Поняття правового регулювання і його відмінність від правового впливу. Сфера, основні напрямки і межі правового регулювання. Види, способи і типи прав - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулю­вання. Останнє споконвічне покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедли­вості, які містяться у ньому.

Правове регулювання — це здійснюване державою за допомо­гою права і сукупності правових засобів упорядкування суспіль­них відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Ознаки правового регулювання:

1) правове регулювання — різновид соціального регулювання;

2) за допомогою правового регулювання відносини між су­б'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах дер­жава вказує міру можливої та належної поведінки;

3) правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

4) правове регулювання має цілеспрямований характер — спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

5) правове регулювання здійснюється за допомогою право­вих засобів, які забезпечують його ефективність;

6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і означає впорядкування, налагодження, при­ведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Смис­лове навантаження у цих двох категорій є близьким, частково збігається, але не є однозначним.

Правовий вплив — це взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і неправових засобів.

Правовий вплив на людину здійснюється по двох каналах:

1) інформаційному — за допомогою правових норм до відома учасників доводиться позиція, яку займає держава стосовно дозво­леної, необхідної або забороненої поведінки;

2) ціннісно-орієнтаційному — за допомогою права здійснюєть­ся засвоєння суспільством його цінностей, які напрацьовані людст­вом і спадкоємне переходять з покоління в покоління.

Правовий вплив багато в чому зводиться до інформативної та виховної ролі права, підсилити яку можуть пропаганда право­вих знань, система широкої юридичної освіти.

Відмінності між правовим регулюванням і правовим впли­вом:

за обсягом:

• предмет правового впливу об'ємніше (ширше) предмета пра­вового регулювання — його складають відносини, які не регу­люються правом, але на які поширюється дія права;

за змістом:

• у правовому впливі не завжди є точний юридичний захід (кр:м норм права, він містить у собі інші соціальні засоби і фо­рми впливу на поведінку людей), тоді як у правовому регулю­ванні він є обов'язковим (регулювання відбувається за допомо­гою певної правової норми).

За головними особливостями свого змісту правовий вплив є не специфічно правовим, а загальним, в якому діє не право як сукупність норм, а «дух» права, просліджується вплив права на систему суспільних відносин, потенціал психічного складу осо­би, її правову свідомість і культуру. Коли зміст права проходить через свідомість людей, вона стає правосвідомістю. Люди пови­нні поводитися однаково в однотипній ситуації, якщо право встановлює певні правила поведінки. Виробляється стандарт поведінки, формується загальна нормативна культура як безпо­середня передумова законослухняності громадян. Це і є право­вий вплив на поведінку людей;

за механізмом реалізації права:

у правовому регулюванні право реалізується через його ме­ханізм — систему правових засобів і форм (норми права, право­відносини, акти реалізації і застосування норм права та ін.), тоді як правовий вплив здійснюється за допомогою системи неюридичних засобів — ідеологічних, психологічних, інформаційних та інших механізмів.

Сфера, основні напрямки і межі правового регулювання

Сфера правового регулювання — це сукупність суспільних від­носин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Інакше: сфера правового регулювання — галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини — економічні, політичні, соціально-культур­ні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. На­приклад, не регулюються правом: в галузі економічних відносин — процеси виробництва; в галузі політичних відносин — розробка програм і статутів партій; в галузі духовно-культурних — релігійні відносини та ін. Скласти сферу правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому регулюванню. Право регулює конкретні, найсутнісніші, глобальні відносини, що про­ходять через волю і свідомість людей.

При встановленні сфери правового регулювання слід вихо­дити не стільки із класифікації суспільних відносин (економіч­них, політичних тощо), скільки із матерії самого права як норма­тивного регулятора, цілеспрямованість якого — порядок у суспі­льстві.

