Професійна і державна служба. Державний службовець і працівник приватного сектора. Посадова особа. Служба в органах внутрішніх справ - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Професійна служба — професійна діяльність осіб, що обійма­ють посади в державних органах та їх апараті, об'єднаннях гро­мадян, органах місцевого самоврядування, недержавних струк­турах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, що має своїм змістом реалізацію управлінських функцій.

Професійна служба за ознакою її організації і порядком проход­ження може бути поділена на такі види:

Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни корис­туються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Державна служба — врегульована законодавством професій­на діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті з практичного виконання завдань і функцій держави і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державна служба може бути поділена на два види:

Службовими особами є службовці державних органів, організацій, органів управління державними підприємствами, орга­нів місцевого самоврядування, комерційних організацій, що сво­їми діями створюють юридичні акти або спроможні породжува­ти, змінювати чи припиняти конкретні правовідносини.

Службовець — учасник подвійних правовідносин:

— трудових, що залежать від професійного особистого ста­новища, трудових прав і обов'язків, від процесу праці;

— адміністративних, що залежать від виконання служби, управлінських функцій (відносин влади).

Державний службовець — працівник державної організації, установи, підприємства, що в установленому законом порядку здійснює трудові функції на професійних засадах на основі тру­дового договору (контракту), що одержує заробітну плату з дер­жавних коштів відповідно до займаної посади і підкоряється служ­бовій дисципліні.

Власне (безпосередні) державні службовці — особи, що мають виконавчо-розпорядницькі повноваження від імені держави. У багатьох країнах даних осіб відносять до чиновників і відрізняють від простих державних службовців (учителів державних шкіл, працівників пошти, телеграфу та ін.). З юридичної точки зору відмінності між ними кореняться в нормах галузі права, що визначає їх спеціальний (службовий) правовий статус: правовий статус чиновників (безпосередніх державних службовців) визна­чається нормами адміністративного права, а правовий статус про­стих державних службовців — нормами трудового права (за допомо­гою трудового договору). Не однаковими є й порядок їх прийнят­тя на службу (присяга), привілеї (незмінюваність) та ін.

У ряді країн, що належать до англо-американського типу правових систем, найчисленнішу групу службовців розглядають як публічну службу, а власне державних службовців — як цивіль­ну, яка є різновидом публічної служби. Крім цивільної служби виділяють ще такі галузі служби: поліцейську, військову, судову, тюремну та ін.

Ознаки державного службовця як професіонала управління:

• має інформацію як особливий предмет праці, за допомо­гою якої впливає на тих, хто управляються (обслугову­ються);

• працює оплатно (одержує заробітну плату);

• працює в інтересах тих, хто оплачує роботу;

• працює на професіональній основі, обіймаючи посади від­повідно до кваліфікації та досвіду.

Обсяг і порядок використання державним службовцем влад­них повноважень фіксуються в юридичному документі — поса­довій інструкції, штатному розкладі та ін.

Залежно від характеру здійснюваних функцій державних служ­бовців можна поділити на:

керівників;

спеціалістів;

технічний персонал;

допоміжний персонал.

Працівники комерційних організацій зайняті в приватному сек­торі; їх колективи називають, як правило, персоналом.

Особа, що здійснює трудові функції на основі трудового до­говору (контракту) у приватному секторі, одержує плату за свою працю залежно від прибутку недержавної, комерційної органі­зації.

Всі працівники комерційної організації відносно до власності на її майно поділяються на дві категорії'.

Якщо предметом інтересу найманих працівників є підвищення заробітної плати, то працюючих власників — прагнення більше інвестувати, тобто вкладати, із тим щоб розширити виробницт­во і надалі одержувати більший прибуток за дивідендами.

Особливою групою службовців державних органів, підпри­ємств, установ, працівників недержавних (комерційних) органі­зацій є посадові особи.

Посадова особа — фахівець з управління, що обіймає посаду в державному органі, підприємстві, установі, комерційній орга­нізації і постійно або тимчасово виконує організаційно-розпо­рядчі та інші функції, пов'язані з владним впливом на підлеглих і зі здійсненням юридичне значущих дій, спрямованих на поро­дження, зміну чи припинення правовідносин.

Ознаки державної посадової особи:

1) виконує функції публічного характеру;

2) є юридичне наділеною державно-владними повноважен­нями;

3) має право видавати правові акти, обов'язкові для інших осіб (підлеглих і/або не підлеглих по службі);

4) виступає носієм і представником державної влади;

5) може бути притягнена до підвищеної юридичної відпові­дальності.

У Законі України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення гро­мадян» закріплено право громадян на оскарження дій посадо­вих осіб державних органів і громадських організацій. У ст. 55 Конституції України наголошується, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Класифікація посадових осіб держави може бути різною.

Категорії посадових осіб залежно від їх статусу.

1. Недержавні службовці, що обіймають державні посади і мають владно-розпорядчі повноваження щодо осіб, не підпо­рядкованих по службі (представники влади). Це виші посадові особи (суддя, прокурор та ін.). їх статус визначається Конститу­цією та іншими законами.

2. Державні службовці, тобто особи, що перебувають на службі в державних органах та їх апараті. Вони діють відповідно до За­кону України «Про державну службу», інших законів про орга­нізацію і діяльність окремих державних органів.

3. Особи, що обіймають керівні посади в органах управління дер­жавних органів і організацій (глави міністерств, відомств та ін.).

4. Особи, що мають виборчий мандат (депутати, Президент). Категорії посадових осіб залежно від обсягу посадових повнова­жень:

Посадовими особами в комерційних організаціях (господарських товариствах) України не можуть бути:

• члени виборних органів громадських організацій;

• військовослужбовці;

• посадові особи органів прокуратури, суду, служби держав­ної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату;

• посадові особи органів державної влади і управління, по­кликані здійснювати контроль за діяльністю комерційних орга­нізацій.

Вищою посадовою особою в Україні є Президент.

Служба в органах внутрішніх справ

Служба в органах внутрішніх справ — різновид державної служ­би, що протікає в спеціалізованому органі виконавчої влади і здійснюється спеціально уповноваженими суб'єктами з метою реалізації функцій держави в практичній юридичній діяльності. Вона має всі риси і принципи державної служби як різновиду професійної служби.

Співробітник органів внутрішніх справ відповідає за свою діяльність перед особою і суспільством, що означає забезпечен­ня простору для самоорганізації і становлення інститутів грома­дянського суспільства. Він виступає у відносинах із населенням як професійний управлінський робітник, безпосередній пред­ставник державної влади, носій державно-владних повноважень. Організована і функціонуюча на демократичних правових заса­дах державна служба є найважливішою державно-правовою га­рантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Кожна із структур системи ОВС та їх співробітники мають певне службове призначення. Специфіка цілей і завдання служ­би, правового статусу співробітника підрозділів органів внутрішніх справ, характер службово-трудової функції, правове регулюван­ня праці державних службовців органів внутрішніх справ, їх пов­новаження і відповідальність визначені в законодавстві.

Співробітник органів внутрішніх справ у кожному державно­му органі повинен працювати на однаково високому професій­ному рівні, застосовувати однакові засоби і методи вирішення правоохоронних завдань, мати рівні соціально-економічні і тру­дові права (при різних посадових повноваженнях і зарплаті), поступати на службу, проходити і припиняти її на підставі єди­них організаційно-правових норм і правил.

Правову основу служби в органах внутрішніх справ склада­ють Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти, у тому числі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, акти органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, статути органів внутрішніх справ.

Конституційно-правові засади державної служби співробіт­ника ОВС — ті самі, що і будь-якого державного службовця. Підвищення рівня правових засад державної служби до консти­туційного закріплення свідчить про зростання її ролі і значення для формування громадянського суспільства і побудови демок­ратичної, соціальної, правової держави. Державна служба спів­робітника органів внутрішніх справ споконвічне покликана бути соціальною і правовою, орієнтованою на принципи гуманізму і відповідальності.

У Конституції України не названий співробітник внутрішніх справ як носій державної служби. Це не означає, що система ОВС позбавлена конституційності. Її конституційність оціню­ється насамперед двома критеріями: відповідністю ОВС тим положенням, що закріплені в Конституції України; законністю процедури заснування ОВС. Більше десяти статей Конституції України, присвячені безпосередньо питанням організації і функ­ціонування державної служби, мають на увазі усіх її носіїв, у тому числі і співробітників органів внутрішніх справ. Отже, слу­жба в ОВС ґрунтується на правах, обов'язках і відповідальності, однаково загальних для всієї системи державної служби.

Водночас службі в ОВС властива низка специфічних ознак. Тут служба є не цивільною, а воєнізованою, що накладає відби­ток на професійну працю співробітника ОВС. Воєнізований ха­рактер служби значною мірою визначає її спеціальний статус.

Специфічні ознаки служби співробітника органів внутрішніх справ:

1) виконує особливі, охоронні завдання;

2) застосовує державний примус;

3) виконує службову роботу зі зброєю в руках;

4) при вступі на службу має відповідати низці спеціальних вимог;

5) суворо дотримується ієрархії по службі.

Так, ст. 20 Закону України «Про міліцію» чітко встановлює: «Робітник міліції при виконанні покладених на нього обов'язків керується лише законом, діє в його межах і підкоряється своїм безпосереднім і прямим начальникам. Ніхто не вправі зобов'я­зати працівника міліції виконувати обов'язки, не передбачені чинним законодавством»;

6) має спеціальний правовий статус з широким переліком обмежень і компенсацій.

Змістом державної служби в органах внутрішніх справ є вико­нання співробітниками від імені та за дорученням держави конк­ретних службових обов'язків із забезпечення особистої безпеки громадян, охорони суспільного порядку, боротьби зі злочинніс­тю, роботи з засудженими, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, надання допомоги громадянам у здійсненні їх прав та ін.

Співробітник ОВС проводить профілактичну роботу в суспіль­стві, «лікує» його, викорінює пороки, допомагає людині у вирі-ійенні життєвих питань, надає їй правові послуги. Сьогодні не­обхідно зробити все, щоб ОВС з органів переважного примусу перетворилися на органи соціального обслуговування (органи сервісу).

У сучасних цивілізованих країнах визнано, що життєздатність і легітимність політичної системи держави багато в чому зале­жать від того, наскільки державні інститути і вищі посадові осо­би відповідають домінуючим у суспільстві цінностям і ідеалам, а їх поведінка — нормам суспільної моралі.

Особлива увага приділяється деонтології юридичних професій, у тому числі поліції. Наприклад, Декретом № 86592 уведено «Ко­декс деонтології національної поліції Франції». В Англії діє «По­ложення про етичні принципи поліцейської служби Великої Бри­танії», у ФРН — «Етика поліцейського ФРН», у США — «Мора­льно-етичний кодекс поліцейського США». У Росії також затверджено «Кодекс честі рядового і командного складу органів внутрішніх справ Російської Федерації», в Україні — «Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ». Присягаючи на вірність професійному обов'язку, співробітник ОВС має пронести цю вір­ність протягом усіх етапів його службової діяльності.

Розвинуте почуття обов'язку, внутрішня прихильність йому підвищують рівень професійної відповідальності за доручену справу.

Основні принципи служби в органах внутрішніх справ:

• пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

• пов'язаність діяльності органів ОВС та їх співробітників законом;

• гласність;

• підконтрольність і підзвітність відповідним органам дер­жавної влади;

• професійна компетентність;

• службова дисципліна;

• ієрархічність — сувора підлеглість по вертикалі;

• соціальна справедливість — винагорода за працю у відпо­відності зі здібностями, кваліфікацією та якістю виконання.

Всі співробітники системи ОВС виконують обов'язки відпо­відно до штатної посади. Це — посади рядового і командного складу. Крім того, є посади службовців і робітників. Особовий склад органів внутрішніх справ утворюють співробітники, що обіймають штатні посади.

Особи командного складу як представники державної влади мають адміністративно-владні повноваження, і їх законні вимо­ги є обов'язковими для виконання усіма громадянами, посадо­вими особами та організаціями.

Співробітники органів внутрішніх справ виконують обов'язки і використовують права в рамках своєї компетенції в порядку, встановленому законами та іншими правовими актами (поточне законодавство, Присяга, Положення про проходження служби рядовим і командним складом органів внутрішніх справ, конт­ракт), застосовуючи, у разі потреби, засоби державного примусу.

У разі вчинення протиправних дій або бездіяльності при ви­конанні службових обов'язків співробітник внутрішніх справ несе дисциплінарну, адміністративну, матеріальну і кримінальну від­повідальність відповідно до чинного законодавства, відшкодо­вує заподіяну шкоду в порядку, ним передбаченому.

Вимоги до порядку проходження служби співробітником в орга­нах внутрішніх справ.

1. Оволодіння деонтологічними вимогами — основами куль­тури: правової (професійна майстерність), психологічної (навички і прийоми психологічних знань), політичної (політична поінфор­мованість), етичної (моральна стійкість) і естетичної (уміння ес­тетично оформляти документи, правильно носити форму та ін.).

2. Організація та здійснення служби на основі єдиноначаль­ності, що забезпечує чіткість і злагодженість дій усього штатно­го складу співробітників.

3. Дотримання службової дисципліни — суворе виконання наказу, порядку і правил при виконанні покладених обов'язків і здійсненні прав (повноважень).

4. Присвоєння командному і рядовому складу спеціальних звань (рядовий, молодший, середній, старший і вищий команд­ні склади) із чітко визначеним обсягом повноважень, переліком особистих прав і пільг, спеціальним порядком проходження служ­би, установленою формою одягу і знаками розрізнення.

5. Укладення індивідуального договору (контракту) про службу між громадянином і Міністерством внутрішніх справ в особі начальника відповідного органу внутрішніх справ, уповноваже­ного Міністром внутрішніх справ країни. У разі фінансування посади за рахунок коштів місцевих бюджетів контракт уклада­ється між громадянином і начальником органів внутрішніх справ, що є уповноваженим Міністром внутрішніх справ і місцевим органом виконавчої влади.

6. Обов'язок (зобов'язання) громадянина відповідно до конт­ракту виконувати обов'язки, дотримуватися Присяги, внутріш­нього розпорядку, Положення про проходження служби рядо­вим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Мініс­терство внутрішніх справ України і місцевий орган виконавчої влади зобов'язані забезпечити співробітника ОВС усіма видами постачання, прав, пільг, створити умови для служби, передбаче­ні чинним законодавством і контрактом.

7. Настання юридичних наслідків, передбачених контрактом, у разі невиконання умов його сторонами. Проте умови контрак­ту не можуть бути гіршими, ніж це записано в чинних законода­вчих актах.

8. Просування по службі осіб рядового і командного складу, як правило, на конкурсній основі.

9. Встановлення вікових меж прийняття на службу для гро­мадян України — не молодше 18 років і не старше 45 років — для чоловіків, 40 років — для жінок.

10. Прийняття на службу співробітників із числа рядового і командного складу в індивідуальному порядку.

11. Проходження службової атестації особами рядового і ко­мандного складу, порядок якого визначається Міністром внут­рішніх справ України.

12. Проходження служби відповідно до регламентуючого нор­мативного акта (в Україні це Положення про проходження служ­би рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України).

13. Дотримання принципу позапартійності служби і неучасті у страйках. Відповідно до ст. 18. Закону України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію» працівникам міліції заборонено бути чле­нами політичних партій, рухів та інших громадських організа­цій, які мають політичну ціль, а також організовувати страйки і брати в них участь. Будучи політичне нейтральними, співробітники ОВС мають право на об'єднання в профспілки, можуть висловлювати керівникам рекомендаційні пропозиції щодо по­ліпшення організації служби, з кадрових питань та ін. Співробіт­ник ОВС може обиратися народним депутатом за мажоритар­ною системою.

14. Заборона особам рядового і командного складу займати­ся підприємницькою діяльністю.

Служба особового складу органів внутрішніх справ має особ­ливості, які дозволяють кваліфікувати її як особливий вид дер­жавної служби.