Норми-звичаї і норми права. Корпоративні норми і норми права. Поняття і ознаки норми права - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Норми-звичаї — правила зовнішньої поведінки, які розгляда­ються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу.

Норми-звичаї — правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу. Це осно­вна форма регулювання відносин у додержавному суспільстві.

Ознаки норми-звичаю:

— етнічний характер;

— колективістський характер;

— моральна обумовленість;

— пов'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;

— підкреслена публічність та ін.

Дотримання норм-звичаїв забезпечувалося засобами громад­ського суспільного впливу на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення вогню і води та ін.) або схваленням засобів, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кревна помста).

У державному суспільстві норми-звичаї були санкціоновані дер­жавою:

1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив підставою для вирішення спору (англо-американський тип правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захища­ється судом, ця норма повинна була:

— виражати тривалу правову практику;

— відбивати однакову практику — як дії, так і бездіяльності;

— втілювати природну і розумну потребу в правовому ре­гулюванні ситуації. Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.

2. Шляхом включення звичаю до законодавчих актів рабо­власницьких і феодальних держав, які утворили найдавніший шар права — звичаєве право (романс-германський тип право­вих систем та ін.).

Для набуття юридичної сили норма-звичай:

— не повинна суперечити закону;

— повинна його доповнювати і як би «оживляти»;

— не може підмінювати закон.

Після набуття нормою-звичаєм правового характеру, тобто санкціонування її державою (правовий звичай), його дотриман­ня забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Хаммурапі включали норми-звичаї, які після надання їм письмо­вої форми набули стійкішого характеру. Наприклад, один із за­конів Хаммурапі встановив: якщо син ударить батька, йому слід відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного пока­рання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важкозмінюваним, перешкоджаючи зм'якшенню покарання, коли відсіч руки сина було визнано згодом надто суворим покаранням.

Звичаєве право — система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).

Звичаєве право сформувалося на ранніх ступенях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспіль­стві суперечності викликали потребу у фіксації сформованих від­носин у формі різних нормативних установлень (Руська правда, Алеманська правда, Салична правда та ін.). Перші писані зако­ни, що ґрунтувалися на нормах-звичаях, мали справляти вра­ження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості у справедливості.

Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно до соціально-економіч­ному ладу суспільства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у пра­восвідомості.

Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розви­ваються»», де звичаєве право відіграє домінуючу роль у регулю­ванні земельних, сімейних і спадкоємних відносин (країни Океа­нії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азіатські країни), проте в жодній з них правові звичаї не є самостійним і виключним регулятором суспільних відносин. Ці країни керують­ся і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонова­ними державою. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї діють як но­рми звичаєвого, так і норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив справили росій­ське законодавство, норми шаріату і норми традиційного (звича­євого) права, що проявилося у всіх сферах їх життя.

Таким чином, норми-звичаї і звичаєве право, яке ґрунтується на них, є провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх на­ціональної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та іншим особливостям, влас­тивим конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на нор­ми поведінки.

Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спіль­нотою, плем'ям, кастою і т.д. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є затвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

Те, що сучасний юрист не вважає правом, іноді розглядаєть­ся таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить межа між юридичним (спеціально-соціальним) і загально соціальним регулюванням — торгівля, виробництво, транс­порт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському сус­пільстві суб'єкти господарської діяльності нерідко вдаються до ділового звичаю — правила, що у силу визнаної корисності ре­гулярно повторюється в процесі господарської та іншої діяльно­сті, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правового захисту в арбітражному суді, нерідко стає правовим.

Звичай ділового обороту — сформоване і широко застосовува­не в якійсь галузі підприємницької діяльності правило поведін­ки, не передбачене законодавством, незалежно від того, чи за­фіксовано воно у будь-якому документі Не застосовується зви­чай ділового обороту, який суперечить положенням законодавства або договору, обов'язковим для учасників відповідних відносин.

Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції — такі, що скла­лися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції — ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовніш­нє вираження в нормах обрядів — дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, об­ряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові цере­монії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ри­туалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або тради­ції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, прове­дення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в стату­тах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю за­стосування засобів дисциплінарної відповідальності.