Ознаки сфери правового регулювання:

1) є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища та ін.);

2) є тією сферою соціального простору, де існують суспільні відносини, які можуть врегульовуватися правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії, вчинені в стані неосудності або фізичного примусу);

3) містить у собі сукупність конкретних суспільних відно­син, які потребують врегулювання правом (а не суспільних про­цесів, що протікають за об'єктивними законами суспільного життя і не потребують регулювання правом);

4) охоплює найважливіші суспільні відносини, що у цей мо­мент найбільшим чином зачіпають інтереси суспільства, трудо­вих колективів, організацій, підприємств та ін. Тобто вона не є статичною, змінюється залежно від умов внутрішньої та зовніш­ньої обстановки, рівня економічного, соціального, духовно-куль­турного розвитку суспільства;

5) має обмежений обсяг охоплення (межі правової регламента­ції) і не може містити в собі ті соціальні явища, які об'єктивно не допускають формально-юридичного впорядкування (дружба, любов та ін.). Правом не може регламентуватися поведінка лю­дини, її розумова діяльність, особисте життя. Безпосередня пра­ця людини по створенню матеріальних або духовних благ також не регулюється правом, якщо при реалізації своїх інтересів, знань, навичок, умінь, здібностей вона не вторгається в сферу іншої людини, суспільства, держави.

Є різні класифікації сфер правового регулювання.

Види сфер правового регулювання за принципом співвідношення можливого і необхідного:

— сфера можливого правового регулювання — галузь суспі­льних відносин, яка може бути врегульована правом;

— сфера необхідного правового регулювання — галузь суспі­льних відносин, яка повинна бути врегульована правом.

Види сфер правового регулювання за характером юридичної ді­яльності:

— сфера законодавчого регулювання — галузь суспільних від­носин, фактично регламентована правовими нормами (законо­давча діяльність);

— сфера регулювання, що реалізує право — галузь громадсь­кого життя, в якій фактично здійснюються правові норми (діяль­ність, що реалізує право).

Види сфер правового регулювання за певними блоками суспіль­них відносин:

1) сфера економічних, головним чином майнових, відносин:

виробництво, обмін, розподіл. Ці відносини (власності, розпо­ділу, обміну, оплати праці тощо) складають економічну основу суспільства, його каркас і потребують упорядкування;

2) сфера політичних, головним чином управлінських, відно­син усередині країни і на міжнародній арені. Ці відносини (управ­ління справами суспільства і держави з боку громадян, держави, її органів) складають політичну основу суспільства, охоплюють три гілки державної влади — законодавчу, виконавчу, судову. Управління суспільством здійснюється за допомогою механізму субординації (панування — підкорення). У тій частині, де управ­лінські відносини збігаються з майновими (управління економі­кою), вони належать до першого блоку;

3) сфера соціально-культурних, у тому числі особистих немайнових, відносин належить до галузі, охорони здоров'я, освіти, культури, науки, соціального забезпечення. Її складають відно­сини (з приводу освіти, медичної допомоги, наукової діяльнос­ті, заняття спортом тощо), що регулюються правом і не входять до сфери економічних і політичних відносин, випливають із охо­рони і захисту особистих прав і гідності громадян;

4) сфера судових і правоохоронних відносин, тобто відносин, пов'язаних з охороною (відверненням і припиненням порушень) су­спільного порядку. Боротьбу з правопорушеннями насамперед ведуть такі органи держави, як органи внутрішніх справ, проку­ратура, суд.

Сфера правового регулювання піддається зміні: залежно від завдань змінюється зміст правового регулювання, звужується або розширяється його сфера.

Урегульованість правом поведінки людей відбувається через впровадження правових відносин у певну сферу людської діяль­ності.

Основні напрямки правового регулювання:

) закріплення і охорона нових суспільних відносин. Наприклад, н Україні на конституційному рівні закріплені право на свободу об’єднання в політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку діяльність, право приватної власності; охорона довкілля, винаходу, авторства тощо;

2) заборона певних суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами, засну­вання комерційних банків посадовими особами правоохорон­них органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;

3) зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розви­ток фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспа­ми та ін.;

4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, напри­клад, стимулювання державою індивідуального будівництва бу­динків за допомогою кредитів;

5) сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і форму­ванню нових відносин і суспільних явищ. Наприклад, Законом Укра­їни про референдум уводиться нове суспільне явище — ініціати­вна група всеукраїнського референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі.

Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Ук­раїні:

• у сфері економічних, майнових відносин — сприяння роз­витку ринкових відносин, додержання рівності форм власності (державної, приватної, комунальної);

• у політичній сфері — сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянсь­кого миру і злагоди;

• у сфері управлінських відносин — сприяння ефективній роботі управлінського апарату без збільшення його штату;

• у сфері охорони суспільного порядку — боротьба з коруп­цією та іншими правопорушеннями, охорона і захист прав і сво­бод людини і громадянина.

