, сімейного, екологічного права загальні положення цивільного права в порядку субсидіарності не можуть застосову­ватися. Субсидіарне застосування можливе лише до норм, вклю­чених як додаткові до законодавчих актів про сімейні, трудові та деякі інші відносини.

Звертаємо увагу на те, що регулювання суспільних відносин будь-якою галуззю права здійснюється, як правило, лише влас­ними галузевими засобами. Субсидіарне застосування норм права є винятком із загального правила.