Корпоративні норми і норми права

До корпоративних норм належать:

— норми, що містяться у документах некомерційних, недер­жавних корпорацій — громадських об'єднань (партій, профспі­лок, добровільних товариств, що ґрунтуються на членстві);

— норми, що містяться у документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльно­сті (господарських товариств — повних, командитних, акціонер­них товариств — відкритих, закритих тощо).

Корпоративні норми — правила поведінки, які встановлені в корпорації (підприємстві, установі, організації) для регулюван­ня відносин між людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її статутах, положеннях, рішеннях.

Якщо соціальна норма — це правило (зразок) поведінки, яке виражається у ставленні однієї людини до іншої, то корпоратив­на норма — правило поведінки, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються обсяг, характер, межа можли­вого і дозволеного в їх поведінці. В комерційних корпораціях — це норми внутрішньо організаційного (внутрішньофірмового) права.

Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами управління цих організацій, регулюють відносини між співробітниками корпорації і кредиторами, робітниками корпо­рації і клієнтами, адресуються їх членам (фундаторам, акціоне­рам, робочим, службовцям тощо). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми громадських некомерційних об'єд­нань, між ними є відмінності.

Позаяк норми комерційних організацій породжують права і обов'язки, забезпечені юридичним механізмом державних орга­нів, норми громадських організацій такого забезпечення не ма­ють.

Спільне у корпоративних норм і норм права полягає у тому, що вони:

• регулюють типові ситуації або вид відносин, а не окремий випадок чи конкретні суспільні відносини;

• мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;

• мають однаковий неперсоніфікований характер, тобто за­стосовуються відразу до багатьох, поіменно не вказаних осіб;

• викладаються у письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами (державни­ми органами, з'їздами, конференціями, зборами громадських об'єднань та ін.).

Відмінності між корпоративними нормами і нормами права

Корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи під­приємницькі) слід розглядати як норми, що заповнюють прога­лини в нормативній системі права і мають субсидіарний (допо­міжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися лише ті відносини, що зачіпають основи життя колекти­ву (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочен­ня робітників, порядок застосування заходів відповідальності тощо), тобто трудові і організаційно-управлінські.

Корпоративні норми, що містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і тісно пов'язані з нормами права, виданими державою, тому що:

1) в виданих державою нормах права передбачається мож­ливість колективу корпорації регулювати свою поведінку само­стійно;

2) в нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою зазначення цілей і завдань суспіль­ного і державного розвитку, того чи іншого нормативно-право­вого акта або призначення того чи іншого виду громадської діяль­ності;

3) в нормах права вказуються межі корпоративного регулю­вання (наприклад, відповідно до Кодексу законів про працю України, додаткові пільги для робітників можуть встановлюва­тися підприємствами лише за рахунок власних коштів);

4) від корпоративних норм, так само як і норм права, вида­них державою, вимагається відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузе­вим, міжгалузевим);

5) норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм;

6) корпоративні норми по своїм змістом не повинні супере­чити нормам загальнодержавним;

7) корпоративні норми, хоча й опосередковано, забезпечу­ються державним примусом.

Юридичне значення корпоративних норм полягає насампе­ред у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У разі їх порушення є можливість звернутися до компетентних правоохоронних органів. Так, при порушенні положень устано­вчих документів акціонерного товариства, наприклад, про по­рядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржи­ти ухвалене рішення у судовому порядку.

На відміну від корпоративних норми, що містяться у стату­тах політичних партій, не мають правового характеру. Тому ви­несення рішення про порушення статуту політичною партією оскар­женню в судовому порядку не підлягає.

Поняття і ознаки норми права

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначе­не правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповід­но до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює гру­пу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних від­носин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права ви­ходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учас­ником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспіль­них відносин, норма має багаторазовість застосування (напри­клад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру — норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну від­повідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на ін­ших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'я­зок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писа­них джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому поряд­ку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розроб­ка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасу­вання чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сфор­мульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони по­ведінки (вид і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (норма­тивність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елеме­нтів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:

- є мірою свободи і справедливості;

- є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних право­відносин, що виникають у громадянському суспільстві;

- має завжди загальний характер, тобто це таке розпоряд­ження, що адресоване безлічі індивідуально не визначе­них суб'єктів і розраховано на багатократність застосу­вання за певних життєвих обставин.