Велике значення мають розвиток і підвищення ефективності природоохоронного законодавства, вдосконалення соціального законодавства, остаточне проведення судової реформи та ін.

Сфера дії всіх галузей законодавства, разом узятих, збігаєть­ся зі сферою правового регулювання (про предмет і метод пра­вового регулювання див. главу «Система права»).

Межі правового регулювання — межі владно-вольового впли­ву держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Вони відокремлюють галузь правового від не правово­го, встановлюють рамки поширення права, визначають харак­тер впливу права на свідомість і діяльність людини; обумовлю­ються як самою матерією права, так і особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб'єктів права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними, культур­но-національними, релігійними та іншими факторами.

Меж у правовому регулюванні важливо додержувати:

1) у системі суспільних відносин. Регулювати правом необхід­но лише ті суспільні відносини, які об'єктивно потребують та­кого регулювання. Не повинно бути вторгнення в галузь авто­номної свободи особи: у політичну сферу діяльності, особисті сімейні відносини, реалізацію духовно-культурних потреб;

2) у діяльності держави, спрямованій на вироблення нових пра­вових відносин. Не можна насаджувати нові суспільні відносини, до яких ще не дозріло суспільство або які суперечать правосві­домості і культурі особи та суспільства. Важливо, щоб правові норми, що видаються, відповідали економічним, політичним, правовим і іншим соціальним закономірностям і сприяли про­гресивному розвитку суспільства, найповнішому задоволенню потреб та інтересів особи;

3) у використанні державою способів правового регулювання. Необхідне застосування державою правомірних способів регу­лювання: встановлення не карально-залякуючого, а дозвільного режиму, який сприяв би розвитку особи. Превалювати мають дозволяння; зобов'язування і заборони повинні встановлювати­ся таким чином, щоб забезпечувати в суспільстві демократію, стабільний правовий порядок, права і свободи громадянина.

Види, способи і типи правового регулювання

Види правового регулювання розрізняють за «обсягом» суспі­льних відносин, на які воно поширюється, — це нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання.

Нормативне регулювання — це впорядкування поведінки лю­дей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним.

Індивідуальне регулювання — це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто інди­відуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту К.

Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними:

• нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання;

• індивідуальне регулювання покликане забезпечити враху­вання конкретної обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації.

Деякі індивідуальні акти, що не підлягають багаторазовому застосуванню, виконуються або тривалий час (як у разі призначення підвищеної стипендії студенту К.), або одноразово (на­приклад, призначення директором заводу громадянина С.).

Способи правового регулювання — складові елементи впоряд­кованих суспільних відносин: дозволяння, зобов'язування (ве­ління), заборона.

Дозволяння — це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення пра­вового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих чи інших благ. Дозволяння превалює в основному в галузях, які належать до приватного права.

Зобов'язування (веління) — покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок за­безпечення обвинуваченому права на захист.

Заборона — це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби), наприклад, заборона пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми особливої частини Кримі­нального кодексу є фактично заборонами, оскільки вони вста­новлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороня­ють. Зобов'язування (веління) і заборони превалюють в основ­ному в галузях, що належать до публічного права.

Усі способи правового регулювання пов'язані із суб'єктив­ними правами. При дозволянні суб'єктивне право утворює зміст даного способу правового регулювання. При зобов'язуванні та забороні право вимоги належить іншим особам. Його призна­чення — забезпечити виконання активного (зобов'язування) або пасивного (заборони) юридичного обов'язку.

Способи правового регулювання (дозволяння, зобов'язуван­ня, заборона) з більшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним. Дозволяння особі певної поведінки буде реальним за наявності обов'язку в інших осіб задовольнити потреби, що виникли у цьому зв'язку в правомо­чної особи.

Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобо­в'язуванню, забороні) відповідають три різновиди норм права: такий, що дозволяє (надає правомочностей); такий, що зобов'я­зує; такий, що забороняє, а також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання.

На схемі це виглядає так:

Крім способів правового регулювання виділяють його типи (режими).

Тип правового регулювання — це особливий порядок право­вого регулювання, що виражається у певному поєднанні спосо­бів (дозволянь і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип право­вого регулювання встановлює тип правового режиму. Нагадає­мо, що розрізняють два типи правового регулювання: